З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Валентина Щербань

Валентина Щербань

Актор.
Заслужена артистка України

Заслужена артистка України

Народилася 7 серпня.

Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс народного артиста України Анатолія Георгієвича Решетникова.

Приймала участь у проекті Спілки театральних діячів України – у виставі «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», режисер Євген Худзик. Вистава-учасник ІІ Фестивалю молодої режисури імені Леся Курбаса (м. Київ) та Фестивалю українського актуального театру (м. Київ), 2012-1013 роки.

Біографічні дані:
Місце народження: Україна
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актриса  є  резидентом театрів:
Андрій Мацяк
Андрій Мацяк
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 58
5.4
5.3
5.6
5.6

Перший Національний театр України Один з найдавніших українських драматичних колективів Більше ніж 700 постановок за час існування. Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.). 1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін. 1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність. З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших. Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976). Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру. Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука. Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк. Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.

Ми знайшли 9 вистав, в яких
бере участь Валентина Щербань
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
6.0
6.0
6.0

Весна завітає до Львів‘ян яскраво та емоційно - ми гарантуємо. Чому? – Ось п‘ять причин! По-перше: Ця унікальна п‘єса збирає аншлаги у всьому світі. Нещодавно прем‘єра відбулась у Берліні. По-друге: Лише подумайте: відомий американський журнал «BOSTON GLOBE» написав: «Весело, мило та рухливо».; світового рівня видання «WASHINGTON JOURNAL» у своїй статті зазначило: «Дуже зворушливо та гумористично. Ви матимете чудовий вечір, який з насолодою проведете у театрі». І це тільки маленька піщинка у морі відгуків про цю п’єсу. По-третє: Заньківчани придбали унікальне авторське право на постановку п‘єси українською мовою. Кількість вистав чітко визначено, тому будьте першими. По-четверте: Окремим героєм цієї вистави є тонкий гумор, який не залишить байдужим нікого. Історія трьох жінок, які відчайдушно намагаються влаштувати собі нове життя. Вистава буде цікаво для молоді, адже гламурні «бабусі», як зі сторінок журналу «VOGUE» змусять інакше поглянути на зрілість. Саме ж зріле ж покоління відчинить двері у світ «милих шаленств». По-п’яте: У виставі задіяні чудові актори, тому можна сказати, що ця вистава отримала золотий склад. Судіть самі: народні артисти України Лобов Боровська, Олександра Бонковська, Олександра Гуменецька, Дарія Зелізна, Наталія Лань, Ярослав Мука, заслужені артисти України, а саме: Роман Біль, Галина Давидова, Валентина Щербань, також Мар‘яна Фехтель.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.8
4.8
5.3
6.0

Різдвяна ніч – і ми знову дорослі діти, з вірою у диво і гармонію. Оксана чекатиме черевички від цариці, а Вакула спіймає чорта за хвоста – аби лише прихилити до себе чорнобриву красуню, чорт вкраде місяця, а Чуб і компанія сидітимуть у мішках у звабливої Солохи… Микола Гоголь був малозрозумілою особою навіть для сучасників. Його життя, творчість, смерть просякнуті містицизмом, прадавнім етосом та любов’ю до українського духу. Видається, ніби він знав більше ніж дозволено людині й міг поділитися цим знанням лише опосередковано – через творчість. А ми, як вміємо, розшифровуємо заповіти генія у його текстах, які він ласкаво не спалив. Тож «Різдвяна ніч» належить до «легкого» жанру лише умовно. Під оболонкою феєрії різдвяних колядок, дівочого сміху й блиску зимових зірок, знаходимо тугу автора за славним минулим народу. Коли козак не чекає рік аудієнції у цариці, як великої ласки, а потім вдовольняється парою чобітків, а Оксана не «крутить» козаком Вакулою. Коли запорізька «Чайка» розсікає хвилі Дніпра, як грізний і красивий прояв свободи… Сцена з «паломництвом» до хати Солохи у святвечір поважних панів хутора – простір для роздумів про силу жіночої зваби. Відьмацтво у природі жінки, лише не кожна обирає життя за законами такої природи. Яскравий і приречений світ Солохи як альтернатива пуританській моралі? Чи розповідь у кумедній формі про принади гріха та небажання йому протистояти? «Різдвяна ніч» – зігріваюча душу казка нашого загадкового класика. А також – хвилина для роздумів про те, ким ми є.

Дивно говорити про казки на сцені великих національних театрів, позаяк здається, що велика сцена та майже тисячний глядацький зал завеликі для постановок цього жанру. Проте Заньківчанська трупа зробила виняток із цього правила. Адже в постановку вистави для найменшого глядача вкладається стільки праці, старання, таланту та творчого натхнення, що недооцінити її просто неможливо. Ось уже другий рік поспіль з великим успіхом проходить казка за мотивами української народної «Івасик Телесик» О. Огородника. Авторові вдалося зацікавити маленьких глядачів осучасненими головними героями та цікавою постановкою. Навіть позбувшись «жаховичків», якими зазвичай лякають дітей, авторові та режисерові вдалося зробити казку доброю та веселою. Хоча жанр казки передбачає певну вікову категорію, переглянути її варто не лише малятам, адже усе пізнається у порівнянні.

Бушон – маленьке містечко, якого ви певно не знайдете на жодній мапі, та й супутники навряд його зможуть розгледіти на европейських просторах. Очолює містечко дуже заповзятливий мер – Жак. З казни Евросоюзу він вміло «викачує» кошти на облаштування щасливого життя довіреної йому громади. За документами в містечку процвітає «бананова плантація», яку щодня на підвіконні поливає секретарка, активно розвивається школа, в якій навчаються чотири учні, один з яких – сорокасемирічний Ніколя (брат Жака), працює велике сільське господарство, в підтвердження наявності якого чути «бекання» секретарки Одетти... Але раптом – як грім серед ясного неба – до них в Бушон їде «ревізор» з Евросоюзу! Всі події та персонажі є вигаданими. Будь-які аналогії – випадкові. Легка та весела п’єса створить гарний настрій, але й змусить замислитися над актуальними питаннями нашого щоденного життя, адже сміятися, дивлячись виставу, ми будемо і з себе

Криза
« Криза » Трагікомедія

Люди, сім’ї, родини, гроші, багатство, маєтки, посмішки, цілунки, компліменти, сварки, ворожнеча, проблеми, – йдемо до цілі, якої не бачимо, бо вона – примарна. Минаємо тих, хто найбільше нас любить, бо ми – егоїсти. А, можливо, просто достатньо заглянути в вічі і попросити одне в одного пробачення? І сказати: «Я кохаю Тебе»! Хочемо ми цього, чи ні, біжимо за істиною, чи втікаємо від неї, врешті-решт, вона знайде нас сама…

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
3.0
3.0
6.0
5.0

На сцені Львівського театру імені Марії Заньковецької відбулася прем’єра нової комедії «Циліндр» за п’єсою італійського драматурга Едуардо де Філіппо у постановці народного артиста України Федора Стригуна. П’єса написана у 1965 році, але проблеми, висміяні у ній, донині актуальні в Україні. Глибока економічна криза змушує людей виявляти всю свою фантазію й акторські здібності, аби вижити. Дія вистави відбувається в 60-х роках минулого століття у бідному кварталі Неаполя де суцільна криза і безробіття. У центрі подій – квартира, у якій живуть дві пари, молоде подружжя Рита та Родольфо і старше покоління – Агостіно і Беттіна. І все у них було б добре, якби не великий борг за орендоване помешкання – 300 тисяч лір. Аби заробити ці неймовірно великі гроші за квартиру, вони вигадують стару як світ історію: Рита вдає із себе жінку легкої поведінки, заманює клієнтів у будинок, бере гроші, а потім спонукає їх до втечі, показавши на ліжку ще не захололе тіло начебто вночі померлого чоловіка. Зазвичай клієнти втікають, навіть не вимагаючи повернути вже сплачену винагороду. Але одного разу багатий вдівець дон Аттіліо, розкривши обман, відмовляється поступитися і піднімає ціну за послуги до захмарних висот… На окрему увагу заслуговує теорія про роль циліндра у життя порядного чоловіка, викладена доном Агостіно: у кожній сім’ї в шафі повинен бути цей предмет гардеробу, адже розмова з опонентом у циліндрі значно вагоміша й солідніша, ніж без циліндра. Особливо, якщо співрозмовник – «грамотний», бо для «неграмотного» – все одно, в циліндрі ти, чи без нього. Хоча, як випливає з вистави, циліндр дона Агостіно мало допоміг його родині в скрутній ситуації…

«Хто у кого вкрав щастя?» – питання навчальної програми до найрепертуарнішого твору Івана Франка. Замислившись над цим, навіть непрофесійні критики знайдуть декілька відповідей – брати, які віддали Анну за нелюба, Микола Задорожній, що став перепоною на шляху у закоханих, Михайло Гурман, увірвавшись у розмірене життя подружжя, та і сама Анна, яка так і не вгамувала своє серце. Театр, як організм спресованої критичної думки, вбачає в «Украденому щасті» привід для серйознішої розмови. Заньківчани зверталися до драми Франка щонайменше 4 рази (за останніми дослідженнями 5) – у 1922, 1923, 1940, 1949, 1976 роках. З тих крихт газетних відгуків про перші постановки «Щастя» театром імені Марії Заньковецької є очевидною вага акторського ансамблю у його успіху (що є зрозумілим, адже цей театр є від зародків – від традиції театру корифеїв – акторським). Поставлена як психологічна драма, вистава була максимально наближеною до твору Франка навіть відтворенням авторських ремарок, говорила з тодішнім глядачем, який будував комуністичне суспільство, мовою «соціально-проблематичною», актори додавали барв злободенній проблематиці. Федір Стригун (Михайло Гурман у виставі 1976 року) повернувся до «Украденого щастя» у якості режисера – ставить про шалену пристрасть, яка ламає стіни. Тож невдовзі матимемо іншу відповідь Заньківчан на запитання: «Хто у кого вкрав щастя?»

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
5.5
6.0

Вистава Марія Заньковецька була презентована 1972 року і не зникала з репертуару театру майже 20 років. Режисер О. Ріпко потрактував виставу як документальну повість. І тому складалася вона із найважливіших подій життя. Вистава «Марія Заньковецька» стала своєрідною творчою візитівкою заньківчан на багато років. Здавалося з примітивно біографічної п’єси неможливо зробити цікаву виставу. Виявилось можна! Вистава стала справді доленосною і для театру, і для виконавців головних ролей, і для глядачів, які з цією виставою ще більше полюбили свій театр. Цю виставу можна було дивитись безліч разів…

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Олеся Галканова-Лань, режисерка, автор інсценівки й текстів пісень, композитор: «Я з дитинства обожнюю казки про принцес. Коли вперше побачила прочитання класичних історій компанією Disney, зрозуміла, що казка немає ані меж, ані кордонів. Так склалося, що я маю одну мрію і на шляху до неї з'явилась «Попелюшка». Ми творимо казку для дітей, підлітків та дорослих. Я, як мама, розумію всю відповідальність, бо очі дітей щирі і я не маю права відступити від чуда. А дорослим потрібно знову відчути те диво, що ми втрачаємо за щоденними турботами. Не говоритиму про сюжет, прочитання, а скажу, що... Це – доля! Дякую театру імені Марії Заньковецької за можливість втілити своє бачення цієї історії на сцені. Радію, що мої ідеї чують і втілюють цехи театру. Ще безмежно щаслива і схвильована, що можу працювати з крутими акторами та акторками, які кожної репетиції народжують стільки неймовірних емоцій. Ці емоції виникають під час репетицій, час творення. І ще вдячна диригентові Богдану Мочураду за можливість задіяти оркестр театру у «Попелюшці». Це честь для режисера творити разом з Вами!!!» «Попелюшка» в Театрі Заньковецької насамперед цікава інтерпретацією образу заголовної героїні. Вона тут – не знайоме за десятками інших версій затуркане дівчисько, за свою працьовитість і сумирність нагороджене дивом магічного перетворення на юну красуню і сумнозвісним коханням з першого погляду, звичайно, принца, а – натомість – розумна та метка дівчина, ладна боротися за своє щастя і за жодних обставин не миритися із гіркою долею. Можна сказати, що це героїня нинішнього часу, здатна приймати виклики і не чекати усмішок фортуни. Гадаю, авторами вистави добре визначена й міра умовності сценічної оповіді. Навіть оркестр на сцені підкреслює її відверто вигаданий, казковий характер. Це дуже допомагає акторам, даючи їм можливість деякого перебільшення, утрирування. Вони вдало використовують цей шанс, на щастя, ніде не вдаючись до карикатурності».