З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Ірина Роженко

Ірина Роженко

Актор.
Біографічні дані:
Освіта: Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського
Актриса  є  резидентом театрів:
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.3
5.1
5.8
5.5

Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру. Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб), до якої входили молоді режисери й актори. На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова. У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення у «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, а потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша. Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році театр одержав звання академічного. Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР. 1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. 1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру. Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року. У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років. З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка. Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981) та Олександра Бєляцького (1983–1989). 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін. У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків), «Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ). У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак. У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО. Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів. З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік. З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією. У 2013-18 рр. художнім керівником театру був народний артист України Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. З кінця 2019 р. на посаду головного режисера повернувся заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією, активну участь в міжнародних театральних фестивалях.

Ми знайшли 14 вистав, в яких
бере участь Ірина Роженко

Калігула – античний імператор і один з найвідоміших тиранів в історії людства. Але в нашій виставі ви не побачите нічого від епохи, звідки «родом» герой, адже і сама п’єса екзистенціаліста А. Камю зовсім не про Давній Рим. Досить часто кохання межує зі зрадою, честь програє підступності, а смерть забирає кращих. Якщо закони добра раз-по-раз не спрацьовують, то чому б не запровадити закони зла? Після того, як померла кохана сестра, саме так вирішив зробити Калігула. Життя героя, його оточення і всієї держави стає настільки страшним – що аж абсурдним, настільки абсурдним – що аж смішним, настільки смішним – що аж божевільним.

Блез
« Блез » Комедія

Молодий художник Блез, аби покінчити з безгрошів’ям, робить все можливе, щоби взяти шлюб з дочкою бізнесмена. Та все відбувається всупереч його розрахункам… Ця розважальна вистава, що побудована на комічних прийомах, різноманітних непорозуміннях і помилкових діях її героїв, примусить глядача забути на деякий час про свої насущні проблеми і зануритися в атмосферу веселої комедії з її забавною плутаниною та іскрометним гумором.

П’єса нашого, без перебільшення, видатного земляка і сучасника Сергія Жадана вперше прозвучала саме зі сцени театру ім. Шевченка у виконанні автора. І от, рік потому, ми презентували її вже у вигляді вистави. Зав’язка «Хлібного перемир’я» проста: Донбас, літо 2014-го, у двох братів, Толіка й Антона, помирає мати, і вони в умовах воєнного часу шукають можливостей «по-людськи» її поховати. А далі – самі лише знаки: підірваний міст між двома частинами їхнього містечка, глухоніма жінка, яка прийшла відспівувати маму, вагітна і небіжчиця в одному домі, поштар без пошти… Здійснимо спробу декодувати все це у виставі.

«Шум за сценою» – найвідоміша комедія британського автора Майкла Фрейна, що сьогодні є дуже популярною як на європейській сцені, так і на Бродвеї. Група акторів із Лондона репетирує виставу, аби невдовзі вирушити в турне провінційними містечками.Кожен з них доклав зусиль до цього проекту і тепер щиро сподівається на успіх. І все дійсно могло би бути добре, але є одне «але»... Митці – то люди настільки емоційні, що просто не в змозі втримати за кулісами особисті взаємини, котрі бурхливим потоком накривають і вщент руйнують і без того «крихку» виставу. Чи знайдеться вихід із ситуації, котра дійшла до повного комічного абсурду?

Конфлікт у виставі – в одному протистоянні між суто житейськими установленнями та законами, котрі відбивають непорушну гармонію Всесвіту. На фоні побуту бойків, які населяють українські Карпати, вимальовуються долі героїв у так званому любовному трикутнику. Автори вистави відсторонилися від соціального спрямування п’єси і тим самим наблизили глядачів до душевної катастрофи Анни, її нелюбого чоловіка Миколи та здавна закоханого в неї Михайла. Кожен з них виборює своє людське право на кохання. Та невблаганний Бог Карпат Мольфар – персонаж, що введений у виставу режисером, - жорстоко карає всіх трьох. Майстерно розроблені масові сцени спектаклю (ритуальні, танцювальні, пісенні) дають уявлення про побут бойків позаминулого століття. «Украдене щастя» – вистава-лауреат Міжнародного театрального фестивалю у Харкові «Березіль – 93».

Шпильки, підкопи, неприхована брехня перетворюють дім, в якому мешкають мати і незаміжня дочка, на божевільню. Саме в такий спосіб вони, залежні одна від одної, здійснюють свій самозахист. За постійними сварками обидві ніби не помічають плину часу. Раптом до їхнього містечка приїжджає чоловік, в якого дочка закохана ще з юнацьких років. Він пропонує їй, своїй королеві краси, спільне життя у далекій країні. Та чи вистачить в неї здатності бути щасливою?

Спогади про миті щастя, мрії про нездійсненне кохання, спроби повернути молодість – категорії настільки ж ефемерні, наскільки і життєво важливі. «На нас чекають прекрасні дні!» – впевнена головна героїня Мод, яка збирає друзів юності, аби наново прожити літні канікули двадцятирічної давнини. Але чи можливо зупинити плин часу? І чи за цими ілюзіями ми не втрачаємо чогось, що є біля нас просто зараз? Тим більше, що кохання, найпрекрасніше з почуттів, має бути вільним – флагманом таких ідей за життя була і сама авторка п’єси, відома французька письменниця Франсуаза Саган.

Самогубець
« Самогубець » Трагікомедія

Ситуація п’єси дуже точно відповідає трагікомічності нашого сьогодення: сімейна сварка через ліверну ковбасу та низка випадковостей призводять Семена Семеновича Подсєкальнікова до необхідності здійснити самогубство. Аж тут сусіди беруться використати це: кожен ладен навіть заплатити герою, аби той присвятив самогубство саме його інтересам. Тож, кому продасть своє життя і свою смерть Подсєкальніков? Розкрита у такий іронічний спосіб тема крихкості ідеалів, розчарувань та компромісів, сьогодні, на жаль, тільки актуалізується.

П’єси сучасного американського драматурга Кена Людвіга далеко пересягнули кордони США. Сьогодні вони йдуть на багатьох сценах світу. З приходом на підмостки його комедій театр зберіг не лише суто розважальну функцію, але й здатність 'провокувати' глядачів, спонукати їх до щирості почуттів і серйозних роздумів. Та все ж таки здоровий сміх у театральній залі для автора п’єси – понад усе. Це сучасна гостросюжетна комедія, головними персонажами якої є два молоді дотепники, Джек і Лео, яким надто бракує… грошей. Їхні намагання підвищити свій 'бюджет' за рахунок власних акторських здібностей виявляються марними. Та саме життя підкидає зухвалим героям сюжет для невеличкої вистави, в якій вони жваво розігрують ролі юних перелесниць – претенденток на спадок нібито їхньої родички, мільйонерки. У розпалі цієї гри до кожного із шукачів карколомних пригод несподівано приходить справжнє кохання. Справа полягає лише в тому, як в ньому освідчитися в жіночих сукнях…

У Катарини, старшої з дочок почесної громадянки Падуї Баптісти, безглуздий і скандальний характер, тому вона ніяк не може видати її заміж. У молодшої – Б’янки шанувальників багато, але заміж вона може вийти тільки після того, як знайдеться сміливець, який приборкає норовливий характер старшої сестри. Претенденти на руку Бянки, знаходять для Катарини нареченого Петруччо – такого ж скандального і нетерпимого молодого дворянина, який заради приданого готовий одружитися на кому завгодно. Але для шлюбу необхідна згода норовливої дівчини ... В іронічній комедії «Приборкання норовливої» багато неочікуваних сюжетних поворотів, інтриг, жартів, і каламбурів.

Вибухнула революція. «Москвичів зіпсувало квартирне питання». Зоя Пельц, аби зберегти власну квартиру, відкриває у ній кравецьку майстерню. А ввечері Зойчина квартира перетворюється на місце для інтимних розваг, де вирують пристрасті. Вночі у вихорі танців під звуки фокстроту руйнуються долі, ллється шампанське і кров.

Режисер вистави позбувся хрестоматійного глянцю класичної п’єси і вільно обійшовся з її текстом, доручивши (на свій ризик) акторам в образах Хлестакова і його слуги Йосипа говорити, як приїжджим з Петербурга, російською мовою, а іншим сценічним персонажам, як аборигенам повітового українського містечка, - українською. Вільної інтерпретації з боку режисера зазнали і гоголівські чиновники. Авторська викривальна сатира голосно звучить у сценічному трактуванні цих боязких і злодійкуватих повітових божків, її сенс прочитується не у суспільно-соціальному розрізі, а в площині, що визначається протистоянням 'пекла' і 'неба'. Вихідці з пекла Хлестаков і Йосип свідомо вербують до свого стану неофітів з українського чиновництва, що більш докладно випливає зі 'сцени хабарів' у виставі. А щодо 'неба', шлях до якого ненав’язливо заявлений у сценографічному рішенні вистави, то нехай глядачі поміркують про це у затишній залі театру.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Твори Івана Карпенка-Карого (1845-1907) належать до кращих зразків української класичної драматичної літератури, а комедія „Сто тисяч”, що має першоназву „Гроші”, є однією з вершин творчої спадщини письменника. Автори вистави поглянули на п'єсу свіжими очима й „переказали” її мовою сучасного театру. Режисерська концепція та гра акторів не викликають бажання навіть згадувати про те, що головний герой – „суцільний експлуататор”. Більшість персонажів вистави шукають різних шляхів до збагачення. Заможний селянин Калитка намагається по-крупному заробити на купівлі фальшивих грошей, а його син знаходить щастя в коханні. У виставі – модерній за формою та актуальній за змістом –увагу глядачів привернуть її стилізовані українські народні танці, пісні, а також дотепи. Вистава „Гроші (Сто тисяч)” – двічі лауреат Міжнародного театрального фестивалю у Львові „Золотий лев”.

Якщо Ви мрієте про Париж, вважайте, що Ваші найпотаємніші бажання здійснилися. Варто лише відвідати виставу «Оркестр» на малій сцені театру. У затишному кафе на Вас чекають «сюрпризи» від ексцентричних персонажів цього дійства. Ануїв оркестр – жіночий… Але в ньому працює музикант на ім'я Леон. Він – єдиний чоловік у цій жіночій царині. Саме через нього і відбувається трагедія. А втім, оркестр 'Паризькі троянди' продовжує свою розважальну програму. Трагедію, що сталася в короткому антракті між виступами жіночого оркестру, приховано від завсідників кафе. Як приховано і особисті драми кожного з учасників концерту.