З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Михайло Резнікович
Михайло Резнікович
Михайло Резнікович

Михайло Резнікович

Режисер, художник-постановник, автор музичного оформлення, керівник постановки, художній керівник.
Народний артист України

Український режисер. Народний артист України (1980). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1983). Член Національної спілки театральних діячів України. Академік Академії мистецтв України (1996). Герой України.

Народився 26 квітня 1938 р. в Харкові. У 1963 році закінчив Ленінградський інститут театру, музики і кінематографії (1963, майстерня Г. Товстоногова).

У 1963—1966, 1970—1982 роках режисер, у 1982—1984 роках — головний режисер Київського державного академічного російського драматичного театру ім. Лесі Українки; 1966—1970 роки — режисер-постановник Московського драматичного театру ім. К. С. Станіславського; 1984—1988 роки — головний режисер Новосибірського театру «Красный факел». Здійснював постановки у театрах Ленінграда, Москви, Варни, Пекіна, Хайфи. Поставив разом з В. Горпенком телефільм «Дощ у чужому місті» (1979, 2 а).

З 1994 року є генеральним директором-художнім керівником Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки.

Біографічні дані:
Дата народження: 26.04.1938 (84 роки)
Місце народження: Україна, місто Харків
Освіта: Російський державний інститут сценічних мистецтв
Актор  є  резидентом театрів:
Михайло Резнікович
Михайло Резнікович
Художній керівник
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 160
5.4
5.4
5.6
5.3

У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки. Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки. Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників. З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович. Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.

Ми знайшли 23 вистави, в яких
бере участь Михайло Резнікович
2.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
1.0
3.0
4.0
3.0

Нібито нічого несподіваного не віщувала звичайна сімейна вечеря, але саме вона одного разу перевернула з ніг на голову життя близьких людей. Нікому і до тями не прийшло, що банальний, на перший погляд, вибір імені дитині так гостро зачепить усіх членів родини, що вони вивернуть душу назовні і виплеснуть свою нестримну, накопичену напругу, розчарування та сумніви. Як вирішиться цей несподіваний випадок, який первісно виявився на кшталт безвинного жарту, чому він усіх навчить, з чим допоможе впоратися, аби врегулювати конфлікт, глядач дізнається наприкінці вистави!

Про Кохання. (Мої рідненькі)
« Про Кохання. (Мої рідненькі) » Історії з сімейного альбому
1.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
1.0
1.0
1.0
1.0

Люди живуть у наших душах і серцях, доки ми про них пам'ятаємо! У кожного з нас є іскра, запалена нашими предками, нашим родом... Вони жили в інший час, носили інший одяг, ходили іншими дорогами... Але жили і кохали не менш пристрасно та захоплено, ніж ми .... і навіть якщо ми не пам'ятаємо і не знаємо, якими вони були, вони продовжують жити в нас і наших дітях .... ми присвячуємо цю виставу нашим бабусям і дідусям, нашим батькам!!! З Любов'ю та Подякою!

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала загальнолюдській плеяді геніїв незгасимий Світоч – Тараса Шевченка, Тираноборця та Пророка, Спікера свободи, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», огненне слово, а в «Заповіті» дав їм заклик: «Кайдани порвіте!». Небагато кому випало безсмертя, досягти його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них двадцять п'ять – у кріпосному рабстві, десять – у солдатчині і засланні. А решту – воюючи з нестатками, хворобами, плекаючи нездійсненну мрію про створення сімейного вогнища, елементарного затишку у власному будинку – маленькій хатинці на батьківщині. У нинішньому театральному трактуванні, всупереч багаторічним хрестоматійним, заїждженим деклараціям і уявленням, гармонійно переплітаються багато мотивів з життя Поета і Художника: творчість, любов, розчарування, каяття, ненависть, здивування, популярність і забуття, прагнення все осягнути. «...Вистава про долю талановитої людини, яка потрапила під жорна системи. З одного боку, вона викувала його талант, з іншого – понівечила його життя. Це і Шевченко, і не Шевченко, і не лише Шевченко. В основі постановки – всі тексти, всі вірші Т.Г. Шевченка та спогади про нього. Але він був дуже різним. І слабким, і сильним, і добрим, і несправедливим. Ми торкнулися лише однієї складової його особистості, насамперед, обдарованості, тому не варто дошукуватися цілковито правдивої ідентичності його характеру. Це,швидше, легенда про Шевченка. Хоча і заснована на фактах його життя. Легенда про дуже талановиту людину, життя якої було зруйноване системою. Він багато знав, гостро відчував і заслуговував на краще людське щастя, але не судилося. ...У кожного свій Шевченко, як і у кожного – свій Пушкін. У нас – ТАКИЙ!..»

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
5.0
6.0
4.0

П'єса, у якій два персонажі – Цензор і Автор. Цензор робить свої зауваження, Автор редагує свій текст. І далеко не завжди ці виправлення шкодять драматургічному матеріалу, який розглядається. Долаючи труднощі, авторська фантазія вирує! А деякі ідеї від Цензора взагалі на зразок «зумисне не вигадаєш». Окрім «роботи» над комедійною п'єсою, вони провадять цілком життєві розмови. І, оскільки майже тиждень щодня «працюють» пліч-о-пліч, розкриваються їхні характери. В'їдливо-відповідальний Цензор («Я не маю почуття гумору зовсім») і запопадливий, готовий зробити все, аби п'єсу взяли, Автор. Покірність драматурга – це спосіб боротьби з цензурою, усі прискіпування до п'єси перетворюються у жарти, і Цензор (позбавлений почуття гумору!),  як не дивно, стає співавтором цих жартів ... АЛЕ як змінюється до фінального діалогу-поєдинку ставлення Цензора і до Автора, і до його комедії, та й до самого театру... А текст п'єси водночас можна розбирати на цитати! Мистецтво змінює людей, сміх лікує. А, як відомо, у сміху, як і в суперечці, народжується істина.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
5.8

«Вид з мосту» («A View from the Bridge», 1955) – одна з найкращих п'єс Артура Міллера, драматурга, якого справедливо називають американським Шекспіром. В основу п'єси лягла історія, що відбулася в реальному житті, в одному з італійських кварталів Брукліна (Нью-Йорк) у п'ятдесяті роки минулого століття. На що здатна людина, одержима пристрастю? Трагічна історія про кохання та ревнощі, про дружбу і зраду.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

П'єса «Антігона» – класика світової інтелектуальної трагедії XX століття, складна, відточено-красива сучасна версія античного міфу, яка під пером Жана Ануя перетворюється в нестримну історію про максималізм періоду становлення особистості, жагу до істини і непереборний людський потяг до свободи. Чи варто жертвувати власним життям заради високих ідеалів? Чи варто всупереч усьому обстоювати свої принципи? Що таке героїзм – сила духу, природна відвага, чи тимчасовий подорожній того ж, можливо, «наївного» максималізму юної жінки, яка намагається розставити всі крапки над «i»? Будувати життя за якимось певними правилами та канонами... Вистава не дає очевидних відповідей, не пояснює, що є добре, а що погано, не змушує стати на чийсь бік і не нав'язує мораль, але якимось чином може «перетормошити», «заплутати» глядача в його власних емоціях, а потім, по закінченню дійства, «відпустити» додому. І ми будемо з надією усвідомлювати, що публіка покине зал «під враженням» із сотнею питань, які її глибоко схвилювали.

4.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
4.0
5.0
4.0

Ми вирішили назвати творчий вечір театру "Cуміш небес і балагана" (саме так говорив про мистецтво чудовий поет ХХ століття Давид Самойлов). Це вистава-спогад про те, що було в житті театру за довгі роки його існування в просторі Києва та України. Спогад про людей, які творили історію і славу цього театру. Адже 2016 рік, для нашого театру став роком декількох знаменних дат - 125 років від дня створення першого стаціонарного російського драматичного театру в Києві, 90 років із дня надання йому статусу «державний» і 75 років з дня присвоєння йому імені Лесі Українки. А ще - це своєрідний вечір акторських бенефісів. У цей вечір ви отримаєте рідкісну можливість побачити всіх своїх улюблених акторів на одній сцені в різних ролях. У творчому вечері бере участь вся трупа театру.

4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.3
4.7
4.7
4.7

"Оголена зі скрипкою" – гостросатирична комедія популярного англійського актора, драматурга, комедіографа, композитора і дотепника сера Ноела Пірса Коуарда (1899-1973). ...Помер всесвітньо відомий художник-авангардист, картини якого виставляються в кращих музеях світу і продаються за шалені гроші. Після похорону його родичі несподівано дізнаються, що покійний за своє життя не написав жодної картини. Як таке трапилося і що відбулося згодом, ви дізнаєтесь, переглянувши виставу. «...П'єса Ноела Коуарда - про цінності в житті та мистецтві, справжні й уявні, про помутніння людей на уявних цінностях, про фантастичні спекуляції громадською думкою. І ще - про людський цинізм та жадібність, які запаковані в глянцеву обгортку уявного духовного стоїцизму та фальшивої порядності». (Михайло Резнікович)

4.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
4.5
4.5
5.5
3.0

«...На вулиці до молодого чоловіка, який поспішає на ділову зустріч, раптом з проханням про допомогу звертається незнайома жінка. Вона пропонує йому гроші, але не каже прямо, яка послуга їй необхідна. Згодом з'ясовується, що їй потрібна... «суща дрібниця»... Яка?.. Про це глядач дізнається, відвідавши нашу виставу, під час якої відбудеться багато цікавого і несподіваного». (Д. Морозов) «Ненормальна» - це жорстка історія, часом трагічного, часом комічного змісту, що тримає глядача в напрузі до останньої репліки. Недарма кажуть: якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани. Жінці і справді нічого не може завадити... окрім любові.

Майже водевільні події, старі і вічно нові життєві історії в запитаннях та відповідях, взяті зі сторінок «Строкатих оповідань» Антоші Чехонте (він же – Людина без селезінки) 1880-х років. Це своєрідний колаж з міні-вистав, в основу якого лягли чеховські оповідання: «Дочка Альбіону», «Довгий язик», «Обиватель», «Гаманець», «Комік». Кожна займає хвилин п'ятнадцять-двадцять, але за цей час герої виявляють в собі такі емоції і почуття, про які вони самі вважали за краще б мовчати. На жаль, у цілком симпатичних людей оголюються далеко не найкращі якості, і для цього достатньо одного, нехай навіть незначного, випадку. Яка подія може пустити навскіс життя успішного громадського урядовця і його дружини? Яка ситуація перетворює нерозлучних друзів у тварин, готових перегризти один одному горло? Що ж сталося такого, що в невинних очах молоденької дружини чоловік раптом виразно побачив розпусту? Чому відставний військовий, мирно розмовляючи з гостем, так раптово вибухнув гнівом? «Дрібниці життя» – це концентрат. Емоцій, почуттів, подій. А концентрат, як відомо, треба споживати маленькими дозами. Щоб не стало погано. Від думки, що людська натура слабка перед спокусами до такої міри, що сама навіть не підозрює цього. Виставу створено на основі самостійних робіт, зроблених артистами театру. У виставі звучать старовинні російські романси: «Сховався місяць за хмаринку» (музика О. Дюбюка на слова В. Чуєвського), «Бубонці» (музика В. Бакалейникова на слова О. Кусікова), «Тебе віднімуть у мене!» (Музика і слова Саші Давидова, він же О.Карапетян).

4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.3
4.3
4.7
5.0

За 90-річну історію нашого театру своє друге втілення на його сцені отримала яскрава, бездоганна за жвавістю і дотепністю комедія "Пані міністерша" (1928), створена великим сербським драматургом Б. Нушичем (1864-1938). Герої цієї комедії мешкають у спокійному життєвому просторі, де немає ні бурі, ні негоди, ні землетрусів, ні інших незвичних катаклізмів. Це середовище середнього буржуа міцно відокремлене щільною стіною від усіх тих вітрів, що хитають суспільством. Усі живуть в своїх кімнатах, а вулиця стає для них справді окремим світом, буквально закордонням, де події, що глобально потрясають країни і континенти - це лише післяобідні напівдрімотні читання. Та раптом з цього середовища, наче у лотереї, було взято за руку і висмикнуто одну добропорядну, вірну дружину і хорошу господиню. Саме пані Живка Попович неждано-негадано піднялася над нормальною, як здавалося б, стабільністю життя. До цього часу її чоловік, добросовісний чиновник середнього рангу, отримував платню, якої ледь вистачало на життя. Тому сім’ї доводилося викручуватися, робити дрібні борги "до зарплатні", перешиваючи старий одяг ... Але що раптом сталося? А те, що чоловікові пані Живки зненацька запропонували портфель міністра. Справді, може і запаморочитися у голові бідної жінки, яка звикла до інших ритмів, норм, правил поведінки. Перед Живкою відкрилося великі можливості для діяльності, у ній раптово прокинулися марнославство, ексцентричність, користолюбство, заздрість, нетерпимість. Навколо цього раптового перетворення героїні комедії, пов'язаного з історією її піднесення і гіркого падіння, і тримається уся інтрига. Комедія характерів у найкращих своїх традиціях геніально поєднується з комедією моралі.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
5.3
5.7
5.4
5.6

Ця вистава про любов та ненависть, у всі часи. Про доброту, яка проявляється у найекстремальніших ситуаціях, про людське лицемірство, безкорисливість, зраду та справжню душевну порядність. А ще про велику музику, без якої немає місця на землі. Майже детективна історія, у якій герої тримають зал у напрузі протягом усієї вистави.

Дім – святе місце, пов'язане з дитинством. Спогади про нього найтепліші, найщасливіші, найрадісніші. Коли на душі тривожно, поринаєш до милої серцю оселі, до батьків... Молода Коріна (нині Єлецька) покинула рідні пенати, ще дитиною. Кузовкін, ніколи не мав власної домівки: позбувшись в молодості спадщини, він став нахлібником у Коріних. Відігравав роль дворового блазня. Все своє життя задовольнявся малим: стерті чоботи, тарілка їжі, та й що буде. Минали роки. І ось настав довгоочікуваний момент зустрічі: пишна красуня з Петербургу, яка приїхала після семирічної відсутності погостювати в рідну садибу, і старий-дармоїд, що мешкає тут з молодості «на хлібах». Вона радіє, плаче, згадує... Він вбирає всі її рухи, кожне слово... Новоспечений чоловік Єлецької, найближчі сусіди, за старою звичкою, насміхаються над убогим старим Кузовкіним, підпоюють його, знущаються. Але приниження не вбиває благородства! Таємниця, що вирвалася назовні із самих надр стражденної людської душі, миттєво змінює поворот подій. Але і таємницю у нього відбирають! А що ж натомість? І чи можливо людині сьогодні, як за часів Тургенєва, відстояти своє розтоптане достоїнство, відбутися як особистість? У кого шукати співчуття? І яку ціну за нього необхідно заплатити? Тонка, поетична, «прозора» вистава про доброту і розуміння, про благородство душі людської, дивацтва кохання та його таємниці, про тягар самотності...

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Наполеон Бонапарт - фігура в історії людства доволі масштабна і знакова. Не дивно, що життя легендарного французького імператора, хвилюючи душі і серця представників багатьох поколінь, стало загальним надбанням. Відлуння слави великого полководця долітає і до наших днів, породжуючи нові численні міфи про його долю, розширюючи горизонти для творчих пошуків. Театр, для якого не існує ані часових, ані жанрових меж, також не втрачає можливості звернутися до особистості Наполеона. І цього разу, завдяки чеському драматургу Іржі Губачу, Бонапарт постане перед глядачем у досить незвичній іпостасі - одним із головних персонажів комедії. Саме так! Наївної, дуже душевної і доброї комедії. Дія відбувається у 1819 році на острові Святої Єлени. Це вигадана історія про те, як проста корсиканка з королівським ім'ям Жозефіна завоювала довіру відставного імператора, перед яким колись тремтіла вся Європа. Ставши справжнім другом і ад'ютантом його імператорської величності, ця дивна, смішна і хоробра жінка змусила Бонапарта забути про свою велич, повернула йому прості людські бажання - танцювати та співати, сваритися і сміятися по-корсиканськи...

Це сценічний роман у листах, що належать А.П. Чехову. Думки письменника розумні, тонкі, пронизливі, сповідальні, правдиві, парадоксальні, образні - вони на всі часи. У листах звучить непідробний біль, майже відчай, від трагічного нерозуміння суспільством дару таланту, біль, що відкидає банальність в сприйнятті літератури і мистецтва. Як сказав М. Резнікович, «ставлячи і граючи «Насмішкувате моє щастя», ми мимоволі торкаємося і до глибоко захованої особистої драми Чехова. Гіркота Чехова, помножена на вимушену самотність - майже в'язницю - в Ялті, де йому доводилося проводити зими через хворобу, народжувала ці дивовижні за своєю тверезістю та мудрою безнадійністю думки, під якими і сьогодні можуть підписатися чимало». Ці слова належать режисерові вистави, його творцю - Михайлу Юрійовичу Резніковичу. Ця вистава двічі бачила підмостки Театру російської драми. Вперше це відбулося майже сорок років тому, в 1966 році. Поставлена тоді вистава з незмінним успіхом йшла на сцені вісімнадцять років. І ось, через тридцять сім років, "Насмішкувате моє щастя" знову на нашій сцені.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.3
5.3
5.0
5.3

Як часто ми не можемо усвідомити свого щастя, вічно незадоволені собою та іншими, висуваємо претензії - нас, мовляв, недостатньо люблять, не цінують, не розуміють... І в один момент, піддавшись скороминущій пристрасті, яка, як нам здається, і є те саме справжнє почуття, спалюємо мости, знищуємо все, що створювалося власними руками. А коли приходить протверезіння, поспішаємо назад, склеїти уламки колишнього життя в надії повернутися і повернути. У такій ситуації опинилася Юлія, героїня п'єси "У цьому милому, старому домі", створеній видатним драматургом Олексієм Арбузовим у другій половині двадцятого століття і прочитаній Михайлом Резніковичем разом з акторами театру на початку століття двадцять першого. Це четверте звернення режисера до драматургії всесвітньо відомого автора. Між минулим та Юлією розверзлася безодня, час затягнув глибокі сердечні рани, а чоловік, залишений Юлією в цьому минулому, впорався і з ситуацією, і з собою, і своїм болем відкрив своє серце для нового кохання. Повернувшись за давно залишеним та легко забутим почуттям, вона розуміє, що назад дороги немає. І хоча в цьому милому старому будинку все для неї рідне, вона тут вже чужа. Запізнилася... Її поїзд "промчав, на стиках брязкаючи, замовкли колишні оркестри". Її місце у серці чоловіка, покинутого нею, зайняла інша. І звуть цю іншу, яка подарувала йому надію і любов - Ніна, - світла, відчайдушна дівчина, смішна і зворушлива. Інша. І наш герой, - Костянтин, - розчинився в ній, не залишивши колишній дружині ні можливості, ні шансу на відновлення минулих стосунків. Навіть діти, їхні спільні діти - Юлії і Гусятникова, що встигли подорослішати за час розлуки, - дозволили новому коханню батька: «БУТИ». Як проявить себе Юлія в сформованій ситуації? Чи вистачить благородства, жертовності та розуміння? Чи зуміє вона дозволити бути щасливим тому, кого, колись не роздумуючи, поранила, чи буде відстоювати своє право на сімейне щастя і любов?

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.0
4.8
5.5
5.0

Ця історія – своєрідна сага про трьох літніх чоловіків, які пройшли війну. Вони доживають свій вік в богадільні, при цьому зберігаючи у собі величезну любов до життя, один до одного, бажання рухатися до заповітної мрії, почуття гумору і непохитність перед труднощами. Їх життєлюбність створює ілюзію, в якій кожен стає щасливим, – тут і зараз! І ще: загальна мета, одна на трьох – дійти, попри все, до «заповітних тополь», нехай і міфічних... А ось чи дійдуть до них наші герої, чи збережуть себе, свою віру, любов до людей, щирість і відкритість, сподіваємося, буде вирішувати і осмислювати дорогий наш глядач!

Як відомо, абсолютну впевненість у завтрашньому дні можна отримати тільки післязавтра. Життя може принести будь-які сюрпризи. Здавалося б, що незвичайного може очікувати міністерський чиновник у своєму кабінеті на початку чергового робочого дня? Та все, що завгодно, наприклад, незнайома молода жінка. Як вона сюди потрапила? Хто вона? Зрозуміло єдине - ніхто не потрапить до міністерства випадково…

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.4
5.4
5.8
5.4

Давньогрецьких класичних трагедій і комедій часів античності тепер майже не ставлять. А ось за сучасну грецьку досить гостросоціальну комедію, написану не дуже давно, в середині ХХ століття, з азартом взялися у Театрі російської драми ім. Лесі Українки! Так, у репертуарі театру на суд глядача представлена п'єса грецького драматурга Дімітріса Псафаса «Потрібен брехун!» Хто ж він, цей брехун? Звичайний хлопець, який має талант «обвести навколо пальця» будь-кого. І, звичайно, він просто знахідка для народного обранця - депутата (ці діячі вже давно і всюди перетворилися на комічних персонажів), який наобіцяв довірливому народу «золоті гори», а після виборів мирно спочивав на лаврах слави! Так, брехун для нього - знахідка, якби не один нюанс - хлопець пристрасно закохався у дружину народного обранця. Ні, це не соціальна сатира в дусі Арістофана, і не передача «Дом 2", а просто відпочинок для всієї родини. З пригоршнею роздумів навколо старої істини, про яку часто забувають: якщо постійно брехати, тобі вже ніхто не повірить. Навіть якщо ти будеш щирий як ніколи!

Чи легко любити? Любити людину, яка подобається багатьом – так. А якщо об'єкт любові не вписується в загальноприйняті рамки стандартів краси? Якщо треба щоразу захищатися від глузувань навколишніх або ховатися від їхніх співчутливих поглядів? Це вже складніше. Коли Том познайомився з Еллен, він навіть і не підозрював, як йому буде важко надалі. Несподівано, на противагу його почуттів до коханої, було серйозно, категорично поставлено думку людей, яких він не любив і, загалом-то, не дуже поважав. Але найкраще про п'єсу говорить сам автор: «У "Жирній свині" я бачу себе. Ця історія про людську слабкість при неймовірних труднощах, з якими багато хто з нас стикається, коли намагається прожити, захистити, зберегти те, у що вони вірять. І в цьому весь я, – благі наміри і напрочуд жалюгідні потуги зберегти обличчя , коли доходить до справи . Героїзм – річ важка». Чи витримає Том випробування, яке принесла йому любов до неординарної, «нестандартної» жінки, чи «піддасться на просте бажання подобатися і вписуватися в хоровод життя»? Про це глядач дізнається тільки в останні хвилини вистави .

Присвячується 150-річчю від дня народження Лесі Українки, видатної української письменниці та громадського діяча, однієї з центральних постатей національної культури та 80-річчю від дня присвоєння театру імені Лесі Українки.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.2
4.8
5.0
5.7

«Ромео і Джульєтта» – найкраща у світі п'єса про кохання. Про кохання та ненависть. Характери, ситуація і життєві мотиви, присутні в італійській основі сюжету, створюють разючу правдоподібність до сумної повісті про веронських закоханих. І ця п'єса не менш актуальна і сучасна, ніж у 1595 році.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Що може бути сильнішим від спопеляючої пристрасті? Нічого! - так колись думав Дон Жуан, повертаючись від однієї звабленої ним донни до іншої. Любов, потяг - ось що вело його цим шляхом, доки випадок не звів його з честолюбною донною Анною. Ця жінка докорінно змінила його уявлення про щастя, призначивши досить високу ціну за володіння собою. Але закохані не можуть бути дріб'язковими, тож Дон Жуан не зупиниться, навіть якщо доведеться дорого платити за любов. І ось вже статуя Командора прикрашає цвинтар. Честолюбна донна Анна приміряє на Дон Жуана Командорський плащ, а на себе - королівську корону. Але грянув грім, надвоє розкололося небо - і важкі кроки кам'яного велетня наповнили душі закоханих крижаною хвилею страху. Відплата... Так вже трапилося, що назавжди останньою коханою Дон Жуана залишилася донна Анна. Це, мабуть, єдине, що поєднує усі історії про Дон Жуана, розказані Мольєром і Фришем, Пушкіним та Цвєтаєвою. І, нарешті, історія пристрастей, де немає прірви між почуттями та розрахунком, де воля жінки - закон для чоловіка, історія кохання, придумана Лесею Українкою. Нинішня вистава - п'яте звернення театру до драми великої української поетеси після 1939, 1946, 1951, 1971 років.