Його батьки захоплювалися театром, організовували в Наровчате Пензенської губернії самодіяльні постановки серед таких же любителів. Переїхавши до Москви, вони цей інтерес не втратили і зуміли передати синові.
Микола вчився в звичайній московській школі, займався плаванням, щоб здоров'я було міцнішим, причому навіть брав участь та перемагав у змаганнях. З задоволенням відвідував театральну студію для дітей при ДК автозаводу ім. Сталіна, не пропускав постановки столичних театрів.
Велика Вітчизняна війна стала для Рушковського, як і для багатьох юнаків того страшного часу, не тільки випробуванням, а й загартувала характер, навчила цінувати, що таке чоловіча дружба, відповідати за свої вчинки. З обдарованих хлопців створювалися концертні бригади, і вони в короткі періоди затишшя виступали перед бійцями. Двадцятирічний фронтовик Микола Рушковський мріяв продовжити навчання. Школу-студію МХАТ закінчив блискуче. Серед його наставників була Ольга Кніппер-Чехова – дружина видатного А. П. Чехова
На той час він був закоханим в актрису Ізабеллу Павлову – свою майбутню дружину і, коли вона їде працювати до Києва, відправляється за нею.
У театрі ім. Лесі Українки його прийняли, підтримали і незабаром стали доручати головні ролі. До слова, ролі Миколи Рушковського багатопланові і різноманітні – він зіграв їх понад сто. Себе він називає однолюбом – цьому театру залишався вірним, хіба тільки знімався в кіно..
Викладав у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого. Професор (1976). Серед учнів Рушковського українські актори: Лев Сомов, Ігор Антонов, Дмитро Суржиков, Ольга Сумська, Артем Ємцов та ін.
Один із засновників театральної премії «Київська пектораль», Нового драматичного театру на Печерську, Майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».
25 листопада Микола Рушковський зазнав травми стегна внаслідок падіння під час вистави «Насмішкувате моє щастя», де понад 50 років грав самого А. П. Чехова, а потім його брата. Після операції та реабілітації планував за кілька місяців знову вийти на сцену. Помер у лікарні вранці 5 грудня 2018 року. Похований 7 грудня на Байковому кладовищі.
- Народжені бурею
- Проста річ
- Місто з ранку до опівночі
- Солдати свободи
- Така вона, гра
- Глузливе моє щастя
- Жіночі радощі і печалі
- Вранішнє шосе
- Геть сором!
- Обережно! Червона ртуть!
- ... та ще 18
- Школа-студія МХАТ ім. Немировича
в яких задіяний Рушковський Микола
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
