З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Дмитро Савченко
Дмитро Савченко

Дмитро Савченко

Актор.
Заслужений артист України
Народний артист України

Савченко Дмитро Віталійович - український актор театру і кіно, народний артист України, актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (Київ).

Народився в 1972 році. У 1993 році закінчив Київський театральний інститут ім. І. К. Карпенка-Карого. У 1994 році був прийнятий в трупу Київського театру російської драми імені Лесі Українки. У 2011 році отримав звання народний артист України. Викладає акторську майстерність у Київському театральному інституті ім. І. К. Карпенка-Карого.

Біографічні дані:
Дата народження: 07.08.1972 (49 років)
Місце народження: Україна, місто Київ
На сцені з 1994 року (28 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Михайло Резнікович
Михайло Резнікович
Художній керівник
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 148
5.3
5.3
5.6
5.3

У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки. Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки. Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників. З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович. Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.

Ми знайшли 7 вистав, в яких
бере участь Дмитро Савченко
4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.3
4.7
4.7
4.7

"Оголена зі скрипкою" – гостросатирична комедія популярного англійського актора, драматурга, комедіографа, композитора і дотепника сера Ноела Пірса Коуарда (1899-1973). ...Помер всесвітньо відомий художник-авангардист, картини якого виставляються в кращих музеях світу і продаються за шалені гроші. Після похорону його родичі несподівано дізнаються, що покійний за своє життя не написав жодної картини. Як таке трапилося і що відбулося згодом, ви дізнаєтесь, переглянувши виставу. «...П'єса Ноела Коуарда - про цінності в житті та мистецтві, справжні й уявні, про помутніння людей на уявних цінностях, про фантастичні спекуляції громадською думкою. І ще - про людський цинізм та жадібність, які запаковані в глянцеву обгортку уявного духовного стоїцизму та фальшивої порядності». (Михайло Резнікович)

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.3
5.3
5.0
5.3

Як часто ми не можемо усвідомити свого щастя, вічно незадоволені собою та іншими, висуваємо претензії - нас, мовляв, недостатньо люблять, не цінують, не розуміють... І в один момент, піддавшись скороминущій пристрасті, яка, як нам здається, і є те саме справжнє почуття, спалюємо мости, знищуємо все, що створювалося власними руками. А коли приходить протверезіння, поспішаємо назад, склеїти уламки колишнього життя в надії повернутися і повернути. У такій ситуації опинилася Юлія, героїня п'єси "У цьому милому, старому домі", створеній видатним драматургом Олексієм Арбузовим у другій половині двадцятого століття і прочитаній Михайлом Резніковичем разом з акторами театру на початку століття двадцять першого. Це четверте звернення режисера до драматургії всесвітньо відомого автора. Між минулим та Юлією розверзлася безодня, час затягнув глибокі сердечні рани, а чоловік, залишений Юлією в цьому минулому, впорався і з ситуацією, і з собою, і своїм болем відкрив своє серце для нового кохання. Повернувшись за давно залишеним та легко забутим почуттям, вона розуміє, що назад дороги немає. І хоча в цьому милому старому будинку все для неї рідне, вона тут вже чужа. Запізнилася... Її поїзд "промчав, на стиках брязкаючи, замовкли колишні оркестри". Її місце у серці чоловіка, покинутого нею, зайняла інша. І звуть цю іншу, яка подарувала йому надію і любов - Ніна, - світла, відчайдушна дівчина, смішна і зворушлива. Інша. І наш герой, - Костянтин, - розчинився в ній, не залишивши колишній дружині ні можливості, ні шансу на відновлення минулих стосунків. Навіть діти, їхні спільні діти - Юлії і Гусятникова, що встигли подорослішати за час розлуки, - дозволили новому коханню батька: «БУТИ». Як проявить себе Юлія в сформованій ситуації? Чи вистачить благородства, жертовності та розуміння? Чи зуміє вона дозволити бути щасливим тому, кого, колись не роздумуючи, поранила, чи буде відстоювати своє право на сімейне щастя і любов?

Як відомо, абсолютну впевненість у завтрашньому дні можна отримати тільки післязавтра. Життя може принести будь-які сюрпризи. Здавалося б, що незвичайного може очікувати міністерський чиновник у своєму кабінеті на початку чергового робочого дня? Та все, що завгодно, наприклад, незнайома молода жінка. Як вона сюди потрапила? Хто вона? Зрозуміло єдине - ніхто не потрапить до міністерства випадково…

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала загальнолюдській плеяді геніїв незгасимий Світоч – Тараса Шевченка, Тираноборця та Пророка, Спікера свободи, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», огненне слово, а в «Заповіті» дав їм заклик: «Кайдани порвіте!». Небагато кому випало безсмертя, досягти його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них двадцять п'ять – у кріпосному рабстві, десять – у солдатчині і засланні. А решту – воюючи з нестатками, хворобами, плекаючи нездійсненну мрію про створення сімейного вогнища, елементарного затишку у власному будинку – маленькій хатинці на батьківщині. У нинішньому театральному трактуванні, всупереч багаторічним хрестоматійним, заїждженим деклараціям і уявленням, гармонійно переплітаються багато мотивів з життя Поета і Художника: творчість, любов, розчарування, каяття, ненависть, здивування, популярність і забуття, прагнення все осягнути. «...Вистава про долю талановитої людини, яка потрапила під жорна системи. З одного боку, вона викувала його талант, з іншого – понівечила його життя. Це і Шевченко, і не Шевченко, і не лише Шевченко. В основі постановки – всі тексти, всі вірші Т.Г. Шевченка та спогади про нього. Але він був дуже різним. І слабким, і сильним, і добрим, і несправедливим. Ми торкнулися лише однієї складової його особистості, насамперед, обдарованості, тому не варто дошукуватися цілковито правдивої ідентичності його характеру. Це,швидше, легенда про Шевченка. Хоча і заснована на фактах його життя. Легенда про дуже талановиту людину, життя якої було зруйноване системою. Він багато знав, гостро відчував і заслуговував на краще людське щастя, але не судилося. ...У кожного свій Шевченко, як і у кожного – свій Пушкін. У нас – ТАКИЙ!..»

4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.3
4.3
4.7
5.0

За 90-річну історію нашого театру своє друге втілення на його сцені отримала яскрава, бездоганна за жвавістю і дотепністю комедія "Пані міністерша" (1928), створена великим сербським драматургом Б. Нушичем (1864-1938). Герої цієї комедії мешкають у спокійному життєвому просторі, де немає ні бурі, ні негоди, ні землетрусів, ні інших незвичних катаклізмів. Це середовище середнього буржуа міцно відокремлене щільною стіною від усіх тих вітрів, що хитають суспільством. Усі живуть в своїх кімнатах, а вулиця стає для них справді окремим світом, буквально закордонням, де події, що глобально потрясають країни і континенти - це лише післяобідні напівдрімотні читання. Та раптом з цього середовища, наче у лотереї, було взято за руку і висмикнуто одну добропорядну, вірну дружину і хорошу господиню. Саме пані Живка Попович неждано-негадано піднялася над нормальною, як здавалося б, стабільністю життя. До цього часу її чоловік, добросовісний чиновник середнього рангу, отримував платню, якої ледь вистачало на життя. Тому сім’ї доводилося викручуватися, робити дрібні борги "до зарплатні", перешиваючи старий одяг ... Але що раптом сталося? А те, що чоловікові пані Живки зненацька запропонували портфель міністра. Справді, може і запаморочитися у голові бідної жінки, яка звикла до інших ритмів, норм, правил поведінки. Перед Живкою відкрилося великі можливості для діяльності, у ній раптово прокинулися марнославство, ексцентричність, користолюбство, заздрість, нетерпимість. Навколо цього раптового перетворення героїні комедії, пов'язаного з історією її піднесення і гіркого падіння, і тримається уся інтрига. Комедія характерів у найкращих своїх традиціях геніально поєднується з комедією моралі.

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
4.0
4.0
5.0
4.0

Сильні люди навіть у своєму горі воліють залишатися сильними, не згинатися під вагою нещасть, а головне – не перекладати страждання на плечі своїх близьких. Двадцять років Бабуся жила очікуванням дива – чекала єдиного онука, якому вона присвятила все своє життя. Але коли він, нарешті, приходить, вона виганяє його. Чому це сталось? Що штовхнуло її на цей вчинок? Може, короткочасне знайомство з Директором чарівного агентства «Добрих справ» і його уявною дружиною Мартою? А може, вона зрозуміла просту і водночас складну істину: близькі люди – це люди, які по-справжньому роблять твоє життя наповненим, а не ті вигадані створіння, які не варті твоєї любові. Виставу «Дерева помирають стоячи» за п'єсою Алехандро Касони, вперше на сцені Театру російської драми ім. Лесі Українки було поставлено в 1956 році на сьогодні вже легендарним режисером Леонідом Вікторовичем Варпаховським. У той час, Варпаховський, працюючи над виставою, присвятив її пам'яті свого вчителя Мейєрхольда. Невипадково основним матеріалом в оформленні вистави «Дерева помирають стоячи» став сухий бамбук. Це і паралель з виставою самого Мейєрхольда, «Вчитель Бубус», і характеристика головної героїні, бабусі Еухени. Адже бамбук – не можна зігнути, його можна лише зламати. Але й зламати його не так легко. Тоді, у далекому 1956-му, у цій виставі вийшли на сцену такі блискучі актори, як Є. Опалова, В. Халатов, І. Павлова, М. Рушковський. Але навіть найталановитіша вистава, все одно, в силу своєї специфіки, не може бути вічною. А ось теми, яких вона торкається, залишаються вічними. У наш час, коли розмиті межі між добром і злом, коли насильство прагнуть ввести як чесноту, поява на сцені таких мудрих, добрих людей, як Бабуся, Сеньйор Бальбоа, Марта, Директор – це закономірне прагнення театру донести глядачеві, як бути розбірливим, уважним та чуйним.

Присвячується 150-річчю від дня народження Лесі Українки, видатної української письменниці та громадського діяча, однієї з центральних постатей національної культури та 80-річчю від дня присвоєння театру імені Лесі Українки.