З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Євген Свиридюк

Євген Свиридюк

Актор, асистент режисера.
Заслужений артист України

Євген Свиридюк народився на Волині 17 грудня, працював у театрах Одеси, Херсона, Луцька, Ужгорода, Вінниці. Нині є одним із найстарших акторів Національного академічного театру імені Івана Франка в Києві. В театрі ім. Івана Франка працює з 1982 року.

Закінчив театральну студію при Волинському драматичному театрі 1962 року. У 1963-1964 роках актор Херсонського українського музично-драматичного театру. У Закарпатському муздрамтеатрі Євген Петрович працював  на початку 1970-их років, де запам’ятався багатьма центральними ролями.

 

Біографічні дані:
Місце народження: Україна
На сцені з 1963 року (59 років)
Актор  є  резидентом театрів:
Михайло Захаревич
Михайло Захаревич
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 505
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів. З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця. У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Ми знайшли 8 вистав, в яких
бере участь Євген Свиридюк
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
5.7
5.1
5.8
5.4

«Сторонні серед нас» є першопрочитанням п'єси сучасного канадського драматурга Аарона Бушковськи на українській сцені. Вже сама назва є певною мірою символічною і розкриває головну ідею твору: у швидкоплинності нашого, такого прагматичного життя ми часто-густо проходимо повз ближніх своїх, не чуємо одне одного. У нас немає часу, а інколи і бажання, зупинитися, кожен, не помічаючи того, поступово байдужіє, а потім перетворюється на стороннього. У п'єсі представлено різні покоління. В кожного з персонажів є своя «правда». Кожен зосереджений на власних проблемах в житті, що сповнене амбіціями, які існують, тягнуться роками. Самі ці нез'ясовані, «незручні», делікатні родинні теми та непорозуміння не дають можливості людям зробити крок на зустріч одне одному. Таким чином, зникають поняття милосердя, доброти і, врешті решт, зникає вічна категорія Любові. Людина перестає бути людиною і йде на неймовірні за своєю жорстокістю вчинки: спочатку зраджує найрідніших їй людей, наступним кроком є приниження гідності та методичне, щоденне, моральне вбивство. Для постановочної групи на чолі з режисером-постановником Петром Ільченком, не важливо в якій країні відбуваються події, головним є аби людина не почувалася самотньою і ніхто з нас ніколи не опинився би сам на сам, серед ночі, просто неба, на зупинці… Як головні герої п'єси Габрієль та Майкл, які волею долі, віднайшли потрібні слова аби почути і зрозуміти один одного. Фото та анотації надано театром.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
5.7
6.0
6.0

З ім'ям італійського казкаря Джанні Родарі знайомий цілий світ. На карколомних пригодах Джельсоміно, Чипполліно, Кицюлі-Кривулі та графа Вишеньки виросло не одне покоління глядачів. Яскраві характери, винахідливість розумних відчайдушних персонажів, які завжди і повсякчас відстоюють добро, справедливість, чесність і вірну дружбу, не можуть залишити Вас байдужими. Під час вистави Ви познайомитеся з неймовірним хлопчиком – Джельсоміно – володарем надзвичайного голосу. Проте, сам він не може збагнути в чому велич і краса його дару. Інколи йому навіть здається, що голос – це кара, адже його цураються люди, все навколо руйнується і врешті решт, він вирішує покинути всіх і вся і поринути в мандри... Несподівано для самого себе, Джельсоміно опиняється у Країні Брехунів, де всі живуть за дивними законами: кішки лають, собаки нявчать; в магазині замість хліба продають чорнило, потворне називають красивим і навпаки, а коли лягають спати замість «добраніч» бажають «доброго дня»... Все навкруги перевернуто з ніг на голову. Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
4.3

Дія п'єси «Хазяїн» (1900) класика української драматургії Івана Карпенка-Карого відбувається у родині заможного господаря – Терентія Пузиря. Тут, як годиться, все і вся підпорядковано грандіозним планам та інтересам хазяїна. Він – людина, безумовно талановита, яка глибоко усвідомлює свою силу та обдарованість у «бізнесових» справах. Нюхом, шкірою, всіма нутрощами відчуває, розуміє, де, як і в чому знайти зиск. Дружина, дочка, оточення – життя цих людей, їх проблеми, взаємини, потреби – існують ніби в паралельному йому світі. «Стяжання заради стяжання» стає сенсом буття, маніакальною ідеєю. Через цю одержимість Пузир втрачає не лише відчуття реальності, але й головне – душу. Гідними свого хазяїна є його помічники – Феноген, Зеленський та Ліхтаренко. До якого артистизму, віртуозності вдаються вони, аби отримати ласий шматок, а врешті-решт – і зайняти місце хазяїна. П'єса відрізняється яскравими народними характерами, соковитим гумором, гостротою слова, що увібрало в себе все розмаїття та парадокс народної лексики. І, безумовно, всі перипетії класичного твору не можуть не викликати асоціації із днем сьогоднішнім, який також сповнений «стяжання заради стяжання», яке знищує людину як духовно, так і фізично. Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.5
5.6
5.8
5.5

В історії кожного театру є п'єси, до яких час від часу звертаються митці різних поколінь. Для Національного театру імені І. Франка  «Мартин Боруля» є знаковою постановкою. Перше її прочитання на нашому кону (1950р.) та виконання головної ролі фундатором театру Гнатом Юрою овіяне театральною легендою. До п'єси зверталися також у 1967 та 1979 роках. Але класика є класикою, і нинішне покоління франківців на чолі з режисером Петром Ільченком та художником Олегом Татариновим пропонують свою оригінальну версію. Автори вистави відкривають у знаній історії гіпертрофовану, абсурдну ситуацію, в якій герой стає бранцем та жертвою власних, непідтверджених реальністю амбіцій. Через яскраві театральні метафори, видовищність, гротеск вистава поступово приводить нас до думки про оманність і навіть трагічність відходу від власного «я» в ім'я ілюзорних ідей зверхності. «Ідея фікс» Мартина Борулі – отримання дворянства примушує краще зрозуміти самих себе, привести у відповідність власні прагнення та амбіціії. Фото та анотації надано театром.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 15
6.0
5.9
6.0
5.7

…Тягне свій візок з молоком анатівський молочник Тев'є, розмірковуючи над такими звичними для кожної простої людини проблемами: як навести лад у великій родині, як зробити так, щоб п'ять дочок видати заміж за порядних людей, як заробити побільше грошей, від яких залежить існування. Різних людей зустрічає герой на своєму шляху, по різному складаються їхні долі. Зустріч з київським студентом Перчиком, якого Тев'є приводить у свою сім'ю, закінчується від'їздом дочки Годл до далекого Сибіру, куди заслано її чоловіка-студента. Старша дочка Цейтл після невдалого сватання за м'ясника Лейзера, виходить за бідного, але рідного по натурі Тев'є кравця Мотла. Хава, найулюбленіша дочка Тев'є, поєднує свою долю з російським хлопцем Федором. І батько, проклинаючи її, знов звертається до єдиного свого порадника — Бога, чекаючи надії на краще. Сподівання розбиваються одне за одним, але Тев'є, великий мрійник з Анатівки, навіть після смерті дружини, тримаючи в обіймах маленьку онуку Голду, оповідає їй про закономірність й логічність життєвого кола. Ідея бажаного та недосяжного проходить крізь всі події вистави, яка вирішена в трагікомічному жанрі, де крізь сльози лунає сміх, де є місце гумору, дотепності. І, звичайно, колоритній музиці, без якої також не обходиться життя… Фото та анотації надано театром.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 12
5.6
5.3
5.6
4.8

Нікос Казантзакіс (1883-1957р.р.) – класик грецької літератури. Історія його героя Алексіса Зорби, з якою знайомий цілий світ, не може не захопити своєю пронизливою людяністю, особливим, відверто-життєдайним сприйняттям Буття. В основі сюжету – життєві перипетії невиправного романтика, вічного мандрівника, філософа й мудреця, музиканта і танцюриста, бешкетника, справжнього мужчини і головне – вільної людини грека Алексіса Зорби. Особливим змістом сповнена його зустріч із молодим хазяїном Нікосом, романтичне кохання із вічною Жінкою – Гортензією-Бубуліною та безліч інших сумних і радісних подій, учасникам яких став Зорба. Герою Казантзакіса даровано найголовніше, до чого прагне людина – пізнання Істини: заради чого людина приходить в світ. Він володіє глибинним розумінням миттєвості й примарності людського існування. Саме тому так азартно і відчайдушно проживає кожну відміряну мить. Вміє віднайти безліч принад і радощів в елементарних речах. Свято вірить, що краса і досконалість врешті-решт опанують світом і кожна людина побачивши це, відчувши на собі, стане добрішою, розумнішою і людянішою. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 29
5.8
5.8
5.9
5.8

Ця вистава – вже друге звернення театру до матеріалу. У 1981 році, в постановці В.Оглобліна та виконанні акторів В.Івченка і С.Олексенка – це була одна з найяскравіших і найкасовіших вистав репертуару. Черга за квитками – стояла від метро «Хрещатик», а сама вистава пройшла більше 700 разів. Тоді ж Анатолій Хостікоєв зіграв роль Антоніо, і В.Оглоблін казав: «Антоніо — Хостікоєв, це друга його велика роль у театрі Франка. Він був дуже хороший, темперамент збігався з італійським». У 2003 році цю ж п’єсу було поставлено як антрепризу театральної компанії “Бенюк і Хостікоєв”, де А.Хостікоєв був і режисером, і виконавцем. Сьогодні італійська комедія знову повертається на сцену нашого театру. До речі, гратиметься вистава в декораціях Ярослава Нірода, створеними за ескізами 1981 року. В легкій і невибагливій комедії положень звучить тема родинних відносин, збереження дому та порятунку сім’ї як головної опори в житті кожної людини. Главі великої італійської родини Леоніда Папагатто, можна вибачити все: і дрібні крадіжки продуктів на званих обідах і вечерях, і створення міфічного благодійного фонду підтримки бідних родин, тому що весь цей калейдоскоп подій затіяний ним заради однієї мети – благополуччя своїх близьких. Щаслива розв’язка – заслужена нагорода артистичному і чарівному шахраєві. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
6.0
5.7
6.0
5.6

Навряд чи знайдеться людина, яка не посміхнеться, почувши назву "Шельменко-денщик". Ця класична комедія-водевіль протягом багатьох десятиліть не полишає сцени театрів. І цілком закономірно - адже тут присутні усі складові успіху: соковитість, яскравість характерів, хитромудра інтрига, що її плете бувалий в багатьох бувальцях Шельменко, прагнучи з`єднати закохану пару. А поруч наївно-комічні батьки - патріархальні поміщики Шпаки і, ясна річ, жених, що безнадійно залицяється. Усе це, помножене на акторський кураж та багатобарвність театральних засобів, породжує веселе, дотепне не без моралі дійство. Фото та анотації надано театром.