З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image

Роман Фанін

Актор.
Біографічні дані:
Дата народження: 23.12.1972 (49 років)
Освіта: Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського
Актор  є  резидентом театрів:
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.3
5.1
5.8
5.5

Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру. Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб), до якої входили молоді режисери й актори. На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова. У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення у «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, а потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша. Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році театр одержав звання академічного. Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР. 1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. 1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру. Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року. У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років. З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка. Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981) та Олександра Бєляцького (1983–1989). 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін. У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків), «Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ). У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак. У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО. Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів. З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік. З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією. У 2013-18 рр. художнім керівником театру був народний артист України Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. З кінця 2019 р. на посаду головного режисера повернувся заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією, активну участь в міжнародних театральних фестивалях.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.9
5.8
5.8
5.3

Центр сучасного мистецтва «Нова Сцена» був заснований в 1989 році як творчий союз акторів, музикантів, художників і фотографів, всіх, хто прагнув розвивати сучасне мистецтво різних видів і жанрів. У травні 2000 року з театральної майстерні Центру було створено театр з однойменною назвою, очолюваний керівником Центру і режисером-постановником Миколою Осиповим (Лауреат Муніципальної премії ім. А Мар'яненка). З цього часу творчий колектив театру поставив понад двадцять п'ять вистав, вісім з яких зараз в репертуарі. Театр «Нова Сцена» лауреат багатьох Міжнародних театральних фестивалів: «Слов'янський вінець» (Москва. Росія), «Золота Хортиця» (Запоріжжя. Україна), Молдфест.Рампа.РУ (Кишинів. Молдова), Гогольфест (Київ. Україна), « М. @ RT Контакт »(м.Могилів, Білорусь),  «Мельпомена Таврії» (Херсон. Україна),  «Добрий театр» (Енергодар.Украіна), «Курбалесія» (Харків. Україна) та ін. «Нова Сцена» – це театр, який спирається на класичні традиції, але йде в ногу з часом. «Нова Сцена» – це постійний рух і зміна, зустрічі з визнаними майстрами і молодими бунтарями. Це репертуар від французької комедії до інтелектуальної п'єси, від класики до «Нової драми». Це любов і повага до глядача, як до гідного співрозмовника. Це заглядання в минуле, для розуміння майбутнього.

Ми знайшли 12 вистав, в яких
бере
брав
участь Роман Фанін

Калігула – античний імператор і один з найвідоміших тиранів в історії людства. Але в нашій виставі ви не побачите нічого від епохи, звідки «родом» герой, адже і сама п’єса екзистенціаліста А. Камю зовсім не про Давній Рим. Досить часто кохання межує зі зрадою, честь програє підступності, а смерть забирає кращих. Якщо закони добра раз-по-раз не спрацьовують, то чому б не запровадити закони зла? Після того, як померла кохана сестра, саме так вирішив зробити Калігула. Життя героя, його оточення і всієї держави стає настільки страшним – що аж абсурдним, настільки абсурдним – що аж смішним, настільки смішним – що аж божевільним.

П’єса нашого, без перебільшення, видатного земляка і сучасника Сергія Жадана вперше прозвучала саме зі сцени театру ім. Шевченка у виконанні автора. І от, рік потому, ми презентували її вже у вигляді вистави. Зав’язка «Хлібного перемир’я» проста: Донбас, літо 2014-го, у двох братів, Толіка й Антона, помирає мати, і вони в умовах воєнного часу шукають можливостей «по-людськи» її поховати. А далі – самі лише знаки: підірваний міст між двома частинами їхнього містечка, глухоніма жінка, яка прийшла відспівувати маму, вагітна і небіжчиця в одному домі, поштар без пошти… Здійснимо спробу декодувати все це у виставі.

Ви впевнені, що вашим близьким можна довіряти? Чи знаєте ви свого чоловіка? Чи здогадуєтеся ви про те, що думає про вас ваша дружина? Чи довіряєте ви своїм друзям, яких знаєте з дитинства? Можна все спустити на гальма, а можна пограти у ігри для дорослих.

«Шум за сценою» – найвідоміша комедія британського автора Майкла Фрейна, що сьогодні є дуже популярною як на європейській сцені, так і на Бродвеї. Група акторів із Лондона репетирує виставу, аби невдовзі вирушити в турне провінційними містечками.Кожен з них доклав зусиль до цього проекту і тепер щиро сподівається на успіх. І все дійсно могло би бути добре, але є одне «але»... Митці – то люди настільки емоційні, що просто не в змозі втримати за кулісами особисті взаємини, котрі бурхливим потоком накривають і вщент руйнують і без того «крихку» виставу. Чи знайдеться вихід із ситуації, котра дійшла до повного комічного абсурду?

Молода красива Зінька живе у шлюбі з нелюбом і п’яницею Самросем. Єдиною розрадою від сімейного пекла для неї були романтичні стосунки з чоловіковим братом Романом, аж доки «на обрії» не з’явилася суперниця… Мелодраматичний сюжет (типовий для класичної української драматургії) переміщено в інший часопростір, де заміксовано містицизм, рок-музику, ностальгічну естетику сімдесятих, і де відбувається дослідження на тему «що таке любов». Це одвічне питання ми розглядаємо з досить незвичних ракурсів, адже дедалі частіше кохання стає об’єктом вивчення як для соціальних, так і для природничих наук. Зі вступу до статті науковця Тетяни Кабанець: «Біологи кажуть, що любов – це певна послідовність викидів у мозок різних речовин: переважно гормонів задоволення та заохочення. Але невже мої почуття визначаються просто формулою DRD4-7R? Невже я не кохаю і не страждаю, а хитаюся туди-сюди на гормональній гойдалці, як наркоман? Ні, є й інші версії…».

«Я помру, і стільки різного наговорять про мене, що, зрештою, ніхто так і не зрозуміє, якою я була насправді… Ось чому я хочу розповісти про себе сама, ризикуючи викликати скандал», – пише в книзі спогадів Едіт Піаф. Вистава присвячена саме цій видатній співачці. І хоч завдяки музиці та пісочній анімації на сцені виникає атмосфера романтичного Парижу, ми не претендуємо на те, щоб документально відтворити її біографію. Ми дивимось на Піаф як на людину, чия доля була сповнена занепадами і тріумфами, втратами і надбаннями, нестерпним болем і безмежним коханням – всім тим, що знаходить відгук с серці кожної людини.

Режисер вистави позбувся хрестоматійного глянцю класичної п’єси і вільно обійшовся з її текстом, доручивши (на свій ризик) акторам в образах Хлестакова і його слуги Йосипа говорити, як приїжджим з Петербурга, російською мовою, а іншим сценічним персонажам, як аборигенам повітового українського містечка, - українською. Вільної інтерпретації з боку режисера зазнали і гоголівські чиновники. Авторська викривальна сатира голосно звучить у сценічному трактуванні цих боязких і злодійкуватих повітових божків, її сенс прочитується не у суспільно-соціальному розрізі, а в площині, що визначається протистоянням 'пекла' і 'неба'. Вихідці з пекла Хлестаков і Йосип свідомо вербують до свого стану неофітів з українського чиновництва, що більш докладно випливає зі 'сцени хабарів' у виставі. А щодо 'неба', шлях до якого ненав’язливо заявлений у сценографічному рішенні вистави, то нехай глядачі поміркують про це у затишній залі театру.

Сон літньої ночі
« Сон літньої ночі » Комедія, феєрія

Дія вистави розгортається у таємничому лісі, де живуть ельфи та феї. Саме вони розпалюють взаємні пристрасті двох закоханих пар, підбурюють до чудесних перетворень та карколомних пригод. Проте у барвистому світі казки виявляється, що дивовижніші чудеса творять... люди. Серед виконавців ролей - багато молодих акторів театру. Вистава задовольнить смаки найвибагливішого поціновувача оригінального відпочинку й допоможе сприймати світ крізь призму творчої фантазії.

Твори Ф. Кафки не мають багатої сценічної історії в Україні, адже сповнені надскладних інтелектуальних ребусів. Натомість постановники здійснили спробу розв’язати їх за допомогою театральної форми – сучасної, креативної, нестандартної. Головний герой К. долає довгий, сповнений абсурдних перепон шлях до Замку, де сподівається знайти відповіді на власні питання, а дорогою шукає зустрічі із загадковим Кламмом… Запрошуємо на виставу тих, хто полюбляє сценічні експерименти, а також тих, для кого тема конфлікту особистості та соціальної системи є актуальною.

На пероні провінційного вокзалу випадково зустрілися скромний учитель та вишукана дама. Серця молодих людей, які належать до різних світів, з’єднав спалах взаємного кохання. Вони проводять разом лише одну ніч під зірковим небом. Та ці декілька годин освітлюватимуть все подальше їхнє життя. У виставі глядач знайде не лише ліричні, але й гострокомедійні сцени, насичені іронією і простодушним гумором.

Це історія про справжню жіночу дружбу. Класичний любовний трикутник. Тільки один з трьох вже 9 років як ... на тому світі. Втім, для справжніх почуттів кордони життя і смерті - не перешкода. А у цей день, коли відбувається дія, - це і день його народження - він повертається ... оселившись у тіло якогось невдачливого терориста і обманутого чоловіка ...

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
6.0
6.0
5.0

Вистава «Чоловіки на межі нервового зриву» - це розумна і людяна комедія про чоловіків 21-го століття, про їх таємниці і страхи, які вони приховують за масками успішних кар'єристів, чоловіків і мачо. У шаленому ритмі сучасного життя ми не чуємо вже ні себе, ні своїх друзів, ні коханих людей. Але криза середнього віку підкрадається непомітно, і помітними стають стіни, які збудували Макс, Лео і Джонні між собою, світом і один одним. Вони говорять про кохання і жінок, норовлять допомогти один одному зазирнути собі в душу, сперечаються про психоаналіз і фільм Педро Альмодовара «Поговори з нею». Кожен з героїв, намагаючись допомогти іншому, розкриває власні больові точки і вирішує свої проблеми, що накопичилися. Іронія тут змінюється гострою постановкою питань: «Хто вони - чоловіки сьогодні, і що з ними трапилося, і що, взагалі таке - бути чоловіком?» І чому багато хто вже не вміють сказати жінці: «Я тебе люблю» і відповісти на, здавалося б, прості запитання: «Що я хочу насправді, для чого живу, чому присвячую своє життя?» У напівжартівливій ​​манері троє чоловіків вирішують серйозні проблеми буття, переходячи від приватного до загального, і знаходять врешті-решт і самих себе, і вихід до світла в кінці тунелю. Вистава «Чоловіки на межі нервового зриву» дає можливість і посміятися, і подумати, але головне - дає заряд оптимізму, такого необхідного в наш часто депресивно-агресивний час.

Музична казка за мотивами твору Астрід Ліндгрен «Пеппі Довгапанчоха» в інтерпретації режисера Олександра Драчова розповідає глядачам казкову історію про неймовірні пригоди дівчинки, яка потрапляє у місто без дітей. Таким чином, маленька розбійниця перевертає звичний світ пересічних обивателів догори дриґом. Вона знаходить нових друзів і нагадує про те, що в кожній дорослій людині все ще живе маленька дитина, тільки треба їй про це нагадати! Режисер поєднує у виставі гру акторів із мальованою анімацією. Саме в анімаційному сюжеті ми дізнаємося передісторію про Пеппі та її батька (рудого капітана), якого змила хвиля з корабельної палуби в море. Ми занурюємося у сни цієї дівчинки. Уві снах зустрічаємо батька та матір, з якими прагне возз’єднатися наша героїня. Ми, начебто, знаходимося у світі, який вигадала Пеппі, і цей світ неймовірно світлий, добрий і казковий водночас!