Дмитро Соловйов

Неймовірно, але факт: вистава «Генерали в спідницях» прикрашає афішу театру вже 25 років і кожного разу постановка Ірини Кліщевської проходить у переповненій залі «Колеса»! В основі сюжету п'єси Жан Ануй лежить історія старогрецького комедіографа Арістофана «Лісістрата». У Києві прем'єра «Генералів у спідницях» відбулася в березні 1990 року. З цією виставою театр «Колесо» брав участь в україно-американському проекті «Обмін класикою»; був із успіхом представлений у м. Ашвіл (США); також вистава побувала на гастролях у Польщі. За сюжетом п'єси в першій дії головний герой Леон де Сен Пе (цю роль грає Олег Лепенець) стоїть прив'язаним до стовпа. Якщо порахувати, скільки часу актор простояв біля стовпа, то вийде цікава цифра – майже 30 діб! Інтригуючий сюжет, несподівані повороти, комічність ситуації, викликаної феміністичними настроями суспільства – актуальні сьогодні як ніколи. Більше 20 років вистава викликає щирий, невтримний сміх у глядачів не тільки України, але й США, Польщі та інших країн. Вистава нагороджена дипломом «За кращий акторський ансамбль».

Таємничі листи, предмети, що потрапляють в руки не тим персонажам, дами в кринолінах, мужні кавалери-дуелянти триматимуть інтригу протягом усієї вистави, занурять глядача в атмосферу пристрасної Іспанії. Прекрасна незнайомка-привид та безстрашний лицар обов’язково мають знайти своє кохання у фіналі цієї чарівної історії.

Бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського «Енеїда» відома нам з шкільної хрестоматії. Троянський отаман Еней після багаторічних поневірянь разом зі своїм військом засновує омріяну державу в Римі – такий сюжет був описаний римським поетом Вергілієм. Потім – переспіваний на новий лад українським письменником Іваном Котляревським. А що ж у наш час? Наш сучасник, драматург Віталій Ченський, також переосмислив давній сюжет, запропонувавши свою версію про мандри та долю Енея і його побратимів. «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…». Був і таким залишився, прийшовши до нас, у XXI століття – третє тисячоліття? Але ж часи змінилися. Змінився світ. І як почувається в ньому Еней, всі Енеади? Чи продовжують впливати на світ ті, що сидять на Олімпі? У виставі «Енеїда XXI» давній сюжет, класичні сатира і гумор, перекладені на сьогодення. Тому і виникають час від часу в цій виставі сучасні реалії, прикмети нашої доби – сьогодення із звичним Інтернетом, Фейсбуком, літаками, мітингами, з далеко не нормативними словесними суперечками на зборах, на вулицях, в транспорті тощо… Та й Боги все частіше спускаються на Землю і втручаються в справи громадян. А Еней… чи знайде він у нас свою «обітовану», омріяну землю? Театр запрошує глядачів поміркувати над всіма цими питаннями. І посміятися, і, можливо, уважніше подивитися на навколишній світ.

Незабутній вечір, наповнений піснями, танцями і веселощами у компанії улюблених гоголівських персонажів. Гостинна Солоха запрошує до щедрого українського столу. Вистава була представлена в Турції, Франції, де була включена у міжнародний проект і гралася разом з французькими акторами театру «Шапіто-Фатразі».

Скільки людей – стільки й думок про любов, про сенс життя, про сім’ю. Щирий, відвертий і зворушливий діалог двох сестер. Їхні долі переплетені і зв’язані не тільки родинними узами, а й…

Злети і падіння, ілюзії та мрії, гріховність і пристрасть, пориви серця і катастрофа – загадковість жіночої душі. Вистава нагороджена «Київською пектораллю-2000» «За кращу виставу на камерній сцені» і «За музику до вистави», Дипломом фестивалю «Класика сьогодні» за створення жіночого образу засобами камерного театру (Україна, Дніпродзержинськ), Дипломом фестивалю «Чорне море» (Туреччина).

Вистава про зради і перемоги Напівбог Геркулес, легендарний син Зевса, відомий своєю надлюдською силою в черговій реінкарнації потрапляє в Україну. Щоб прокормити дружину і заплатити агенту - він вимушений шукати роботу. На біржі праці Геркулесу пропонують справу державного рівня: врятувати країну від лайна, в якому вона потопає. Ця справа – має стати його шостим подвигом...

Ми всі, чи майже всі, пройшли через звичайну школу та її «посвяту» – в закоханих, принижених, рицарів, покидьків, героїв, жертв, самогубців. Хтось відвідує усі зустрічі однокласників, а когось пересмикує тільки при згадці про «мій рідний клас». «Клас» – це фантазія команди вистави. Акторів, режисера, драматурга Павла Ар`є на тему школи, булінгу, еміграції, вчителів, учнів і, звісно ж, нашої країни. Кожен день – урок. Кожен урок – день. Документальні тексти, особисті історії акторів, історичні факти. Якщо ви думаєте, що це вистава про школу, то це зовсім не так, тому що ця вистава про нашу країну тут і зараз.

Максим Голенко – відомий український режисер, чиї вистави схожі на голлівудський бойовик зі справжнім екшеном та епатажем. «Ерендіра не хоче вмирати» – політична сатира, що сповнена краси, чесності та драйву з дрібкою українського вогню! Як змінюються людські цінності, коли опиняються за межами країн першого світу? Журналіст, збираючи матеріал для репортажу, натикається на історію 14-річної Ерендіри та її бабці, за сумісництвом відомої вдови контрабандиста. Їхній будинок знищила пожежа. І найкращим виходом з ситуації, як вирішує бабуся, буде продати цноту власної онучки. Двісті двадцять песо і тушонка – ось її ціна. Бабця планує розпоряджатись честю онуки, допоки та не розрахується з боргом, проте, схоже, що сума погашення, обіцяє дівчинці довічне рабство. У виставі хитро переплітаються карнавальність з політсатирою, раціональне з ірраціональним, а гротеск з реальністю. Тоді стає важко повірити, що десь у світі це все ще може бути дійсністю… Максим Голенко, режисер: «Я завжди отримую задоволення, коли історія, яку беру до постановки потрапляє в глядача, коли він розуміє, що це про нього, про тут і зараз. Переживає все разом з героями. Я хочу створити виставу максимально драйвову та жорстку за своєю думкою. Глядача має розривати на шматки, щоб він не розумів куди подітись – сміятись чи плакати, чи тікати з глядацької зали».

Помирає мати. Два брати – Антон і Толік збираються разом у домі дитинства, щоб вирішити, що робити далі. А за вікном – літо. А за вікном – війна. А за вікном – річка і міст. За вікном – дитинство і батько, якого вони майже не знали. За вікном – поля, які чомусь горять. За вікном – світ, але вже без мами. А мама нагорі. І купа спогадів, бо знайшли старий дипломат, а там – купа фотографій старих і прекрасних. Вони на них щасливі і живі. Тільки но переїхали у свій дім… Міст зруйнували. Весь світ залишився «десь там». … Брати сміються, плачуть, згадують, приймають гостей. Різних. І ви заходьте – поговоримо про перемир’я. Хлібне. Відомий український письменник Сергій Жадан написав неймовірний текст про наше сьогодення, про те, ким ми є, про нас з вами. «Ну і як вибиратись? Не знаю. Горить усе. Перемир’я. І ось тепер порожньо без тебе, і місце, де ти була, де чути було твій голос, наповнюється вітром, ніби дім, покинутий поспіхом, дім, у якому ще можна відчути дитяче тепло й жіноче дихання, дім, із якого ще не вивітрився дух утіхи. Дім, у якому тобі так добре велося, дім, за яким ти доглядала, про який дбала, який ти називала своїм, дім, що без тебе втратив звучання, наче скрипка, перемерзла на лютневому холоді. І ось тепер порожньо без тебе, і місце, де ти була, де чути було твій голос, наповнюється вітром, ніби дім, покинутий поспіхом, дім, у якому ще можна відчути дитяче тепло й жіноче дихання, дім, із якого ще не вивітрився дух утіхи. Дім, у якому тобі так добре велося, дім, за яким ти доглядала, про який дбала, який ти називала своїм, дім, що без тебе втратив звучання, наче скрипка, перемерзла на лютневому холоді».

Сюжет розгортається без поспіху. Розмови двох молодих паничів — Фріца й Теодора (артисти Денис Драчевський і Андрій Лелюх), їхні роздуми над тим, з якими жінками краще шукати щастя-долі. А потім вечорниці, вже з подругами реальними, квіти, солодощі, залицяння — чи жартома, чи всерйоз... Ось тут і починається проблема пізнання життя тими, хто лише входить у нього. Дві подруги, що гостюють у паничів — Міцці та Крістіне — хоч і ровесниці, та надто по-різному ставляться до кохання. Міцці (артистка Ольга Васинюк), попри юність, видається жінкою добре обізнаною з любовною наукою. Крістіне (Аліна Проценко) — дівчина, яка просто-таки підкорює чистотою, наївністю, несамовитим бажанням вірити в те, що її перше кохання і є отим єдиним і святим почуттям, що його суджено пронести крізь усе життя. Ця безпосередність героїні і перетвориться на її трагедію. Трагедію? На жаль. З одного боку те, що відбувається у першій дії вистави, не віщує нічого злого — люди відпочивають, освідчуються в коханні одне одному, пари кружляють у вальсі. І все ж... Якісь недобрі передчуття з'являються з кожною мовчазною появою загадкової Оксамитової дами в чорному. Вона й стане тією Піковою дамою, котра призведе до фатального конфлікту. Його актори «Колеса» розігрують у другій дії. Глядачам лишається співчувати й робити висновки.

Юність, що виблискує чистотою помислів, що закохана й мріє, бунтує й спокушає. П'ятеро закоханих і залишилася тільки одна зоряна ніч в рідному українському селі, яку вони проведуть разом. А ще є українські пісні, за допомогою яких вони з'ясовують відносини, освідчуються в коханні, сваряться, миряться... А вранці їм належить розлучитися й можливо зустрінуться вони тільки через сім років як домовилися в цю ніч. Спектакль поставлений по п'єсі «Не співайте, півні, не вменшайте ночі» напівзабутого українського класика Степана Васильовича Васильченко. Написана драматургом в окопах Першої світової війни, історія наповнена приголомшливим ліризмом й красою української пісні.

Містичні події відбуваються на кухні тайсько-китайсько-в’єтнамського ресторану в якомусь європейському містечку. Німецький драматург Роланд Шіммельпфенніг в одному котлі змішав долі чоловіків і жінок, молодих і зрілих, реальних та вигаданих персонажів. Автори вистави стерли грані між фантазією та побутом, тут жінки грають чоловіків, а молоді актори старих персонажів, тут співіснують люди та казкові герої. Із маленьких калейдоскопічних шматочків у фіналі вистави складається картина Всесвіту з її універсальною філософією та цінностями.

Вистава-лауреат премії «Київський рахунок» — краща вистава 2018 року. Війна на сході України – це не лише вибухи, обстріли та імена загиблих. За її лаштунками, по обидва боки фронту триває життя (не)звичайних людей, яких поєднали розбиті дороги Донбасу. Молода жінка вирушає на схід України у пошуках документального матеріалу про війну, але там, у сірій зоні прикордоння стає заручницею і своїх, і чужих історій. Вона проживає їх немовби в задзеркаллі, де вже немає добра і зла, де жертва і кат міняються ролями, а любов стає минущою і невловимою. «Погані дороги» – це шість історій про стосунки жінок та чоловіків, загострені і спотворені війною, та про переломи, які ніколи не загояться. Ця п’єса – одне з перших висловлювань про війну на сході Україні на великій театральній сцені. Наталя Ворожбит написала її, збираючи історії і свідчення реальних людей для сценарію «Кіборгів» (режисер Ахтем Сеітаблаєв). Та якщо «Кіборги» це про міф та звитягу, то «Погані дороги» –про саме життя, яке завжди переважатиме смерть. Уперше п’єса була поставлена у лондонському театрі Royal Court у жовтні 2017 року. Українська прем’єра відбулася 27 вересня 2018 року на Сцені 6.

Барбершопи – замість цирулень, біткоїни – замість кредитних розписок, діджеї замінили таперів... Геть усе навколо стало іншим! Йому вже сорок: і голова гола, і безліч «хвостів»… Мабуть, треба схаменутися, не брехати, повернути борги, закохатися… Чи може ні?.. У виставі звучить музика наживо.