З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Світлана Косолапова
Світлана Косолапова
Світлана Косолапова
Світлана Косолапова
Світлана Косолапова
Світлана Косолапова
Світлана Косолапова
Світлана Косолапова

Світлана Косолапова

Актор.
Біографічні дані:
Дата народження: 09.06.1993 (29 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актриса  є  резидентом театрів:
Михайло Захаревич
Михайло Захаревич
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 505
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів. З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця. У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Ми знайшли 16 вистав, в яких
бере участь Світлана Косолапова
4.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
3.8
4.0
4.6
4.2

За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.

Земля
« Земля » Містерія
5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.7
5.3
6.0
6.0

Вистава «Земля» є інсценізацією однойменної повісті (1901 р.) класика української літератури Ольги Кобилянської (1863-1942). Як відомо, в основу твору покладено реальну подію, що сталася в одному із сіл Буковини, а саме – братовбивство заради володіння землею. Використавши цей нечуваний за жорстокістю факт, письменниця, у відтворенні непростих колізій створила багатошарову, поліфонічну сакральну історію, яка багато в чому перегукується із біблійською притчею про Каїна та Авеля. Про вічні для кожної людини категорії, поняття Гріха, Материнської Любові, Свободи Вибору, Честі та Кохання. Всіх тих чеснот, які мають бути домінуючими у людському існуванні. І кожна з яких тим чи іншим чином впливає на наші Долю та Талан. В центрі оповіді плин буденності родини Федорчуків: батька Івоніки, мати Марії та двох братів – Михайла та Сави. Земля була й лишається сенсом життя батьків. Заради неї вони гарували, недоїдали, відчували її та плекали як живу істоту. Гадали, що й сини продовжуватимуть цю майже святу місію. Проте надто різними Господь створив синів. Михайло – працьовитий, лагідний, покірний та чемний до батьківського слова, так само міцно і майже фанатично, як і батьки, був зв’язаний усім своїм їством із землею та господарством. І абсолютно протилежний Михайлові – Сава. Волелюбний, вільний у вчинках та своєму виборі. Та й навіть покохали брати різних за вдачею дівчат: Михайло – тиху, працьовиту наймичку Анну, що повсякчас потерпала від рідних; Сава – напівциганку, напівмолдаванку Рахіль, свою двоюрідну сестру (що в свою чергу вже є гріхом), яка живе, куди вітер понесе. Але вона єдина, хто має вплив на Саву та міцно володіє не лише його серцем, а душею… Двоє рідних братів і такі різні долі… Фото та анотації надано театром.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Споконвіку Кассандрою називають людину, яка передбачає майбутні катаклізми, але не в змозі їм протидіяти. Історія героїні античної міфології Кассандри стала основою для створення Лесею Українкою однойменної драматичної поеми (1903-1907 рр.) Сюжет твору стрімкий та динамічний: майже 10 років триває війна, Троя в облозі. Гинуть кращі з кращих. Лише царівна Кассандра, завдяки своєму дару провидиці, що отримала його від закоханого в неї бога Аполлона, спроможна була б зупинити кровопролиття. Проте вона зневажила його прихильністю. І Аполлон люто помстився: зробив так, аби її пророцтвам ніхто не вірив, і навіть більше – щоб її вважали винною в усіх бідах та втратах, а дехто й божевільною. Люди ладні скоріше довіряти лжепророку – її братові Гелену, який присипляє їхню пильність примарними надіями, спокушає такими звичними, зрозумілими для них речами. Він як тонкий психолог має вплив на натовп. Кассандра, як писала Леся Українка, «…все провидить, вона все знає,… але пояснити аргументами вона не може… І пророчий дух не дар для неї, а кара…». Не в силах вона врятувати ані коханого Долона, ані рідну Трою… У своєму підході до сценічного втілення філософської поеми Лесі Українки «Кассандра», основою якої є боротьба ідей в розумінні сенсу буття Людини, її найвищого призначення, автори вистави – режисер-постановник Давид Петросян та сценограф Данііла Колот використовують нетрадиційні образно-зорові метафори, своєрідні художньо-виражальні театральні засоби, як в рішенні простору сцени, так і в існуванні акторів. Завдяки неординарному візуально-пластичному ряду твір набуває ще більш гострішої конфліктності та трагедійності у передачі подій та ситуацій, що наближує їх до сьогодення, породжує поліфонію алюзій та асоціацій.

4.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 15
4.8
5.1
4.9
4.6

Вистава "Всі мої сини" - перше звернення театру до драматургії уславленого американського драматурга, лауреата Пулітцерівської премії Артура Міллера. Вперше виставу за цією п'єсою було показано на Бродвеї 1947 року. Тоді Артур Міллер і режисер постановки Елія Казан отримали першу в історії премію "Тоні". Виставу було зіграно більше трьохсот разів. П'єса "Всі мої сини" прославила Міллера і зробила його одним з найпопулярніших драматургів сучасності. Сюжет п'єси засновано на реальних подіях. Історія сімейної драми фабриканта ще раз стверджує всесвітній закон: "ніщо в житті не минає без наслідків". Родина чекає з війни зниклого безвісти сина, майже втративши надії. Зникнення молодого льотчика виявляється результатом фатальної помилки його ж батька, який постачав браковані комплектуючі до військових літаків. Справжня любов між нареченою зниклого льотчика і його молодшим братом піддається осуду як ганебна, зрадницька і небезпечна для сімейного добробуту. У п'єсі істина родинних відносин підміняється спрагою збагачення, а наслідки цієї підміни виявляються незворотними. Фото та анотації надано театром.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 21
5.2
5.2
5.4
5.5

Мелодраматична історія про пошук кохання, запропонована Іваном Вирипаєвим, ілюструє сучасну модель стосунків. Сьогодні, коли ми маємо знання про все, люди отримують його без особистого досвіду, існуючи в сухих теоріях, невмінні почути ближнього і внутрішньому спустошенні, оскільки кокаїн, алкоголь і бездушні роздуми про Буддійську порожнечу не дають героям того наповнення і щастя, якого всі так пристрасно чекають. Чекають, але нічого не роблять для того, щоб це щастя подарувати тим, хто поруч з ними. Головний герой Девід після смерті дружини не може відпустити її і продовжити жити далі. Часто він з нею розмовляє і відмовляється повірити в те, що сталося … Перебуваючи в кайданах своєї прив’язаності, вона приводить його до думки, що усі його страждання викликані тим, що він так і не любив її по-справжньому, саме тому він нещасний, адже «щастя – це робота, яку будь-що-будь, потрібно виконати добре». Сценічний простір, в якому перебувають герої, нагадує чи то велику душову кабінку, чи психлікарню. Чи зможуть вони позбутися своїх страждань і почати працювати на своє щастя?

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
5.7
6.0
6.0

З ім'ям італійського казкаря Джанні Родарі знайомий цілий світ. На карколомних пригодах Джельсоміно, Чипполліно, Кицюлі-Кривулі та графа Вишеньки виросло не одне покоління глядачів. Яскраві характери, винахідливість розумних відчайдушних персонажів, які завжди і повсякчас відстоюють добро, справедливість, чесність і вірну дружбу, не можуть залишити Вас байдужими. Під час вистави Ви познайомитеся з неймовірним хлопчиком – Джельсоміно – володарем надзвичайного голосу. Проте, сам він не може збагнути в чому велич і краса його дару. Інколи йому навіть здається, що голос – це кара, адже його цураються люди, все навколо руйнується і врешті решт, він вирішує покинути всіх і вся і поринути в мандри... Несподівано для самого себе, Джельсоміно опиняється у Країні Брехунів, де всі живуть за дивними законами: кішки лають, собаки нявчать; в магазині замість хліба продають чорнило, потворне називають красивим і навпаки, а коли лягають спати замість «добраніч» бажають «доброго дня»... Все навкруги перевернуто з ніг на голову. Фото та анотації надано театром.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.9
5.9
6.0
6.0

У репертуарі Національного театру ім. І. Франка з‘явилася новинка: відому казку Ганса-Крістіана Андерсена, як поетичну притчу, поставив талановитий молодий режисер Давид Петросян. «Снігова королева» – це захоплива подорож маленької сміливої дівчинки до далекої Лапландії у супроводі живого оркестру бешкетних пінгвінів; це застигла атмосфера льодового королівства, занесені снігом домівки, зала кришталевого палацу та місячний човен. Це романтична історія про вірність, доброту, сміливість і силу справжнього кохання, що зачаровує магією казки.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.0
5.0
5.4
5.4

«Стіна» – унікальна вистава. І не лише через те, що створювалася на замовлення театру й безпосередньо під час репетицій. Унікальність вистави полягає в тому, що в її основі ніби два погляди на події, що сталися на Сході України за останні роки. Перший: розуміння, відчуття ситуації, трагедії режисером-постановником зі Швейцарії Томасом Меттлером, людиною, яка знайома із сьогоднішньою історією України опосередковано і сприймає її на підсвідомому чуттєвому рівні, намагаючись відтворити події художніми засобами виразності – пластикою, жестом, музикою, словом, світлом. Другий погляд – відомої української письменниці, поетеси, кіносценаристки, перекладачки Любові Якимчук, що народилася в Первомайську Луганської області, життя та творчість якої просякнуті болем, гіркотою за роздертою на шмаття країною, за людьми, яким бог дарував щастя вижити і які не з власної волі опинилися за «стіною» несприйняття, нерозуміння, відчуженості. Твір Любові Якимчук вражає своєю граничною правдивістю, «незручною» відвертістю, викладенням фактів та реалій, що випали на долю мешканців окупованих територій. Це синтез документального, публіцистичного театру та поезії. Але й поезія в даному випадку підпорядкована головній темі – темі розпаду і розбрату, насильницького знищення самого поняття гуманності й добра. Фото та анотації надано театром

4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
4.6
4.2
4.8
4.9

«Подорож Аліси до Швейцарії» - п’єса сучасного драматурга, прозаїка, театрального діяча Лукаса Берфуса (нар. у 1971 році, Швейцарія), одного із найвідоміших німецькомовних авторів, чиї твори із успіхом представлені у багатьох країнах світу, а сам письменник є лауреатом численних міжнародних літературних, культурних та мистецьких премій. Назва п’єси «Подорож Аліси до Швейцарії» у читача, глядача не може не викликати асоціації із загальновідомою казкою Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес» або «Аліса у задзеркаллі». Проте, якщо у Керрола маленька героїня через яскраву парадоксальну метафору пізнає, відкриває новий для себе світ дорослих, Аліса Берфуса стоїть на межі іншої сторони задзеркалля – поступового переходу туди, звідки немає вороття. Сюжет п’єси – це декілька днів з життя смертельно хворої героїні на ім’я Аліса, яка, пройшовши всі кола пекла: самотності, зневіри, нерозуміння, болю та відчаю – мандрує до Швейцарії за єдиним порятунком – евтаназією. В подорожі її супроводжуватимуть дивовижні персонажі, які долучені до найвищого з таїнств – права на людське існування. Кожен з них має своє персональне, і як йому здається, найвірніше ставлення до розуміння сенсу буття і поняття високої гуманності. І кожного з них по-різному розкриває ця звабливість легкого вибору між життям та смертю. Автор торкається такої надскладної і, певною мірою, такої спокусливої для багатьох, хто пережив фізичні та моральні муки, проблеми, як евтаназія. Чи має право людина свідомо зробити свій власний вибір між життям, що сповнене страждань, приниження, улесливої брехні, фантомної віри, докорів сумління, нав’язливої опіки близьких і свободою миттєвого звільнення, поверненням майже зниклої гідності, власного «я», а також звільнення оточуючих від довготривалої брехні «во благо», підтримання життя, що по краплині щезає хвилина за хвилиною. Ані автор, ані творці вистави не вправі робити остаточний висновок у такому складному виборі, ми маємо право тільки розмірковувати, що являє собою істинна гуманність і яка справжня ціна людського життя. Дозвіл на публічний показ надано Hartmann & Stauffacher Verlag Спільний проект Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка та Goethe-Institut в Україні. Фото та анотації надано театром.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 15
6.0
5.9
6.0
5.7

…Тягне свій візок з молоком анатівський молочник Тев'є, розмірковуючи над такими звичними для кожної простої людини проблемами: як навести лад у великій родині, як зробити так, щоб п'ять дочок видати заміж за порядних людей, як заробити побільше грошей, від яких залежить існування. Різних людей зустрічає герой на своєму шляху, по різному складаються їхні долі. Зустріч з київським студентом Перчиком, якого Тев'є приводить у свою сім'ю, закінчується від'їздом дочки Годл до далекого Сибіру, куди заслано її чоловіка-студента. Старша дочка Цейтл після невдалого сватання за м'ясника Лейзера, виходить за бідного, але рідного по натурі Тев'є кравця Мотла. Хава, найулюбленіша дочка Тев'є, поєднує свою долю з російським хлопцем Федором. І батько, проклинаючи її, знов звертається до єдиного свого порадника — Бога, чекаючи надії на краще. Сподівання розбиваються одне за одним, але Тев'є, великий мрійник з Анатівки, навіть після смерті дружини, тримаючи в обіймах маленьку онуку Голду, оповідає їй про закономірність й логічність життєвого кола. Ідея бажаного та недосяжного проходить крізь всі події вистави, яка вирішена в трагікомічному жанрі, де крізь сльози лунає сміх, де є місце гумору, дотепності. І, звичайно, колоритній музиці, без якої також не обходиться життя… Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 17
5.6
5.8
5.5
5.6

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан. Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям. Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством». «…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…» «Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…» О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня. Фото та анотації надано театром.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 12
5.3
5.1
5.3
5.3

Вперше на кону театру шедевр європейської класики – «Розбитий глек». «Він був занадто нетерплячий, щоб стати холодним наглядачем, щоб довго експериментувати над реальністю; жорсткою тропічною спекою він пришвидшує перебіг подій: лише полум'яна, лише пристрасна людина стає для нього проблемою. Врешті решт він зображав не людей, його демон через земну оболонку впізнавав у них своїх братів – демонів мистецтва і природи». Стефан Цвейг. «Гайнріх фон Кляйст. Боротьба з демоном». Матеріалом для вистави стала комедія, яку написав видатний німецький драматург Гайнріх фон Кляйст. В центрі сюжету п'єси – суддя Адам, який, хоча і є головним злочинцем, має вести розслідування проти самого себе. Ціла низка свідків миготить перед очима глядача. Персонажі потрапляють у вир диявольської інтриги, яку веде Адам аби врятувати себе від невідворотної відплати. Фото та анотації надано театром.

4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.0
4.0
4.0
4.0

Генрік Ібсен

4.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
4.0
3.5
5.5
4.7

Це постановка за п'єсою класика сучасної ізраїльської драматургії Ханоха Левіна.

Історія Крума – головного героя п'єси, що вирішена в жанрі трагікомедії, це історія не одного покоління кінця ХХ – початку ХХІ століття. Вічний конфлікт героя і життя.  Пошуки себе, свого призначення і в той же час неймовірна аморфність існування, вічні очікування, що хтось за тебе вирішить проблему, зламає інерцію, набридлу сіру сталість буття, яка засмоктує людину у свою запрограмовану рутинність. Хтось виведе тебе врешті-решт із такої звичної нудної, проте в той же час звабливої зони комфорту. Інстинктивно, ці наївні, інфантильні мрійники, відчуваючи одноманітність буденності, намагаються в будь-який, навіть нестандартний спосіб прикрасити, як їм здається, своє спотворене життя, проте все одно продовжують плисти за течією, навіть не здогадуючись, що життя прожите намарно. Автори вистави на чолі із режисером-постановником Давидом Петросяном сміливо використовують яскраво театральні засоби художньої виразності, які в свою чергу сприяють поліфонічності й вишуканої образності вистави.
Фото та анотації надано театром.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
6.0
5.8
6.0
5.8

Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену. Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх сприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і відплати потребує відповідної. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів та Божих заповідей. І вже не людина – істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
6.0
6.0

Вистава «Співай, Лоло, співай!» – мюзикл в стилі кабаре. Творці вистави пропонують глядачам поринути в запальну, невимушену і трохи фривольну атмосферу кабаре. На сцені – живий оркестр, звабливий кордебалет, кумедні клоуни і тільки жива музика, адже історія відбувається в портовому кабаре «Блакитний ангел», а її головна героїня – неперевершена співачка Лола! За законами жанру, сюжет мюзиклу романтичний і досить прозорий. Одного вечора, підстаркуватий вчитель латини – людиноненависник, дрібний тиран і зануда на прізвисько Гнус, переслідуючи своїх учнів випадково потрапляє до закладу з сумнівною репутацією – портового кабаре. Там він знайомиться з місцевою зіркою – співачкою Розою Фрейліх на прізвисько Лола, яку вважає символом розпусти. Але несподівано Гнус сам перетворюється на завсідника кабаре, забувши про свою роль охоронця моральності. Він також, як і багато інших, стає фатальною жертвою Лолиної привабливості … П'єса, що покладена в основу вистави, створена за мотивами відомого роману Генріка Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана» та культового фільму «Блакитний ангел». Написаний у 1905 році роман класика німецького реалізму – це уїдлива соціальна сатира, що викривала вади бюргерського суспільства. Свого часу роман був дуже популярним у читачів, а ім'я головного героя – Professor Unrat – навіть стало прозивним. У 1930 році з'явилася відома екранізація роману австрійського режисера Джозефа фон Штернберга. Роль вчителя Гнуса блискуче зіграв Еміль Яннінгс, а яскравий дебют Марлен Дітріх в ролі спокусливої співачки Лоли став початком її блискучої кар'єри як рокової красуні світового кіноекрану. Основою для фільму стала лише та частина роману де охоронець моральності Гнус потрапляє в кабаре, закохується в співачку Лолу і одружується з нею. Режисер, який називав свій фільм історією «падіння закоханої людини», запропонував інший фінал. У 1981 році відомий німецький режисер Райнер Вернер Фассбіндер зняв своєрідний римейк цього фільму. У фільмі «Лола» з відомою німецькою акторкою Барбарою Зуковою в головній ролі історія кохання державного чиновника фон Бома і розважливої співачки-куртизанки Лоли мала суто гостросоціальне звучання. А в 1985 році видатний французький хореограф Ролан Петі здійснив постановку балету «Блакитний ангел». Роль Рози Фрейліх виконувала легендарна французька балерина Даніель Кальфуні. Її героїня у цій виставі була холодною, жорстокою і цинічною. Ролан Петі у 61-річному віці сам виконав головну чоловічу партію. Його Гнус, принижений і обпльований викликав не стільки зневагу, як співчуття. Нова інтерпретація сюжету, що запропонована театру сучасним українським автором, харків'янином Олександром Чепаловим, перш за все про кохання – кохання приречене, дражливе і болісне.