З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Тетяна Турка

Тетяна Турка

Актор.
Біографічні дані:
На сцені з 1988 року (34 роки)
Освіта: Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського
Актриса  є  резидентом театрів:
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.3
5.1
5.8
5.5

Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру. Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб), до якої входили молоді режисери й актори. На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова. У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення у «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, а потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша. Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році театр одержав звання академічного. Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР. 1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. 1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру. Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року. У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років. З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка. Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981) та Олександра Бєляцького (1983–1989). 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін. У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків), «Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ). У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак. У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО. Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів. З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік. З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією. У 2013-18 рр. художнім керівником театру був народний артист України Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. З кінця 2019 р. на посаду головного режисера повернувся заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією, активну участь в міжнародних театральних фестивалях.

Ми знайшли 10 вистав, в яких
бере участь Тетяна Турка

П’єса нашого, без перебільшення, видатного земляка і сучасника Сергія Жадана вперше прозвучала саме зі сцени театру ім. Шевченка у виконанні автора. І от, рік потому, ми презентували її вже у вигляді вистави. Зав’язка «Хлібного перемир’я» проста: Донбас, літо 2014-го, у двох братів, Толіка й Антона, помирає мати, і вони в умовах воєнного часу шукають можливостей «по-людськи» її поховати. А далі – самі лише знаки: підірваний міст між двома частинами їхнього містечка, глухоніма жінка, яка прийшла відспівувати маму, вагітна і небіжчиця в одному домі, поштар без пошти… Здійснимо спробу декодувати все це у виставі.

Молода красива Зінька живе у шлюбі з нелюбом і п’яницею Самросем. Єдиною розрадою від сімейного пекла для неї були романтичні стосунки з чоловіковим братом Романом, аж доки «на обрії» не з’явилася суперниця… Мелодраматичний сюжет (типовий для класичної української драматургії) переміщено в інший часопростір, де заміксовано містицизм, рок-музику, ностальгічну естетику сімдесятих, і де відбувається дослідження на тему «що таке любов». Це одвічне питання ми розглядаємо з досить незвичних ракурсів, адже дедалі частіше кохання стає об’єктом вивчення як для соціальних, так і для природничих наук. Зі вступу до статті науковця Тетяни Кабанець: «Біологи кажуть, що любов – це певна послідовність викидів у мозок різних речовин: переважно гормонів задоволення та заохочення. Але невже мої почуття визначаються просто формулою DRD4-7R? Невже я не кохаю і не страждаю, а хитаюся туди-сюди на гормональній гойдалці, як наркоман? Ні, є й інші версії…».

Конфлікт у виставі – в одному протистоянні між суто житейськими установленнями та законами, котрі відбивають непорушну гармонію Всесвіту. На фоні побуту бойків, які населяють українські Карпати, вимальовуються долі героїв у так званому любовному трикутнику. Автори вистави відсторонилися від соціального спрямування п’єси і тим самим наблизили глядачів до душевної катастрофи Анни, її нелюбого чоловіка Миколи та здавна закоханого в неї Михайла. Кожен з них виборює своє людське право на кохання. Та невблаганний Бог Карпат Мольфар – персонаж, що введений у виставу режисером, - жорстоко карає всіх трьох. Майстерно розроблені масові сцени спектаклю (ритуальні, танцювальні, пісенні) дають уявлення про побут бойків позаминулого століття. «Украдене щастя» – вистава-лауреат Міжнародного театрального фестивалю у Харкові «Березіль – 93».

Лише подумайте: вистава «Шельменко-денщик» дбайливо зберігається в репертуарі театру більше 75 років! Вже вкотре на сцені старий Шпак зі Шпачихою даремно намагаються «пристойно» видати заміж свою єдину дочку Прісеньку, і вже вкотре Скворцов викрадає її за допомогою зухвалого Шельменка та з потурання Прісенькової подруги Евжені. Вже вкотре Шпачиха розпікає Шпака за невиправдану довіру до Шельменка і раптом закохується як дівчина у молодого капітана. Спектакль шевченківців пройшов шляхами війни у виконанні акторів фронтової бригади. І завжди – чи то у прифронтовій смузі, чи то на польовому стані, чи то на гастролях по містах колишнього Союзу, - завжди ця невмируща іскрометна комедія викликала у глядачів широку амплітуду емоцій від здивування до гомеричного сміху. А втім – викликає ті ж найщиріші почуття й сьогодні.

«Я помру, і стільки різного наговорять про мене, що, зрештою, ніхто так і не зрозуміє, якою я була насправді… Ось чому я хочу розповісти про себе сама, ризикуючи викликати скандал», – пише в книзі спогадів Едіт Піаф. Вистава присвячена саме цій видатній співачці. І хоч завдяки музиці та пісочній анімації на сцені виникає атмосфера романтичного Парижу, ми не претендуємо на те, щоб документально відтворити її біографію. Ми дивимось на Піаф як на людину, чия доля була сповнена занепадами і тріумфами, втратами і надбаннями, нестерпним болем і безмежним коханням – всім тим, що знаходить відгук с серці кожної людини.

Незвична чарівна історія про те, як у стародавньому королівстві завдяки хороброму Коту у чоботях Принцеса та Жак–простак перемогли Людоїда і зберегли віру в добро, вірність, дружбу, щире кохання. Це динамічне яскраве видовище, де багато музики, танців, казкових перетворень.

У Катарини, старшої з дочок почесної громадянки Падуї Баптісти, безглуздий і скандальний характер, тому вона ніяк не може видати її заміж. У молодшої – Б’янки шанувальників багато, але заміж вона може вийти тільки після того, як знайдеться сміливець, який приборкає норовливий характер старшої сестри. Претенденти на руку Бянки, знаходять для Катарини нареченого Петруччо – такого ж скандального і нетерпимого молодого дворянина, який заради приданого готовий одружитися на кому завгодно. Але для шлюбу необхідна згода норовливої дівчини ... В іронічній комедії «Приборкання норовливої» багато неочікуваних сюжетних поворотів, інтриг, жартів, і каламбурів.

Вибухнула революція. «Москвичів зіпсувало квартирне питання». Зоя Пельц, аби зберегти власну квартиру, відкриває у ній кравецьку майстерню. А ввечері Зойчина квартира перетворюється на місце для інтимних розваг, де вирують пристрасті. Вночі у вихорі танців під звуки фокстроту руйнуються долі, ллється шампанське і кров.

Сон літньої ночі
« Сон літньої ночі » Комедія, феєрія

Дія вистави розгортається у таємничому лісі, де живуть ельфи та феї. Саме вони розпалюють взаємні пристрасті двох закоханих пар, підбурюють до чудесних перетворень та карколомних пригод. Проте у барвистому світі казки виявляється, що дивовижніші чудеса творять... люди. Серед виконавців ролей - багато молодих акторів театру. Вистава задовольнить смаки найвибагливішого поціновувача оригінального відпочинку й допоможе сприймати світ крізь призму творчої фантазії.

Якщо Ви мрієте про Париж, вважайте, що Ваші найпотаємніші бажання здійснилися. Варто лише відвідати виставу «Оркестр» на малій сцені театру. У затишному кафе на Вас чекають «сюрпризи» від ексцентричних персонажів цього дійства. Ануїв оркестр – жіночий… Але в ньому працює музикант на ім'я Леон. Він – єдиний чоловік у цій жіночій царині. Саме через нього і відбувається трагедія. А втім, оркестр 'Паризькі троянди' продовжує свою розважальну програму. Трагедію, що сталася в короткому антракті між виступами жіночого оркестру, приховано від завсідників кафе. Як приховано і особисті драми кожного з учасників концерту.