З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Павло Примак
Павло Примак

Павло Примак

Актор.

Народився 12 липня 1998 року. Закінчив КНУТКіТ ім. Карпенко-Карого, майстерню О.М. Шварського.

Своє життєве кредо визначає фразою: «Якщо не хочеш помилятися – треба мати досвід. Щоб мати досвід – треба помилятися».

Біографічні дані:
Дата народження: 12.07.1998 (23 роки)
Місце народження: Україна
Освіта: Київський національний університет кіно, театру і телебачення ім. І. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Юлія Пивоварова
Юлія Пивоварова
Художній керівник
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
4.6
4.6
5.3
5.6

Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В.С.Василька засновано в листопаді 1925 року під назвою «Одеська українська Держдрама». Сучасне ім`я театру з 1995 року нерозривно пов`язане з видатним українським актором, режисером, драматургом, істориком і теоретиком сценічного мистецтва, театральним педагогом Василем Степановичем Васильком, який присвятив цій трупі чимало плідних років життя та творчості. Зараз трупа театру має в своєму складі талановитих акторів всіх поколінь, до неї входять двоє народних артистів України, одинадцять заслужених артистів та заслужений діяч мистецтв України, великий загін обдарованої молоді – випускників провідних мистецьких навчальних закладів. Провідні актори театру – народні артисти України Ольга Равицька та Анатолій Дриженко, заслужений артист України Яків Кучеревський, артисти Євген Юхновець та Сергій Ярий за свої ролі в кіно стали улюбленцями кіно- і телеглядачів далеко за межами Одеси. Головною ж своєю метою в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В.Василька, як і завжди, вбачають розвиток української культури і духовного відродження суспільства.

Ми знайшли 13 вистав, в яких
бере участь Павло Примак
Емігранти
« Емігранти » Трагедія абсурду на одну дію

«Емігранти» – одна з найвідоміших п’єс польської драматургії та світового театру загалом, у якій відверто йдеться про те, що зазвичай намагаються не виставляти на показ. У цій історії мало сентиментів, вона відверта, сувора і чоловіча. Двоє емігрантів, імен яких ми навіть не знаємо, дуже різні, хоча й опинилися в однаковій ситуації – без своїх родин, без можливості обіймати дітей і радіти їхнім успіхам, в чужій країні: один заробляє тим, що копає канави, інший – втік з країни через політичне переслідування і планує написати важливу книгу про цінності. У силу обставин чоловіки винаймають в підвалі (на дні) найдешевше житло і змушені зустрічати разом Новий рік. Тож нарешті у них з’являється можливість відверто поспілкуватися і проговорити несказане. Кожен упевнений, що знає сусіда як облупленого, і йому є чим дорікнути. Так чи зможуть вони почути один одного, які таємниці відкриються, кого перш за все вони ошукують, розказуючи про свої плани і мрії, що станеться внаслідок зіткнення двох різних світоглядів? Чи знайдемо ми в цій історії, написаній майже 60 років тому, себе, чи отримаємо відповіді на актуальні питання, чи станеться катарсис? Дізнайтесь, прийшовши на виставу! У камерній, майже інтимній обстановці зустріч з собою справжнім (ньою) може стати зовсім несподіваною. На виставі працює стробоскоп. Вагітним і людям, які страждають захворюваннями нервової системи до перегляду не рекомендується.

Приречені танцювати
« Приречені танцювати » Марафон тривалістю в життя

На вас чекає феєрична атмосфера найбільшого у світі танцювального марафону з яскравим світлом, запальною музикою, карколомною хореографією, блискучими костюмами й красивими людьми! Бо коли в житті немає світла й ти на шаленій швидкості мчиш у прірву, то найбільший у світі танцювальний марафон створений подарувати тобі свято в жахливій атмосфері, з шаленим грошовим призом здається справжнім порятунком! Адже втеча від сірої буденності в шалені веселощі – то звична пігулка, до якої вдається людство. І дарма, що виглядати потрібно яскраво й красиво, випромінюючи щастя й успіх, дарма, що треба танцювати – запально й безперервно, відпочиваючи не більше 10 хвилин. Усі учасники прийшли перемогти й урятувати своє життя. Такі різні учасники: юний і сильний ковбой, сивий і бувалий у бувальцях моряк, вагітна наївна жінка та безпорадний розчарований фермер, цинічна дівчина з гірким минулим і немолода безперспективна колишня актриса – усі вони, як загнані коні, «на останньому диханні» зроблять усе для своєї перемоги. А от чи всім стане сили дістатися фінішу? І чи існує життя після марафону? Адже загнаних коней пристрілюють – чи не так?!

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.5
4.0
4.0
4.5

Вистава «Стусанина» інспірована та поставлена за віршами Василя Стуса.У виставі «Стусанина» використовуються: - вірші Василя Стуса («Мені здається, що живу не я», «Звіром вити, горілку пити», «То все не так», «В мені уже народжується Бог», «Чого ти ждеш», «Із літопису Самовидці» та інші - музика гуртів Rammstein та Bohren & der Club of Gore - українська народна пісня та сибірський рок - підвал центру Леся Курбаса…Це вистава про відчуття ліктя товариша і про відчуття ліктя під ребрами... Про те, якими ми могли би бути, і про те, якими ми є...8 чоловіків, 19 текстів, 1 сцена «Стусанина» неминуча...

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
5.0
6.0

Гірський край – дивовижний, незбагненний світ. І гуцули – особливий народ, плем’я, в якому панують свої закони, які відчувають по-особливому навколишній світ… Дух предків – в них, в глибинах душі. Треба лише відчути цю споконвічну єдність з предками… Адже ми всі – продовження наших предків. Ми спокутуємо їхні гріхи. У цьому музично-пластичному дійстві з безліччю метафоричних сцен, образів-символів йдеться про автентичність і спадковість поколінь, про історичні витоки народу. В центрі сценічної оповіді, звичайно ж, історія кохання Івана та Марічки… Пронизливо трагічна. Фатальна, в якій поєднались кохання і ворожнеча роду людського. Вистава йде у форматі творчої майстерні «Глядач на сцені»

Місто мого дитинства
« Місто мого дитинства » вистава на 2 дії, за п'єсою "Старі будинки"

Хтось стверджує, що Одеса – це не місто, а Рай. Інші кажуть, що Одеса – справжній, що зачаровує оазис в пустелі Космосу. А що ж – самі одесити? А вони просто живуть тут. І, звичайно, посміхаються, коли чують чергову баєчку про себе … А як живуть вони, чим живуть, яким повітрям дихають? Про це, власне кажучи, і та п’єса, яку створили колись три талановитих і молодих тоді одесита – Георгій Голубенко, Леонід Сущенко та Валерій Хаїт. І назвали її “Старі будинки”. І поставили по ній уявлення, де головну роль виконував легендарний Михайло Водяний. Що й казати, запам’яталося багатьом! І так полюбилося, що через кілька десятиліть вже в нашому театрі поставив Ігор Равицький цей спектакль, і зазвучав він під новою назвою “Місто мого дитинства” – по-новому, але зберігши те неперевершене тепло одеське, яким славиться з давніх часів наша чорноморська перлина . Тому одесити одеситам відтворять на сцені нашу з вами улюблену і рідну Одесу. Погодьтеся, це варто подивитися і послухати

Собаче серце
« Собаче серце » Жахлива історія
4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
3.5
3.5
4.5
4.5

Професор Преображенський, який займався питаннями збереження молодості й водночас мріяв поліпшити людську расу, відчувши себе спроможним на експеремент, із науковою метою пересадив безпритульному псу людські залози та гіпофіз мозку, намаагаючись перетворити собаку на людину. Але зухвалий експеримент мав непрогнозовані й трагікомічні результати. Поліграф Поліграфович Шаріков, а саме так назвали новостворену істоту, починає все більше нагадувати чоловіка, органи якого йому пересадили (донора) — п’яницю Клима Чугункіна, і починає руйнувати затишний і гармонійний світ професора і його близьких. Саме тому лікар вирішує повернути пацієнта до його початкового стану. А чи вдасться це йому, дізнайтеся безпосередньо на виставі! В інсценуванні, окрім знаних метафор та алегорій, з’являються ремінісценції на інші твори Михайла Булгакова («Фатальні яйця» та «Морфій»), та прозорі алюзії на наше сьогодення. Цитати, які давно вже стали афоризмами, отримають нове звучання. Адже відоме в 20-х роках минулого століття листування Енгельса з Каутським, яке в повісті Швондер порадив почитати Шарікову, мало хто з сучасників осилив, тому режисер й авторка інсценування апелюють до впізнаваних сучасних реалей – листування сьогоднішніх політичних діячів. У виставі також актуалізовані соціально-політичні й морально-філософські проблеми: ставлення до революційних перетворень, до влади, проблеми відповідальності людини за свої дії і вчинки, особливо щодо брутального втручання в закони природи. Нове звучання отримали питання відповідальності інтелігенції перед своєю країною, «внутрішня еміграція» творців, загострене почуття власної гідності, прагнення понад усе бути вільною людиною, сміливе викриття вад державної системи, протест проти абсурдного соціального устрою, проти насильства.

Енеїда ХХІ
« Енеїда ХХІ » Епічна травестія на 2 дії
4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
3.5
3.5
5.5
6.0

Бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського «Енеїда» відома нам з шкільної хрестоматії. Троянський отаман Еней після багаторічних поневірянь разом зі своїм військом засновує омріяну державу в Римі – такий сюжет був описаний римським поетом Вергілієм. Потім – переспіваний на новий лад українським письменником Іваном Котляревським. А що ж у наш час? Наш сучасник, драматург Віталій Ченський, також переосмислив давній сюжет, запропонувавши свою версію про мандри та долю Енея і його побратимів. «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…». Був і таким залишився, прийшовши до нас, у XXI століття – третє тисячоліття? Але ж часи змінилися. Змінився світ. І як почувається в ньому Еней, всі Енеади? Чи продовжують впливати на світ ті, що сидять на Олімпі? У виставі «Енеїда XXI» давній сюжет, класичні сатира і гумор, перекладені на сьогодення. Тому і виникають час від часу в цій виставі сучасні реалії, прикмети нашої доби – сьогодення із звичним Інтернетом, Фейсбуком, літаками, мітингами, з далеко не нормативними словесними суперечками на зборах, на вулицях, в транспорті тощо… Та й Боги все частіше спускаються на Землю і втручаються в справи громадян. А Еней… чи знайде він у нас свою «обітовану», омріяну землю? Театр запрошує глядачів поміркувати над всіма цими питаннями. І посміятися, і, можливо, уважніше подивитися на навколишній світ.

Головний герой – Жорж – єдиний син у сім’ї, але з батьками нема порозуміння і близькості. Вони – сибарити, розпещені розкішшю, на яку ніколи не вміли заробити, легковажні марнотрати, які ніколи не жили винятково на власні кошти. Кожен пильнує свої власні інтереси й проживає своє життя. Батько – франт і пустомеля, мати – екстравагантна модниця, зусилля якої направленні перш за все на збереження молодості й «тримання планки» перед подругами. Є у Жоржа і друг Робер, який разом зі своєю дружиною живе в його ж домі, і теж вважає себе частиною родини. Робер – дармоїд і нахаба, цинік, який знає про інтимні стосунки між його дружиною і Жоржем, але продовжує вдавати сліпого, виправдовуючи своє існування життєвими обставинами. «Сім'я» переконала Жоржа одружитися з жінкою, яку він не кохав, і змушує Жоржа залишатися в ненависному шлюбі, оскільки саме його дружина Анрієтта і утримує в розкоші всю цю ораву. Чи вистачить рішучості Жоржу хоч щось змінити у своєму житті? У виставі лунає жива музика у виконанні тріо (кларнет, акордеон і скрипка), яка допомагає зануритися в атмосферу Франції 30-их рр. ХХ століття. Вистава естетична: красиві актори, вишукані костюми, атмосферна музика..

Одруження
« Одруження » Цілком неймовірна подія

Звісно, одруження для кожної людини – неповторна подія. Але в усі часи  весільний сюжет вибудовувався майже однаково. Микола Гоголь написав на тему одруження комедію, в якій трапляється чимало дивовижних, навіть чудернацьких, подій. …Агафія Тихонівна  палко мріє про весілля, про судженого: щоб був він найгарніший, найрозумніший і… – можна продовжувати і продовжувати – най-най-най… От і з’являються в її уяві женихи. Один за одним. Кожен – в сорочці, що вона заздалегідь для весілля приготувала, з такими  неймовірно гарними словами освідчення в коханні. Кого ж з них їй обрати? Хто з них найкращий? А, може, метка сваха Фекла ще не всіх їй показала?! А раптом вибереш якогось диявола в женихівській подобі… Ото біда буде! Все це є в комедії Миколи Гоголя. І є у виставі режисера Івана Уривського, котрий створив за мотивами класичної п’єси надзвичайну виставу, сповнену глибинної народної мудрості, метафористичну, образну, що вражає і хвилює, і спонукає до роздумів.

Демони
« Демони » сатирично-містична драма

У кожної людини є свої демони. Це історія про стосунки двох жахливо щасливих людей. Російський пацанчик-безхатько Славік, із загадковою, ніким не зрозумілою душею та хворобливими амбіцями, та Нінка, королева самогону, яка щодня святкує життя! І з радістю, і надією погоджується прихистити вдвічі молодшого за неї прибульця у своєму будинку в містичному гоголівському селищі Глибокому. Чи не всі герої драми втратили об’єктивні причини на щасливе й безтурботне життя. І коли суцільна меланхолія, непозбувна бентега та повне розчарування досягають свого апогею – вони починають прагнути яскравого свята, вічного кохання та вірної дружби. Проте тут на них і чекає близька зустріч із власними внутрішніми демонами.

Політ у ритмі танго
« Політ у ритмі танго » Музично-пластична вистава

Аеровокзал живе своїм звичним життям… Тут завжди багатолюддя. Літаки прилітають і відлітають. Працівники митниці, стюардеси, інші працівники аеропорту зосереджено виконують свою роботу. У кожного пасажира, що очікує свого авіарейсу своя історія, свої турботи. Тут, в аеровокзалі, дивовижним чином переплітаються поезія і проза життя… Плине життя, показане засобами танцю. Об’єднує всіх чуттєвий, емоційний, виразний танець – танго. В ньому сконцентроване життя, долі… зустрічі й прощання, кохання й біль від непорозуміння, втрати, надії й сподівання.

Останній день літа
« Останній день літа » Історія без антракту
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Показано один день з життя головного персонажа – Віктора Олексійовича Зілова. Один день з життя, в якому є начебто все, що потрібно людині: успішна кар’єра, ті, кого називають друзями, кохана дружина, інші жінки, котрі закохані в нього… І є мрія, що збувається один раз на рік, – полювання на качок. Тільки чи здійсниться ця мрія цього разу? В останній день літа для Віктора Зілова стільки накопичилося подій, що про полювання годі й думати. «Хоча п’єса була написана за радянських часів, наприкінці 60-х років минулого століття, історія Віктора Зілова в нашій виставі – поза часом. Певною мірою це – психологічний трилер. Ми прагнули зрозуміти першопричину, чому Зілов дійшов до своєї духовної кризи. І запросити глядачів до діалогу про проблеми сьогодення, щоб всім разом замислитись над тим питанням, чи є у Зілова в його житті вибір?», – так пояснює режисер вистави Іван Уривський свій творчий задум.

Кайдаші
« Кайдаші » Сімейна хроніка на 2 частини

Повість «Кайдашева сім’я» була написана у 1879 році. Стільки часу минуло відтоді, а що змінилося?! Отже, жили-були Кайдаші – велика родина: Омелько Кайдаш, його дружина, сини, невістки…  Поруч з ними – їхні сусіди, куми, що святкували разом з ними весілля, родини і таке інше. Було в їхньому житті все, як зазвичай буває у людей: свої радості, клопоти, сварки й примирення. Турбували їх вічні проблеми, пов’язані з поколіннями, – «батьки і діти». Також вічні повсякденні проблеми життя, коли стикаються «моє» і «спільне». Комічні ситуації в цій сімейній хроніці межують з драматичними подіями. Щоправда, суперечки в родині Кайдашів, такі смішні, дріб’язкові й дуже нагадують декого з нас, сьогоднішніх, в наших складних родинних взаєминах, в стосунках із сусідами, та й на ширшому рівні, так би мовити, в загальнодержавних масштабах, у нашому суспільному житті.