З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Остап Ступка
Остап Ступка
Остап Ступка
Остап Ступка
Остап Ступка
Остап Ступка

Остап Ступка

Актор.
Відомий актор
Заслужений артист України
Народний артист України

Остап Ступка — український актор і телеведучий, яким у 2009 році присвоєно звання Народного артиста України. Він відомий як ведучий кількох популярних програм на центральних українських каналах.

Остап народився у Львові в потомственою сім’ї артистів. Його дід Сильвестр Ступка був оперним співаком, отець Богдан Ступка – видатний актор, який вразив глядачів ролями в «Тарасі Бульбі» і «Білому птаху з чорною ознакою». Мати Остапа Лариса Корнієнко — балерина танцювала у Львівському театрі Опери та балету.

Дитинство хлопця пройшло за лаштунками різних театрів, в яких виступали його батьки. З ранніх років Остап цікавився акторською професією, причому найбільше йому подобався грим. Потайки від батьків він прикрашав себе в Спартака або іншого античного героя, малюючи шрами і зморшки, а потім імпровізував, на ходу придумуючи танець і дію. Перший вихід на велику сцену стався в ранньому віці. Коли львівський театр приїхав на гастролі в Одесу, Остап Ступка разом з дітьми інших артистів в балеті «Створення світу» зображував тварин. Також хлопчик розвивав музичний смак, навчаючись грі на віолончелі. Сам Ступка згадує, що не дуже любив ці уроки, але підпорядковувався вимогу діда, який водив його в музичну школу.

Коли Остапові було 12 років, сім’я переїхала до Києва, де підліток остаточно визначився з вибором професії і став займатися в театральному гуртку під керівництвом Олексія Кужельного. Колектив навіть запрошувався для участі в дитячих телевізійних програмах. Після школи Він вступив до Київського державного театрального інституту імені Карпенка-Карого, де до 1988 року навчався на курсі Бориса Ставицького. Після вузу працевлаштувався в експериментальний театр «Кін», але пропрацював там лише два місяці. Через рік він став артистом Драматичного театру імені Івана Франка, де за наступні роки був задіяний у більш ніж 35 виставах.

Також Остап Ступка з’являвся і на телебаченні. На українському каналі «1+1» він був провідним інтелектуально-розважальної програми «Перший мільйон», аналог популярного шоу «Хто хоче стати мільйонером?», і передачі «Побий ведучого». На каналі «ICTV» вів реаліті-шоу «Останній герой» та документальну програму «Знамениті злочинці». Також в якості учасника був запрошений у 3-й сезон «Танці з зірками», де виступав у парі з танцівницею Дариною Довгальової. В 2006 році отримав премію «Телетріумф», як самий популярний телеведучий року.

Кінодебютом Остапа Ступки стала мелодраматична комедія Станіслава Клименка «Женихи». Після непоганого старту актор знявся в більш ніж 30 картинах, притому, що для нього на першому місці завжди залишалася театральна робота. У фільмографії богдана Ступки виділяються масштабні історичні драми: «Богдан-Зиновій Хмельницький», де він грає Тимоша, сина славетного гетьмана; «Молитва про гетьмана Мазепу», де йому дісталася роль правої руки Мазепи — генерального писаря Пилипа Орлика; «Тарас Бульба» — епічність екранізація роману Миколи Гоголя, в якій роль Остапа козака Вертихвоста. Цікаво, що у всіх цих фільмах знімався і його батько, Богдан Ступка.

У 2011 році вийшла ще одна історична драма «Матч», заснована на реальних подіях, яка розповідає про футбольний «матч смерті» між радянськими футболістами і збірної зенітників Люфтваффе в окупованому Києві влітку 1942 року. Головну роль в картині зіграв актор Сергій Безруков, а Остапу Ступці дістався образ поліцая Івана Дащени. Акторові вдалося зробити з зрадника досить неоднозначну і досить комічну фігуру.

Зараз Остап знімається в новому українському проекті «Казки старого мельника», який повинен вийти на екрани в 2016 році. У фільмі-казці знімається багато відомих акторів, які зображують фольклорних персонажів. Акторові дісталася роль чоловіка-підкаблучника, що живе у матріархальній родині. З дитячим казковим сюжетом Ступка працює не вперше. Він уже з’являвся в якості прототипу одного з персонажів мультиплікаційного серіалу «Казкова Русь».

Остап Ступка був одружений тричі. Перший раз він одружився в 18 років, коли дізнався, що його подруга Тетяна, яка разом з ним вчилася в театральному вузі, вагітна. У молодого подружжя народився син Дмитро, який також став актором.

Другою дружиною була модельєр-конструктор Ірина, з якою Він познайомився на одній з акторських вечірок, куди запросила дівчину рідна сестра, актриса Оксана Батько. Цей шлюб проіснував 15 років, у подружжя з’явилися дочка Устинья і син Богдан.

Навесні 2015 року Остап одружився втретє. Його обраниця Дар’я, студентка театрального інституту, молодшою на 20 років.

Актор дуже любить подорожі, причому категорично не відвідує одне місце двічі, вважаючи за краще кожен раз стикатися з новими враженнями.

У 2012 році Остап Ступка розробив програму розвитку культури в країні і у складі політичної партії «Україна — вперед!» балотувався в Раду, але програв вибори і надалі відмовився займатися політичною діяльністю.

Біографічні дані:
Дата народження: 02.09.1967 (54 роки)
Місце народження: Україна, місто Львів
На сцені з 1988 року (34 роки)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Родинні зв'язки:
Актор  є  резидентом театрів:

Продюсерський центр «Колізей» займається організацією вистав, а також концертів та інших видовищних заходів в Києві і по всій Україні. За плечима десятирічний досвід роботи і співпраці практично з усіма відомими театральними колективами України та ближнього зарубіжжя. Багато років успішно займаються організацією гастролей театрів, артистів, а також показом антрепризних вистав.  

Михайло Захаревич
Михайло Захаревич
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 488
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів. З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця. У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Ми знайшли 14 вистав, в яких
бере участь Остап Ступка
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
4.0
6.0
6.0

Генрік Ібсен

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.8
4.8
5.2
5.0

Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, – Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов'язаний собі лише самому...

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.8
4.4
5.8
4.8

П'єса «Війна» сучасного шведського драматурга, сценариста, театрального режисера, поета Ларса Нурена, незважаючи на назву, вирізняється поміж численними літературними творами на тему війни. Вона позбавлена будь-яких військових реалій, точніше, наших уявлень про ці реалії, в ній не існує ані пострілів, ані катувань, ані вибухів. Авторові важливіші взаємини між рідними людьми, взаємини всередині однієї родини, яка пережила екстремальну ситуацію, в даному випадку – війну. Повільно і поступово знайомить нас драматург із основними персонажами. З перших же фраз стає ясно, що все найстрашніше вже відбулося. Він не акцентує ані місце дії, ані країну, де відбувся чи відбувається військовий конфлікт чи війна?, відбувся чи ще повогом тягнеться? Живе родина, мати і дві дочки, старша і підліток. Сталий плин їхнього повоєнного життя руйнує батько своїм неочікуваним поверненням з війни. Він виявляється зайвим. І не через те, що сліпий, його просто ніхто не чекав. Тут в кожного своє особисте «сформоване» життя. Мати зійшлася із братом чоловіка, старша донька в пошуках «жіночого щастя», ладна заради жуйок та кока-коли піти з першим ліпшим, хто виявить інтерес. Лише молодша донька ще вагається, кого обрати: батька-інваліда, що потребує опіки та захисту, чи влаштувати «свій маленький рай», як це зробили мати і старша сестра. Батько ж сподівається, що все буде, «як раніше…», «як завжди…», але намарно, «як раніше» – неможливо. Війна не лише руйнує міста, домівки, змітаючи вщент все на своєму шляху. Найстрашніше і найпотворніше – її вплив на душу людини, її моральні цінності. І найжахливіші наслідки війни полягають в тому, що людина під їхнім впливом може перетворитися на істоту, яка призвичаюється, пристосовується існувати за її законами і асимілюється згідно її потреб. Саме про цю війну, що повсякчас точиться в нетрах душ, і є майбутня вистава. Фото та анотації надано театром.

4.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
4.0
3.5
5.5
4.7

Це постановка за п'єсою класика сучасної ізраїльської драматургії Ханоха Левіна.

Історія Крума – головного героя п'єси, що вирішена в жанрі трагікомедії, це історія не одного покоління кінця ХХ – початку ХХІ століття. Вічний конфлікт героя і життя.  Пошуки себе, свого призначення і в той же час неймовірна аморфність існування, вічні очікування, що хтось за тебе вирішить проблему, зламає інерцію, набридлу сіру сталість буття, яка засмоктує людину у свою запрограмовану рутинність. Хтось виведе тебе врешті-решт із такої звичної нудної, проте в той же час звабливої зони комфорту. Інстинктивно, ці наївні, інфантильні мрійники, відчуваючи одноманітність буденності, намагаються в будь-який, навіть нестандартний спосіб прикрасити, як їм здається, своє спотворене життя, проте все одно продовжують плисти за течією, навіть не здогадуючись, що життя прожите намарно. Автори вистави на чолі із режисером-постановником Давидом Петросяном сміливо використовують яскраво театральні засоби художньої виразності, які в свою чергу сприяють поліфонічності й вишуканої образності вистави.
Фото та анотації надано театром.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
6.0

У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем'єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. На полі крові У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. На полі крові У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. Фото та анотації надано театром

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.7
5.7
5.7
5.7

19 березня 2012 року виставою «Увертюра, До побачення» відкрилася довгоочікувана Камерна сцена театру, яка носить ім’я Сергія Данченка. На сьогодні ця вистава для франківців вже є знаковою, вона представляла українське театральне мистецтво на численних міжнародних театральних фестивалях та форумах. Прийменник «до» навмисне написаний і вирішений режисером Андрієм Приходьком з великої літери – це й увертюра до побачення, і обіцянка зустрічі, і надій. Безкінечних надій на примарне щастя двох самотностей. Час, егоцентризм владні з’їсти почуття, але не душі. І бодай найменша надія, спроможна зробити неможливе можливим, жевріє в кожній людині, як маленька свічечка в долонях героя оповіді Масіно (Остап Ступка), освітлюючи шлях його колишнього кохання, Марії (Наталя Корпан). Фото та анотації надано театром.

Весна для Гітлера
« Весна для Гітлера » Музична комедія
Антреприза
2.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
2.3
2.3
3.3
3.7

Такого Україна ще не бачила! Музична комедія за мотивами одного з найпопулярніших американських мюзиклів «Продюсери». Збанкрутілий продюсер разом зі своїм партнером придумують аферу. Вони збирають гроші у інвесторів, щоб поставити провальний спектакль в надії що ніхто не прийде за грошима. Що з цього вийшло, ви дізнаєтеся побувавши на феєричному комедійному мюзиклі «Весна для Гітлера».

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 12
5.3
5.1
5.3
5.3

Вперше на кону театру шедевр європейської класики – «Розбитий глек». «Він був занадто нетерплячий, щоб стати холодним наглядачем, щоб довго експериментувати над реальністю; жорсткою тропічною спекою він пришвидшує перебіг подій: лише полум'яна, лише пристрасна людина стає для нього проблемою. Врешті решт він зображав не людей, його демон через земну оболонку впізнавав у них своїх братів – демонів мистецтва і природи». Стефан Цвейг. «Гайнріх фон Кляйст. Боротьба з демоном». Матеріалом для вистави стала комедія, яку написав видатний німецький драматург Гайнріх фон Кляйст. В центрі сюжету п'єси – суддя Адам, який, хоча і є головним злочинцем, має вести розслідування проти самого себе. Ціла низка свідків миготить перед очима глядача. Персонажі потрапляють у вир диявольської інтриги, яку веде Адам аби врятувати себе від невідворотної відплати. Фото та анотації надано театром.

Антреприза
4.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.5
4.5
4.5
4.5

Головна героїня вистави Єва – красива, пристрасна, розумна, чарівна, заповзятлива жінка, в яку важко не закохатися. Саме в неї і закохався бідолаха Бруно. Наш герой думає, що йому казково пощастило, але не тут то було. У Єви є чоловік, який заважає щасливого життя закоханих. Герої вирішують прибрати Маріо і ретельно планують вбивство. Через цієї затії, Бруно доведеться пройти кілька кіл пекла, які представляють собою психіатричну лікарню, автомобільну аварію, травматологічної клініки, в’язницю.

Антреприза

Помітною подією цієї театральної зими стане прем'єра вистави «Толик-молочник» за мотивами класичних оповідань Шолом-Алейхема. Міжнародна команда на чолі з ірландським режисером Оуеном Ліндсі представить абсолютно нову версію пригод легендарного мудреця Тев'є. Жанр п'єси, її спеціально написав український драматург Максим Курочкін – трагікомедія, дія перенесена по травень 1986-му. Як і в оригінальних розповідях, події відбуваються в Боярці під Києвом. Саме в цьому колишньому «дачному містечку» розгортається драма двох сімей, тільки вчаться мислити себе Українські та євреями, а не «радянськими людьми». Любов на тлі Чорнобильської катастрофи, сни, переплетені з реальністю, містика, таємниці, легка іронічність і своєрідний гумор свідків останніх днів епохи ...

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.2
5.5
5.8

Вистава "Три товариші" – це перше звернення театру до творчості Еріха Марія Ремарка (1898-1970). Основною темою його романів є історія «втраченого покоління», соціально-політичні проблеми, якими жила Європа між двома Світовими війнами, а прообразами героїв ставали друзі та рідні з близького оточення. Так, перша дружина письменника Юта, здоров’ям якої Ремарк опікувався ціле життя, стала прообразом героїні роману «Три товариша». Актуальність та гострота проблем, безкомпромісність у виборі тем та сила художнього слова письменника прирекли його на еміграцію. У 1932 році Ремарк покинув Німеччину та оселився у Швейцарії. У 1939 році переїхав до США, де у 1947 році отримав американське громадянство. Але найболючішим фактом його біографії і, в той же час, жорстким доказом глибини осягнення та передчуття катаклізмів політичного життя Європи ХХ століття стало спалення його творів на вогнищі нацистської «інквізиції». Сюжет роману «Три товариша» (1936), який продовжує тему«втраченого покоління», розгортається у Німеччині в 1928 році. Троє друзів, які пройшли Першу світову війну - Роберт Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц - тримають невеличку, малоприбуткову автомайстерню. Перипетії їхнього життя, кохання Роберта до молодої Патриції Хольман, спогади, від яких не можуть отямитися головні герої, власне, всі події роману пов’язані та розгортаються на фоні економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині. Болем за покоління, яке, пройшовши жахи Першої Світової війни, переживши світову кризу, моральне зубожіння і політичний апокаліпсис, просякнуті всі романи Ремарка. На його творах виховувалися і наші шестидесятники. Він перетворився на володаря думок цілого покоління. Саме в період «відлиги» з’явилися перші переклади Ремарка в Радянському Союзі. Ним зачитувалися, його герої спонукали до дії, виховували внутрішню свободу і вселяли віру… Тоді ніхто навіть уявити не міг, що пройде час і ми знову віч-на-віч зустрінемося із ворогом – жорстким, нахабним й безпринципним. І знову будуть гинути кращі з кращих і постане проблема соціальної адаптації людей, що бачили смерть. Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 17
5.6
5.8
5.5
5.6

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан. Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям. Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством». «…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…» «Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…» О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 13
5.8
5.8
5.9
5.7

«Річард ІІІ» У. Шекспіра — одна із тих п’єс, яка протягом багатьох століть не перестає захоплювати глядачів, режисерів, акторів цілого світу. Сценічну версію, що її представляє сьогодні театр, здійснив режисер-постановник Автанділ Варсімашвілі, знаний грузинський режисер театру та кіно, художній керівник Тбіліського державного академічного російського драматичного театру імені О. Грибоєдова. Він же є автором музичного оформлення. Художник-сценограф та художник по костюмах Міроні Швелідзе. Для прихильників театру нагадаємо, що у 2003 році митець разом із Робертом Стуруа здійснив на сцені театру постановку «Цар Едіп» Софокла. Для авторів вистави однією із головних тем стало прискіпливе дослідження сутності небезпечних і незбагненних лабіринтів психології самотньої, приниженої як природою, так і оточуючими, людини. Діалектика перетворення страждання на злочинства й тиранію. Каліцтво Річарда, як це не парадоксально, в інтерпретації режисера дарує йому внутрішню свободу та химерне відчуття влади над людьми. Річард-самітник, позбавлений реальних почуттів, як вправний режисер-лялькар та віртуоз-актор, починає «забавки», які породжує його хворий мозок. Азарт гри призводить до шаленства, «Річард любить Річарда…», за яким безодня. У виставі задіяний зірковий склад акторів. РІЧАРД ІІІ — Богдан Бенюк.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.3
5.5
5.2

Практично не існує великого сценічного колективу, чи то драматичного, чи оперного, на афіші якого б не зустрічалося ім’я великого реформатора театру Бомарше. Його творчість надихала велетнів музики Моцарта та Дж. Россіні, для багатьох акторів участь у його п’єсах ставала доленосною. Стосовно вистави на сцені Національного академічного драматичного театру імені І.Франка, над якою працювала постановочна група на чолі із заслуженим артистом України, неодноразовим лауреатом премії “Київська Пектораль” Юрієм Одиноким, то в цьому плані франківці продовжують славні традиції своїх корифеїв. Адже ж в перший сезон заснування театру імені І.Франка у далекому 1920 році ця п’єса була поставлена фундатором колективу, видатним режисером, актором Гнатом Петровичем Юрою, який виконав в ній головну роль Фігаро. Сьогоднішнє покоління франківців, звертаючись до безсмертної комедії, у своїй виставі використовує переклад, що його здійснив свого часу Г.П.Юра і присвячує цю роботу пам’яті великих попередників, які виходили на кін театру імені І.Франка Фото та анотації надано театром.