З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image

Сергій Гоменюк

Актор.
Біографічні дані:
Ми знайшли 12 вистав, в яких
бере участь Сергій Гоменюк
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
5.5
5.5
5.5

Весна завітає до Львів‘ян яскраво та емоційно - ми гарантуємо. Чому? - Ось п‘ять причин! По-перше: Ця унікальна п‘єса збирає аншлаги у всьому світі. Нещодавно прем‘єра відбулась у Берліні. По-друге: Лише подумайте: відомий американський журнал «BOSTON GLOBE» написав: «Весело, мило та рухливо».; світового рівня видання «WASHINGTON JOURNAL» у своїй статті зазначило: «Дуже зворушливо та гумористично. Ви матимете чудовий вечір, який з насолодою проведете у театрі». І це тільки маленька піщинка у морі відгуків про цю п’єсу. По-третє: Заньківчани придбали унікальне авторське право на постановку п‘єси українською мовою. Кількість вистав чітко визначено, тому будьте першими. По-четверте: Окремим героєм цієї вистави є тонкий гумор, який не залишить байдужим нікого. Історія трьох жінок, які відчайдушно намагаються влаштувати собі нове життя. Вистава буде цікаво для молоді, адже гламурні «бабусі», як зі сторінок журналу «VOGUE» змусять інакше поглянути на зрілість. Саме ж зріле ж покоління відчинить двері у світ «милих шаленств». По-п’яте: У виставі задіяні чудові актори, тому можна сказати, що ця вистава отримала золотий склад. Судіть самі: народні артисти України Лобов Боровська, Олександра Бонковська, Олександра Гуменецька, Дарія Зелізна, Наталія Лань, Ярослав Мука, заслужені артисти України, а саме: Роман Біль, Галина Давидова, Валентина Щербань, також Мар‘яна Фехтель.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
5.0
6.0
5.0

З давніх часів існували так звані постановки на релігійну тематику, які здійснювалися за підтримки церкви, щоб викликати «богобоязнь» у віруючих прихожан, а також для пропаганди релігії. (Ми знаємо такі жанри, як: містерія, мораліте та міракль). Час йшов, все змінювалося, театр набув нового розвитку, на світ народилися геніальні драматурги, актори, виникла режисура, як напрямок, з’явилося кіно. Саме останньому ми завдячуємо появі «несправжнього» Христа, а саме: створеного образу. У 1905 році виходить перший німий повнометражний фільм «Життя і страсті Ісуса Христа», де головний герой – Син Божий. Реакція церкви неоднозначна: з одного боку – це богохульство, а з іншого – тисячі глядачів, які відкривають для себе сакральне. (Опускаємо світову літературу). В театрі також починається ера «позитивного героя», кожний шукає свого Ісуса. Одвічна тема хвилювала і художнього керівника Національного театру імені Марій Заньковецької народного артиста України Федора Стригуна. І це не дивно, адже поставити виставу про Ісуса Христа – це те ж саме, що знову написати Євангеліє, але вже власними руками. Це велика відповідальність і разом з тим велике щастя та благословення. Він здійснив мрію багатьох, адже «Ісус – син Бога живого» – це трепет душі, це емоції, які важко приховати, це неймовірна вистава, яку варто дивитися безліч разів.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
5.5
6.0
5.8

Психологічна драма «Безталанна, або Безглуздя» І. Карпенка - Карого. Класична тема любовного трикутника: він, вона та вона. Всім до болю знайома історія про силу кохання і відчаю. Але чи насправді все так просто? Трагічна доля жінки з усіма її почуттями, вплив соціуму на поведінку жінки того часу. Проте не все настільки просто і банально як здається на перший погляд. Кожна жінка цієї драми переживає силу – силенну почуттів, в ній бореться багато протиріч, і в кожної – складна доля. В чому ж безглуздя цієї драми? І хто ж все – таки був позбавлений талану?

Дивно говорити про казки на сцені великих національних театрів, позаяк здається, що велика сцена та майже тисячний глядацький зал завеликі для постановок цього жанру. Проте Заньківчанська трупа зробила виняток із цього правила. Адже в постановку вистави для найменшого глядача вкладається стільки праці, старання, таланту та творчого натхнення, що недооцінити її просто неможливо. Ось уже другий рік поспіль з великим успіхом проходить казка за мотивами української народної «Івасик Телесик» О. Огородника. Авторові вдалося зацікавити маленьких глядачів осучасненими головними героями та цікавою постановкою. Навіть позбувшись «жаховичків», якими зазвичай лякають дітей, авторові та режисерові вдалося зробити казку доброю та веселою. Хоча жанр казки передбачає певну вікову категорію, переглянути її варто не лише малятам, адже усе пізнається у порівнянні.

Театр імені Марії Заньковецької звертався до твору італійського драматурга Карло Гольдоні «Слуга двох панів», написаної у 1749 році у жанрі комедії дель-арте, в період десятилітнього перебування у Запоріжжі. Тоді, у 1933-му, роль Труффальдіно виконував корифей театру, один із його засновників Борис Романицький. Сьогоднішнє покоління заньківчан має свіжі фарби для написання атмосфери Венеції доби Відродження з її духом масових гулянь, блиску костюмів і прикрас, посмішок вродливих жінок та сміливістю відчайдушних юнаків. Відчуття краси миті – це те, за що комедія дель арти є вічно живою, але тільки за умови, що ми пустимо її в свій світ. «Маски ролі обирають, ти можеш стати навіть королем!» Чи злидарем, жінкою або чоловіком, слугою й переможцем одночасно. Неможливо можливим, якщо любов є релігія й рушійна сила вчинків. Зняти маску та не загубити себе серед тисяч інших блазнів – непросте питання у зовні легковажній, повітрянії комедії. Труффальдіно родом із Бергамо заплутає й без того непрості життєві перипетії двох головних пар закоханих – Беатріче та Флоріндо, Кларіче та Сільвіо, прислуговуючи одразу двом панам, й, кмітливо, сміючись, вивертається з пасток у які на кожному кроці потрапляє, знайшовши чарівну дівчину й для себе, улагодивши фінансові проблеми свої та чужі. Усе з легкістю, гумором, пританцьовуючи та співаючи, змушуючи повірити що життя й справді гра, гра благородна, красива, з щасливим фіналом.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Режисер постановник вистави народна артистка України Таїсія Литвиненко розкриває нові грані кохання та його розуміння людьми, проводить тонкі паралелі між зрадою і вірністю, між часом і простором. «Це – тема вічна, тема класична, – зазначає Таїсія Йосипівна, – вона мені близька, хоча в житті я щаслива, бо кохання не зрадила, а навпаки – знайшла». Головним у творі є символ жінки, а саме: жінки-матері, жінки-коханки, жінки первозданної і сміливої за своєю природою, жінки, що виросла з туману сутінок.

Кожна сім’я приховує безліч таємниць. П’єса Герхарда Гауптмана «Перед заходом сонця» щонайкраще слугуватиме доказом цим слів.
Адже її події відбуваються в особняку сімдесятирічного Маттіаса Клаузена, який святкує ювілей. У помешканні безліч гостей та гучне святкування. Ювіляр нещодавно втратив дружину, тож діти намагаються дбати про його здоров’я, опікуються його самопочуттям.Проте за деякий час з’являються чутки, що їхній батько симпатизує 18-річній дівчині. Він не просто запрошує її на обід, чим обурює своїх дітей, а й купує їй коштовності та замок в Швейцарії.
Відтак доньки та зяті намагаються визнати батька не при своєму розумі та призначити йому опікуна… Противиться цьому задуму лише син.Якою виявиться сімейна таємниця цієї родини і чи справді кожен із нас наприкінці життя отримає те, на що заслуговує?!

Ранок, ліс прокидається, всі танцюють щасливі… Це початок сонячної казкової історії. Так й мало би бути – люди радіють кожному дню життя, знаходять у дрібницях радість й привід для посмішки. Але ж існують й недобрі сили, вони засмучують, перетворюючи сміх у сльози… Диво-квітка, Веселочка, Княжич Левко і їхні друзі проти відьми Гарганелли й її гвардії. У такому казковому протистоянні – модель світу, яку ми, дорослі, бачимо щодня у подіях, що нас оточують. Як побороти зло, творячи саме лише добро – розкаже казка «Диво-квітка». Саме цього ми мусимо навчити наших дітей – недобре завжди нас оточуватиме й лізтиме у наше життя, проте знайдімо слова й дії, які його знешкодять й зроблять кожен день – святом. Нова казка Заньківчан – з вірою й надією на краще…

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Дія п’єси відбувається у 70-80-х роках XVII століття. Цей період в історії недарма називається Руїною. «Від Богдана до Івана не було гетьмана…» Славні справи козаків лишилися в минулому. Прийшов час пристосуванства та прагнення збагачення за будь-яку ціну. Головний герой драми Хома Кичатий намагається віддати доньку заміж за багатого полковника. Цим він ламає давню клятву, дану Назарові Стодолі, що Галя – його. Як складеться їхня доля відомо с шкільних підручників. Питання в іншому – чи можлива у наш час перемога добра? У суспільстві, у власному домі, в самій людині? Чи віримо ми у покаяння грішної людини? Чи даємо ми собі право на помилку й її виправлення… У світі формалізму та конформізму немає місця почуттям та братерським клятвам. Чи можливо щось змінити? Піти наперекір подіям та перемогти? Про це у постановці останнього лицаря українського театру – Федора Стригуна.

«Хто у кого вкрав щастя?» – питання навчальної програми до найрепертуарнішого твору Івана Франка. Замислившись над цим, навіть непрофесійні критики знайдуть декілька відповідей – брати, які віддали Анну за нелюба, Микола Задорожній, що став перепоною на шляху у закоханих, Михайло Гурман, увірвавшись у розмірене життя подружжя, та і сама Анна, яка так і не вгамувала своє серце. Театр, як організм спресованої критичної думки, вбачає в «Украденому щасті» привід для серйознішої розмови. Заньківчани зверталися до драми Франка щонайменше 4 рази (за останніми дослідженнями 5) – у 1922, 1923, 1940, 1949, 1976 роках. З тих крихт газетних відгуків про перші постановки «Щастя» театром імені Марії Заньковецької є очевидною вага акторського ансамблю у його успіху (що є зрозумілим, адже цей театр є від зародків – від традиції театру корифеїв – акторським). Поставлена як психологічна драма, вистава була максимально наближеною до твору Франка навіть відтворенням авторських ремарок, говорила з тодішнім глядачем, який будував комуністичне суспільство, мовою «соціально-проблематичною», актори додавали барв злободенній проблематиці. Федір Стригун (Михайло Гурман у виставі 1976 року) повернувся до «Украденого щастя» у якості режисера – ставить про шалену пристрасть, яка ламає стіни. Тож невдовзі матимемо іншу відповідь Заньківчан на запитання: «Хто у кого вкрав щастя?»

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
5.5
6.0

Вистава Марія Заньковецька була презентована 1972 року і не зникала з репертуару театру майже 20 років. Режисер О. Ріпко потрактував виставу як документальну повість. І тому складалася вона із найважливіших подій життя. Вистава «Марія Заньковецька» стала своєрідною творчою візитівкою заньківчан на багато років. Здавалося з примітивно біографічної п’єси неможливо зробити цікаву виставу. Виявилось можна! Вистава стала справді доленосною і для театру, і для виконавців головних ролей, і для глядачів, які з цією виставою ще більше полюбили свій театр. Цю виставу можна було дивитись безліч разів…

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.7
5.7
5.3
6.0

Інтелігента сім’я вечеряє. Звичайні побутові розмови. Дзвінок в двері. В гості приходить інша подружня пара. Відбувається на диво цікава розмова, в результаті якої приходить... пожежник?? Чи пожежниця? Так стоп! А про що ж ці люди розмовляли, що борець з вогнем їх навідав? Ааа, точно про Голомозу співачку! Саме так! Вистава про людський егоїзм, про брак спілкування, абсурд якого полягає в тому, що найближчі люди стають чужими... Драма життя!