З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Рудольф Дзуринець
Рудольф Дзуринець
Рудольф Дзуринець

Рудольф Дзуринець

Актор.

У 2008 році закінчив Перечинську гімназію 1-3 ступенів суспільно гуманітарних напрямів.

У 2013 році закінчив Ужгородський коледж культури і мистецтв.

У 2016 році отримав відзнаку міської ради Ужгорода за вагомий внесок в розвиток культури і мистецтва краю.

У 2017 році закінчив Європейський університет факультет шоу-бізнесу.

В 2018 році став лауреатом обласної премії ім. братів Шерегіїв в галуі театрально мистецтва за кращу чоловічу роль (Ганс Кіфер у виставі «Краще залишайся мертвим»).

У театрі – з жовтня 2007

Біографічні дані:
Дата народження: 22.08.1990 (32 роки)
Місце народження: Україна, місто Ужгород
Освіта: Ужгородський коледж культури і мистецтв, Європейський університет
Актор  є  резидентом театрів:
Василь Марюхнич
Василь Марюхнич
Художній керівник
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
6.0
6.0
6.0

Історія театру на Закарпатті має давні традиції і певні здобутки. Театральні колективи існували в краї ще у XIX сторіччі. 1921 року до Ужгорода на запрошення громади приїжджає театральний діяч Микола Садовський разом з акторами та художником Миколою Кричевським. Після театру М. Садовського на театральну сцену виходить «Нова Сцена» під керівництвом Шерегій Юрія, після нього з'являється «Угро-руский театр». Усі ці театральні колективи зробили велику роботу по вихованню майбутніх акторів державного театру. На початку березня 1945 року Народна рада Закарпатської України про організацію в Ужгороді народного театру. Новий театр 30 квітня 1945 року показав свою першу виставу «Руські люди» — К. Сімонова, художник – Федір Манайло. 12 листопада 1945 року Рада Народних Комісарів УРСР приймає постанову про відкриття державного театру на Закарпатті. Відповідно до рішення українського уряду з липня 1945 по квітень 1947 року на Закарпатті гастролює Запорізький український музично-драматичний театр імені М. Щорса під керівництвом народного артиста УРСР В. Магара, який буде першим режисером нового театру. 1 січня 1946 року «Закарпатський обласний державний український музично-драматичний театр» розпочинає свою роботу у місті Ужгород. У 1963 році відбулася реорганізація театру український музично-драматичний театр з'єднався з Мукачівським російським театром і став називатись «Закарпатський муздрамтеатр». У 2011 році — згідно з рішенням № 224 від 26.05.2011 року Закарпатської обласної ради театру присвоєно ім'я братів Шерегіїв нова назва театру: Закарпатський обласний український музично-драматичний театр імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв. Відповідно до наказу Міністерство культури України № 1152 від 06.12.2016 року театру надано статус «Академічного».

Ми знайшли 7 вистав, в яких
бере участь Рудольф Дзуринець

Головний герой вистави – сліпий юнак. За задумом режисера, це проекція на будь-яку людину, адже кожен у чомусь засліплений у житті. Окрім теми життя інваліда в суспільстві, автор показує й чимало інших важливих проблем: тиранічна мати й інфантильний син, неправильне виховання, гармонія особистих стосунків у молоді тощо. Багато епізодів у виставі вирішені за допомогою пластики, танців. Особливо гарно це виходить у головних героїв – Дональда та Джил, яких зіграли у неділю Рудольф та Олеся Дзуринці. Їх пластичні номери вражають і зачаровують. Підсилює сприйняття вдало підібрана сучасна музика як за атмосферою, так і за текстовим сприйняттям (музичне оформлення – Надія Петрунь). Чи не єдиний образ, котрий докорінно змінюється впродовж вистави -- мати Дональда (актриса Світлана Мавріц), яка зрозуміла помилку своє надмірної опіки над сином. Безумовно, що цю цікаву й сучасну виставу важливо переглянути як молоді, так і батькам, аби уникати життєвих помилок, показаних на сцені.

Лео Е. Манн – сучасний драматург, який мешкає в Парижі. Проте історія, яку він розповів у «Спадкоємці», може відбуватися в будь-якій країні, в будь-якій родині. Це вистава про справжні людські цінності – про дружбу, кохання, вірність. Адже життя швидко минає, тому треба навчитися цінувати кожну мить, даровану долею. Берегти тих, хто поруч. Турбуватися про них. Вчасно робити вчинки. І не робити того, про що будеш шкодувати все життя.

В Парижі гарне літо
« В Парижі гарне літо » Інтелігентна драма

«В Парижі гарне літо» – це перша спроба показати на сцені життя видатного закарпатського художника Адальберта Ерделі. Створена на основі щоденників та автобіографічної прози відомого митця, який нині є класиком українського мистецтва ХХ століття, інтелігентна драма показує непрості колізії життя художника, який перебуває у вічному конфлікті між особистим щастям і прагненням недосяжної досконалості. Що переможе – кохання чи творчість? Компроміс чи особисті принципи? Вічність чи сьогодення? Ця вистава не стільки про відомого митця, як про наш вибір, який ми здійснюємо кожного дня.

Країна До, Ре, Мі
« Країна До, Ре, Мі » Вистава для родинного перегляду

Ідея спектаклю належить театральному концертмейстеру Тетяні Булановій, яка запропонувала створити виставу для дітей про музику. Адже багато хто з дітлахів не розуміє її і не хоче навчатись у музичній школі. П'єсу про подорож у чарівне королівство музики написала Хава Ейзель-Валаамова, котра вже має досвід співпраці з Михайлом Мільмейстером. «Країна До, Ре Мі» (інша назва «Соло для метеликів з оркестром») стане незвичною для ужгородців: музиканти театрального оркестру виступають у ролі акторів і зображають на сцені свої інструменти. Вистава вийшла за межі суто дитячої і є цікавою та пізнавальною навіть для дорослого глядача. Тому режисер Михайло Мільмейстер означив нову постановку як виставу для родинного перегляду. В ній звучить чимало музики відомих композиторів – від класики до наших сучасників.

Британець Рей Куні є одним із найвідоміших комедіографів сучасності, а його п’єса «Занадто одружений таксист” вже стала світовою класикою. До його найвідоміших комедій належить і «Він, вона, вікно, небіжчик», яка на театральних підмостках часто йде під назвою «№13». «Це ексцентричну комедія положень, де важко вгадати, що відбуватиметься на сцені через хвилину. Тут намішано всього: і любовна історія, і політична сатира, і детектив, і родинна драма. Комедії Рея Куні розраховані на найширші глядацькі колі. Не дивно, що їх часто екранізовують. Сподіваємося, що наша вистава «№13» зацікавить як старше покоління, так і молодше», -- розповідає режисер-постановник.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

За мотивами п’єси І. Карпенка-Карого «Безталанна» Українські верби – носії вікових інформацій. Це можна збагнути, якщо торкнутись їх стовбура, чи крони, вслухатись в шелест – шепіт… Верби вміють радіти за щасливих людей і вміють гірко плакати над загубленими долями. Пропонується глядачу драма – відгомін, у постановці якої багато сучасної пластики, використані найкращі композиції гуртів «Даха Браха» та «Перкалаба», співи Іларія, Юліана... Сценографія від Людмили Бєлої підкреслює оригінальність прочитання.

Краще залишайся мертвим
« Краще залишайся мертвим » Трагікомічний абсурд
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Трагікомічний абсурд «Краще залишайся мертвим» розповідає про солдата, який роки провів у полоні, а коли повернувся додому, то виявився для всіх зайвим. «Краще залишайся мертвим» – вистава складна, адже передає абсурдність людського життя, глядач спостерігає «дурдом в дурдомі», коли й глядачі – імовірні пацієнти божевільні. Драматургічний задум із перевтіленням трьох акторів кожні 5–10 хвилин у нові образи потребує неабиякого професійного хисту.