З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Валентина Бондар-Мацялко

Валентина Бондар-Мацялко

Актор.
Заслужена артистка України

Народилася 30 травня 1974 року в селі Поромівка Володарськ-Волинського району Житомирської області.

З 5 травня 1996 року актриса Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

Валентина Бондар-Мацялко співпрацювала з Львівським телебаченням: була ведучою програми «Декори», читала новели Ірини Вільде та вірші Ліни Костенко.

Валентина Мацялко діяльна в громадському житті Львова й області, неодноразово відзначалася Львівською ОДА почесними грамотами різних років.

Заслужена артистка України з 4 березня 2016 року.

Біографічні дані:
Дата народження: 30.05.1974 (47 років)
Місце народження: Україна, селище Поромівка
Освіта: Дніпропетровське театральне училище, Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актриса  є  резидентом театрів:
Андрій Мацяк
Андрій Мацяк
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 51
5.4
5.4
5.6
5.7

Перший Національний театр України Один з найдавніших українських драматичних колективів Більше ніж 700 постановок за час існування. Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.). 1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін. 1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність. З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших. Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976). Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру. Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука. Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк. Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.

Ми знайшли 16 вистав, в яких
бере участь Валентина Бондар-Мацялко

Кожна сім’я приховує безліч таємниць. П’єса Герхарда Гауптмана «Перед заходом сонця» щонайкраще слугуватиме доказом цим слів.
Адже її події відбуваються в особняку сімдесятирічного Маттіаса Клаузена, який святкує ювілей. У помешканні безліч гостей та гучне святкування. Ювіляр нещодавно втратив дружину, тож діти намагаються дбати про його здоров’я, опікуються його самопочуттям.Проте за деякий час з’являються чутки, що їхній батько симпатизує 18-річній дівчині. Він не просто запрошує її на обід, чим обурює своїх дітей, а й купує їй коштовності та замок в Швейцарії.
Відтак доньки та зяті намагаються визнати батька не при своєму розумі та призначити йому опікуна… Противиться цьому задуму лише син.Якою виявиться сімейна таємниця цієї родини і чи справді кожен із нас наприкінці життя отримає те, на що заслуговує?!

Найочікуваніша прем’єра кінця 2019 року – «Фредерік, або Бульвар Злочину» Е.-Е.Шмітта у Заньківчан Ерік-Емманюель Шмітт – всесвітньо відомий письменник, драматург, філософ і сценарист, творчість якого перекладена понад 40 мовами. Автор кіносценаріїв до фільмів «Небезпечні зв'язки» та «Підступний лис». У фільмах, знятих за його книжками та сценаріями, грають такі зірки, як Катрін Деньов, Жерар Депардьє, Венсан Перес, Жозіан Баласко, Фанні Ардан, Омар Шаріф… П'єси Шмітта йдуть на багатьох театральних сценах світу від Нью-Йорка до Шанхая, а ролі в них свого часу виконували найвідоміші кінопостаті: Ален Делон, Жан-Поль Бельмондо, Франсіс Юстер. Автор бестселерів: «Оскар і рожева пані», «Зрада Анштайна», «Дитя Ноя», «Готель між двох світів», «Мадам Пилінська і таємниця Шопена», які так полюбилися українському читачеві. «Фредерік, або Бульвар Злочину» – неймовірна історія любові та ворожнечі, відчаю й натхненної пристрасті, оповідь про життя легендарного французького актора XIX століття Фредеріка Леметра. Його талантом захоплювалися Гюго, Бальзак, Діккенс. Актор прожив бурхливе життя. Він був багатим і знаменитим, його любили жінки та публіка… Шмітт присвятив свою п’єсу відомому французькому акторові Жану-Полю Бельмондо. Театр ім. Марії Заньковецької запросив для театрального прочитання твору режисера, з. д. м. України, лауреата численних премій Олексія Кравчука. Унікальна нагода побачити цю прем’єру в останні дні 2019 року – лише 28 та 29 грудня.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

«Ішов, ішов дорогою, та і в яму впав, любив, любив хорошую, та й плюгаву взяв». Не пропустіть вперше на заньківчанській сцені нове прочитання містико-казкового твору Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». У Конотопі немає дощу, красуня Олена підкинула гарбуза сотнику Микиті Забрьосі, писар Пістряк хоче влади, а конотопська сотня має вирушити в похід. Усі проблеми, як відомо, від жінок, а якщо вони відьми… Вихід тільки один :«Треба топити відьом!… Бо ще наші предки знали: справжня відьма не потоне ніколи. » Чи знайдеться козарлюга, якому начхати на відьом і начальство?... На вас чекають карколомний сюжет, пісні, танці та багато сміху.

Вперше в Україні заньківчани отримали офіційний дозвіл на постановку світового шлягеру. Найвідоміший твір німецького драматурга Бертольта Брехта з музикою Курта Вайля про любов, дружбу та зраду. Лондон готується до коронації королеви – ненадійні елементи, такі як злодії та повії вигнані з вулиць геть, щоб ніхто, не дай боже, не зіпсував свято. Містер і місіс Пічем, власники фірми «Друг жебрака», очікують, що бізнес ось-ось піде вгору, коли одного разу вночі їх донька не приходить додому. Це може означати тільки одне – кримінальний авторитет Меккі-Ніж знову у місті. І ще й на біду містера Пічема він одружується з його коханою дитиною Поллі. Ватажка жебраків таке «рідня» зовсім не тішить, і він просить начальника поліції Брауна зловити «немилого» зятя, або ж буде бунт. Чи може така витівка коштувати Меккі життя, чи врятує Браун бандита і давнього товариша від зашморгу? Сміливо, смішно, місцями зворушливо і спірно, але так цікаво! Як закінчиться ця історія ув'язнення та кохання і чи буде хепі-енд — краще подивитися особисто, сходивши на виставу «Тригрошова опера». Фото: Євген Кравс

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
3.0
3.0
6.0
5.0

На сцені Львівського театру імені Марії Заньковецької відбулася прем’єра нової комедії «Циліндр» за п’єсою італійського драматурга Едуардо де Філіппо у постановці народного артиста України Федора Стригуна. П’єса написана у 1965 році, але проблеми, висміяні у ній, донині актуальні в Україні. Глибока економічна криза змушує людей виявляти всю свою фантазію й акторські здібності, аби вижити. Дія вистави відбувається в 60-х роках минулого століття у бідному кварталі Неаполя де суцільна криза і безробіття. У центрі подій – квартира, у якій живуть дві пари, молоде подружжя Рита та Родольфо і старше покоління – Агостіно і Беттіна. І все у них було б добре, якби не великий борг за орендоване помешкання – 300 тисяч лір. Аби заробити ці неймовірно великі гроші за квартиру, вони вигадують стару як світ історію: Рита вдає із себе жінку легкої поведінки, заманює клієнтів у будинок, бере гроші, а потім спонукає їх до втечі, показавши на ліжку ще не захололе тіло начебто вночі померлого чоловіка. Зазвичай клієнти втікають, навіть не вимагаючи повернути вже сплачену винагороду. Але одного разу багатий вдівець дон Аттіліо, розкривши обман, відмовляється поступитися і піднімає ціну за послуги до захмарних висот… На окрему увагу заслуговує теорія про роль циліндра у життя порядного чоловіка, викладена доном Агостіно: у кожній сім’ї в шафі повинен бути цей предмет гардеробу, адже розмова з опонентом у циліндрі значно вагоміша й солідніша, ніж без циліндра. Особливо, якщо співрозмовник – «грамотний», бо для «неграмотного» – все одно, в циліндрі ти, чи без нього. Хоча, як випливає з вистави, циліндр дона Агостіно мало допоміг його родині в скрутній ситуації…

Казали люди, коли сватаєшся до дівки, то треба дивитися і на дівку, і на придане. Але ж воно по різному буває… Може бути гарна дівка, а скринь нема. А як є скрині, то дівка якась не до ладу. А ще казали, що потрібно добре дивитись, бо любов, то – любов, а гарбузи на городі ще не перевелися. Вродливі дівчата та мужні хлопці, запальні танці та співи, вир емоцій та почуттів. «Сватання на Гончарівці» – це наш дух, наша традиція, наша історія!

Ханума
« Ханума » Комедія, водевіль
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Більше 120 років живе на сцені твір відомого грузинського драматурга А. Цагарелі «Ханума». Цю відому комедію-водевіль автор написав ще 1882 року. Проте її сюжет є актуальним й досі – адже кожна жінка прагне щастя в образі зразкового чоловіка. Не молода, та дуже приваблива сваха Ханума у розквіті сил шукає наречену для збіднілого князя. Проте у неї з’являється суперниця Кабато, яка всіляко намагається їй перешкодити. Цю виставу сміливо можна назвати гімном народній винахідливості та душевній щедрості. Грузинський колорит з чудовою музикою та жартами припаде до смаку усім.

4.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
3.8
3.5
4.8
5.5

Венеція – місто карнавалів та загадок. Тут живуть безтурботні, темпераментні та щедрі люди. Тому вони й висміюють іновірця-іудея Шейлока – жадібного і похмурого лихваря, який рахує кожну монету. Шейлок, в свою чергу, відповідає місцевим жителям взаємністю. Особливо він не любить Антоніо, який не бере відсотків за позики – занадто безкорисливо як для купця. Тому, заради «жарту», Шейлок пропонує теж безвідсоткову позику для юного Басаніо – друга нашого честолюбного купця. Умова одна: за невчасну сплату боргу, він виріже в Антоніо фунт м’яса. Що переможе – комерція чи людяність? Чи готовий закоханий герой сплатити борг і врятувати друга? Здається кровопролиття неминуче. Але в події несподівано втручається сила жіночої любові, яка може протистояти всім перешкодам і в підсумку – перемагати.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Дія п’єси відбувається у 70-80-х роках XVII століття. Цей період в історії недарма називається Руїною. «Від Богдана до Івана не було гетьмана…» Славні справи козаків лишилися в минулому. Прийшов час пристосуванства та прагнення збагачення за будь-яку ціну. Головний герой драми Хома Кичатий намагається віддати доньку заміж за багатого полковника. Цим він ламає давню клятву, дану Назарові Стодолі, що Галя – його. Як складеться їхня доля відомо с шкільних підручників. Питання в іншому – чи можлива у наш час перемога добра? У суспільстві, у власному домі, в самій людині? Чи віримо ми у покаяння грішної людини? Чи даємо ми собі право на помилку й її виправлення… У світі формалізму та конформізму немає місця почуттям та братерським клятвам. Чи можливо щось змінити? Піти наперекір подіям та перемогти? Про це у постановці останнього лицаря українського театру – Федора Стригуна.

Театр імені Марії Заньковецької звертався до твору італійського драматурга Карло Гольдоні «Слуга двох панів», написаної у 1749 році у жанрі комедії дель-арте, в період десятилітнього перебування у Запоріжжі. Тоді, у 1933-му, роль Труффальдіно виконував корифей театру, один із його засновників Борис Романицький. Сьогоднішнє покоління заньківчан має свіжі фарби для написання атмосфери Венеції доби Відродження з її духом масових гулянь, блиску костюмів і прикрас, посмішок вродливих жінок та сміливістю відчайдушних юнаків. Відчуття краси миті – це те, за що комедія дель арти є вічно живою, але тільки за умови, що ми пустимо її в свій світ. «Маски ролі обирають, ти можеш стати навіть королем!» Чи злидарем, жінкою або чоловіком, слугою й переможцем одночасно. Неможливо можливим, якщо любов є релігія й рушійна сила вчинків. Зняти маску та не загубити себе серед тисяч інших блазнів – непросте питання у зовні легковажній, повітрянії комедії. Труффальдіно родом із Бергамо заплутає й без того непрості життєві перипетії двох головних пар закоханих – Беатріче та Флоріндо, Кларіче та Сільвіо, прислуговуючи одразу двом панам, й, кмітливо, сміючись, вивертається з пасток у які на кожному кроці потрапляє, знайшовши чарівну дівчину й для себе, улагодивши фінансові проблеми свої та чужі. Усе з легкістю, гумором, пританцьовуючи та співаючи, змушуючи повірити що життя й справді гра, гра благородна, красива, з щасливим фіналом.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
5.5
6.0

Вистава Марія Заньковецька була презентована 1972 року і не зникала з репертуару театру майже 20 років. Режисер О. Ріпко потрактував виставу як документальну повість. І тому складалася вона із найважливіших подій життя. Вистава «Марія Заньковецька» стала своєрідною творчою візитівкою заньківчан на багато років. Здавалося з примітивно біографічної п’єси неможливо зробити цікаву виставу. Виявилось можна! Вистава стала справді доленосною і для театру, і для виконавців головних ролей, і для глядачів, які з цією виставою ще більше полюбили свій театр. Цю виставу можна було дивитись безліч разів…

«Хто у кого вкрав щастя?» – питання навчальної програми до найрепертуарнішого твору Івана Франка. Замислившись над цим, навіть непрофесійні критики знайдуть декілька відповідей – брати, які віддали Анну за нелюба, Микола Задорожній, що став перепоною на шляху у закоханих, Михайло Гурман, увірвавшись у розмірене життя подружжя, та і сама Анна, яка так і не вгамувала своє серце. Театр, як організм спресованої критичної думки, вбачає в «Украденому щасті» привід для серйознішої розмови. Заньківчани зверталися до драми Франка щонайменше 4 рази (за останніми дослідженнями 5) – у 1922, 1923, 1940, 1949, 1976 роках. З тих крихт газетних відгуків про перші постановки «Щастя» театром імені Марії Заньковецької є очевидною вага акторського ансамблю у його успіху (що є зрозумілим, адже цей театр є від зародків – від традиції театру корифеїв – акторським). Поставлена як психологічна драма, вистава була максимально наближеною до твору Франка навіть відтворенням авторських ремарок, говорила з тодішнім глядачем, який будував комуністичне суспільство, мовою «соціально-проблематичною», актори додавали барв злободенній проблематиці. Федір Стригун (Михайло Гурман у виставі 1976 року) повернувся до «Украденого щастя» у якості режисера – ставить про шалену пристрасть, яка ламає стіни. Тож невдовзі матимемо іншу відповідь Заньківчан на запитання: «Хто у кого вкрав щастя?»

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
5.0
6.0
5.0

З давніх часів існували так звані постановки на релігійну тематику, які здійснювалися за підтримки церкви, щоб викликати «богобоязнь» у віруючих прихожан, а також для пропаганди релігії. (Ми знаємо такі жанри, як: містерія, мораліте та міракль). Час йшов, все змінювалося, театр набув нового розвитку, на світ народилися геніальні драматурги, актори, виникла режисура, як напрямок, з’явилося кіно. Саме останньому ми завдячуємо появі «несправжнього» Христа, а саме: створеного образу. У 1905 році виходить перший німий повнометражний фільм «Життя і страсті Ісуса Христа», де головний герой – Син Божий. Реакція церкви неоднозначна: з одного боку – це богохульство, а з іншого – тисячі глядачів, які відкривають для себе сакральне. (Опускаємо світову літературу). В театрі також починається ера «позитивного героя», кожний шукає свого Ісуса. Одвічна тема хвилювала і художнього керівника Національного театру імені Марій Заньковецької народного артиста України Федора Стригуна. І це не дивно, адже поставити виставу про Ісуса Христа – це те ж саме, що знову написати Євангеліє, але вже власними руками. Це велика відповідальність і разом з тим велике щастя та благословення. Він здійснив мрію багатьох, адже «Ісус – син Бога живого» – це трепет душі, це емоції, які важко приховати, це неймовірна вистава, яку варто дивитися безліч разів.

Мазепа
« Мазепа » Трагедія
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
5.0
5.0
6.0

«Ця вистава про те, як старше покоління іноді не розуміє молоді. Юліуш Словацький зумисне зобразив Мазепу 30-річного, адже він писав п’єсу про кохання та молодість, і як у хорошого драматурга в нього «політика – контрабанда на сюжеті». Її можна прослідкувати поміж перипетій сюжету. Адже насамперед автор хотів показати, що українцям та полякам немає чого ділити. Це дружні та братні народи, які мають жити в порозумінні. Проте, як це завжди буває в історії, серед держав обов’язково з’явиться агресор, який матиме інші цілі. Драматург акцентує на тому, що, якщо дурна влада, то від цього насамперед страждатиме народ. Адже гонор та особисті інтереси ніколи не можна ставити вище ідеалів своєї нації, бо тоді держава приречена. Сам Юліуш Словацький любив Україну, адже народився в Кременці. Його любов часто порівнюють із любов’ю Т. Шевченка. На українській сцені вперше ця вистава йшла у театрі Миколи Садовського. Роль Мазепи виконував Лесь Курбас. То ж кому, як не Заньківчанам саме зараз показати цю актуальну на всі часи п’єсу?!»

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

«... ЦЕ НЕ КАЗКА... ЦЕ ІСТОРІЯ СПОВНЕНА МУЗИКИ ТА ЕМОЦІЙ ПРО СПРАВЖНЄ ЖИТТЯ, ТАКЕ, ЯК ВОНО Є! Для мене було важливим, щоб батьки з дітьми мали можливість зробити щось разом! Щоб підлітки не слухали мораль, але бачили сповідь своїх однолітків. Для мене театр - це не моралізаторство - це жива ємоція та провокація, яка наштовхує нас на певні висновки у житті. Я мріяла поставити виставу про Пітера Пена – хлопчика, яки не хотів дорослішати та про Венді - дівчинку, яка мріяла стати дорослою. Коли зустрічаються ці два світи і відбувається магія... ПІТЕР ПЕН – НОВА ІСТОРІЯ – це розповідь про дітей вулиць та дітей з благополучних родин. Про те, що складнощі є у всіх. Я навмисне обрала стиль коміксів, адже через супергероїв та антагоністів простіше відкрити світ дитини, підлітка. Я так хочу, щоб ми не забували про дітей, які живуть у кожному з нас! А ще мене до глибини душі болить те, що батьки залишають свої дітей, викидають їх, як непотрібні речі. А ще болить, коли батьки намагаються зробити з дітей свої покарщені копії, вбиваючи їх індивідуальність! МИ ВСІ НАРОДЖУЄМОСЯ З КРИЛАМИ! АЛЕ НЕ ВСІ ВМІЄМО ЛІТАТИ! Я хочу, щоб маленька мить зупинилась і ви, поглянувши на мою історію, посміхнулись і обійняли один одного! Щоб у цю мить всі стали справжніми і без фальші! Я чекаю на вас! Ми всі чекаємо!» – режисер вистави Олеся ГАЛКАНОВА-ЛАНЬ.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.8
4.8
5.3
6.0

Різдвяна ніч – і ми знову дорослі діти, з вірою у диво і гармонію. Оксана чекатиме черевички від цариці, а Вакула спіймає чорта за хвоста – аби лише прихилити до себе чорнобриву красуню, чорт вкраде місяця, а Чуб і компанія сидітимуть у мішках у звабливої Солохи… Микола Гоголь був малозрозумілою особою навіть для сучасників. Його життя, творчість, смерть просякнуті містицизмом, прадавнім етосом та любов’ю до українського духу. Видається, ніби він знав більше ніж дозволено людині й міг поділитися цим знанням лише опосередковано – через творчість. А ми, як вміємо, розшифровуємо заповіти генія у його текстах, які він ласкаво не спалив. Тож «Різдвяна ніч» належить до «легкого» жанру лише умовно. Під оболонкою феєрії різдвяних колядок, дівочого сміху й блиску зимових зірок, знаходимо тугу автора за славним минулим народу. Коли козак не чекає рік аудієнції у цариці, як великої ласки, а потім вдовольняється парою чобітків, а Оксана не «крутить» козаком Вакулою. Коли запорізька «Чайка» розсікає хвилі Дніпра, як грізний і красивий прояв свободи… Сцена з «паломництвом» до хати Солохи у святвечір поважних панів хутора – простір для роздумів про силу жіночої зваби. Відьмацтво у природі жінки, лише не кожна обирає життя за законами такої природи. Яскравий і приречений світ Солохи як альтернатива пуританській моралі? Чи розповідь у кумедній формі про принади гріха та небажання йому протистояти? «Різдвяна ніч» – зігріваюча душу казка нашого загадкового класика. А також – хвилина для роздумів про те, ким ми є.