Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Дмитро Соловйов
Народився в 1988 року.
В 2011 році закінчив Київський національний університет культури та мистецтва.
В 2007-2011 роках - актор театру "Відкритий погляд".
З 2011 року грав в спектакляк театру "Колесо".
На даний час працює актором Київського театру на лівому березі Дніпра. Також служить в театрі "Актор" і в театральній майстерні Андрія Білоуса.
ТЕ-АРТ – театральна агенція, яка випускає антрепризні вистави з найкращими і найвідомішими акторами країни. За майже чотири роки роботи було створено 7 вистав, які з неймовірним успіхом збирають аншлагові зали захоплених глядачів. Вистави ТЕ-АРТу відрізняються тим, що за три години на сцені розкриваються дуже важливі питання у житті кожної людини. Разом з тим жодна вистава не схожа на іншу, тому глядач кожного разу, купуючи квиток, точно знає, що це буде незвично та захоплююче.
Театр «Колесо» був заснований у 1988 році. Перша вистава відбулась 28 травня того ж (1988) року. Засновником та художнім керівником закладу від дня заснування й дотепер є Народна артистка України Кліщевська Ірина Яківна. Значною подією в житті новоствореного колективу стало отримання власного приміщення на Андріївському узвозі, 8. Усі працівники театру взяли участь у переобладнанні будівлі під потреби театру. Нині головна сцена театру розташована на другому поверсі театру і розрахована лише на 70 глядачів. Відтак, театр є камерним – актори перебувають на відстані витягнутої руки від глядачів, вони стають свідками найпотаємніших процесів, які відбуваються на кону. Другою сценою в «Колесі» вважають кафе театру. Тут, на першому поверсі, у затишній домашній атмосфері проходять вистави, які змушують глядачів відчути себе знову ж таки безпосередніми учасниками вистави. Від вересня 2008 року Київський театр «Колесо» отримав статусу «академічного». У теперішній час, театр «Колесо» є невід'ємною складовою культурного життя Києва, улюбленим місцем відпочинку не тільки киян, а й численних гостей столиці.
«Дикий театр» – один з найпопулярніших незалежних театрів в Україні, заснований у лютому 2016 року. Він створює гостро-соціальні вистави за п'єсами сучасних драматургів, а також різні незалежні театральні проекти, мюзикли і т.д. Провокація, видовищність і шок як основні інструменти взаємодії з публікою. Театр вже реалізував понад 20 проектів, зібравши понад 120 акторів з різних театрів до своєї команди і охопивши аудиторію в більш ніж 60 тисяч чоловік. Вистави проводяться на різних локаціях, не тільки на театральних майданчиках, а й в таких місцях, як зоопарки чи нічні клуби, у театру немає постійної трупи. Дикий – переможець численних фестивалів і театральних нагород, серед яких Київська пектораль, програма Британської Ради «Taking the Stage», Гран-прі фестивалю «Східний експрес», фестиваль «Мельпомена Таврія» та ін. Продюсерка і засновниця – Ярослава Кравченко. Художній керівник – Максим Голенко. Місія – трансформація свідомості. Дикий зосереджений на провокаціях і відвертому спілкуванні з глядачем. Головний вектор – пошук актуальних сенсів завдяки формату радикального та імерсивного театру. Дикий театр – для творчої, свідомої аудиторії. Дикий театр може травмувати, обуювати та викликати залежність. Не рекомендується до перегляду людей з хиткою психікою.
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців. Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова). Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки. Театр працює двома мовами. За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
Стас Жирков та актори «Класу» про школу, булінг та українське суспільство
11 травня у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра відбулася прем'єра вистави «Клас», а ми поспілкувалися з режисером Стасом Жирковим та акторами Дмитром Соловйовим, Лілією Яценко та Макаром Тихомировим про ідею вистави, проблему булінгу в українських школах та про власні історії шкільних років акторів.
бере участь Дмитро Соловйов
Максим Голенко – відомий український режисер, чиї вистави схожі на голлівудський бойовик зі справжнім екшеном та епатажем. «Ерендіра не хоче вмирати» – політична сатира, що сповнена краси, чесності та драйву з дрібкою українського вогню! Як змінюються людські цінності, коли опиняються за межами країн першого світу? Журналіст, збираючи матеріал для репортажу, натикається на історію 14-річної Ерендіри та її бабці, за сумісництвом відомої вдови контрабандиста. Їхній будинок знищила пожежа. І найкращим виходом з ситуації, як вирішує бабуся, буде продати цноту власної онучки. Двісті двадцять песо і тушонка – ось її ціна. Бабця планує розпоряджатись честю онуки, допоки та не розрахується з боргом, проте, схоже, що сума погашення, обіцяє дівчинці довічне рабство. У виставі хитро переплітаються карнавальність з політсатирою, раціональне з ірраціональним, а гротеск з реальністю. Тоді стає важко повірити, що десь у світі це все ще може бути дійсністю… Максим Голенко, режисер: «Я завжди отримую задоволення, коли історія, яку беру до постановки потрапляє в глядача, коли він розуміє, що це про нього, про тут і зараз. Переживає все разом з героями. Я хочу створити виставу максимально драйвову та жорстку за своєю думкою. Глядача має розривати на шматки, щоб він не розумів куди подітись – сміятись чи плакати, чи тікати з глядацької зали».
Білоруський режисер Євген Корняг запрошує нас на територію фізичного театру. Це місце, де мало слів. Місце, в якому бере владу рух, символи та відчуття. Історії акторів, розказані мовою тіла, ритму, музики, звучать як відлуння зникаючих слів. Емоції, які перетворюються на жести. Чекаєте лінійного сюжету? Режисер вистави пропонує поринути у виставу по-новому. Поняття, про які говорять в театрі іноді наскільки крихкі, що не завжди їх можна виразити словами. Саме рух та образи донесуть те, що зазвичай лишається поміж рядків. Чим можна заповнити самотність? Келихом вина. Скільки потрібно келихів? Один, два, три… самотність не зникає, а ти вже не в змозі зупинитися. Ти в пастці алкогольної ейфорії. Твоє почуття самотності вже заповнюється приємним післясмаком від ковтка жаданого напою. Ти опиняєшся на новій території, де стаєш сміливішим. В тебе виростають крила. Тепер ти можеш сказати щось «зайве», що може виявитись найважливішим – зізнатись у коханні, вибачитись, щиро відповісти правду. Відчуття алкогольної ейфорії поглинає тебе, але тепер ти боїшся втратити межу. Ковток – крок вперед, ковток – крок назад. Чи існує ідеальна формула винного міксу, яка здатна знищити самотність назавжди?
Незабутній вечір, наповнений піснями, танцями і веселощами у компанії улюблених гоголівських персонажів. Гостинна Солоха запрошує до щедрого українського столу. Вистава була представлена в Турції, Франції, де була включена у міжнародний проект і гралася разом з французькими акторами театру «Шапіто-Фатразі».
Таємничі листи, предмети, що потрапляють в руки не тим персонажам, дами в кринолінах, мужні кавалери-дуелянти триматимуть інтригу протягом усієї вистави, занурять глядача в атмосферу пристрасної Іспанії. Прекрасна незнайомка-привид та безстрашний лицар обов’язково мають знайти своє кохання у фіналі цієї чарівної історії.
Нещодавно відбулася прем’єра спектаклю «День прильоту Ластівки, або Поцілунок Принцеси», створеного за п’єсою відомого сучасного білоруського драматурга Олексія Дударєва, що, у свою чергу, була написана за мотивами казок Ганса Крістіана Андерсена. Нова постановка стала першою серйозною режисерською роботою однієї з провідних актрис театру Марії Грунічевої. Вистава «День прильоту Ластівки, або Поцілунок Принцеси» є немов продовженням твору Андерсена «Дюймовочка», а події відбуваються через триста років після подій, описаних у всесвітньо відомій казці. Тепер головною дійовою особою виступає Принцеса Дюмі, що є дочкою Дюймовочки. Спочатку — це вередливе самозакохане дівчисько. Під час свята прильоту Ластівки вона відмовилася поцілувати Олов’яного солдатика, що був у неї таємно закоханий. Саме після цього за допомогою Чортеняти її викидають щурам. Але ж, напевне, Олов’яний солдатик не залишить дівчину в біді. Очевидно, нова постановка буде цікавою не тільки дітям, але й їхнім батькам. Адже зовсім не по-дитячому звучать фрази: «Раніше підкоп називався крадіжкою, а зараз — бізнесом»; «Хіба на правду ображаються? Лише на неї, родиму, й ображаються»; «Хазяїн своєму слову: захотів — дав, а захотів — забрав».
Містичні події відбуваються на кухні тайсько-китайсько-в’єтнамського ресторану в якомусь європейському містечку. Німецький драматург Роланд Шіммельпфенніг в одному котлі змішав долі чоловіків і жінок, молодих і зрілих, реальних та вигаданих персонажів. Автори вистави стерли грані між фантазією та побутом, тут жінки грають чоловіків, а молоді актори старих персонажів, тут співіснують люди та казкові герої. Із маленьких калейдоскопічних шматочків у фіналі вистави складається картина Всесвіту з її універсальною філософією та цінностями.
Злети і падіння, ілюзії та мрії, гріховність і пристрасть, пориви серця і катастрофа – загадковість жіночої душі. Вистава нагороджена «Київською пектораллю-2000» «За кращу виставу на камерній сцені» і «За музику до вистави», Дипломом фестивалю «Класика сьогодні» за створення жіночого образу засобами камерного театру (Україна, Дніпродзержинськ), Дипломом фестивалю «Чорне море» (Туреччина).
Скільки людей – стільки й думок про любов, про сенс життя, про сім’ю. Щирий, відвертий і зворушливий діалог двох сестер. Їхні долі переплетені і зв’язані не тільки родинними узами, а й…
П’єса «Ми, Майдан» - переможець конкурсу мережі театрального перекладу «Євродрама» (Париж, Франція) і входить до антології п'єс "Майдан. До і після". В своєму творі Надія Симчич описує події листопаду 2013 - лютого 2014 років. Автор твору ретельно відбирала свідчення активістів у Facebook, згодом створивши свою п'єсу "Ми, Майдан". У кожного героя п'єси є реальний прототип, з якими драматург підтримує зв'язок й досі.
«Місяць на селі» – одна з небагатьох п'єс у світовій драматургії, де немає жодного негативного персонажа. Кожен з них по-своєму добрий і милий, зі своєю життєвою правдою, але вжитися вони між собою не можуть, особливо тоді, коли в сонний благий порядок панського маєтку вторгається незаконна гостя – любов. Скромний приїжджий молодий учитель Олексій Миколайович (актор Валерій Філіпенко) і в думках не має за ким-то упадати, розводити шури-мури, але його поява викликає бурю пристрастей – спочатку таємних, а потім, коли вони прориваються, – подібних смерчу. Дружина господаря маєтку Наталія Петрівна (Валентина Бойко) намагається приховати свої почуття до нього, але в кінці кінців вони її захльостують і стикаються з не меншою пристрастю Верочки, прийомної дочки господині (Марія Груничева). З іншого боку, з новою силою проявляються дрімали до пори почуття інших персонажів. Виникають трьох-, чотирьох, п'ятикутник любовних відносин, весь століттями налагоджений патріархальний побут з непорушною ієрархією цінностей і спокоєм стоячого болота котиться псу під хвіст.
У напрочуд затишній Камінній залі театру розгортається дійство, в якому змішані епохи. Бачимо старовинні вікна й балкони вишуканого будинку. Але цю гармонію порушує сучасний мотоцикл. Актори виходять на сцену в одязі, дещо стилізованому під шекспірівські часи, але їхня манера розмови й поведінки їхніх героїв теж дуже вже наближені до наших днів. Однак хвилюють їх ті ж питання, що й їхніх прототипів і двісті, і триста років тому – любов, подружні стосунки, вічна єдність і боротьба двох статей. Що таке кохання і як не перетворити його на буденщину? Як знайти свою половинку? А тим більше її завоювати або виховати й приручити? Над цими непростими питаннями ламають вони голови. І співають серенади, тільки в естрадних та джазових ритмах…
Сюжет розгортається без поспіху. Розмови двох молодих паничів — Фріца й Теодора (артисти Денис Драчевський і Андрій Лелюх), їхні роздуми над тим, з якими жінками краще шукати щастя-долі. А потім вечорниці, вже з подругами реальними, квіти, солодощі, залицяння — чи жартома, чи всерйоз... Ось тут і починається проблема пізнання життя тими, хто лише входить у нього. Дві подруги, що гостюють у паничів — Міцці та Крістіне — хоч і ровесниці, та надто по-різному ставляться до кохання. Міцці (артистка Ольга Васинюк), попри юність, видається жінкою добре обізнаною з любовною наукою. Крістіне (Аліна Проценко) — дівчина, яка просто-таки підкорює чистотою, наївністю, несамовитим бажанням вірити в те, що її перше кохання і є отим єдиним і святим почуттям, що його суджено пронести крізь усе життя. Ця безпосередність героїні і перетвориться на її трагедію. Трагедію? На жаль. З одного боку те, що відбувається у першій дії вистави, не віщує нічого злого — люди відпочивають, освідчуються в коханні одне одному, пари кружляють у вальсі. І все ж... Якісь недобрі передчуття з'являються з кожною мовчазною появою загадкової Оксамитової дами в чорному. Вона й стане тією Піковою дамою, котра призведе до фатального конфлікту. Його актори «Колеса» розігрують у другій дії. Глядачам лишається співчувати й робити висновки.
Вистава про зради і перемоги Напівбог Геркулес, легендарний син Зевса, відомий своєю надлюдською силою в черговій реінкарнації потрапляє в Україну. Щоб прокормити дружину і заплатити агенту - він вимушений шукати роботу. На біржі праці Геркулесу пропонують справу державного рівня: врятувати країну від лайна, в якому вона потопає. Ця справа – має стати його шостим подвигом...
Уайльдівського «Зоряною хлопчика» можна називати казкою лише умовно. Занадто багато тут філософських пошуків і дорослих істин. Письменник навіть у дитячому жанрі не зрадив своїй пристрасті до контрастів. Хлопчик-зірка прекрасний зовні, але жорстокий душею. Що це? Закляття злого чаклуна чи особистий вибір кожного? Відповіді разом із глядачами шукатимуть актори київського театру «Колесо».
Юність, що виблискує чистотою помислів, що закохана й мріє, бунтує й спокушає. П'ятеро закоханих і залишилася тільки одна зоряна ніч в рідному українському селі, яку вони проведуть разом. А ще є українські пісні, за допомогою яких вони з'ясовують відносини, освідчуються в коханні, сваряться, миряться... А вранці їм належить розлучитися й можливо зустрінуться вони тільки через сім років як домовилися в цю ніч. Спектакль поставлений по п'єсі «Не співайте, півні, не вменшайте ночі» напівзабутого українського класика Степана Васильовича Васильченко. Написана драматургом в окопах Першої світової війни, історія наповнена приголомшливим ліризмом й красою української пісні.
Неймовірно, але факт: вистава «Генерали в спідницях» прикрашає афішу театру вже 25 років і кожного разу постановка Ірини Кліщевської проходить у переповненій залі «Колеса»! В основі сюжету п'єси Жан Ануй лежить історія старогрецького комедіографа Арістофана «Лісістрата». У Києві прем'єра «Генералів у спідницях» відбулася в березні 1990 року. З цією виставою театр «Колесо» брав участь в україно-американському проекті «Обмін класикою»; був із успіхом представлений у м. Ашвіл (США); також вистава побувала на гастролях у Польщі. За сюжетом п'єси в першій дії головний герой Леон де Сен Пе (цю роль грає Олег Лепенець) стоїть прив'язаним до стовпа. Якщо порахувати, скільки часу актор простояв біля стовпа, то вийде цікава цифра – майже 30 діб! Інтригуючий сюжет, несподівані повороти, комічність ситуації, викликаної феміністичними настроями суспільства – актуальні сьогодні як ніколи. Більше 20 років вистава викликає щирий, невтримний сміх у глядачів не тільки України, але й США, Польщі та інших країн. Вистава нагороджена дипломом «За кращий акторський ансамбль».
