З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Любов Солодова
Любов Солодова
Любов Солодова
Любов Солодова
Любов Солодова
Любов Солодова
Любов Солодова

Любов Солодова

Актор.
Заслужена артистка України

Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1973 р.  У театрі ім. Лесі Українки з 1.01.2004 р.

Біографічні дані:
Дата народження: 13.01.1952 (70 років)
Місце народження: Україна, селище Великі Крушлинці
На сцені з 1974 року (48 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актриса  є  резидентом театрів:
Михайло Резнікович
Михайло Резнікович
Художній керівник
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 148
5.3
5.3
5.6
5.3

У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки. Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки. Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників. З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович. Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.

Ми знайшли 6 вистав, в яких
бере участь Любов Солодова

Дім – святе місце, пов'язане з дитинством. Спогади про нього найтепліші, найщасливіші, найрадісніші. Коли на душі тривожно, поринаєш до милої серцю оселі, до батьків... Молода Коріна (нині Єлецька) покинула рідні пенати, ще дитиною. Кузовкін, ніколи не мав власної домівки: позбувшись в молодості спадщини, він став нахлібником у Коріних. Відігравав роль дворового блазня. Все своє життя задовольнявся малим: стерті чоботи, тарілка їжі, та й що буде. Минали роки. І ось настав довгоочікуваний момент зустрічі: пишна красуня з Петербургу, яка приїхала після семирічної відсутності погостювати в рідну садибу, і старий-дармоїд, що мешкає тут з молодості «на хлібах». Вона радіє, плаче, згадує... Він вбирає всі її рухи, кожне слово... Новоспечений чоловік Єлецької, найближчі сусіди, за старою звичкою, насміхаються над убогим старим Кузовкіним, підпоюють його, знущаються. Але приниження не вбиває благородства! Таємниця, що вирвалася назовні із самих надр стражденної людської душі, миттєво змінює поворот подій. Але і таємницю у нього відбирають! А що ж натомість? І чи можливо людині сьогодні, як за часів Тургенєва, відстояти своє розтоптане достоїнство, відбутися як особистість? У кого шукати співчуття? І яку ціну за нього необхідно заплатити? Тонка, поетична, «прозора» вистава про доброту і розуміння, про благородство душі людської, дивацтва кохання та його таємниці, про тягар самотності...

Дядечків сон
« Дядечків сон » Трагікомедія

Які батьки не бажають своїм дітям щасливої, на їхній погляд, долі? Нехай кавалеру юної панночки буде хоч і сімдесят, аби гаманець був напханий грішми! Своє власне кохання не зуміли вберегти - зрозуміли, що немає його, вивітрилося від бідності та безгрішшя. То ж нехай хоча б діти багато й заможно поживуть! От і починають юних дочок діймати, перед старими розхвалювати! А у старого - у сімдесят думки уже геть плутаються: то заміж кличе, то наступного дня думає: напевно, наснилося! І беруться злі язики заплутувати бідного князя-дідуся, а йому вже й невтямки: чи це був сон, чи реальність! Вистава «Дядечків сон» - це продовження успішної та плідної співпраці Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки з театром ім. Л. Варпаховського (Монреаль, Канада), який попередньо з успіхом показав глядачам відому виставу «Бабине літо».

Наша кухня
« Наша кухня » Трагікомедія

П'єсу сучасного драматурга українського походження Асі Котляр (справжнє ім'я Майя Тараховська) з дозволу автора адаптувала та допрацювала для постановки дочка видатного режисера Леоніда Варпаховського – блискуча актриса театру та кіно Анна Варпаховська. Трагікомедія – улюблений жанр артистки, у який вона буквально «занурюється». Працюючи над драматургічним матеріалом «Нашої кухні» для прояву найяскравішого його втілення на сцені, Анна Варпаховська особливо посилила грань саме трагікомічного начала, адже впевнена: гумор та трагедія у житті нерозривні, і чим тісніше вони переплітаються, тим яскравіше та глибше сприймаються і жарт, і драматичні події. Вистава «Наша кухня» занурює глядачів у недалеке минуле ХХ століття, з усіма його перипетіями та відповідними обставинами й ознаками радянської епохи: репресії, наклепи, заборони, голод, страх, війни, комунальні квартири, черги геть за всім... Саме тому (що особливо символічно!) дія вистави і розгортається на старій загальній кухні напіврозваленого будинку, який готують зносити. Усе життя двох жінок, одна з яких росіянка, інша єврейка, відбувається на цій кухні. І весь світ для них – саме стара загальна кухня (своєрідний Всесвіт), яка є символом минулої епохи. Доброта, людяність і співчуття, що здатні все перемогти, торкаються сердець глядачів упродовж усієї вистави, залишаючи, однак, неймовірне світло та віру в людину!

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала загальнолюдській плеяді геніїв незгасимий Світоч – Тараса Шевченка, Тираноборця та Пророка, Спікера свободи, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», огненне слово, а в «Заповіті» дав їм заклик: «Кайдани порвіте!». Небагато кому випало безсмертя, досягти його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них двадцять п'ять – у кріпосному рабстві, десять – у солдатчині і засланні. А решту – воюючи з нестатками, хворобами, плекаючи нездійсненну мрію про створення сімейного вогнища, елементарного затишку у власному будинку – маленькій хатинці на батьківщині. У нинішньому театральному трактуванні, всупереч багаторічним хрестоматійним, заїждженим деклараціям і уявленням, гармонійно переплітаються багато мотивів з життя Поета і Художника: творчість, любов, розчарування, каяття, ненависть, здивування, популярність і забуття, прагнення все осягнути. «...Вистава про долю талановитої людини, яка потрапила під жорна системи. З одного боку, вона викувала його талант, з іншого – понівечила його життя. Це і Шевченко, і не Шевченко, і не лише Шевченко. В основі постановки – всі тексти, всі вірші Т.Г. Шевченка та спогади про нього. Але він був дуже різним. І слабким, і сильним, і добрим, і несправедливим. Ми торкнулися лише однієї складової його особистості, насамперед, обдарованості, тому не варто дошукуватися цілковито правдивої ідентичності його характеру. Це,швидше, легенда про Шевченка. Хоча і заснована на фактах його життя. Легенда про дуже талановиту людину, життя якої було зруйноване системою. Він багато знав, гостро відчував і заслуговував на краще людське щастя, але не судилося. ...У кожного свій Шевченко, як і у кожного – свій Пушкін. У нас – ТАКИЙ!..»

4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
4.0
4.0
3.0

Це звичайна історія про людей, які прожили разом 20 років: неуважний чоловік-прораб, який весь вільний час проводить біля телевізора або в компанії друзів-пияків, і втомлена від життя дружина-бібліотекар. Подружжя втомилося від рутинних стосунків, вони зневажають і дратують один одного. Їм все частіше здається, що всі ці довгі роки пройшли без любові. Час від часу, озираючись на прожите життя, чоловік і дружина приходять до невтішного, але деяким чином заспокійливого висновку, що вони просто різні люди, які жодним чином не можуть бути щасливі разом. Але одного дня трапляється неймовірне - дружина заявляє, що йде до багатого італійця і їде до Пізи. Здавалося б, все можна вирішити дуже просто. Однак сімейна пара не поспішає розлучатися, а навпаки - чоловік і жінка щосили чіпляються один за одного. В процесі сімейних скандалів і з'ясування стосунків стає ясно, що люди, які прожили пліч-о-пліч стільки років, не підозрювали про те, що творилося в душі у близької людини. Однак справжня любов, як відомо, перемагає будь-які негаразди, і до кінця історії почуття втомлених один від одного подружжя спалахують з новою силою.

4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.3
4.3
4.7
5.0

За 90-річну історію нашого театру своє друге втілення на його сцені отримала яскрава, бездоганна за жвавістю і дотепністю комедія "Пані міністерша" (1928), створена великим сербським драматургом Б. Нушичем (1864-1938). Герої цієї комедії мешкають у спокійному життєвому просторі, де немає ні бурі, ні негоди, ні землетрусів, ні інших незвичних катаклізмів. Це середовище середнього буржуа міцно відокремлене щільною стіною від усіх тих вітрів, що хитають суспільством. Усі живуть в своїх кімнатах, а вулиця стає для них справді окремим світом, буквально закордонням, де події, що глобально потрясають країни і континенти - це лише післяобідні напівдрімотні читання. Та раптом з цього середовища, наче у лотереї, було взято за руку і висмикнуто одну добропорядну, вірну дружину і хорошу господиню. Саме пані Живка Попович неждано-негадано піднялася над нормальною, як здавалося б, стабільністю життя. До цього часу її чоловік, добросовісний чиновник середнього рангу, отримував платню, якої ледь вистачало на життя. Тому сім’ї доводилося викручуватися, робити дрібні борги "до зарплатні", перешиваючи старий одяг ... Але що раптом сталося? А те, що чоловікові пані Живки зненацька запропонували портфель міністра. Справді, може і запаморочитися у голові бідної жінки, яка звикла до інших ритмів, норм, правил поведінки. Перед Живкою відкрилося великі можливості для діяльності, у ній раптово прокинулися марнославство, ексцентричність, користолюбство, заздрість, нетерпимість. Навколо цього раптового перетворення героїні комедії, пов'язаного з історією її піднесення і гіркого падіння, і тримається уся інтрига. Комедія характерів у найкращих своїх традиціях геніально поєднується з комедією моралі.