З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Андрій  Пономаренко
Андрій  Пономаренко
Андрій  Пономаренко
Андрій  Пономаренко
Андрій  Пономаренко

Андрій Пономаренко

Актор.
Заслужений артист України

Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення  ім. Карпенка-Карого у 2005 р.  У театрі ім. Лесі Українки  з 1.12. 2004 р.

Біографічні дані:
Місце народження: Україна, селище Здоровка
На сцені з 2004 року (18 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Михайло Резнікович
Михайло Резнікович
Художній керівник
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 160
5.4
5.4
5.6
5.3

У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки. Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки. Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників. З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович. Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.

Ми знайшли 13 вистав, в яких
бере участь Андрій Пономаренко
5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.6
5.8
5.6
5.6

Такої міжнародно-смішної п'єси не було вже давно. Навіть важко собі уявити, що завжди надто стримані мешканці туманного Альбіону можуть так сміятися, та ще й над самими собою. І все ж, ця п'єса була удостоєна премії Лоуренса Олів'є як краща англійська комедія 1991 року, і уже протягом десяти років не покидає сцени у всьому світі. № 13 ("Шалена ніч, або одруження Пігдена") Рея Куні – це комедія ситуацій, що давно полюбилася глядачам, але від цього не стала менш захоплива та весела, адже ніколи не знаєш, який черговий сюрприз підкине героям доля. Здавалося б, цілком невинна інтрижка між помічником прем'єр-міністра і секретаркою боса постійно загрожує перерости в скандал і, можливо, навіть убивство. Головне, не допустити, щоб усе таємне раптом стало явним, тим паче, що ніхто з присутніх у цьому не зацікавлений. І тому головною дійовою особою повинен стати той, хто найшвидше знаходить несподівані рішення і вміє викрутитися з будь-якої ситуації. Такою людиною несподівано для всіх і, насамперед, для самого себе стає Джордж Пігден, секретар помічника прем'єр-міністра. У кого тільки йому не довелося перевтілитися в цю безконечно довгу ніч: і у молодого чоловіка чужої дружини, і у спокусника старої діви. Водночас його обіцяв убити збезчещений чоловік, і на нього влаштували полювання невдоволені жінки. Окрім того, йому всю ніч довелося вовтузитися із закляклим трупом колишнього детектива, затиснутого віконною рамою, трупом, який згодом... але не будемо розкривати інтригу. І це ще не все... Події розвиваються із такою швидкістю, що аж дух перехоплює. Феєричність дії, несподівані повороти в сюжеті, смішні витівки і репліки – все це створює атмосферу веселощів і, в результаті – чудовий настрій. Адже так важливо вміти сміятися над собою, над своїми вадами і пам'ятати, що брехня на благо – все одно є брехнею, а зрада, як її не називай, однаково – зрада, а №13 тут і геть ні при чому.

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала загальнолюдській плеяді геніїв незгасимий Світоч – Тараса Шевченка, Тираноборця та Пророка, Спікера свободи, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», огненне слово, а в «Заповіті» дав їм заклик: «Кайдани порвіте!». Небагато кому випало безсмертя, досягти його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них двадцять п'ять – у кріпосному рабстві, десять – у солдатчині і засланні. А решту – воюючи з нестатками, хворобами, плекаючи нездійсненну мрію про створення сімейного вогнища, елементарного затишку у власному будинку – маленькій хатинці на батьківщині. У нинішньому театральному трактуванні, всупереч багаторічним хрестоматійним, заїждженим деклараціям і уявленням, гармонійно переплітаються багато мотивів з життя Поета і Художника: творчість, любов, розчарування, каяття, ненависть, здивування, популярність і забуття, прагнення все осягнути. «...Вистава про долю талановитої людини, яка потрапила під жорна системи. З одного боку, вона викувала його талант, з іншого – понівечила його життя. Це і Шевченко, і не Шевченко, і не лише Шевченко. В основі постановки – всі тексти, всі вірші Т.Г. Шевченка та спогади про нього. Але він був дуже різним. І слабким, і сильним, і добрим, і несправедливим. Ми торкнулися лише однієї складової його особистості, насамперед, обдарованості, тому не варто дошукуватися цілковито правдивої ідентичності його характеру. Це,швидше, легенда про Шевченка. Хоча і заснована на фактах його життя. Легенда про дуже талановиту людину, життя якої було зруйноване системою. Він багато знав, гостро відчував і заслуговував на краще людське щастя, але не судилося. ...У кожного свій Шевченко, як і у кожного – свій Пушкін. У нас – ТАКИЙ!..»

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.3
5.3
5.3
5.3

Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
5.8

«Вид з мосту» («A View from the Bridge», 1955) – одна з найкращих п'єс Артура Міллера, драматурга, якого справедливо називають американським Шекспіром. В основу п'єси лягла історія, що відбулася в реальному житті, в одному з італійських кварталів Брукліна (Нью-Йорк) у п'ятдесяті роки минулого століття. На що здатна людина, одержима пристрастю? Трагічна історія про кохання та ревнощі, про дружбу і зраду.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Дивно, але п'єса присвячена якраз подоланню страху перед смертю. Незважаючи на серйозну тему, її називають перлиною у творчості Мольєра, «найсмішнішою» з його сценічних творів. Головному героєві п'єси, мсьє Аргану, неймовірно нудно жити. Тому він постійно вигадує собі різні хвороби. Кожна з них стає подією у його житті. Мсьє Арган навіть намагається видати дочку за лікаря, щоб було зручніше і дешевше лікуватися, а потім і сам вирішує проголосити себе лікарем. Не віриться, що ця комедія була написана у XVII столітті. Вона сучасніша за багато нинішніх п'єс. Нічого не змінилося: лікарі, поліцейські, шарлатани і пройдисвіти на будь-який лад - образи незмінні. «Уявно хворий» – це вічна історія про людей, про людські страхи, самотність і любов.

4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.3
4.7
4.7
4.7

"Оголена зі скрипкою" – гостросатирична комедія популярного англійського актора, драматурга, комедіографа, композитора і дотепника сера Ноела Пірса Коуарда (1899-1973). ...Помер всесвітньо відомий художник-авангардист, картини якого виставляються в кращих музеях світу і продаються за шалені гроші. Після похорону його родичі несподівано дізнаються, що покійний за своє життя не написав жодної картини. Як таке трапилося і що відбулося згодом, ви дізнаєтесь, переглянувши виставу. «...П'єса Ноела Коуарда - про цінності в житті та мистецтві, справжні й уявні, про помутніння людей на уявних цінностях, про фантастичні спекуляції громадською думкою. І ще - про людський цинізм та жадібність, які запаковані в глянцеву обгортку уявного духовного стоїцизму та фальшивої порядності». (Михайло Резнікович)

Брехня
« Брехня » Лабораторія правди
5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.8
5.8
5.8
6.0

За однойменною п'єсою Володимира Винниченка Рік тому перше кохання Наталії Павлівни закінчилося переляком – коханий Іван Стратонович зґвалтував її. Згодом вона виходить заміж за Андрія Карповича, хіміка-експериментатора, беззахисну і хворобливу людину. Він кохає її, а вона... Вона й досі не розриває болісні стосунки з Іваном Стратоновичем, знаходить відраду у юному поетові-студенті Тосі, та не збирається кидати свого чоловіка, тому що «його жаль»... Ось так і живуть вони – Наталя Павлівна, троє її чоловіків та Брехня. Старий, як світ сюжет мав би очевидний фінал, але не в нашій історії!

Дім – святе місце, пов'язане з дитинством. Спогади про нього найтепліші, найщасливіші, найрадісніші. Коли на душі тривожно, поринаєш до милої серцю оселі, до батьків... Молода Коріна (нині Єлецька) покинула рідні пенати, ще дитиною. Кузовкін, ніколи не мав власної домівки: позбувшись в молодості спадщини, він став нахлібником у Коріних. Відігравав роль дворового блазня. Все своє життя задовольнявся малим: стерті чоботи, тарілка їжі, та й що буде. Минали роки. І ось настав довгоочікуваний момент зустрічі: пишна красуня з Петербургу, яка приїхала після семирічної відсутності погостювати в рідну садибу, і старий-дармоїд, що мешкає тут з молодості «на хлібах». Вона радіє, плаче, згадує... Він вбирає всі її рухи, кожне слово... Новоспечений чоловік Єлецької, найближчі сусіди, за старою звичкою, насміхаються над убогим старим Кузовкіним, підпоюють його, знущаються. Але приниження не вбиває благородства! Таємниця, що вирвалася назовні із самих надр стражденної людської душі, миттєво змінює поворот подій. Але і таємницю у нього відбирають! А що ж натомість? І чи можливо людині сьогодні, як за часів Тургенєва, відстояти своє розтоптане достоїнство, відбутися як особистість? У кого шукати співчуття? І яку ціну за нього необхідно заплатити? Тонка, поетична, «прозора» вистава про доброту і розуміння, про благородство душі людської, дивацтва кохання та його таємниці, про тягар самотності...

О.Островського називаємо великим, бо він умів, як ніхто інший, поєднувати соціальне з особистим... Досі про сьогодення, можливо, і правильно, але ніхто не зміг сказати з такою, загалом, і нещадністю, і люттю, і пророчим даром, як це зробив Островський. Думаю, що маю право так говорити, тому що за останні роки я поставив багато його п'єс. Просто перелічу: "На всякого мудреця досить простоти", "Вовки та вівці", "Одруження Бальзамінова", "Без вини винні", і нарешті - "Тепленьке місце". Тому можете собі уявити, який я наповнений Островським. І, вочевидь, це не випадково. Можливо, Островський ніколи не був так затребуваний в Росії (та й в Україні), як сьогодні. Практично немає театру, який не ставив би його, та ще й по кілька разів. Річ у тім, що Островський, вслід за Мольєром, здається, не залишив жодного явища, жодної рисочки нашого з вами характеру, та й просто жодної заповіді, які ми постійно порушуємо і про які він говорить у своїх творах. Тому, коли йдеться про Островського, кожен режисер, який його ставить, повинен обов’язково відчути і поезію його творінь, я вже не кажу про заяложені істини - характери, зіткнення. Хрестоматійність Островського відома всім. Але завжди, як мені видається, у кращих його творах існує можливість знайти глибинні питання. І, очевидно, величезну роль у них грає присутність філософської притчі. Ось чому він і складний, і прекрасний, і глибокий, і цікавий для кожного, хто до нього торкається. Саме поняття-заголовок - "Тепленьке місце" - на титульному аркуші п'єси гіпнотизувало, і ніхто не хотів звернути увагу на першу фразу: "Я кохаю вас ..." А це ключ до розуміння усієї п'єси... " Тепленьке місце" - одна з найпрекрасніших п'єс, присвячених темі кохання. Хто ще вмів так писати про нього, як О. Островський?! І саме тому п'єса " Тепленьке місце" так соціально загострена. Любов - найвірніший уламок, на якому вивіряється поняття прибуткових місць... Всесилля грошей... А те, що сьогодні, через півтора століття, це прочитується ще гостріше, говорить про воістину пророчий дар Великого Російського Драматичного Поета... Однак... Однак... Однак… Я хочу вірити: є речі, яких і сьогодні купити не можна. І що слова - "Честь", "Гідність", "Любов" ми не залишили назавжди у «прекраснодушному» XIX столітті. Про це я і хотів поставити виставу...

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.0
4.8
5.5
5.0

Ця історія – своєрідна сага про трьох літніх чоловіків, які пройшли війну. Вони доживають свій вік в богадільні, при цьому зберігаючи у собі величезну любов до життя, один до одного, бажання рухатися до заповітної мрії, почуття гумору і непохитність перед труднощами. Їх життєлюбність створює ілюзію, в якій кожен стає щасливим, – тут і зараз! І ще: загальна мета, одна на трьох – дійти, попри все, до «заповітних тополь», нехай і міфічних... А ось чи дійдуть до них наші герої, чи збережуть себе, свою віру, любов до людей, щирість і відкритість, сподіваємося, буде вирішувати і осмислювати дорогий наш глядач!

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.1
4.6
6.0
5.4

Герої «Каліки з острова Інішмаан» живуть на маленькому покинутому ірландському острові, де всі один одного знають, люблять і ненавидять одночасно. Кожен проклинає свою долю, кожен мріє виїхати, але не кожен розуміє, чим може обернутися втілення мрії. Каліці Біллі, найрозумнішому і в той же час найнещасливішому жителю острова, випадає шанс змінити життя. Саме він, хто живе під опікою двох дивних тіточок і мріє дізнатися таємницю свого народження, вирушить на Фабрику Мрій слідом за голлівудськими режисерами, які затіяли зйомки фільму про ірландських рибалок.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.8
5.8
5.6
5.8

Мораль нашого часу досить гнучка і легко піддається корекції суспільства. Вже нікого не дивують любовні пригоди представників зіркової богеми. Пікантними подробицями з чужого, далекого життя вщерть заповнені сторінки яскравих журналів і газет... Зрештою, модне віяння торкнулося і середовища звичайного обивателя. Хто б міг подумати, що скромний таксист так блискуче впорається з роллю запеклого інтригана і авантюриста? Але недарма кажуть: у тихому болоті... Герой з репутацією тихоні-сім'янина до якогось часу ухитрявся провадити подвійне життя: два затишних сімейних кубельця, дві милі дружини, які не підозрюють одна про одну... Однак випадкова подія докорінно змінила спокійне існування велелюбного таксиста. Ризикуючи бути викритим, він так заплутується у нетрях власного вимислу, звідки повернутися уже ніяк неможливо.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.2
4.8
5.0
5.7

«Ромео і Джульєтта» – найкраща у світі п'єса про кохання. Про кохання та ненависть. Характери, ситуація і життєві мотиви, присутні в італійській основі сюжету, створюють разючу правдоподібність до сумної повісті про веронських закоханих. І ця п'єса не менш актуальна і сучасна, ніж у 1595 році.