З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Юлія Смушкова
Юлія Смушкова

Юлія Смушкова

Актор.
Біографічні дані:
Місце народження: Україна, місто Київ
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актриса  є  резидентом театрів:
Михайло Резнікович
Михайло Резнікович
Художній керівник
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 160
5.4
5.4
5.6
5.3

У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки. Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки. Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників. З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович. Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.

Ми знайшли 8 вистав, в яких
бере участь Юлія Смушкова

Трагічна історія «Медеї ХХ століття» у комфортабельній європейській квартирі, у якій спочивають тлінні останки її кохання - символічна і водночас актуальна - відображає духовні проблеми сучасної людини, її взаємини зі світом, з його такими вічними базисними категоріями як честь, гідність, вірність (вірність своєму слову, собі) та відповідальність перед собою, своїми близькими і не близькими, що врешті і є відповідальністю перед навколишнім світом.

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала загальнолюдській плеяді геніїв незгасимий Світоч – Тараса Шевченка, Тираноборця та Пророка, Спікера свободи, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», огненне слово, а в «Заповіті» дав їм заклик: «Кайдани порвіте!». Небагато кому випало безсмертя, досягти його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них двадцять п'ять – у кріпосному рабстві, десять – у солдатчині і засланні. А решту – воюючи з нестатками, хворобами, плекаючи нездійсненну мрію про створення сімейного вогнища, елементарного затишку у власному будинку – маленькій хатинці на батьківщині. У нинішньому театральному трактуванні, всупереч багаторічним хрестоматійним, заїждженим деклараціям і уявленням, гармонійно переплітаються багато мотивів з життя Поета і Художника: творчість, любов, розчарування, каяття, ненависть, здивування, популярність і забуття, прагнення все осягнути. «...Вистава про долю талановитої людини, яка потрапила під жорна системи. З одного боку, вона викувала його талант, з іншого – понівечила його життя. Це і Шевченко, і не Шевченко, і не лише Шевченко. В основі постановки – всі тексти, всі вірші Т.Г. Шевченка та спогади про нього. Але він був дуже різним. І слабким, і сильним, і добрим, і несправедливим. Ми торкнулися лише однієї складової його особистості, насамперед, обдарованості, тому не варто дошукуватися цілковито правдивої ідентичності його характеру. Це,швидше, легенда про Шевченка. Хоча і заснована на фактах його життя. Легенда про дуже талановиту людину, життя якої було зруйноване системою. Він багато знав, гостро відчував і заслуговував на краще людське щастя, але не судилося. ...У кожного свій Шевченко, як і у кожного – свій Пушкін. У нас – ТАКИЙ!..»

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
6.0

Невеличке курортне містечко в південній Норвегії спіткала надзвичайна подія: лікувальна вода, завдяки якій функціонує курорт, виявляється зараженою бактеріями і не придатною до вживання. Це відкриття належить курортному лікарю Стокманну, який має намір поділитися своїм дослідженням із правлінням курорту та громадськістю, аби спільними зусиллями виправити ситуацію. Але міська влада не в захваті від його сміливих прогресивних ідей, спрямованих на благо суспільства, і, маніпулюючи суспільною свідомістю, схиляє «згуртовану більшість» міських обивателів на свій бік. «Більшість ніколи не буває правою!», – кидає сміливий виклик лікар Стокманн. Події, що відбулися понад сто років тому, в позаминулому столітті, не втрачають своєї актуальності і в наш час.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
5.8

«Вид з мосту» («A View from the Bridge», 1955) – одна з найкращих п'єс Артура Міллера, драматурга, якого справедливо називають американським Шекспіром. В основу п'єси лягла історія, що відбулася в реальному житті, в одному з італійських кварталів Брукліна (Нью-Йорк) у п'ятдесяті роки минулого століття. На що здатна людина, одержима пристрастю? Трагічна історія про кохання та ревнощі, про дружбу і зраду.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
6.0
6.0

За мотивами художнього фільму «Останній урок» (Франція). Звичайна школа, можливо, десь у Берліні (або в густонаселеній Рурській області Німеччини), в одному з районів компактного проживання мігрантів і постмігрантів зі Сходу. Звичайний клас. Звичайний урок німецької літератури на тему «Твори Фрідріха Шиллера». Звичне тотальне незнання суті предмету – прикмета часу будь-якої звичайної школи в будь-якій країні, на тлі поведінкової розбещеності учнів, що межує з непристойністю. Рутинний хід занять порушує несподівана подія: з сумки одного учня випадає на підлогу зброя. Справжня. Бойова. Вчителька виявляється спритнішою – і зброя потрапляє до її рук, що кардинально змінює хід уроку. Осягнення великих гуманістичних основ європейського мислення відбувається тепер під дулом пістолета. Граючи «Розбійників» Ф. Шиллера, зіпсовані підлітки приміряють на себе ролі лиходіїв і героїв. Повільно, але врешті вони усвідомлюють, що їхній світ – обмежений, агресивний і несправедливий. Однак наприкінці п'єси, коли силою зброї була нав'язана просвіта, один зацькований хлопчисько все ж використовує пістолет, щоб змусити себе любити і поважати. Таким чином, концепція п'єси отримує свій завершений акорд: щоб знайти особисту свободу, необхідно бути відповідальним перед більшістю, але в окремої особистості завжди залишиться бажання знехтувати цієї взаємозалежністю. Так, шлях до пізнання істин, як завжди, виявляється важким і гірким. Вистава як експериментальна робота поставлена на Новій сцені Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки за участю заслуженої артистки театру Наталії Шевченко і студентів акторського факультету Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого (курс професора Михайла Резніковича).

Іноді здається, що найкращий спосіб кинути виклик життєвій рутині - вбити себе. Просто взяти й піти у вічність з цього недосконалого світу. І зробити це красиво, сміливо, зухвало і, головне, не банально! А щоб уникнути дурного пафосу і вульгарної нудьги, можна навіть відшукати однодумця. Погодьтеся, набагато веселіше вмирати удвох, ніж на самоті ... Зрештою, в останній день власного життя можна дозволити собі все, що завгодно. Будь-який каприз! Особливо, якщо ви молоді і дуже винахідливі. І ось ви наближаєтеся до своєї мети. Ви стоїте на краю світобудови, над прірвою… Вам залишається зробити останній крок і... Але чи так уже легко обірвати всі нитки, що в’яжуть вас із життям? А якщо ви втрачаєте щось дуже-дуже важливе? Щось таке, чого немає за межею добра і зла? Там, над прірвою, для двох відчайдушних юних максималістів раптом відкривається проста істина: життя варте того, щоб жити. Хоча б задля того, що в ньому існує любов і північне сяйво...

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.4
5.4
5.8
5.4

Давньогрецьких класичних трагедій і комедій часів античності тепер майже не ставлять. А ось за сучасну грецьку досить гостросоціальну комедію, написану не дуже давно, в середині ХХ століття, з азартом взялися у Театрі російської драми ім. Лесі Українки! Так, у репертуарі театру на суд глядача представлена п'єса грецького драматурга Дімітріса Псафаса «Потрібен брехун!» Хто ж він, цей брехун? Звичайний хлопець, який має талант «обвести навколо пальця» будь-кого. І, звичайно, він просто знахідка для народного обранця - депутата (ці діячі вже давно і всюди перетворилися на комічних персонажів), який наобіцяв довірливому народу «золоті гори», а після виборів мирно спочивав на лаврах слави! Так, брехун для нього - знахідка, якби не один нюанс - хлопець пристрасно закохався у дружину народного обранця. Ні, це не соціальна сатира в дусі Арістофана, і не передача «Дом 2", а просто відпочинок для всієї родини. З пригоршнею роздумів навколо старої істини, про яку часто забувають: якщо постійно брехати, тобі вже ніхто не повірить. Навіть якщо ти будеш щирий як ніколи!

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.2
4.8
5.0
5.7

«Ромео і Джульєтта» – найкраща у світі п'єса про кохання. Про кохання та ненависть. Характери, ситуація і життєві мотиви, присутні в італійській основі сюжету, створюють разючу правдоподібність до сумної повісті про веронських закоханих. І ця п'єса не менш актуальна і сучасна, ніж у 1595 році.