З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image

Сусанна Карпенко

Актор, автор музичного оформлення, хормейстер.
Біографічні дані:
Ми знайшли 4 вистави, в яких
бере участь Сусанна Карпенко
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
6.0

Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену. Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх сприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і відплати потребує відповідної. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів та Божих заповідей. І вже не людина – істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Споконвіку Кассандрою називають людину, яка передбачає майбутні катаклізми, але не в змозі їм протидіяти. Історія героїні античної міфології Кассандри стала основою для створення Лесею Українкою однойменної драматичної поеми (1903-1907 рр.) Сюжет твору стрімкий та динамічний: майже 10 років триває війна, Троя в облозі. Гинуть кращі з кращих. Лише царівна Кассандра, завдяки своєму дару провидиці, що отримала його від закоханого в неї бога Аполлона, спроможна була б зупинити кровопролиття. Проте вона зневажила його прихильністю. І Аполлон люто помстився: зробив так, аби її пророцтвам ніхто не вірив, і навіть більше – щоб її вважали винною в усіх бідах та втратах, а дехто й божевільною. Люди ладні скоріше довіряти лжепророку – її братові Гелену, який присипляє їхню пильність примарними надіями, спокушає такими звичними, зрозумілими для них речами. Він як тонкий психолог має вплив на натовп. Кассандра, як писала Леся Українка, «…все провидить, вона все знає,… але пояснити аргументами вона не може… І пророчий дух не дар для неї, а кара…». Не в силах вона врятувати ані коханого Долона, ані рідну Трою… У своєму підході до сценічного втілення філософської поеми Лесі Українки «Кассандра», основою якої є боротьба ідей в розумінні сенсу буття Людини, її найвищого призначення, автори вистави – режисер-постановник Давид Петросян та сценограф Данііла Колот використовують нетрадиційні образно-зорові метафори, своєрідні художньо-виражальні театральні засоби, як в рішенні простору сцени, так і в існуванні акторів. Завдяки неординарному візуально-пластичному ряду твір набуває ще більш гострішої конфліктності та трагедійності у передачі подій та ситуацій, що наближує їх до сьогодення, породжує поліфонію алюзій та асоціацій.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 14
5.5
5.4
5.9
5.5

У сценічному прочитанні режисера Дмитра Богомазова оповідання Юрія Коваля зі збірки «Чистий Дор» - це смішні, добрі, мудрі і дуже світлі історії про загублене в лісах старовинне село з прозорою назвою Чистий Дор і життя-буття його мешканців. «Село моєї душі» – так сказав одного разу Коваль про Чистий Дор, як про мрію, про втілення свого ідеалу. Привітна Пантелеєвна, серйозне дівчисько Нюрка і галаслива Мироніха, сварлива Манька і найдобріший дядько Зуй - всі вони живуть немов у колі заповідного лісу, і не загрожує їм ні чорний відчай зовнішнього світу, ні безглузда суєта. Їхні стосунки з людьми будуються на почутті спорідненості, що моментально спалахує, завдяки якому одразу був зарахований до родичі і оповідач – письменник-мандрівник, який випадково забрів у село. Їх чисте життя, всі відтінки лісу і неба ловить невидимою сіттю письменник – бродяга, щоб потім, сидячи в похмурому місті, написати книгу. Ці цікаві історії для душі, розуму і серця, приносячи гру, посмішку, свіжість і чарівність живого життя, роблять і самих глядачів чистішим і добрішим. А тонка іронія автора ще й піднімає настрій.

5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.4
5.0
6.0
5.4

«Morituri te salutant» – вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871-1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценізація новел, що її втілив режисер-постановник Дмитро Богомазов, друге звернення театру до творчості В. Стефаника. У 2006 році в театрі у фойє О. Білозубом була створена вистава «Голодний гріх» за новелою «Новина». В основі сьогоднішньої версії новели: «У корчмі», «Сама саміська», «Вечерня година», «Святий вечір», «Май», «Сон», «Сини», «Гріх», «У нас все свято». В них оповідаються буденні історії: про батьків та дітей, чоловіка та жінку, народження і смерть, сни і дійсність, тяжку працю і вічну надію на краще. В цих сюжетах, як в житті, постійно переплітаються трагічні і комічні ситуації. Різні події, різні характери, але єднає їх головне – людська гідність. Які б випробування доля не посилала, до якої б межі у своїй моральній та фізичній скруті не доходила людина, вона має вистояти. Навіть на порозі вічності кинути виклик життю. Для режисера-постановника, автора інсценізації Дмитра Богомазова (який не вперше звертається до творчості В. Стефаника) головним стало знайти внутрішню композицію вистави, яка, набувши кінцевої театральності, передала б всю поліфонію тем і образів. Так з’явилася музична форма вистави, яка стала камертоном сприйняття подій, надала їм багатоплановості, метафоричної образності і в той же час демократичної відвертості дійства. Саме музика, пісня розкриває найтонші, найпотаємніші порухи душі, її сумніви, страждання, очищає її і вселяє надію. Фото та анотації надано театром.