З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Ірина Бесараб
Ірина Бесараб

Ірина Бесараб

Актор.

Народилась 4 січня 1983 року. Закінчила з відзнакою Вінницьке училище культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича за спеціальністю «Театральне мистецтво», здобула кваліфікацію актора драматичного театру.

У трупі Одеського українського театру працює з вересня 2004 року.

Життєве кредо: «Людина віддзеркалюється в своїх вчинках»

Біографічні дані:
Дата народження: 04.01.1983 (39 років)
Місце народження: Україна, місто Одеса
Освіта: Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського
Актриса  є  резидентом театрів:
Юлія Пивоварова
Юлія Пивоварова
Художній керівник
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
4.6
4.6
5.3
5.6

Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В.С.Василька засновано в листопаді 1925 року під назвою «Одеська українська Держдрама». Сучасне ім`я театру з 1995 року нерозривно пов`язане з видатним українським актором, режисером, драматургом, істориком і теоретиком сценічного мистецтва, театральним педагогом Василем Степановичем Васильком, який присвятив цій трупі чимало плідних років життя та творчості. Зараз трупа театру має в своєму складі талановитих акторів всіх поколінь, до неї входять двоє народних артистів України, одинадцять заслужених артистів та заслужений діяч мистецтв України, великий загін обдарованої молоді – випускників провідних мистецьких навчальних закладів. Провідні актори театру – народні артисти України Ольга Равицька та Анатолій Дриженко, заслужений артист України Яків Кучеревський, артисти Євген Юхновець та Сергій Ярий за свої ролі в кіно стали улюбленцями кіно- і телеглядачів далеко за межами Одеси. Головною ж своєю метою в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В.Василька, як і завжди, вбачають розвиток української культури і духовного відродження суспільства.

Ми знайшли 14 вистав, в яких
бере
брала
участь Ірина Бесараб
Про кохання...без слів
« Про кохання...без слів » Музично-пластична вистава

Танцювальні майданчики у міських парках – свідки багатьох історичних подій. Тут знайомилися, закохувалися, освідчувалися у коханні, траплялися і непорозуміння, навіть бійки… В кожне десятиліття (від 20-х до 80-х років минулого, XX століття) танцювальні майданчики були місцем зустрічей і прощань. У виставі показані історії людей, що відвідували їх в різні роки… Сценічна оповідь ведеться мовою пластики і музики, без жодного слова. Але вистава «Про кохання… без слів» – не балет і не пантоміма, а виразна музично-пластична вистава, в якій за допомогою театральних засобів передаються зміна епох, атмосфера часу, долі, характери людей. І звучать зі сцени популярні пісні та мелодії минулих десятиліть, які нагадають багатьом глядачам їхню юність, а молодим глядачам подарують щасливу можливість відчути подих юності колишніх поколінь.

Енеїда ХХІ
« Енеїда ХХІ » Епічна травестія на 2 дії
4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
3.5
3.5
5.5
6.0

Бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського «Енеїда» відома нам з шкільної хрестоматії. Троянський отаман Еней після багаторічних поневірянь разом зі своїм військом засновує омріяну державу в Римі – такий сюжет був описаний римським поетом Вергілієм. Потім – переспіваний на новий лад українським письменником Іваном Котляревським. А що ж у наш час? Наш сучасник, драматург Віталій Ченський, також переосмислив давній сюжет, запропонувавши свою версію про мандри та долю Енея і його побратимів. «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…». Був і таким залишився, прийшовши до нас, у XXI століття – третє тисячоліття? Але ж часи змінилися. Змінився світ. І як почувається в ньому Еней, всі Енеади? Чи продовжують впливати на світ ті, що сидять на Олімпі? У виставі «Енеїда XXI» давній сюжет, класичні сатира і гумор, перекладені на сьогодення. Тому і виникають час від часу в цій виставі сучасні реалії, прикмети нашої доби – сьогодення із звичним Інтернетом, Фейсбуком, літаками, мітингами, з далеко не нормативними словесними суперечками на зборах, на вулицях, в транспорті тощо… Та й Боги все частіше спускаються на Землю і втручаються в справи громадян. А Еней… чи знайде він у нас свою «обітовану», омріяну землю? Театр запрошує глядачів поміркувати над всіма цими питаннями. І посміятися, і, можливо, уважніше подивитися на навколишній світ.

Приречені танцювати
« Приречені танцювати » Марафон тривалістю в життя

На вас чекає феєрична атмосфера найбільшого у світі танцювального марафону з яскравим світлом, запальною музикою, карколомною хореографією, блискучими костюмами й красивими людьми! Бо коли в житті немає світла й ти на шаленій швидкості мчиш у прірву, то найбільший у світі танцювальний марафон створений подарувати тобі свято в жахливій атмосфері, з шаленим грошовим призом здається справжнім порятунком! Адже втеча від сірої буденності в шалені веселощі – то звична пігулка, до якої вдається людство. І дарма, що виглядати потрібно яскраво й красиво, випромінюючи щастя й успіх, дарма, що треба танцювати – запально й безперервно, відпочиваючи не більше 10 хвилин. Усі учасники прийшли перемогти й урятувати своє життя. Такі різні учасники: юний і сильний ковбой, сивий і бувалий у бувальцях моряк, вагітна наївна жінка та безпорадний розчарований фермер, цинічна дівчина з гірким минулим і немолода безперспективна колишня актриса – усі вони, як загнані коні, «на останньому диханні» зроблять усе для своєї перемоги. А от чи всім стане сили дістатися фінішу? І чи існує життя після марафону? Адже загнаних коней пристрілюють – чи не так?!

Політ у ритмі танго
« Політ у ритмі танго » Музично-пластична вистава

Аеровокзал живе своїм звичним життям… Тут завжди багатолюддя. Літаки прилітають і відлітають. Працівники митниці, стюардеси, інші працівники аеропорту зосереджено виконують свою роботу. У кожного пасажира, що очікує свого авіарейсу своя історія, свої турботи. Тут, в аеровокзалі, дивовижним чином переплітаються поезія і проза життя… Плине життя, показане засобами танцю. Об’єднує всіх чуттєвий, емоційний, виразний танець – танго. В ньому сконцентроване життя, долі… зустрічі й прощання, кохання й біль від непорозуміння, втрати, надії й сподівання.

Одруження
« Одруження » Цілком неймовірна подія

Звісно, одруження для кожної людини – неповторна подія. Але в усі часи  весільний сюжет вибудовувався майже однаково. Микола Гоголь написав на тему одруження комедію, в якій трапляється чимало дивовижних, навіть чудернацьких, подій. …Агафія Тихонівна  палко мріє про весілля, про судженого: щоб був він найгарніший, найрозумніший і… – можна продовжувати і продовжувати – най-най-най… От і з’являються в її уяві женихи. Один за одним. Кожен – в сорочці, що вона заздалегідь для весілля приготувала, з такими  неймовірно гарними словами освідчення в коханні. Кого ж з них їй обрати? Хто з них найкращий? А, може, метка сваха Фекла ще не всіх їй показала?! А раптом вибереш якогось диявола в женихівській подобі… Ото біда буде! Все це є в комедії Миколи Гоголя. І є у виставі режисера Івана Уривського, котрий створив за мотивами класичної п’єси надзвичайну виставу, сповнену глибинної народної мудрості, метафористичну, образну, що вражає і хвилює, і спонукає до роздумів.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
5.0
6.0

Гірський край – дивовижний, незбагненний світ. І гуцули – особливий народ, плем’я, в якому панують свої закони, які відчувають по-особливому навколишній світ… Дух предків – в них, в глибинах душі. Треба лише відчути цю споконвічну єдність з предками… Адже ми всі – продовження наших предків. Ми спокутуємо їхні гріхи. У цьому музично-пластичному дійстві з безліччю метафоричних сцен, образів-символів йдеться про автентичність і спадковість поколінь, про історичні витоки народу. В центрі сценічної оповіді, звичайно ж, історія кохання Івана та Марічки… Пронизливо трагічна. Фатальна, в якій поєднались кохання і ворожнеча роду людського. Вистава йде у форматі творчої майстерні «Глядач на сцені»

Головний герой – Жорж – єдиний син у сім’ї, але з батьками нема порозуміння і близькості. Вони – сибарити, розпещені розкішшю, на яку ніколи не вміли заробити, легковажні марнотрати, які ніколи не жили винятково на власні кошти. Кожен пильнує свої власні інтереси й проживає своє життя. Батько – франт і пустомеля, мати – екстравагантна модниця, зусилля якої направленні перш за все на збереження молодості й «тримання планки» перед подругами. Є у Жоржа і друг Робер, який разом зі своєю дружиною живе в його ж домі, і теж вважає себе частиною родини. Робер – дармоїд і нахаба, цинік, який знає про інтимні стосунки між його дружиною і Жоржем, але продовжує вдавати сліпого, виправдовуючи своє існування життєвими обставинами. «Сім'я» переконала Жоржа одружитися з жінкою, яку він не кохав, і змушує Жоржа залишатися в ненависному шлюбі, оскільки саме його дружина Анрієтта і утримує в розкоші всю цю ораву. Чи вистачить рішучості Жоржу хоч щось змінити у своєму житті? У виставі лунає жива музика у виконанні тріо (кларнет, акордеон і скрипка), яка допомагає зануритися в атмосферу Франції 30-их рр. ХХ століття. Вистава естетична: красиві актори, вишукані костюми, атмосферна музика..

Місто мого дитинства
« Місто мого дитинства » вистава на 2 дії, за п'єсою "Старі будинки"

Хтось стверджує, що Одеса – це не місто, а Рай. Інші кажуть, що Одеса – справжній, що зачаровує оазис в пустелі Космосу. А що ж – самі одесити? А вони просто живуть тут. І, звичайно, посміхаються, коли чують чергову баєчку про себе … А як живуть вони, чим живуть, яким повітрям дихають? Про це, власне кажучи, і та п’єса, яку створили колись три талановитих і молодих тоді одесита – Георгій Голубенко, Леонід Сущенко та Валерій Хаїт. І назвали її “Старі будинки”. І поставили по ній уявлення, де головну роль виконував легендарний Михайло Водяний. Що й казати, запам’яталося багатьом! І так полюбилося, що через кілька десятиліть вже в нашому театрі поставив Ігор Равицький цей спектакль, і зазвучав він під новою назвою “Місто мого дитинства” – по-новому, але зберігши те неперевершене тепло одеське, яким славиться з давніх часів наша чорноморська перлина . Тому одесити одеситам відтворять на сцені нашу з вами улюблену і рідну Одесу. Погодьтеся, це варто подивитися і послухати

За двома зайцями
« За двома зайцями » Музична комедія

«За двома зайцями» – одна з найпопулярніших українських класичних комедій. На нашій сцені – це вистава-довгожителька, яка відзначила не один знаменний ювілей. Історія кохання Проні Прокопівни, її шалений роман з київським цирульником Свиридом Петровичем Голохвостим нікого не залишить байдужим, адже кожна людина мріє про щастя, бажає великого і чистого кохання… Тож, можна зрозуміти в її мріях та сподіваннях і Проню Прокопівну, вихованку пансіону шляхетних панянок. До того ж, в цій «веселогрі» є урок для кожного, не лише для Голохвостого, котрий, бажаючи вибратися із злиднів та збагатіти, почав залицятися до Проні Прокопівни, але не міг обминути своєю ласкою і красунечку Галю, дочку Лимарихи… Як каже народне прислів’я? – «За двома зайцями поженешся – жодного не спіймаєш». Талановитий акторський ансамбль, прекрасна музика, забарвлені національним колоритом танці та пісні, виконані артистами у супроводі оркестру, котрий є активним учасником сценічної дії, загальна святкова атмосфера видовища – все це визначає успіх вистави у численної глядацької аудиторії. Перші виконавці ролей у виставі, яку поставив режисер Володимир Туманов в 1988 році, – це Галина Кобзар-Слободюк (Проня Прокопівна), Василь Яковець (Сірко), Світлана Гужва (Лимариха), Анатолій Фоменко та Михайло Пуровець (виконавці ролі Свирида Петровича Голохвостого), Марія Пивоварова (Сірчиха), Тетяна Глущенко (Химка) та інші. З часом заслужена артистка України Галина Кобзар-Слободюк передала естафету актрисі Ірині Бесараб.

Собаче серце
« Собаче серце » Жахлива історія
4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
3.5
3.5
4.5
4.5

Професор Преображенський, який займався питаннями збереження молодості й водночас мріяв поліпшити людську расу, відчувши себе спроможним на експеремент, із науковою метою пересадив безпритульному псу людські залози та гіпофіз мозку, намаагаючись перетворити собаку на людину. Але зухвалий експеримент мав непрогнозовані й трагікомічні результати. Поліграф Поліграфович Шаріков, а саме так назвали новостворену істоту, починає все більше нагадувати чоловіка, органи якого йому пересадили (донора) — п’яницю Клима Чугункіна, і починає руйнувати затишний і гармонійний світ професора і його близьких. Саме тому лікар вирішує повернути пацієнта до його початкового стану. А чи вдасться це йому, дізнайтеся безпосередньо на виставі! В інсценуванні, окрім знаних метафор та алегорій, з’являються ремінісценції на інші твори Михайла Булгакова («Фатальні яйця» та «Морфій»), та прозорі алюзії на наше сьогодення. Цитати, які давно вже стали афоризмами, отримають нове звучання. Адже відоме в 20-х роках минулого століття листування Енгельса з Каутським, яке в повісті Швондер порадив почитати Шарікову, мало хто з сучасників осилив, тому режисер й авторка інсценування апелюють до впізнаваних сучасних реалей – листування сьогоднішніх політичних діячів. У виставі також актуалізовані соціально-політичні й морально-філософські проблеми: ставлення до революційних перетворень, до влади, проблеми відповідальності людини за свої дії і вчинки, особливо щодо брутального втручання в закони природи. Нове звучання отримали питання відповідальності інтелігенції перед своєю країною, «внутрішня еміграція» творців, загострене почуття власної гідності, прагнення понад усе бути вільною людиною, сміливе викриття вад державної системи, протест проти абсурдного соціального устрою, проти насильства.

Міф про принцесу Турандот мандрує світом у часі та просторі… У XVIII столітті італійський поет і драматург Карло Гоцці написав для театру трагікомічну казку «Турандот, принцеса Китайська». В ній красуня-принцеса «бореться» з усіма чоловіками, котрі вперто домагаються її руки й серця, пропонуючи їм розгадати три загадки. Не розгадаєш – буде тобі відрубано голову. Аж ось з’явився якийсь нікому невідомий Принц… Тепер розгадувати загадки доведеться самій Турандот. Хто переможе цього разу? Пропонуючи свою версію відомого сюжету, театр запрошує глядачів разом розгадати «загадки принцеси Турандот», навколо якої відбувається стільки надзвичайних, дивовижних подій.

Серце навпіл
« Серце навпіл » Родинна молитва

До 30-ї річниці здобуття Незалежності України. За новелами Марії Матіос «Апокаліпсис» і «12 службів». Серце навпіл …або зачнеться нова война, або на край упаде яка інша кара, а спокійна година встановиться людям хіба що по смерті… Вистава-одкровення «Серце навпіл» створена за двома новелами Марії Матіос та спеціально написаних авторкою для цієї постановки кількома ексклюзивними сценами. Трагічні події минулого століття в Україні на прикладі історій декількох українських та єврейських сімей розкривають ідею нескореності людського духу. Герої, попри жахливі суспільно-політичні обставини, знаходять сили як для опору, так і власне для життя. Ці історії не про пристосування, ці історії про прийняття ситуацій, смиренність, Любов і водночас про пошук найменшої можливості позбутися мороку, тоді, коли світла не видно навіть у найсонячніший день. Це не про релігійність, а про віру в людяність, цінності й Промисел. Віру в силу благання 12 знедолених жінок про порятунок всього краю. Про сміливість тих, хто вже втратили найцінніше, і їхню готовність втратити все. Про жагу до життя серед панування Сатани. Про порушення усіх можливих приписів задля торжества Любові, народження справжнього і надії на майбутнє. Марія Матіос: «Коли я занурююся в нашу історію, мені здається, що йду мінним полем, і я відчуваю себе письменником-сапером, який мусить все це розміновувати», – каже Матіос.

Кайдаші
« Кайдаші » Сімейна хроніка на 2 частини

Повість «Кайдашева сім’я» була написана у 1879 році. Стільки часу минуло відтоді, а що змінилося?! Отже, жили-були Кайдаші – велика родина: Омелько Кайдаш, його дружина, сини, невістки…  Поруч з ними – їхні сусіди, куми, що святкували разом з ними весілля, родини і таке інше. Було в їхньому житті все, як зазвичай буває у людей: свої радості, клопоти, сварки й примирення. Турбували їх вічні проблеми, пов’язані з поколіннями, – «батьки і діти». Також вічні повсякденні проблеми життя, коли стикаються «моє» і «спільне». Комічні ситуації в цій сімейній хроніці межують з драматичними подіями. Щоправда, суперечки в родині Кайдашів, такі смішні, дріб’язкові й дуже нагадують декого з нас, сьогоднішніх, в наших складних родинних взаєминах, в стосунках із сусідами, та й на ширшому рівні, так би мовити, в загальнодержавних масштабах, у нашому суспільному житті.

Вистава «Конотопська відьма» – багатолюдне, багатолике, яскраве, пісенно-танцювальне, музичне видовище. Мюзикл на 2 дії створено за мотивами бурлескно-реалістичної повісті класика української літератури Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». В Конотопі з відьмами боролися оригінально: їх просто топили. Через те, що кілька місяців немає дощу, що  хорунжівна Олена не хоче виходити заміж за сотника Микиту Забрьоху, що до Конотопа прийшла депеша: негайно вирушати у воєнний похід… А в усьому цьому винуваті вони, відьми! Тож, треба їх топити! Якщо відьма справжня, то вона аж ніяк не потоне… Розум і безглуздя, влада і прагнення будь-що отримати збагачення, здобувши посаду, всілякі забобони, важливість щирості у відносинах, розуміння, що кожен спроможний сам вирішити свою долю – все це є в повісті й у виставі театру.

Чого лише не трапляється на ярмарку!? Насамперед, ярмарок – то свято, небуденний світ, яскравий, багатобарвний, гамірний, багатий на  надзвичайні пригоди, жарти, таємниці – а як згадати ще історію з червоною свиткою, то взагалі страх бере! «Сорочинський ярмарок» – багатолюдне дійство, де кожен ярмарчанин – яскравий, неповторний, колоритний, кожен старається себе показати, бо ж він на видноті, на людях! Коротше кажучи, глядачам пропонується музична комедія – танцювально-пісенна веселогра про ярмарок, з розіграшами та переодяганнями, зі сватанням і весіллям, з черговим примиренням Солопія Черевика з його жінкою Хіврею, яка хоч і лається, і гуляє, а все ж – своя, рідна жінка!