З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Тетяна Шляхова

Тетяна Шляхова

Актор.

Народилася 11 квітня. Українська актриса. Заслужена артистка України (2015).

Тетяна Шляхова народилася 11 квітня в селищі Городенка Городенківського району Івано-Франківської області України.

У 2001 році закінчила Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого.

У тому ж 2001 році стала актрисою Київського національного драмтеатру імені Франка.

У 2004 році їй була присуджена Премія «Київська пектораль» за роль Лізи Хохлаковой у виставі «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського.

У 2015 році актрисі присвоєно почесне звання Заслужена артистка України.

У 2016 році Тетяна Шляхова стала лауреатом Премії шести Міжнародного Театрального Фестивалю «Academy of Performing Arts Awards» (Пекін / Китай) в номінації «Краща жіноча роль» – за роль Карін Монсдоттер у виставі «Ерік XIV».

Чоловік – Олексій Зубков, український актор театру і кіно. Познайомилися під час навчання в Київському Театральному інституті імені Карпенка-Карого, на четвертому курсі. Потім разом стали працювати в Київському Національного драмтеатру імені Франка. У шлюбі в 2002 році народилася дочка.

Біографічні дані:
Місце народження: Україна, селище Городенка
На сцені з 2001 року (21 рік)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Родинні зв'язки:
Актриса  є  резидентом театрів:
Михайло Захаревич
Михайло Захаревич
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 505
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів. З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця. У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Ми знайшли 8 вистав, в яких
бере участь Тетяна Шляхова
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 14
5.7
5.4
5.6
5.8

Роман «Ідіот» є одним з надзвичайно складних, непересічних за авторськими ідеями та граничною відвертістю їх художнього втілення серед творів світової класики. За висловом письменника, «головна думка роману – змалювати позитивно прекрасну людину. Складніше цього немає в світі нічого і особливо – зараз». Достоєвський ніби досліджує, що відбуватиметься з людиною, яка наділена абсолютними чеснотами, якщо вона потрапить у сучасне суспільство, яким чином складуться її стосунки з оточуючими і який вплив вона матиме на них, а вони на неї? Як кожен з романів Ф. М. Достоєвського, «Ідіот» насичений численними персонажами, кожен з яких володіє певними таємницями, вони також є визнаними майстрами інтриг, карколомних, неочікуваних душевних сповідей. Практично будь-хто з персонажів міг би стати героєм окремого роману чи повісті. Більшість з них знаходяться у стані хворобливого пошуку себе, ідеалу, сенсу буття і існують на межі життя, боротьби із Гординею, Пристрастями та готові до Самозречення в ім'я ближнього. Як і в романі, центральною фігурою постановки є образ князя Мишкіна та історія, що сталася із ним після того, як він повернувся в Санкт-Петербург через 4 роки після лікування у Швейцарії. З першої хвилини Мишкін потрапляє у вир неймовірних подій, що стрімко затягують, наперекір бажанню, перетворюючи його на співучасника. Неординарність Мишкіна, правдолюбство, безпосередність, дитяче світосприйняття, сповнене добрих намірів, розпалюють, провокують шаленство в кожного з оточуючих і мчать у прірву катастрофи. Зустріч з Рогожиним, родинами генерала Єпанчина та Іволгіна, жертовне хворобливе захоплення? Любов? До Настасії Пилипівни, що породжує певною мірою по дитячому фанатичне бажання її порятунку, свята віра у добро, людину штовхає героя палко доводити всім і кожному, що ненависть, заздрість, користолюбство, безчестя руйнують не лише душу кожного, але й спроможні розчавити світ як такий. І в цьому запалі він втрачає відчуття реальності… Роман «Ідіот» написаний Ф. М. Достоєвським у 1868-1869 роках, але й сьогодні він заворожує глибиною психологічної відвертості, художньою довершеністю та майстерністю геніального літератора. «Моє велике бажання – бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей, – людей у повному значенні цього слова. Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, яка, якщо не під кожним, то під багатьма оглядами, справляє на нас враження. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращим…» – Блаженніший Любомир Гузар. Фото та анотації надано театром.

4.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
3.8
4.0
4.6
4.2

За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.8
5.6
5.8
5.5

«Скляний звіринець» – п’єса одного з найвідоміших драматургів Америки XХст., класика світової літератури, «американського Чехова» - Теннессі Уїльямса, написана у 1944 році. В центрі уваги – маленька американська сім’я. Мати, що мріє про успішне майбутнє своїх дітей і весь час розповідає про свої минулі успіхи, донька, що живе у світі крихких ілюзій, і син, що мріє займатись творчістю, а натомість – працює у взуттєвому магазині. Є у виставі і батько, що покинув їх багато років тому і подався у мандри, залишивши сім’ю на тендітних плечах дружини, і ще маленького сина. В певний момент, «американська мрія» зустрічається з реальністю, і от чи виявиться вона спроможною суперечити дійсності – залежить від кожного з героїв. Тут іронія поєднується зі зворушливою наївністю, прагматизм – з жертовністю, дотепність – із розпачем, а крізь щоденний побут проступає висока трагедія: трагедія втрачених можливостей, пошуку і втрати гармонії та прекрасного, надто крихких і беззахисних для існування у світі, трагедія згаяного часу, який неможливо повернути. Що важливіше: обов’язок перед родиною і зв’язок з найближчими людьми чи обов’язок перед собою і пошук власного шляху? П’єса про те справжнє, найважливіше і найнеобхідніше, чого ми не помічаємо у щоденній біганині, і без чого світ перетворюється на велику людську пустелю. Фото та анотації надано театром.

Антреприза

Ця історія трапилася у величезному Нью-Йорку. Але вона могла статися в будь-якому іншому великому місті. «Самотність не знає тиші», – говорив Жан Кокто. І герої вистави – танцівниця Гітель Моска і її випадковий знайомий адвокат Джеррі Райн несподівано і раптом стають близькими людьми. Вони тягнуться один до одного. Спочатку від самотності, тому що ні його, ні її ніхто не чекає вдома. Тому що ні він, ні вона не здригаються від довгоочікуваних телефонних дзвінків. Тому що ні він, ні вона не проводять довгі вечори з тим, хто їм любий. Їх кидає з однієї крайності в іншу, вони роблять один одному боляче, але продовжують триматися один за одного. Ця зустріч перевертає все їхнє життя! Випадкова пара – нестійкі, як на гойдалках стосунки. Вони допомогли один одному вижити, повірити в себе, знайти справжнє бажання жити. І все ж, чи не пройшли вони повз любові? Вирішувати глядачам ...

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Вистава - мюзикл для дітей за мотивами казки братів Грім. Головні герої вистави – осел, собачка, котик і півень, яких ображали їхні хазяї, вирішили податися у місто Бремен, щоб здобути любов людей і стати міськими знаменитими музиками. Дружбі, якою зв'язані між собою персонажі цієї вистави, позаздрить будь-яка людина. Адже у житті не так часто вдається зустріти настільки близьких за духом друзів, як це вдалося зробити головним героям цієї історії – Бременським музикантам. Разом з ними глядачі відправляться назустріч своїй мрії. Вони побачать захоплюючу історію, у якій є все: мандрівки, веселощі, пісні, любов і, звичайно ж, дружба! Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 13
5.6
5.5
5.8
5.5

«Надзвичайно цікавою», «веселою і глибокою», «екстравагантною» різдвяною притчею, в якій добро завжди перемагає зло, називала американська преса п'єсу «Дорога Памела» Джона Патрика (1905-1995) – лауреата Пулітцерівської премії і премії Тоні. Сам Патрик, охрестив цю п'єсу «тріумфом у трьох діях». Троє пройдисвітів, дізнавшись про дивовижну колекцію Памели і скориставшись беззахисністю старенької, намагаються її пограбувати. Однак Памела, всупереч очікуванню, саме дарує їм своє майно і… навіть пропонує жити в неї… З цього починаються події карколомного сюжету про тріумф добра, сюжету, котрий понад півстоліття залишається одним із найпопулярніших у репертуарі американського і європейського театру. П'єса створена відомим американським драматургом, сценаристом Джоном Патриком. Його входження в світ шоу-бізнесу було блискавичним. У 30 років Джон – автор численних програм для радіо та різноманітних шоу. Його перша п'єса, представлена на Бродвеї, принесла не лише популярність, але й відчинила двері до омріяного Голівуду. До речі, в одній з його екранізованих п'єс у головній ролі виступив 40-й Президент США Рональд Рейган. Серед найпопулярніших творів Джона Патрика – «Дивна місіс Севідж» (1950) та «Дорога Памела» (1961). Нова хвиля інтересу до п'єси «Дорога Памела» є цілком закономірною. В першу чергу, завдяки вічним питанням, що підіймає автор: як зберегти духовність, людяність, гідність, незважаючи на життєві обставини? Де віднайти сили, аби протистояти прагматичності і цинізму, які руйнують людські душі? Завдяки майстерності драматурга п'єса позбавлена декларативності, автор пропонує відверто театральний, подекуди парадоксальний розвиток подій, створює екстраординарні характери персонажів. І, насамперед, це стосується головної героїні – Памели... Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 13
5.8
5.8
5.9
5.7

«Річард ІІІ» У. Шекспіра — одна із тих п’єс, яка протягом багатьох століть не перестає захоплювати глядачів, режисерів, акторів цілого світу. Сценічну версію, що її представляє сьогодні театр, здійснив режисер-постановник Автанділ Варсімашвілі, знаний грузинський режисер театру та кіно, художній керівник Тбіліського державного академічного російського драматичного театру імені О. Грибоєдова. Він же є автором музичного оформлення. Художник-сценограф та художник по костюмах Міроні Швелідзе. Для прихильників театру нагадаємо, що у 2003 році митець разом із Робертом Стуруа здійснив на сцені театру постановку «Цар Едіп» Софокла. Для авторів вистави однією із головних тем стало прискіпливе дослідження сутності небезпечних і незбагненних лабіринтів психології самотньої, приниженої як природою, так і оточуючими, людини. Діалектика перетворення страждання на злочинства й тиранію. Каліцтво Річарда, як це не парадоксально, в інтерпретації режисера дарує йому внутрішню свободу та химерне відчуття влади над людьми. Річард-самітник, позбавлений реальних почуттів, як вправний режисер-лялькар та віртуоз-актор, починає «забавки», які породжує його хворий мозок. Азарт гри призводить до шаленства, «Річард любить Річарда…», за яким безодня. У виставі задіяний зірковий склад акторів. РІЧАРД ІІІ — Богдан Бенюк.

4.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
4.6
4.8
4.9
4.6

Вистава «Великі комбінатори» створена за мотивами роману «Дванадцять стільців» І. Ільфа, Є. Петрова (1928 р.). В основі твору – авантюрна історія пошуку діамантів, які були сховані до революції мадам Пєтуховою – тещею Іпполіта Матвійовича Вороб’янінова, він же Кіса, в одному із дванадцяти стільців гарнітура Гамбса. Головними шукачами скарбу є: «син турецько-підданого», знавець людської психології, гранично винахідливий авантюрист Остап Бендер, його «хлопчик», він же «гігант думки», «батько руської демократії» - Кіса, піп-розстрига Федір, та інші не менш цікаві персоналії. Автор ідеї та режисер-постановник Дмитро Чирипюк, взявши за основу фабулу твору, певною мірою змінив окремі сюжетні лінії, об’єднав події, ситуації та образи. Через яскравий зоровий (художник В. Бевза, художник по костюмах Н. Рудюк) музичний (композитор М. Шоренков) та пластичний ряд (балетмейстер О. Семьошкіна) автори сценічної версії зробили акцент на примарності і необхідності досягнення мрії, на вічному людському прагненні здійснення заповітних бажань, а бажання… на те вони й бажання, щоб в кожного бути різними… Фото та анотації надано театром.