Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Батько, Пустовий Тимофій Микифірович, працював у колгоспі садівником, мати, Пустова Текля Йосипівна, працювала у колгоспній ланці.
В 1968 році написав свою першу пісню, а в районній газеті надрукував гуморески.
У 1969 році втупив ло Київської студії естрадно-циркового мистецтва на розмовний відділ.
1970 році був призваний до лав Радянської армії, проходив службу у внутрішніх військах у місті Дніпропетровську. Під час служби брав участь у армійській художній самодіяльності, як музикант ВІА, читець-гуморист. У 1972 році був демобілізований після закінчення строку служби.
У 1973 році був прийнятий на посаду методиста Віньковецького Будинку культури.
У 1975 році нагороджений Золотою медаллю, як лауреат Першого всесоюзного фестивалю самодіяльної художньої творчості.
У 1983 році переїхав до м. Хмельницького і був прийнятий на посаду актора в обласний театр ляльок, на якій працював до 1985 року.
У 1985 році переведений на посаду завідувача музичною частиною театру, на якій працював до 1988року. Написав музику до своїх перших вистав – «Мишкові гулі», «Ох і цей Мицик!», «Лоскутик», «Підступний сірник» та ін.
У 1992 році повернувся у Хмельницький театр ляльок на посаду завідувача музичною частиною на якій працюю по сьогоднішній день.
Впродовж цього періоду написав музику до сорока трьох вистав, які йдуть як у Хмельницькому театрі ляльок, так і у театрах Києва, Вінниці, Львова, Сімферополя, Полтави, Рівного, Луцька та інших міст України.
В одного Хазяїна був Кіт. Та такий ледацюга, що й годі казати. Навіть мишей лінувався ловити. А чого їх ловити, коли миші самі приносили Котові і сало, і ковбасу – аби їх не чіпав. А коли Кіт не полює на мишей, хазяїн змушений полювати на Кота. Піймав він бідолаху, та й відніс до лісу. А що з Котом трапилось далі, ви дізнаєтесь на виставі. І, як в кожній казці, в ній своя мораль – як не хитруй, а неправда завжди буде розкрита.
Пропонуємо вашій увазі дуже контрастну і символічну виставу «Тарас». Дитина, яка не мала й половини можливостей сучасних людей продемонструвала своїм прикладом, що означає боротьба. Це направду історія успіху хлопчика без якого не було б України. Чорне і біле у виставі підкреслює унікальність постаті Тараса Шевченка.
В основу цієї поетико-фольклорної вистави покладена класична народна казка. Глядачі разом із акторами гортають сторінки слов’янського календаря, зупинившись на весні, коли пробуджується природа. Актори у стилізованому під давньослов’янський одяг своєю фантазією і майстерним володінням ляльки перенесуть глядача у сиву давнину. Тоді наші пращури-язичники жили з великою любов’ю до навколишнього світу. Вони вклонялися силам природи, любили рослини, тварин, істот, подібних до людей, зокрема русалок, берегинь тощо. Ось цю радість від гармонії життя, де кожна істота - її невід’ємна частина і доносять актори, поєднуючи чудову, витончену пластику, народну пісню і танець, оповідь і філігранну роботу з лялькою.