Тамара Трунова

Щоб зрозуміти життя у всьому його розмаїтті, досить звернутися до драматургії Чехова. Загальнолюдські проблеми його п'єс об'єднують епохи. Як і раніше, проблема самотності залишається нерозв'язною, та й любов у всі часи залишається рідкісним даром, здатним зробити людину глибоко щасливим, але й глибоко нещасним. Любити треба вміти, а щоб вміти - треба вчитися. Які вони сьогоднішні три сестри? Чи здатні пройти через розчарування, крах усіх надій й не зламатися?

Хто не знає веселих пустунів Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна, що живуть на березі річки Міссісіпі? Вірним друзям завжди є чим зайнятися: будь то ігри в піратів, крадіжка яблук чи варення з комори, риболовля, а також кепкування над дорослими. Нестримна фантазія приводить Тома та Гека вночі на цвинтар, де вони стають свідками таємничого злочину, з якого і починаються неймовірні пригоди...

Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

Люди, ховаючись від самотності та депресій, знаходять втіху у штучному інтелекті, що здається наділеним людськими рисами. Але не є людиною. П’єса «Навігатор» грузинського автора Лаши Бугадзе – символ інфантилізму. Головний герой, перебуваючи вже у зрілому віці, лишається хлопчаком. Він не зазнав кохання, не був бунтарем, не очолював футбольну команду. Та ступені дорослішання має пройти кожен, навіть якщо йому вже за сорок. Покохати навігатор, знайти у його жіночому голосі однодумця – крик відчаю чи безумство? Чому люди перестали помічати одне одного та в чому причини відокремлення від суспільства – у новій виставі театру на Подолі досліджує режисерка Тамара Трунова. Фото: Іра Марконі

«Це коротка, наповнена гумором та ‘гегами’ драма про двох симпатичних персонажів, які під впливом невідомого імпульсу, відправляються у незапланований квест Польщею. Квест сповнений комічними пригодами, які з часом перестають бути смішними, перетворюючись на трагічні. Публіка повинна прийняти той факт, що п'єса не є настільки легковажною, як це може видатись на перший погляд. Її персонажі не представляють позитивні соціальні чи психологічні моделі, і цей квест не повинен бути життєвим квестом для всіх. Навіть навпаки» (Дорота Масловська).

«Близькість» - це відверта п'єса про сучасні стосунки. "Сцени з подружнього життя" двох пар, перескакуючи з одного року в інший, з одного роману в інший, збираються в тонку, неординарну, повну несподіваних поворотів, історію. Молодий письменник Дан закоханий у стриптизерку Алісу, хоча не проти закрутити роман з модним фотографом Анною. У той же час похмурий мачо Ларрі стає бойфрендом Анни, проте зустрічається і з Алісою. І ніхто з них не здатний розібратися в своїх почуттях і остаточно визначитися, з ким же він бажає залишитися. Вони сходяться і розходяться, стаючи все ближче один одному... або все більше віддаляючись один від одного? Кожен страждає, коли не отримує того, чого хоче. Але ще більше страждає, коли не може зрозуміти, чого він хоче... У гонитві за гострими відчуттями герої п'єси постійно «перезавантажують» свої взаємини, маніпулюють почуттями один одного, а головне, так винахідливо брешуть, що вже самі не можуть відрізнити правду від брехні. Правда йде в недосяжні глибини, гине під нагромадженням брехні... і краще б її не знати. Відносини всередині любовного чотирикутника поступово розпалюються, невблаганно наближаючись до несподіваної і парадоксальною розв'язки ...

Вистава-лауреат премії «Київський рахунок» — краща вистава 2018 року. Війна на сході України – це не лише вибухи, обстріли та імена загиблих. За її лаштунками, по обидва боки фронту триває життя (не)звичайних людей, яких поєднали розбиті дороги Донбасу. Молода жінка вирушає на схід України у пошуках документального матеріалу про війну, але там, у сірій зоні прикордоння стає заручницею і своїх, і чужих історій. Вона проживає їх немовби в задзеркаллі, де вже немає добра і зла, де жертва і кат міняються ролями, а любов стає минущою і невловимою. «Погані дороги» – це шість історій про стосунки жінок та чоловіків, загострені і спотворені війною, та про переломи, які ніколи не загояться. Ця п’єса – одне з перших висловлювань про війну на сході Україні на великій театральній сцені. Наталя Ворожбит написала її, збираючи історії і свідчення реальних людей для сценарію «Кіборгів» (режисер Ахтем Сеітаблаєв). Та якщо «Кіборги» це про міф та звитягу, то «Погані дороги» –про саме життя, яке завжди переважатиме смерть. Уперше п’єса була поставлена у лондонському театрі Royal Court у жовтні 2017 року. Українська прем’єра відбулася 27 вересня 2018 року на Сцені 6.

Безприданниця – молода, вродлива, але бідна дівчина Лариса Огудалова. Її оточують четверо шанувальників, кожен з яких намагається домогтися її уваги. Це «господарі життя» – великий ділок Кнуров, судновласник Паратов, багатий торговець Вожеватов і «маленька людина» – дрібний чиновник Карандишев. У їхніх стосунках змішується справжня любов, ревнощі, цинічні задуми і гонорові претензії. Лариса ж закохана тільки в одного з них – Сергія Паратова. Він теж відповідав їй взаємністю, але раптово поїхав без пояснення причин. А через рік, коли з відчаю Лариса погодилася на шлюб з Карандишевим, в місто несподівано повертається Паратов. І Лариса безоглядно віддається колишньому пристрасному почуттю…

Це зворушлива історія, в якій є все – й ексцентрика, й ніжність, й жорсткий гумор, й нескінченна щирість. Вона змусить вас плакати та сміятися практично одночасно. Сестри Анетта й Бернадетта колесять по Франції «у бік півночі» на викраденому шестидесятимісному автобусі. Просто вони вирішили знайти могилу батька, на якій не були 25 років. З собою вони везуть прах матері – вони мріють, щоб їх батьки знову були разом. Театр, морг, диско-бар, поліцейська дільниця – де б вони не з’явилися, з цими «дамочками» не занудьгуєш.

Іноді розмова з привидом може перетворитися у комедійну та хвилюючу історію, адже її не вдасться уникнути, просто зачинившись у своїй кімнаті. Як часто ми мріяли про можливість повернутися в минуле і вчинити в якійсь ситуації зовсім інакше: насмілитись сказати найважливіше, зізнатися собі в почуттях до людини, з якою вже ніколи не зможеш поговорити… Історія про дивакуваті стосунки, які виявилися великим світлим коханням.

В основі сюжету п'єси «Іфігенія» – майже детективна історія. Загадковий гість Нік Деметріос втручається в життя сім'ї, шантажує Майкла Райана якимись подіями з минулого, все вище і вище піднімаючи ціну за мовчання. Чим може пожертвувати людина заради власного порятунку? Ще стародавні греки показали: дуже і дуже дуже і дуже багато чим. З тих пір, схоже, нічого не змінилося.

Трьох чудових пінгвінів, яких об'єднує міцна дружба, життя поставило перед непростим завданням: як, маючи всього два квитки, утрьох пробратися на рятівний корабель, побудований Ноєм перед Світовим потопом? Доведеться або зрадити одного з друзів, або вдатися до «контрабанди»... Як вчинять герої цієї мудрої, веселої, музично-танцювальної вистави? На які важливі життєві питання знайдуть відповідь для себе?.. Театр у невимушеній, позбавленій моралізаторства манері, ділиться з юними глядачами простими істинами: що таке дружба, віра, любов, доброта?..

Знайомтесь: Райне Куккіа – наш працівник відділу кадрів. Колишній! Працівник відділу кадрів. Ви його добре знаєте! Це той – дивакуватий, далекий від реалій сучасного світу, надто чужий для суспільства, що зосереджене на техніці, прогресі та ефективності. Райне втратив роботу і це змінило звичний хід подій, бо як тепер існувати в «світі прогресу та ефективності»? Залишається лише одне – терміново «апгрейдити» своє життя! Ми живемо в епоху науково-технічної революції – оновлення гаджетів, позбавлення від зморшок та залежність кількість лайків в соціальних мережах. Ми відвудіємо найкрутіші тренінги з саморозвитку, проте не в змозі банально прибити полицю чи доглянути рослину. Ми годинами сидимо в інтернеті, але не знаходимо часу відвідати найрідніших людей. Google знає більше за нас, проте ми невпинно намагаємось з ним конкурувати, отримуючи знання, які зовсім не стосуються людини. Людина перестала бути людиною. Спробуємо знайти когось справжнього?

Сучасна, смілива, насичена непередбачуваними ситуаціями вистава, в якій українська пісня звучить у ритмі блюзу, в якій сміються самі з себе і шукають кохання. Герої вистави доводять, що в житті дуже важливо вірно обрати свій шлях і тільки тоді життя стає щастям. Режисерка-постановниця вистави Тамара Трунова розповіла: «Назва «Під небом синім», що, на перший погляд, здається романтично-поетичною, насправді просто є такою, що може стосуватися кожного. Адже у виставі мова йде про людей, які проживають не своє життя. Кожен із героїв не насмілився, чи то не зумів одного разу стати тим, ким є насправді. Вони працюють вчителями, але не за покликанням, а тому що не змогли знайти себе деінде. У нас, так само як і в Британії, багато таких «фейкових» вчителів, які намагаються знайти у своїй роботі схованку від небезпек великого світу. Проте формальне заповнення життя речами і подіями не може компенсувати їх розгубленість та неготовність приймати виклики сучасного світу. Вони не вміють жити у комфорті, вони звикли жити «ненормально» тому, власне, герої формують якісь викривленні стосунки одне з одним. Чи то задля адреналіну, чи, можливо, таким чином відволікаючи себе (аби не втратити глузд) від суворої реальності у якій їм доводиться жити. В цій історії дуже сильна ігрова атмосфера, але герої ставляться до цієї гри вкрай серйозно». У виставі відверто говорять про секс і навіть оркестр, що розміщується поряд із глядачами, сміливо грає музичні інтерпретації доволі інтимних почуттів. А глядач поринає у справжній шквал іронії, пристрасті, самопізнання і... «стьобу».

Отже, моновистава. Головна режисерка нашого театру, Тамара Трунова, поставила собі цікаву, вкрай складну задачу. А хтось скаже – черговий виклик. Головну роль, єдину роль на сцені, виконує провідна акторка нашого театру – Олеся Жураківська. І для Тамари, і для Олесі це перша моновистава в їх творчому житті. В основі вистави лежить п’єса «Every brilliant thing» Дункана Макміллана, сучасного англійського драматурга та режисера, добре відомого в Європі. Цікаво, що Макміллан створював її разом із своїм товаршем, британским коміком Джоном Донахью, який опрацював цей текст у звичному для себе жанрі стендапу і мав шалений успіх. А що ж ми побачимо на Малій сцені? Як цю зворушливу, динамічну і, не дивлячись на тематику, вкрай комічну історію, розповість така талановита, глибока, несподівана акторка, як Олеся Жураківська і одна з найкращих сучасних театральних режисерок України – Тамара Трунова?