З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Віктор Гунькін

Віктор Гунькін

Актор.
Народний артист України

Народився 13 березня 1957 року в смт Градіжськ Полтавської області. Здобув вищу театральну освіту в Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. З 1982 року Віктор Гунькін – артист драми Дніпродзержинського російського музично-драматичного театру, а з 1995 ро­ку він дарує свою майстерність перевтілення дітям у Дніпропетровському театрі юного глядача.

Досвідченим майстром сцени актор прийшов у 2004 році до Дніпропетровського театру ім. Т. Г. Шевченка. Бере активну участь у житті колективу та організації театралізованих самодіяльних святкових концертів. Лауреат і дипломант театральних конкурсів. У вересні 2014 року майже одностайно на зборах колективу був обраний головою профкому театру.

Восени 2016 року на фестивалі «Homo ludens» м. Миколаїв нагороджений двома спеціальними дипломами альтернативної художньої ради «За краще акторське перевтілення» та «За найвищу акторську майстеність» – роль Баби Прісі («Зона» П. Ар’є), реж. А. Канцедайло. Володар Ґран-прі «Січеславна-2017» за цю ж роль.

З нагоди 60-річчя нагороджений почесною грамотою Міністерства культури України. 2018 року отримує почесне звання «Народний артист України».

Біографічні дані:
Дата народження: 13.03.1957 (65 років)
Місце народження: Україна, селище Градизьк
Освіта: Київський національний університет кіно, театру і телебачення ім. І. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Оксана Петровська
Оксана Петровська
Художній керівник

Дніпропетровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка засновано 1918 року в Києві як перший професійний театр України, який мав статус державного, згідно із законом уряду Української держави від 23 серпня 1918 року, про що свідчить «Державний вісник» №42,43 (ЦДАВО, фонд 2201, опис 1, справа 61, аркуші 37,40) і мав назву Державний драматичний театр України. У 1919 році Державний драматичний театр було перейменовано у Перший державний драматичний театр України ім. Т.Г.Шевченка. У перші роки театром «європейського репертуару» (таку неофіційну назву він мав) керували: головний режисер О. Загаров та І. Мар’яненко (директор театру). У 20-ті роки у театрі служили всесвітньовідомі митці: поет Павло Тичина (перший завліт театру), режисер і реформатор українського театру Лесь Курбас, актори А. Хорошун, Г. Борисоглібська, С. Паньківський, Г. Мещерська, Ф. Левицький, В. Василько, Л. Гаккебуш, М. Тінський, О. Сердюк, О. Смирнов, Г. Маринич, Є. Сидоренко, О. Зініна, М. Домашенко, І. Замичковський, К. Бережний та ін. На афіші театру серед п’єс вітчизняної і зарубіжної класики були такі вистави: «Лісова пісня» Л. Українки, якою почав свою діяльність театр у листопаді 1918 року, «Гайдамаки» Т. Шевченка у постановці відомого режисера Леся Курбаса, а також «Гріх», «Брехня», «Дисгармонія» В. Винниченка, «Ревізор» М. Гоголя, «Примари» Г. Ібсена, «Ткачі» Г. Гауптмана, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра. У 1921-26 рр. трупа успішно гастролює по Україні. У 1927 р. перший державний театр України переведено до м. Дніпропетровськ. У 1930-х роках здійснювали постановки відомі на всю країну режисери: О. Дикий, І. Терентьєв, Г. Юра, К. Кошевський, М. Буторін, Л. Южанський, І. Микитенко, І. Юхименко, В. Галицький та інші. Під час Другої світової війни дві концертні бригади на чолі з головним режисером І. Кобринським та народною артисткою України З. Хрукаловою дали більше 300 концертів на фронті. У 1979 році відбулася реконструкція театру за проектом архітекторів Є. Яшунського і В.Халявського. На фасаді театру скульптором Ю.Павловим створені барельєфи на теми етапних постановок. Після проголошення незалежності України у репертуарі з’являються п’єси за творами письменників, які за радянських часів були «persona non grata», наприклад, драма «Маруся Чурай» за однойменним твором Ліни Костенко. Глядач знайомиться також із виставою про життя історика Дмитра Яворницького «Народжений під знаком Скорпіона» В.Савченка. Спектакль «Мазепа – гетьман України» за Б.Лепким (постановка головного режисера театру, засл. діяча мистецтв України В.Божка) отримав міжнародну мистецьку премію ім. П.Орлика. У 1994-2016 рр. театром керував народний артист України, кандидат мистецтвознавства, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поет і композитор Валерій Ковтуненко, який за два десятиліття підняв театр на вищий щабель, перетворив його на один із центрів духовного і національного відродження. Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців. Значною подією в історії театру став гастрольний тур до Польщі (м. Зелена Ґура) та Чехії (м. Прага) 12-16 вересня 2015 року (організатор – засл. арт. Укр. Оксана Петровська). Західні слов’яни із великим задоволенням переглянули українську класику: «Майську ніч» за М. Гоголем, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького та казку за нар. мотивами «Коза-Дереза» Л. Кушкової. Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у містах Маріуполь, Красногорівка, Вугледар, Мар’їнка, Новотроїцьке Донецької області. Із вересня 2017 року при театрі ім. Т. Шевченка функціонує дитяча театральна студія «Намистечко», в якій викладають фахівці, артисти театру з високим рівнем професійної кваліфікації, що прищеплює любов до театрального мистецтва, української культури, рідного слова підростаючому поколінню. 2018 року у приміщенні театру ім. Т.Шевченка пройшов капітальний ремонт даху, фасаду, йдуть роботи всередині приміщення: на сцені, в коридорах, у фойє. Виконано роботу для запобігання підтопленню приміщення, капітальний ремонт протипожежної безпеки, реконструкція приміщення для комфортного перебування глядачів з обмеженими можливостями, а саме: прибудинкової території з улаштуванням пандусу, каси, санвузлів, встановлено підйомник для людей з інвалідністю до зали для глядачів. 23 серпня 2018 року до дня створення першого державного драматичного театру України відбулася урочиста церемонія погашення немаркованих ювілейних конвертів та власних марок «100 років Дніпровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т.Шевченка», випущених державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта». Того ж дня за участю усього колективу на Театральному бульварі відбулася акція-протест в підтримку режисера Олега Сенцова та усіх політв’язнів, що незаконно утримуються в російських тюрмах. 29 вересня відбулися урочистості з нагоди 100-річчя першого українського державного театру України та відкриття 101-го театрального сезону прем’єрою драми «Нація» за твором Марії Матіос у постановці Сергія Кузика. У червні 2019 уперше театр побував на гастролях за океаном, а саме у канадському місті Місісаґа, яке входить до складу Великого Торонто із концертом «АТО» та казкою «Коза-Дереза». У грудні 2018 року Указом Президента України театру присвоєно статус «національний».

Ми знайшли 9 вистав, в яких
бере участь Віктор Гунькін
Сто тисяч
« Сто тисяч » Сатирична комедія

«Сто тисяч» – відома п’єса класика Івана Карпенка-Карого, яка була написана у 1889 році. Жанр п’єси «Сто тисяч» – сатирична комедія характерів. У творі висміюється надмірна жадоба до збагачення. Як розбагатіти, а розбагатівши, піднятися ще вище? У Герасима Калитки два способи: один майже законний – примусово женити сина Романа на багатій, другий, майже геніальний, – укласти угоду з нечистою силою, в особі Невідомого, взявши у спільники кума Савку. Що з цього вийшло? Дізнаєтесь у фіналі вистави.

За п’єсою А.Крима «Стара нова історія» за мотивами творів про Ходжу Насреддіна Бухарський емірат 18-19 століття. Держава, що існувала на території сучасного Узбекистану, Таджикистану та частини Туркменії. Головою держави є емір, який має необмежену владу над своїми підданими. Візир – права рука еміра, його помічник, який збирає податки з населення, в тому числі й податок «на просто так», керує судом, навіть, вміє читати думки свого повелителя, поки той спить, і врешті решт, разом із начальником варти Асланбеком розшукує головного ворога – каламутника спокою Ходжу Насреддіна, головну дійову особу вистави. Ходжа Насреддін – персонаж фольклору низки народів Середземномор’я, Близького Сходу, жартівник і дотепник , герой тисяч анекдотів переважно на злобу дня — про бідних і багатих, про чиновників і духовенство та викривальних, що висміюють людські вади — про жадібних і щедрих, неправдивих і чесних, дурних і мудрих. Часто в образі Насреддіна переплітаються риси хитруна і дурника, мудреця і жартівника. Перші анекдоти про Ходжу Насреддіна було записано у Османській імперії в XVI столітті. У цій гумористичній музичній виставі в полон до еміра (не без допомоги бридкого лихваря Джафара) потрапляє Гюльджан, вродлива дочка гончара Ніяза, в яку ще з дитинства закоханий Ходжа. Звичайно, винахідливий Насреддін разом із спільником, звіздарем Гусейном Гуслія вирушають на допомогу дівчині. Вдаючись до хитрощів їм вдається потрапити до палацу повелителя Бухари.

Свіччине весілля
« Свіччине весілля » Історична драма

Вистава за відомою п’єсою українського класика Івана Кочерги. Історія про шалене і трагічне кохання зброяра Івана Свічки та Меланки, що сталася у Києві у далекому XVІ столітті.

Коли я випадково натрапив на мотив «заборони свiтла», мотив, що й послужив темою для цiєї драми, мене захопила в ньому можливiсть змалювати барвисту картину суто мiського життя i соцiальної боротьби в стародавньому мiстi, а на цьому мальовничому тлi створити узагальнений образ боротьби України за свою волю i самобутню культуру… Не буде великим порушенням художньої правди, коли припустити, що, не бачачи пуття в дванадцятирiчних скаргах великим князям, київськi ремiсники i городяни не витримали й активно запротестували проти знущання… Такий поетичний мотив, як заборона свiтла в цiлому мiстi, дає дорогоцiнну змогу змалювати стародавнє цехове ремiсниче життя, показати це життя не статично, а в процесi боротьби з феодалами за мiськi привiлеї i права.

Іван Кочерга (із передмови до п’єси)

Дві бабусі мешкають у самому центрі міста, у хорошій квартирі. Чекають на племінника, продюсера Олега, який має приїхати до них у гості. Марина Олександрівна вже навіть спекла його улюблені пиріжки. Днями квартиру пограбували, тому чекають ще й на замірщика, аби поставити ґрати на вікна. Дзвоник у двері… але на порозі – чиновник із міської ради із дуже цікавою пропозицією…

Основою вистави  є чудова п’єса Григорія Горіна «Поминальна молитва», написана за мотивами творів Шолом-Алейхема, класика єврейської літератури. Дія відбувається на початку XІX століття в українському селі Анатівка, де «з давніх пір живуть українці, росіяни і євреї.  Живуть разом,  працюють разом, лише помирати кожен іде на своє кладовище. Такий звичай». У центрі уваги – сім’я небагатого, але мудрого, набожного Тев’є-молочника, який має дружину Ґолду та аж п’ять дочок, три з яких вже на виданні. Також за звичаєм євреї мали одружуватися з євреями, а батьки самі обирали дітям вигідних женихів, як і в багатьох народів світу тих часів. Проте не так сталося, як гадалося: Ґодл, Цейтл і Хава, хочуть залишити рідну домівку з тими, кого кохають, порушуючи віру й традиції, і досить нелегко батькові Тев’є змиритися із цим фактом і благословити молодят. У виставі піднімаються вічні теми  кохання, пошуку щастя, пошуку Бога і свого місця в житті. Національний гумор і оптимізм по-філософськи  протистоять різним неприємностям у житті персонажів. У мюзиклі звучить чарівна музика знаменитого американського композитора Джеррі Бока, органічно  переплітаючись із народною – єврейською і циганською.

Людині властиво прагнути до кращого, вищого. Проте, не завжди людина ставиться до себе самокритично, не завжди усвідомлює, що для отримання статусу дворянина не вистачає елементарних знань і з трьома класами освіти нема чого пхатися до вищого світу, до влади. Лише глибокі знання, внутрішня культура, природній розум, духовність врятують нас від невігластва, неуцтва, помилок, а, можливо, й усіх лих у житті! Про це наша комедія класика української літератури ХІХ ст. Івана Карпенка-Карого.

Це майже детективна історія стосунків між чоловіком і жінкою в їх нескінченному пошуку гармонії. Героїня приводить додому чоловіка, який страждає на амнезію, і запевняє, що вона – його дружина. Але хто вона насправді – авантюристка, доглядальниця або зневірена жінка? Які проблеми ховаються за фасадом звичних побутових дрібниць? У пошуку відповідей сюжет призводить до дивовижного, зворушливого, але справедливого фіналу.

Звичайна сім’я, бабуся виконує всі забаганки дочки Ніни, внучки Іри, з любов’ю готує обіди, робить все для молоді. У дітей життя без клопоту, а в очах бабусі — печаль, тому що уже більше 50 років вона чекає свого єдиного, коханого мужчину з часів війни. Те, що її щастя повернеться до неї — надія і віра її життя. Про це свідчить портрет судженого, з котрим щодня вона розмовляє. І раптом, одного дня він повертається! Тоді всі члени сім’ї дізнаються, що бабуся – непроста жінка, на війні відважно боролася з фашизмом, а також вміє зберегти, як святиню, вірність… Вистава демонструє глядачу, що таке – справжнє кохання, велич людського духу, героїзм.

Пропонуємо глядачу нашу сценічну версію відомого твору «Ніч перед Різдвом», написаного класиком Миколою Гоголем. Вакула, хороший коваль і талановитий маляр із Диканьки, безнадійно закоханий в Оксану, дочку козака Чуба. На колядках в ніч перед Різдвом Оксана жартома обіцяє вийти за Вакулу заміж, якщо він дістане їй черевички, які носить сама цариця. Розуміючи, що йому ніколи не виконати цього прохання, Вакула з горя хоче втопитися. Але до рук закоханого хлопця несподівано потрапляє чорт, який прийшов за любовними втіхами до його матері, спокусливої Солохи. І раптом Вакулі спадає на думку цікава ідея…