Петро Сенчук

«Усе про жінок» – велика таємниця, яку розгадати просто нікому не вдалося. Хіба тільки жінкам. Драматург Миро Гавран спробував дещо натякнути нам про це, а Роман Братковський – втілити на сцені. Є думки, що вистава для жіночої аудиторії. І так, і ні.., – на особистісний прийом. П’ять історій про жінок… різних, в одній виставі. Сентиментальні, драматичні і трохи кумедні ситуації дозволять краще пізнати загадковий внутрішній світ жінки, якій 3, 30, 42, 60 і 92 роки. Жінок, як, зрештою, чоловіків об’єднує… Але про це у виставі. Три акторки франківського театру ляльок Ірина Вихованець, Олена Семенькова та Катерина Тисяк розіграють п’ять новел, «одягнуть» п’ять характерів і будуть грати запропоноване життя своїх героїнь. Будьте уважні: вистава для дорослих (16+), драматург запропонував трішки ненормативної лексики. Пошкодуйте дітей. Емоції, настрій – гарантовані! Буде про що поговорити.

Театр Ґельдерода — явище унікальне. Він є поетичним, пластичним, алегоричним, вільним і відкритим, з елементами фантастики та містики. У своїх п’єсах Ґельдерод завиграшки поєднував реальність та ілюзію, містеріальне і блазенське, конкретно-історичне та позачасове, зазначаючи: «Мені просто хотілося трохи відчинити вікно, двері, розсунути завісу перед чимось новим, розширити занадто ув’язану зі своїм часом форму, зламати умовні межі театру». Навіть авторські жанрові означення нерідко поєднують протилежне та несумісне: «трагедія для мюзик-холу» («Смерть доктора Фауста»), «невеселий водевіль» («Пантаглейз»), «містерія для лялькового театру» («Про диявола, що проповідував дива»), «трагедія-буф» («Поминки у пеклі»). Сюжети своїх п’єс драматург черпав із Біблії («Варрава», «Жінки біля гробу»), церковної («Святий Франциск Ассизький») та цивільної історій («Облога Остенде»), фольклору («Витівка Великого Мертвіарха», «Пантаглейз»). Однак історична п’єса часто перетворюється у буфонну гру («Христофор Колумб», «Ескоріал»). Драматург розвивав традиції символістського театру (М. Метерлінк), надавав своїм п’єсам характеру «театру жорстокості» (А. Арто) і надривності (експресіонізм). Він робив їх інтелектуально насиченими, похмуро філософськими, надмірно театральними. У національному фольклорі драматурга приваблювала щирість поетичних почуттів і оптимізм у вирішенні конфліктів добра та зла. Ґельдерод зробив минуле мірилом в оцінці теперішнього та його культури, намагався відновити зв’язок часів. Він зізнавався, шо полюбив театр тому, що «знайшов у ньому інструмент, що дозволяє вирватися з-під влади Часу».   Дія п’єс Ґельдерода відбувається найчастіше у середньовічній Фландрії («Червона магія», «Сорока на шибениці», «Витівка Великого Мертвіарха»), проте нерідко переміщується у часі і просторі: дія «Смерті доктора Фауста «відбувається у Фландрії «водночас у XVI і XX століттях». Його улюбленими персонажами є блазні («Ескоріал», «Школа блазнів», «Пантаглейз»), актори і клоуни («Вихід актора», «Три актори, одна драма»). Діють у них також чорти та відьми, королі та бродяги, кати та ченці, які проходять перед глядачем у «танку смерті» або «блазенському хороводі».   Однак герої драматурга — не стільки живі люди, скільки маріонетки старовинного фламандського театру, гігантські манекени народних карнавальних вистав. Недаремно багато п’єс Ґельдерода призначені саме для театру маріонеток («Фарс про Смерть, яка сама ледь не померла», «Витівка Великого Мертвіарха», «Містерія про Страсті Господні», «Спокуса святого Антонія»). Численні п’єси Ґельдерода мають релігійний характер, однак драматург поєднує релігійне з клоунадою, створює своєрідні містерії-буф. Ґельдерод у своїх драматичних творах зображує світ пристрастей, лицемірства, пороків, збочень…

Багато-багато років тому злий дух Оні, користуючись підступними чарами, вкрав у людей сон і оселився на символі сили Японії – горі Фудзіямі. І з того часу жодна людина, жодна тварина не могла заснути… Всі стали кволими і млявими… Єдиний на всю Японію, хто має силу піднятися на Фудзіяму, і подолати клятого Оні – хлопчик Момотаро. Він народився з персика в той рік, коли востаннє цвіли дерева сакури. І чари Оні не мали над ним сили. Хлопчик з персикового плоду – улюблений персонаж японської народної казки. В  його образі є багато спільного із героєм української казки про Котигорошка.

Вистава створена за мотивами однойменної казки Жанни-Марі Лепренс де Бомон «Красуня і Чудовисько». Чи не найвідоміша класична французька казка усіх часів. Вона і є першоджерелом сюжету славетної казки «Червоненька  квіточка». Красуня рятує життя свого батька обіцянкою жити в зачарованому замку Чудовиська.  І саме там вона знаходить своє справжнє кохання. Вистава вказує глядачам просту істину – внутрішня краса здатна творити чудеса.

Мама – це найголовніша та найдорожча людина в житті кожного із нас. Це вона вчить вимовляти перші слова, бути дорослими і відважними, пізнавати закони життя… Маленьке Ягнятко долає всі перешкоди, які посилає йому доля. Не зважаючи на довгий шлях додому, воно одержує півтори жменьки солі для порятунку своєї найріднішої матусі. Вистава повчальна для дітей і для дорослих, не залишить байдужим жодного глядача. Адже безмежна батьківська любов і взаємне щире почуття маленького серденька – творять на світі справжні чудеса.