Сергій Озіряний

Такої міжнародно-смішної п'єси не було вже давно. Навіть важко собі уявити, що завжди надто стримані мешканці туманного Альбіону можуть так сміятися, та ще й над самими собою. І все ж, ця п'єса була удостоєна премії Лоуренса Олів'є як краща англійська комедія 1991 року, і уже протягом десяти років не покидає сцени у всьому світі. № 13 ("Шалена ніч, або одруження Пігдена") Рея Куні – це комедія ситуацій, що давно полюбилася глядачам, але від цього не стала менш захоплива та весела, адже ніколи не знаєш, який черговий сюрприз підкине героям доля. Здавалося б, цілком невинна інтрижка між помічником прем'єр-міністра і секретаркою боса постійно загрожує перерости в скандал і, можливо, навіть убивство. Головне, не допустити, щоб усе таємне раптом стало явним, тим паче, що ніхто з присутніх у цьому не зацікавлений. І тому головною дійовою особою повинен стати той, хто найшвидше знаходить несподівані рішення і вміє викрутитися з будь-якої ситуації. Такою людиною несподівано для всіх і, насамперед, для самого себе стає Джордж Пігден, секретар помічника прем'єр-міністра. У кого тільки йому не довелося перевтілитися в цю безконечно довгу ніч: і у молодого чоловіка чужої дружини, і у спокусника старої діви. Водночас його обіцяв убити збезчещений чоловік, і на нього влаштували полювання невдоволені жінки. Окрім того, йому всю ніч довелося вовтузитися із закляклим трупом колишнього детектива, затиснутого віконною рамою, трупом, який згодом... але не будемо розкривати інтригу. І це ще не все... Події розвиваються із такою швидкістю, що аж дух перехоплює. Феєричність дії, несподівані повороти в сюжеті, смішні витівки і репліки – все це створює атмосферу веселощів і, в результаті – чудовий настрій. Адже так важливо вміти сміятися над собою, над своїми вадами і пам'ятати, що брехня на благо – все одно є брехнею, а зрада, як її не називай, однаково – зрада, а №13 тут і геть ні при чому.

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала загальнолюдській плеяді геніїв незгасимий Світоч – Тараса Шевченка, Тираноборця та Пророка, Спікера свободи, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», огненне слово, а в «Заповіті» дав їм заклик: «Кайдани порвіте!». Небагато кому випало безсмертя, досягти його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них двадцять п'ять – у кріпосному рабстві, десять – у солдатчині і засланні. А решту – воюючи з нестатками, хворобами, плекаючи нездійсненну мрію про створення сімейного вогнища, елементарного затишку у власному будинку – маленькій хатинці на батьківщині. У нинішньому театральному трактуванні, всупереч багаторічним хрестоматійним, заїждженим деклараціям і уявленням, гармонійно переплітаються багато мотивів з життя Поета і Художника: творчість, любов, розчарування, каяття, ненависть, здивування, популярність і забуття, прагнення все осягнути. «...Вистава про долю талановитої людини, яка потрапила під жорна системи. З одного боку, вона викувала його талант, з іншого – понівечила його життя. Це і Шевченко, і не Шевченко, і не лише Шевченко. В основі постановки – всі тексти, всі вірші Т.Г. Шевченка та спогади про нього. Але він був дуже різним. І слабким, і сильним, і добрим, і несправедливим. Ми торкнулися лише однієї складової його особистості, насамперед, обдарованості, тому не варто дошукуватися цілковито правдивої ідентичності його характеру. Це,швидше, легенда про Шевченка. Хоча і заснована на фактах його життя. Легенда про дуже талановиту людину, життя якої було зруйноване системою. Він багато знав, гостро відчував і заслуговував на краще людське щастя, але не судилося. ...У кожного свій Шевченко, як і у кожного – свій Пушкін. У нас – ТАКИЙ!..»

Невеличке курортне містечко в південній Норвегії спіткала надзвичайна подія: лікувальна вода, завдяки якій функціонує курорт, виявляється зараженою бактеріями і не придатною до вживання. Це відкриття належить курортному лікарю Стокманну, який має намір поділитися своїм дослідженням із правлінням курорту та громадськістю, аби спільними зусиллями виправити ситуацію. Але міська влада не в захваті від його сміливих прогресивних ідей, спрямованих на благо суспільства, і, маніпулюючи суспільною свідомістю, схиляє «згуртовану більшість» міських обивателів на свій бік. «Більшість ніколи не буває правою!», – кидає сміливий виклик лікар Стокманн. Події, що відбулися понад сто років тому, в позаминулому столітті, не втрачають своєї актуальності і в наш час.

До творчості відомого югославського драматурга-класика ХХ століття Браніслава Нушича театр звертається не вперше. Його комедія «Пані міністерша» користується величезною популярністю у глядача протягом більш ніж дванадцяти років! П'єсам цього екстравагантного автора характерні гострий гумор, оригінальність сюжету, несподівана інтрига, глибина зображення людських характерів... і не тільки це. І ось – знову на сцені Б. Нушич, з однією з найкращих своїх комедій «Д-р»! Ця п'єса, чия спроможність перевірена часом, сповнена грайливим і м'яким сарказмом. Герой, Живота Цвійович, нещодавно розбагатілий комерсант, одержимий ідеєю забезпечити світле майбутнє своєму синові-телепневі! Ради цього він під ім'ям власного сина віддає до університету бідного, але письменного юнака, який блискуче справляється з поставленим завданням і привозить такий бажаний «диплом доктора філософії»! Живота тріумфує – нарешті він доб'ється загального визнання, проб'ється до вищого світу, і навіть зможе взяти за невістку дочку міністра шляхів сполучення разом з кілометрами залізниць, обіцяних у придане! Але немає нічого таємного, що б не стало явним! Комедійна пружина починає розкручуватися... Чим вирішиться ця заплутана історія, глядач дізнається сам, подивившись геніальну комедію не менш геніального автора!

"Оголена зі скрипкою" – гостросатирична комедія популярного англійського актора, драматурга, комедіографа, композитора і дотепника сера Ноела Пірса Коуарда (1899-1973). ...Помер всесвітньо відомий художник-авангардист, картини якого виставляються в кращих музеях світу і продаються за шалені гроші. Після похорону його родичі несподівано дізнаються, що покійний за своє життя не написав жодної картини. Як таке трапилося і що відбулося згодом, ви дізнаєтесь, переглянувши виставу. «...П'єса Ноела Коуарда - про цінності в житті та мистецтві, справжні й уявні, про помутніння людей на уявних цінностях, про фантастичні спекуляції громадською думкою. І ще - про людський цинізм та жадібність, які запаковані в глянцеву обгортку уявного духовного стоїцизму та фальшивої порядності». (Михайло Резнікович)

Наполеон Бонапарт - фігура в історії людства доволі масштабна і знакова. Не дивно, що життя легендарного французького імператора, хвилюючи душі і серця представників багатьох поколінь, стало загальним надбанням. Відлуння слави великого полководця долітає і до наших днів, породжуючи нові численні міфи про його долю, розширюючи горизонти для творчих пошуків. Театр, для якого не існує ані часових, ані жанрових меж, також не втрачає можливості звернутися до особистості Наполеона. І цього разу, завдяки чеському драматургу Іржі Губачу, Бонапарт постане перед глядачем у досить незвичній іпостасі - одним із головних персонажів комедії. Саме так! Наївної, дуже душевної і доброї комедії. Дія відбувається у 1819 році на острові Святої Єлени. Це вигадана історія про те, як проста корсиканка з королівським ім'ям Жозефіна завоювала довіру відставного імператора, перед яким колись тремтіла вся Європа. Ставши справжнім другом і ад'ютантом його імператорської величності, ця дивна, смішна і хоробра жінка змусила Бонапарта забути про свою велич, повернула йому прості людські бажання - танцювати та співати, сваритися і сміятися по-корсиканськи...

Це історія Дори. Дори, у якої трохи «клепки бракує», яка, можливо, і не красуня, проте здатна зачарувати кожного, хто має з нею справу, яка довгий час була покірним дитям, але одного разу з усією своєю невинністю кидається у круговерть «дорослого» життя. Жорстоку перевірку проходять моральні підвалини сім'ї, внутрішній закон усіх, хто так довго формував оточення Дори, був єдиним її світом. Автор п'єси Лукас Берфус народився в м.Туні під Берном (Швейцарія). Навчався на книготорговця. З 1997-го живе і працює у Цюриху як незалежний автор. Написав низку творів для заснованої ним спільно з Самюелем Шварцем і Удо Ізраелем театральної трупи «400 asa». Писав п'єси на замовлення театрів Бохума, Базеля, Гамбурга. Автор прозових творів, зокрема, новели «Мертві чоловіки» і роману «Сто днів», що вийшов у 2008 році. П'єси Л. Берфуса: «Едіп Софокла» (прем'єра – Цюрих, 1998), «17 годин 17 хвилин» (прем'єра – Цюрих, 2000), «74 секунди – Монолог» (прем'єра – Цюрих, 2000), «Чотири жінки Зингшпиль» (прем'єра – Берн, 2000), «Медея. 214 описів картин » (прем'єра – Відень, 2000), « Подорож Клауса і Едіт шахтою до центру Землі» (прем'єра – Бохум, 2001), «Смерть Майєнберга» (прем'єра – Базель, 2001), «Отелло – порнофільм» (прем'єра – Гамбург, 2001), «Чотири картини любові» (прем'єра – Бохум, 2002), «Сексуальні неврози наших батьків» («Die sexuellen Neurosen unserer Eltern», прем'єра – Базель, 2003), «Автобус» (прем'єра – Гамбург, 2005 ), «Подорож Аліси в Швейцарію» (прем'єра – Базель, 2005).