З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Дмитро Рибалевський
Дмитро Рибалевський
Дмитро Рибалевський
Дмитро Рибалевський
Дмитро Рибалевський

Дмитро Рибалевський

Актор.
Заслужений артист України

У 2005 році закінчив експериментальний курс Євгенії Гулякіної та Нінель Биченко Київського державного театрального інституту ім. Івана Карпенка-Карого.

У 2007 році прийшов на прослуховування до Національного драмтеатру ім. І. Франка. Після показаного уривка з п'єси «Брехня» Володимира Винниченка і вокального номера, голоси приймальної комісії поділилася порівну – шість «за» і рівно стільки ж «проти». Фінальне рішення взял на себе художній керівники театру Богдан Ступка, який і визначив подальшу долю Дмитра. Вже того ж дня молодой актор поступив до штату театру і став до репетиції «Кавказького крейдяного кола» – вистави за Брехтом у постановці Лінаса Зайкаускаса.

Задіяний у виставах київських театрів. Популярність актору принесла роль ветерана Червоної Армії у виставі «Слава героям!» спільного проекту театрів «Золоті ворота» та Франківського драмтеатру. Головний герой, у виконанні Дмитра Рибалевського та Олексія Гнатковского, – незмінні, решта акторів окремий в Києві та Івано-Франківську.

За головними ролями на сценах запрошених театрів, отримує ведучі ролі і в рідному театрі. У 2018 році отримує роль Парфена Рогожина в постановці «Ідіота» Достоєвського у постановці Юрія Одинокого, а в першій постановці на посту головного режисера Дмитра Богомазова – виконавець титульної ролі в шекспірівській трагедії «Коріолан». Роль Коріолана приносить першу номінацію на на здобуття театральної премії «Київська пектораль», а сукупність театральних досягнень виводить у TOP-10 найхаризматичних акторів Києва за версією театральної премії «Дзеркало сцени» щотижневика «Дзеркало тижня».

Біографічні дані:
Дата народження: 29.05.1983 (39 років)
Місце народження: Україна, місто Київ
На сцені з 2007 року (15 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Тетяна Едемська
Тетяна Едемська
Художній керівник
5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 93
5.3
5.1
5.4
5.1

ТЕ-АРТ – театральна агенція, яка випускає антрепризні вистави з найкращими і найвідомішими акторами країни. За майже чотири роки роботи було створено 7 вистав, які з неймовірним успіхом збирають аншлагові зали захоплених глядачів. Вистави ТЕ-АРТу відрізняються тим, що за три години на сцені розкриваються дуже важливі питання у житті кожної людини. Разом з тим жодна вистава не схожа на іншу, тому глядач кожного разу, купуючи квиток, точно знає, що це буде незвично та захоплююче.

Михайло Захаревич
Михайло Захаревич
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 505
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів. З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця. У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Ми знайшли 15 вистав, в яких
бере участь Дмитро Рибалевський
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 14
5.7
5.4
5.6
5.8

Роман «Ідіот» є одним з надзвичайно складних, непересічних за авторськими ідеями та граничною відвертістю їх художнього втілення серед творів світової класики. За висловом письменника, «головна думка роману – змалювати позитивно прекрасну людину. Складніше цього немає в світі нічого і особливо – зараз». Достоєвський ніби досліджує, що відбуватиметься з людиною, яка наділена абсолютними чеснотами, якщо вона потрапить у сучасне суспільство, яким чином складуться її стосунки з оточуючими і який вплив вона матиме на них, а вони на неї? Як кожен з романів Ф. М. Достоєвського, «Ідіот» насичений численними персонажами, кожен з яких володіє певними таємницями, вони також є визнаними майстрами інтриг, карколомних, неочікуваних душевних сповідей. Практично будь-хто з персонажів міг би стати героєм окремого роману чи повісті. Більшість з них знаходяться у стані хворобливого пошуку себе, ідеалу, сенсу буття і існують на межі життя, боротьби із Гординею, Пристрастями та готові до Самозречення в ім'я ближнього. Як і в романі, центральною фігурою постановки є образ князя Мишкіна та історія, що сталася із ним після того, як він повернувся в Санкт-Петербург через 4 роки після лікування у Швейцарії. З першої хвилини Мишкін потрапляє у вир неймовірних подій, що стрімко затягують, наперекір бажанню, перетворюючи його на співучасника. Неординарність Мишкіна, правдолюбство, безпосередність, дитяче світосприйняття, сповнене добрих намірів, розпалюють, провокують шаленство в кожного з оточуючих і мчать у прірву катастрофи. Зустріч з Рогожиним, родинами генерала Єпанчина та Іволгіна, жертовне хворобливе захоплення? Любов? До Настасії Пилипівни, що породжує певною мірою по дитячому фанатичне бажання її порятунку, свята віра у добро, людину штовхає героя палко доводити всім і кожному, що ненависть, заздрість, користолюбство, безчестя руйнують не лише душу кожного, але й спроможні розчавити світ як такий. І в цьому запалі він втрачає відчуття реальності… Роман «Ідіот» написаний Ф. М. Достоєвським у 1868-1869 роках, але й сьогодні він заворожує глибиною психологічної відвертості, художньою довершеністю та майстерністю геніального літератора. «Моє велике бажання – бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей, – людей у повному значенні цього слова. Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, яка, якщо не під кожним, то під багатьма оглядами, справляє на нас враження. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращим…» – Блаженніший Любомир Гузар. Фото та анотації надано театром.

4.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
3.8
4.0
4.6
4.2

За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 13
6.0
5.9
6.0
5.9

У цей непростий для нашої країни час особливо важливою місією є примирення – і не лише непримиренних світоглядів сучасних громадян, але, передовсім, загоєння давніх ран, які лежать в основі будь-якого конфлікту. Саме тому два успішні колективи – столичний театр «Золоті ворота» та Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр ім. І. Франка – вирішили об'єднати свої зусилля для роботи над виставою за п'єсою популярного молодого українського драматурга, який живе між Львовом та Берліном, Павла Ар'є. В основі сюжету драми «Слава героям» лежить сучасна історія двох ветеранів – УПА та Великої вітчизняної війни, – яких доля зводить в одній лікарняній палаті… Копродукція Театру «Золоті ворота» та Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.3
5.5
5.2

Практично не існує великого сценічного колективу, чи то драматичного, чи оперного, на афіші якого б не зустрічалося ім’я великого реформатора театру Бомарше. Його творчість надихала велетнів музики Моцарта та Дж. Россіні, для багатьох акторів участь у його п’єсах ставала доленосною. Стосовно вистави на сцені Національного академічного драматичного театру імені І.Франка, над якою працювала постановочна група на чолі із заслуженим артистом України, неодноразовим лауреатом премії “Київська Пектораль” Юрієм Одиноким, то в цьому плані франківці продовжують славні традиції своїх корифеїв. Адже ж в перший сезон заснування театру імені І.Франка у далекому 1920 році ця п’єса була поставлена фундатором колективу, видатним режисером, актором Гнатом Петровичем Юрою, який виконав в ній головну роль Фігаро. Сьогоднішнє покоління франківців, звертаючись до безсмертної комедії, у своїй виставі використовує переклад, що його здійснив свого часу Г.П.Юра і присвячує цю роботу пам’яті великих попередників, які виходили на кін театру імені І.Франка Фото та анотації надано театром.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
5.7
6.0
6.0

З ім'ям італійського казкаря Джанні Родарі знайомий цілий світ. На карколомних пригодах Джельсоміно, Чипполліно, Кицюлі-Кривулі та графа Вишеньки виросло не одне покоління глядачів. Яскраві характери, винахідливість розумних відчайдушних персонажів, які завжди і повсякчас відстоюють добро, справедливість, чесність і вірну дружбу, не можуть залишити Вас байдужими. Під час вистави Ви познайомитеся з неймовірним хлопчиком – Джельсоміно – володарем надзвичайного голосу. Проте, сам він не може збагнути в чому велич і краса його дару. Інколи йому навіть здається, що голос – це кара, адже його цураються люди, все навколо руйнується і врешті решт, він вирішує покинути всіх і вся і поринути в мандри... Несподівано для самого себе, Джельсоміно опиняється у Країні Брехунів, де всі живуть за дивними законами: кішки лають, собаки нявчать; в магазині замість хліба продають чорнило, потворне називають красивим і навпаки, а коли лягають спати замість «добраніч» бажають «доброго дня»... Все навкруги перевернуто з ніг на голову. Фото та анотації надано театром.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.6
5.5
5.9
5.9

П'єса «Лимерівна» класика української літератури Панаса Мирного (1849-1920 рр.) належить до кращих зразків української мелодрами, в якій рушійною силою конфлікту є пристрасне кохання, яке непідвладне жодним компромісам і на яке здатні лише цілісні вольові особистості. Як і більшість драматургії 19 століття, в основі сюжету п'єси покладено український фольклор – однойменну народну баладу про Лимерівну. Бідна мати, вдова примушує дочку - Наталю відмовитися від бідного, але такого коханого Василя і вийти заміж за нелюба Карпа, сина багатої пихатої Шкандибихи. Наталя, яка любить і й жаліє свою матір-п'яничку, чинить опір її волі. Хитрістю, брехнею, намовляннями Наталю все ж примушують погодитися на цей шлюб. Згодом вона дізнається, що її ошукано. Єдиний вихід – кинути осоружне життя й податися з коханим у вільні степи або… Фото та анотації надано театром.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Вистава - мюзикл для дітей за мотивами казки братів Грім. Головні герої вистави – осел, собачка, котик і півень, яких ображали їхні хазяї, вирішили податися у місто Бремен, щоб здобути любов людей і стати міськими знаменитими музиками. Дружбі, якою зв'язані між собою персонажі цієї вистави, позаздрить будь-яка людина. Адже у житті не так часто вдається зустріти настільки близьких за духом друзів, як це вдалося зробити головним героям цієї історії – Бременським музикантам. Разом з ними глядачі відправляться назустріч своїй мрії. Вони побачать захоплюючу історію, у якій є все: мандрівки, веселощі, пісні, любов і, звичайно ж, дружба! Фото та анотації надано театром.

5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 11
5.3
5.2
5.6
5.4

Жили-були два щасливих подружжя. Про таких люди кажуть – ідеальна сім’я і заздрять їхньому нереальному щастю. Аж ось настав час помирати… І раптом з’ясувалося, що їхнє нереальне сімейне щастя було лиш… ілюзією? Дотепна і мудра історія про кохання, якому не накажеш і з яким нема сили боротися. Що керує людиною: почуття чи розум? А якби ви обирали між давньою дружбою і новим коханням, то що б ви обрали? А якщо це нове кохання – дружина друга? Це все складно, скажете ви... Але насправді дуже і дуже просто, адже кохання все розставить по місцях. У виставі грають четверо зірок українського театру та кіно – Віталіна Біблів, Олеся Жураковська, Олексій Нагрудний та Дмитро Рибалевський. У їх виконанні ця розповідь перетворюється на фейєрверк дотепів та яскраву гірлянду пронизливих монологів про справжні почуття. Ви ще не бачили «Ілюзії»? Не позбавляйте себе задоволення дізнатися про цей світ трохи більше!

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 13
5.8
5.8
5.9
5.7

«Річард ІІІ» У. Шекспіра — одна із тих п’єс, яка протягом багатьох століть не перестає захоплювати глядачів, режисерів, акторів цілого світу. Сценічну версію, що її представляє сьогодні театр, здійснив режисер-постановник Автанділ Варсімашвілі, знаний грузинський режисер театру та кіно, художній керівник Тбіліського державного академічного російського драматичного театру імені О. Грибоєдова. Він же є автором музичного оформлення. Художник-сценограф та художник по костюмах Міроні Швелідзе. Для прихильників театру нагадаємо, що у 2003 році митець разом із Робертом Стуруа здійснив на сцені театру постановку «Цар Едіп» Софокла. Для авторів вистави однією із головних тем стало прискіпливе дослідження сутності небезпечних і незбагненних лабіринтів психології самотньої, приниженої як природою, так і оточуючими, людини. Діалектика перетворення страждання на злочинства й тиранію. Каліцтво Річарда, як це не парадоксально, в інтерпретації режисера дарує йому внутрішню свободу та химерне відчуття влади над людьми. Річард-самітник, позбавлений реальних почуттів, як вправний режисер-лялькар та віртуоз-актор, починає «забавки», які породжує його хворий мозок. Азарт гри призводить до шаленства, «Річард любить Річарда…», за яким безодня. У виставі задіяний зірковий склад акторів. РІЧАРД ІІІ — Богдан Бенюк.

Попелюшка
« Попелюшка » Мюзикл, казка
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.4
5.4
5.4
5.6

В основі вистави "Попелюшка", що її представляє театр - одна з найвідоміших казок світу, до якої зверталися, починаючи з XVII століття, казкарі Шарль Перо, брати Грімм та інші. Постановочна група театру на чолі з режисером Катериною Чепурою використала у своїй роботі одну з найпопулярніших версій - кіносценарій Євгена Шварца. Особливої казкової чарівності, прозорості та театральності додала музика Вікторії Васалатій, яка є однією з виконавиць ролі Попелюшки. Для авторів вистави було принциповим аби всі ролі: від злої, проте такої кумедної Мачухи, сестер-нечепур і до самого Короля виконували молоді актори, які з легкістю та артистизмом перетворюються на казкових персонажів, насичують давню історію дівчинки-сирітки юнацьким запалом та наближують події до нас. Для тих, хто, можливо, ще не встиг прочитати цю казку, нагадаємо її фабулу: після смерті матері батько дівчинки одружився з жінкою, яка мала двох дочок. Проте, чоловік і не міг уявити, що на цьому щасливе життя його дочки закінчиться. Зла Мачуха із своїми рідними доньками перетворила дівчинку у свою служницю. Оскільки дівчинка весь час мала поратися на кухні біля вогню, то забулося її справжнє ім`я, її назвали Попелюшкою… Одного разу всі збиралися на бал до Короля. Попелюшка також мріяла побувати на святі, проте ані сукні, ані черевичок в неї не було. Крім того Мачуха наказала переробити дуже багато справ... Раптом з`явилася чарівна Фея, яка знала Попелюшку, знала її доброту, легку вдачу, щире серце. Фея зробила неможливе - спорядила Попелюшку на бал і головне - подарувала кришталеві черевички... саме вони допомогли Попелюшці знайти своє щастя. Фото та анотації надано театром.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
6.0

У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем'єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. На полі крові У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. На полі крові У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. Фото та анотації надано театром

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 17
5.6
5.8
5.5
5.6

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан. Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям. Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством». «…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…» «Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…» О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня. Фото та анотації надано театром.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
6.0
5.8
6.0
5.8

Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену. Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх сприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і відплати потребує відповідної. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів та Божих заповідей. І вже не людина – істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 22
5.5
5.2
5.8
5.5

Національний академічний драматичний театр імені І.Франка репрезентує прем’єру мюзикл «Едіт Піаф. Життя у кредит», що його створили відомий український поет та драматург нар. арт. України Юрій Рибчинський та композитор Вікторія Васалатій. Ім’я Юрія Рибчинського є знаковим для українського мистецтва, адже у його творчому доробку пісні, які давно й поправу увійшли до кращих здобутків національної культури. Своєрідність постановки вистави «Едіт Піаф» полягає у самому задумі творців: у п’єсі йдеться про «народження» Піаф – співачки. У метафоричній, суто театральній формі пропонується музична оповідь про початок її великої й трагічної долі. Глядачі стануть свідками історії першого кохання і першого тріумфу великої французької співачки. Потраплять в атмосферу французького шансону початку 20-го століття, почують неповторну магнетичну музику, заради якої Едіт Піаф зреклася усіх земних благ, і яка перетворила її на світову легенду. Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.2
5.5
5.8

Вистава "Три товариші" – це перше звернення театру до творчості Еріха Марія Ремарка (1898-1970). Основною темою його романів є історія «втраченого покоління», соціально-політичні проблеми, якими жила Європа між двома Світовими війнами, а прообразами героїв ставали друзі та рідні з близького оточення. Так, перша дружина письменника Юта, здоров’ям якої Ремарк опікувався ціле життя, стала прообразом героїні роману «Три товариша». Актуальність та гострота проблем, безкомпромісність у виборі тем та сила художнього слова письменника прирекли його на еміграцію. У 1932 році Ремарк покинув Німеччину та оселився у Швейцарії. У 1939 році переїхав до США, де у 1947 році отримав американське громадянство. Але найболючішим фактом його біографії і, в той же час, жорстким доказом глибини осягнення та передчуття катаклізмів політичного життя Європи ХХ століття стало спалення його творів на вогнищі нацистської «інквізиції». Сюжет роману «Три товариша» (1936), який продовжує тему«втраченого покоління», розгортається у Німеччині в 1928 році. Троє друзів, які пройшли Першу світову війну - Роберт Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц - тримають невеличку, малоприбуткову автомайстерню. Перипетії їхнього життя, кохання Роберта до молодої Патриції Хольман, спогади, від яких не можуть отямитися головні герої, власне, всі події роману пов’язані та розгортаються на фоні економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині. Болем за покоління, яке, пройшовши жахи Першої Світової війни, переживши світову кризу, моральне зубожіння і політичний апокаліпсис, просякнуті всі романи Ремарка. На його творах виховувалися і наші шестидесятники. Він перетворився на володаря думок цілого покоління. Саме в період «відлиги» з’явилися перші переклади Ремарка в Радянському Союзі. Ним зачитувалися, його герої спонукали до дії, виховували внутрішню свободу і вселяли віру… Тоді ніхто навіть уявити не міг, що пройде час і ми знову віч-на-віч зустрінемося із ворогом – жорстким, нахабним й безпринципним. І знову будуть гинути кращі з кращих і постане проблема соціальної адаптації людей, що бачили смерть. Фото та анотації надано театром.