З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Тетяна Губрій
Тетяна Губрій

Тетяна Губрій

Актор, режисер, помічник режисера, відповідальний за відео.
Біографічні дані:
Освіта: Київський національний університет культури і мистецтв
Ми знайшли 10 вистав, в яких
бере участь Тетяна Губрій
Поїхати не можна залишитися
« Поїхати не можна залишитися » Історія одного рішення
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
5.0
5.0

Ця історія про Максима. Максима легко впізнати в одному з ваших знайомих – випускник з юридичною освітою, без роботи за фахом та стабільного заробітку. І Макс ніби все зробив як має бути – отримав престижну професію, має власну квартиру в Києві та дівчину Лєну. Проте, в Києві йому живеться не так як мріялось – диплом юриста виявився не потрібним, а гроші на весілля треба десь шукати. Макс прагне більшого і, за рекомендацією знайомого, вирішує їхати до Польщі на заробітки. Але що чекатиме його там – казочка про кар’єрний зріст та щасливу сім’ю, чи сувора реальність з усіма форс-мажорами? Добре там, де нас нема. За статистикою близько 4-х мільйонів українців працюють за кордоном. Чому так стається? Ніби все добре, ніби і земля і руки-ноги є, і голова на плечах, але все одно нам не вдається влаштувати своє життя в рідній країні. Через інтернет, соціальні мережі, завдячуючи яким ми практично розучилися спілкуватись вживу, ми бачимо як добре десь там. Здається, що за кордоном все легко, там на кожного чекає справжнє щастя, великі можливості. Наша реальність ввижається сірою, поганою – тож хочеться втекти в красиву закордонну картинку, де все буде добре, або ж.. все-таки лишитись і спробувати владнати все тут. «Поїхати не можна залишитися» – де має стояти кома? Кожен обиратиме для себе.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 14
5.6
5.0
5.6
5.0

День народження Аліси, яка щойно повернулася з дворічної подорожі, збирає в її квартирі старих подруг. Вечірка здається передбачуваною, поки серед подарунків не виявляється закривавлене намисто. Спроби зрозуміти, хто послав його і кому воно призначене, показують, що вірні дружини, добропорядні домогосподарки і тихі берегині сім'ї не так вже безгрішні і жорстокий злочин може ховатися в минулому кожної з них.

Знайти своє щастя, жіноче, однією з головних героїнь п'єс Тетяні, судилося виключно завдяки випадку. На думку спадає паралелі з «Іронії долі». Та ж зима, передноворічний настрій, помилково постукали в двері ... Наша історія – це зворушлива і забавна «іронія долі». Її сюжет простий – в одній квартирі «прикуті один до одного» живуть дві жінки, мати і дочка. Одна вже наближається до заходу свого життя, друга давно переступила вік, коли закохуються, створюють сім'ю, народжують дітей. Одній не дозволяє вийти в світ – інвалідний візок, іншій – бажання розділити з матір'ю її самотність. Але раптом, в один прекрасний день, напередодні Нового року трапляється диво. Нічого чарівного або казкового, просто в їх життя вторгається нова людина ... І цього було достатньо, щоб їх долі круто змінилися. Взаємовідносини між матір'ю і дочкою, чоловіком і жінкою, сімейне життя, самотність, покарання за вчинений проступок – теми, підняті автором. Все можливо, якщо дозволити собі повірити в можливе щастя, якщо дуже любити людей і бути готовим до самопожертви заради порятунку іншої. Тепла, наповнена любов'ю історія, яка допоможе дуже багатьом зігрітися від холоду життя, повірити в краще і ще раз переконатися в тому, що чудеса бувають. Це не казка для дорослих, це просто наше життя розказана добрими людьми для добрих людей. Цей спектакль поставлений за п'єсою Надії Птушкиной «Поки вона вмирала».

Кожна жінка мріє бути сильною і в той же час кожна жінка мріє бути слабкою. І обидві вони мають рацію. Кожна жінка хотіла б сказати собі: «Я сильна жінка і заявляю про свою силу. Я знаходжу в собі багато прекрасного. У мене чудова душа. Я розумна і красива жінка. Я люблю себе. Я хочу бути самою собою, любити себе такою, яка я є. Я незалежна. Я сама дбаю про себе. Я розширюю свої можливості. Я можу жити, як хочу, можу стати такою, якою хочу. У мене чудове життя. Моя життя повне любові ». Але приходить час і кожна мріє забути про це і стати слабкою поряд зі своїм чоловіком. День у день гуру-психолог намагається розібратися з проблемами кожної з жінок, що приходять до нього на прийом. Адже що може бути краще жіночої групової терапії в пошуках себе і другої половинки? Девіз його «Школи Жінки» - успішна, красива, щаслива і кохана дружина успішного чоловіка. У 21-му столітті багато жінок прагнуть поєднувати успішну кар'єру і творчу реалізацію зі щасливим сімейним життям! Комусь потрібно навчиться бути хорошою дружиною, комусь не вистачає уваги, а хтось катастрофічно потребує ніжності. Дорогі жінки та дівчата, незаміжні, у відносинах, в цивільному шлюбі! Всім нам дуже важливо знайти ключик до чоловіків! Давайте розбиратися! Дізнайтеся те, що вам потрібно для виконання вашої мрії про жіноче щастя! Адже сама слабка жінка та, яка любить, і найсильніша жінка та, яка улюблена.

Мій номер. Бабин Яр
« Мій номер. Бабин Яр » Стадія прийняття
4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.2
3.8
4.6
4.4

Ця вистава сплетена з реальних історій людей нині живих та вже давно померлих. Листи, протоколи, записи щоденників – ось документальна основа вистави. Це спроба зрозуміти, що являє собою війна. Чи є місце людяності, любові та співчуттю у великому горі? В який момент одні розумні істоти перестають вважати інших людьми? Які наслідки має безкарність? «Кожен буде відповідати за своє бажання розпочати нову війну. Кожен день нам нагадують, що ми ще нічого не знаємо. Кожну хвилину всі дорослі цього світу відповідають за все. Всі дорослі цього світу вирішують, як правильно вбивати, ґвалтувати, приймати наркотики, давати хабарі, не народжувати дітей і розпочинати нові війни. Кожен день всі дорослі цього світу роблять все, щоб наше покоління було останнім на цій землі, щоб не залишилось ані повітря, ані води. Кожен день ви нагадуєте нам, що ми ще малі, що ми ще нічого не знаємо і не розуміємо, що нічого не вміємо і не хочемо. Кожен день ви ображаєте нас своєю всесвітньою байдужістю! Все це кожен день робите ви, ті хто думає, що фіналу немає, але кожні 5, 10, 15, 20, 50 років ми знов говоримо те саме: іде війна. І кожному з вас за це ми хочемо сказати…..» В рамках проекту OPEN_MIND_СТУДЕНТ, який дає можливість студентам творчих вишів спробувати свої сили на професійній сцені.

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
5.0
4.6
5.4
5.4

Світ щосекунди змінюється. Але уявіть собі, що існує місто, де нічого не відбувається… Ось просто геть нічого… Хоча хіба так буває, аби нічого не відбувалося? Навряд… Варто лише придивитися уважніше і одразу помітиш, що хтось у когось закоханий до безтями. А хтось не може вибачити давню образу. Хтось живе минулим і марить помстою, а хтось хоче повернути собі єдиного сина. І хтось когось, здається, замислив убити… Місто богів не таке вже й мертве, як здається на перший погляд. А всі його дивні мешканці не такі вже й безневинні… …У цьому спектаклі приватні історії мешканців одного міста перетворюються на хроніку людських мрій, фобій, гріхів та потаємних бажань. Але що може бути цікавішим, аніж дізнаватися про чужі таємниці? Вистава «Місто богів» за п'єсою «Випадок у місті Гога» словенського драматурга Славка Грума від білоруського режисера Юрія Дивакова продовжує #сезонбезвіз у театрі «Золоті ворота». Але не просто продовжує, а розширює межі нашого досвіду, адже вистава зроблена на стику драматичного театру та театру предмета (театру ляльок). До того ж, ця постановка є першопрочитанням п'єси Славка Грума в українському театрі – українською мовою текст перекладено вперше спеціально для вистави Мар'яною Климець.

Мудак
« Мудак » Балада про секс, дерева та майбутнє
4.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.4
4.0
5.0
4.6

-Ти хочеш стати мудаком? -Не хочу. -Ну от. От за це я тебе і люблю. Ти в мене ніколи мудаком не станеш. Майбутнє… Як ви собі його уявляєте? Може на землі вже торжествує любов та прийняття, екологічні проблеми подолані, всі люди живуть у злагоді, будуючи суспільство на принципах гуманізму? Чи може все пішло під три чорти і людство нарешті доконало саме себе? Насправді все трохи по іншому. На всій планеті панує епідемія суму. З’ясувалося, що первинний носій вірусу – українець. Він заразився, з’ївши м’ясо дельфіна-самогубця, що викинувся на берег популярного курорту Кирилівка. Сум не можна вилікувати, його можна тільки стримати, але не на довго. Люди бояться та стороняться «сумних», а вони в свою чергу старанно приховуються свій сум. Адже ж краще, престижніше і простіше завести собі айфдренда, ніж спілкуватися з живою людиною. І тоді починає здаватися, що навіть дерево зрозуміє тебе краще, ніж оточуючі. Головне, щоб та любов до дерев не зайшла надто далеко, бо і з цього можуть вийти проблеми. І взагалі потрібно бути обережнішим, адже так легко порушити загальноприйняті норми і правила і стати мудаком. І ще спробуй потім доведи, що ти не мудак. Ось таку антиутопічну, дотепну, іронічну та актуальну виставу створила команда «Золотих воріт» за підтримки НСТДУ за п’єсою сучасного українського драматурга Андрія Бондаренка, що вперше була представлена у 2019 році на фестивалі «Тиждень актуальної п’єси». Тож беріть френдів та айфрендів, приходьте та не бійтеся «суму», адже сміх – це потужний медичний профілактичний засіб. Застосовуючи сміх у широких масштабах, ми можемо добитися повного зникнення клінічних проявів суму у нашій країні вже за кілька років.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 12
5.8
5.4
5.9
5.8

Київ – місто можливостей та щоденних викліків. Хтось у столиці народився, хтось сюди переїхав. У кожного з жителів – своє ставлення до цього міста, свої прагнення, свої сподівання. Перед глядачами постає яскрава мозаїка різноманітних характерів, кумедних й водночас важливих ситуацій. Вистава «Жити в Києві» складається з вербатімів, тобто реальних історій реальних людей, над яким працювали юні студенти-другокурсники Київського університету культури (курс Стаса Жиркова та Ксенії Ромашенко): «0,5 для знайомства», «Мої правила», «Філософ», «Кожен день як свято», «Аргентинець», «Коваль-екстрасенс», «Між госпіталізацією і GUCCI», а також прозових творів «Леся і стоматолог» та «Я і моя священна Корова» сучасної авторки Тані Малярчук. Цей спектакль створено поколінням, що прагне поділитися тими проблемами, які його справді хвилюють: дискримінація, буллінг, еміграція, любовні переживання, самоідентифікація, взаємини з батьками...

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.8
5.6
5.8
5.9

Вистава створена за текстами сучасних авторів та блогерів Татуся Бо та Ruslan Gorovyi. Багато гумору, табуйованих тем, провокацій і суржику – в усю цю реальність, що нас оточує, занурені чисті, добрі, відкриті люди, які, звичайно, вже все знають і все бачили. Тому вони із задоволенням повчать інших жити, як годиться, щоб взяти усе і навіть більше саме тут і саме зараз. Суржик нашого життя в образах і мислеформах. Чиста енергія незаплямованого розуму. Біль від сміху та сміх від болю.

Фантоми
« Фантоми » Майже проста історія без антракту

«Фантоми» –  сучасна трагікомедія про сьогодення. Однак ця історія могла трапитися будь-коли в минулому, ба навіть у майбутньому. Місце дії – «на дні» – у трамвайному депо, де в старому іржавому вагончику живуть сторожі, які хоч і отримують мізерну зарплату, але не перенапружуються на роботі. Споживацтво й безвідповідальність – їхні боги. Гідність і повага – незнайомі поняття. Основна їхня розвага – відвідини Ольги, дружини колишнього колеги, який загинув під колесами трамвая. Свідомість Ольги відмовляється фіксувати смерть чоловіка і створює іншу реальність, де вбачає в кожному чоловіку, який вдягає окуляри, свого коханого, цим і скористалися хлопці. Чи можна жити після нестерпної втрати? А чи варто? Чи потрапляє блискавка в одне й те ж місце двічі?  А чи може боліти те, чого вже немає? Вистава пронизана нестерпним болем самотньої молодої жінки, яка втратила сенс життя, але її сильний організм опирається – жінка випадає з реальності, її мозок живе в минулому, коли вона ще могла щось відчувати. Сміх – ключ до нашого найпотаємнішого. Саме завдяки комічним ситуаціям моторошну історію дивитися значно легше. Тим більше, що  розказано її занадто прямолінійно. Проте перегляд нагадує забуті відчуття катання на гойдалці з великою амплітудою, коли тебе різко кидає згори вниз: кілька разів після сміху до сліз вас огорне відчуття повної безнадії й усвідомлення жаху і бридкості ситуації. «Є на світі таке трамвайне депо, «Північне» називається. Куди цілий день раз по раз вповзають трамваї з татуюваннями на бортах. Повільно роблять коло по кільцю й завмирають перед виїздом. Вагоновожата відчиняє наполовину передні двері, виходить і забігає на кілька секунд до диспетчера. Потім знову займає своє місце, і трамвай їде далі. За своїм маршрутом, за своїм шляхом, за своїми рейками. Слідом приходить інший трамвай – і все повторюється… Рутина, загалом. Є в цьому депо і своє кладовище. Туди звозять мертві вагони, з яких потім знімають більш-менш придатні деталі. Ніби органи для трансплантації. А те, що не цікавить трамвайників, повільно розкладається від дощу й часу. Гниє, іржавіє, занепадає, руйнується… Режисерка: «У кожного з нас є такі фантоми любові з минулого, які так чи інакше впливають на наші рішення, судження, взагалі на наше життя. Людини, в силу різних обставин, уже давно нема поруч з нами, але ми продовжуємо орієнтуватися на неї, ведемо внутрішні діалоги, страждаємо. Не вміємо позбуватися «знайомого голосу в середині нас», не знаємо як далі жити…»