Сергій Кияшко

Жанр - похмура комедія з життєрадісним фіналом. П'єса - дещо незвична за своєю побудовою. На перший погляд зовсім не пов'язані між собою сцени, як частинки пазла, поступово складаються до фіналу в цілісну закінчену історію. Парадокс полягає в тому, що, не зважаючи на комедійний характер кожної окремої сцени - в цілому річ вийшла більш ніж сумна. П'єсу легше прочитати, ніж коротко пояснити: як і про що вона написана.

Ця історія про Максима. Максима легко впізнати в одному з ваших знайомих – випускник з юридичною освітою, без роботи за фахом та стабільного заробітку. І Макс ніби все зробив як має бути – отримав престижну професію, має власну квартиру в Києві та дівчину Лєну. Проте, в Києві йому живеться не так як мріялось – диплом юриста виявився не потрібним, а гроші на весілля треба десь шукати. Макс прагне більшого і, за рекомендацією знайомого, вирішує їхати до Польщі на заробітки. Але що чекатиме його там – казочка про кар’єрний зріст та щасливу сім’ю, чи сувора реальність з усіма форс-мажорами? Добре там, де нас нема. За статистикою близько 4-х мільйонів українців працюють за кордоном. Чому так стається? Ніби все добре, ніби і земля і руки-ноги є, і голова на плечах, але все одно нам не вдається влаштувати своє життя в рідній країні. Через інтернет, соціальні мережі, завдячуючи яким ми практично розучилися спілкуватись вживу, ми бачимо як добре десь там. Здається, що за кордоном все легко, там на кожного чекає справжнє щастя, великі можливості. Наша реальність ввижається сірою, поганою – тож хочеться втекти в красиву закордонну картинку, де все буде добре, або ж.. все-таки лишитись і спробувати владнати все тут. «Поїхати не можна залишитися» – де має стояти кома? Кожен обиратиме для себе.

У звичайному, здавалося б, відділку поліції, затриманий ніяк не може зрозуміти причину свого арешту. На перший погляд, все в порядку. Документи, що підтверджують особу, і чесні відповіді на питання, мали б розставити всі крапки над «і». Але звичайний допит поліції перетворюється на дивне тестування, яке стирає усі кордони між реальністю і абсурдом. Що це? Тест на усвідомлення дійсності? Перевірка його буденних механічних дій? Лекція про музичний стиль noise industrial? Чи задушевна розмова про любов до батьківщини? І чому його, врешті, затримали, що взагалі тут відбувається і чи можна це все зупинити? Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

Якщо ви хочете дізнатися, що насправді думають жінки, дивіться на них, але не слухайте. Жінки кажуть багато, але про що вони мовчать? У кожній з них є якась загадка, а п'ять жінок під одним дахом – це ціла таємниця, яка покриває нічне вбивство в особняку. Але хто ж з них вбивця? Цим цікавим і спокусливим розслідуванням займається детектив з поліцейського управління. Завдання у чоловіка не з простих - в пошуках істини найголовніше – зіставляючи показання та факти не зійти з розуму від чарівної логіки милих дам. Талановита гра акторів, іскрометний гумор і захоплюючий сюжет на дві години занурять вас в атмосферу справжнього розслідування. І головне питання – про що ж мовчать жінки – обов'язково буде розкрито!

Історія не про зраду, не про життєвий капкан, в який потрапила головна героїня. Ця історія про найгіршу брехню – брехню самому собі... Чи надовго тебе вистачить?.. Володимир Винниченко (1880-1951) – український письменник, політик, художник. Володимир Винниченко почав писати від 1901 року. Найвідомішими є його драми «Великий молох», «Гріх», «Закон», «Панна Мара», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» та інші. Вони мали успіх у країнах Західної Європи, а у 1920-х та на межі 1980-х – 1990-х років – в Україні. «Брехня» вперше була опублікована у 1910-му році, поставлена в Києві у 1911-му. Зокрема, одним із перших виконавців ролі Тося був Лесь Курбас.

В якийсь момент настає час зривати маски… Карнавал людських доль – світ, в якому живе… Його ім'я – Фелікс Поенару. Він – розлучник…

Кожен живе як хоче і вміє. Ми в соціумі, але кому потрібні ілюзії: кожен сам за себе. І якщо вже стосунки зіпсовані – налагодити їх неможливо. Ми отруюємо життя одне одному, ми токсичні. Вирішити цю проблему неможливо. Знати про неї життєво необхідно. П’ять ситуацій – п’ять версій розвитку подій, хоча здавалося, що фінал незмінний. П’ять захоплюючих сюжетів на межі. На межі токсичності.

Поговоримо про Любов,  добре? Коктейль почуттів з неабиякою часткою гумору і ... ну як без цього – світлого смутку. В очікуванні гостя, покликаного на романтичну вечерю при свічках, Вона згадує і проживає найяскравіші моменти життя. Жінка згадує трьох своїх головних чоловіків: милого хлопчика Пола, з яким вона втратила невинність в шістнадцять, одруженого режисера Джека, якого чекала роками, і похилого Джорджа –ідеального до нудотності чоловіка. Вона все життя шукає любов, знаходить, втрачає і знову вирушає на пошуки. На території Любові немає тих, хто виграв і хто програв. Є тільки почуття – пристрасть і потяг серця. Вона і три головних чоловіки в її житті. Подружка, коханка, дружина? У всіх іпостасях вона залишається жінкою, намагаючись знайти того єдиного, справжнього, з яким хочеться блукати вулицями, тримаючись за руки ...

Знайти своє щастя, жіноче, однією з головних героїнь п'єс Тетяні, судилося виключно завдяки випадку. На думку спадає паралелі з «Іронії долі». Та ж зима, передноворічний настрій, помилково постукали в двері ... Наша історія – це зворушлива і забавна «іронія долі». Її сюжет простий – в одній квартирі «прикуті один до одного» живуть дві жінки, мати і дочка. Одна вже наближається до заходу свого життя, друга давно переступила вік, коли закохуються, створюють сім'ю, народжують дітей. Одній не дозволяє вийти в світ – інвалідний візок, іншій – бажання розділити з матір'ю її самотність. Але раптом, в один прекрасний день, напередодні Нового року трапляється диво. Нічого чарівного або казкового, просто в їх життя вторгається нова людина ... І цього було достатньо, щоб їх долі круто змінилися. Взаємовідносини між матір'ю і дочкою, чоловіком і жінкою, сімейне життя, самотність, покарання за вчинений проступок – теми, підняті автором. Все можливо, якщо дозволити собі повірити в можливе щастя, якщо дуже любити людей і бути готовим до самопожертви заради порятунку іншої. Тепла, наповнена любов'ю історія, яка допоможе дуже багатьом зігрітися від холоду життя, повірити в краще і ще раз переконатися в тому, що чудеса бувають. Це не казка для дорослих, це просто наше життя розказана добрими людьми для добрих людей. Цей спектакль поставлений за п'єсою Надії Птушкиной «Поки вона вмирала».

«Це коротка, наповнена гумором та ‘гегами’ драма про двох симпатичних персонажів, які під впливом невідомого імпульсу, відправляються у незапланований квест Польщею. Квест сповнений комічними пригодами, які з часом перестають бути смішними, перетворюючись на трагічні. Публіка повинна прийняти той факт, що п'єса не є настільки легковажною, як це може видатись на перший погляд. Її персонажі не представляють позитивні соціальні чи психологічні моделі, і цей квест не повинен бути життєвим квестом для всіх. Навіть навпаки» (Дорота Масловська).

Барбершопи – замість цирулень, біткоїни – замість кредитних розписок, діджеї замінили таперів... Геть усе навколо стало іншим! Йому вже сорок: і голова гола, і безліч «хвостів»… Мабуть, треба схаменутися, не брехати, повернути борги, закохатися… Чи може ні?.. У виставі звучить музика наживо.

Під час будь-якої вистави за лаштунками відбувається свій «спектакль», який завжди залишається невідомою таємницею, адже на цю виставу глядачі не допускаються... Театральне життя на сцені і реальне життя за кулісами - подібна «подвійна гра», цілком по-шекспірівськи, дозволяє поглянути на театр, як на життя, і на життя, як на театр.

Розлучаючись з категоріями вічними, людина йде назустріч спокусам. Утриматися на хвилях життєвого моря – майже циркова еквілібристика. Ноаха Грінвальда «сп'янило» життя великого міста. Що робити, якщо навколо стільки спокус! Чи можна змінити минуле й пірнути з головою в це велике море життя?