З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image

Василь Остафійчук

Актор, художник-постановник.

Народився 8 червня 1957 року в селі Банилів Вижницького району Чернівецької області. У 1982 році закінчив Київський Державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Творчу діяльність розпочав у тому ж році актором Івано-Франківського музично-драматичного театру ім. І. Франка. З 1986 року – актор Миколаївського художнього російського драматичного театру (нині – Миколаївський академічний художній російський драматичний театр).

За роки роботи Остафійчук В. Г. створив велику кількість різнопланових образів у виставах української та зарубіжної, сучасної і класичної драматургії. Серед найбільш яскравих образів, створених останнім часом – Фредерік Леметр («Фредерік, або Бульвар злочинів» Е. Шмітта), Торчалов («Пристрасті по Торчалову» М. Воронова), Рамкопф («Той самий Мюнхгаузен» Г. Горіна), Дядько Лев («Лісова пісня» Лесі Українки), Гонта («Гайдамаки» М. Васильєвої за Т. Шевченком), Стенлі Поуні («Тато в павутині» Р. Куні), Смірнов («Керівництво для бажаючих одружитися» А. Чехова), Мойсей («Мойсей» Є.Олійніка за Т. Шевченком), Бургомістр («Дракон» Є. Шварца), Городничий («Інкогніто з …» В. Плешака, О. Єрнева), Елімелех Бенцур («Ну, спасибі тобі… Яшо!» Е. Кішона),Тев’е («Тев’е-молочник» Г.Горіна), Він («Сцена на сцені»).

Остафійчук В. Г. у якості режисера здійснив постановку вистави «Пристрасті по Торчалову» М. Воронова. Вистава вже довгі роки йде на сцені театру і має великий успіх у глядача.

У 2015 році Остафійчук В. Г. був удостоєний почесного звання «Народний артист України».

Біографічні дані:
Дата народження: 08.06.1957 (65 років)
Місце народження: Україна, селище Банилів
Освіта: Київський національний університет кіно, театру і телебачення ім. І. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Артем Свистун
Артем Свистун
Художній керівник
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
4.8
4.8
5.6
5.0

Миколаївський академічний художній російський драматичний театр – найстаріший творчий колектив Миколаївщини. Його історія бере початок з 1922 року. Тоді в Луганську відомим актором і режисером Григорієм Свободіним був створений пересувний драматичний колектив «Шахтарка Донбасу» – перший російський театр України, що виник в післяжовтневий період. Сьогодні Миколаївський академічний художній російський драматичний театр – стабільно і впевнено працюючий колектив, справжній творчий ансамбль, що успішно вирішує найскладніші творчі завдання, спирається на прекрасні традиції видатних майстрів української сцени, володіє неабияким потенціалом. Щорічно вистави театру відвідує понад 80 тисяч глядачів. Театр швидко і динамічно розвивається в багатьох напрямках і є одним з найбільш успішних і перспективних театрів сучасної Україні.  Репертуар складають більше 25 вистав різних жанрів за п’єсами вітчизняних та зарубіжних авторів: «Украдене щастя» та «Мойсей» І.Франка, «Труффальдино, или Слуга двух господ» К.Гольдоні, «Двенадцатая ночь» та «Укрощение строптивой» В.Шекспіра, «Скамейка» О.Гельмана, «Гарнир по-французски» М.Камолєтті, «Веселая семейка Фонтанж» Ж.Летраза, «Станция, или Расписание желаний на завтра» О.Вітра, «Эмигранты» С.Мрожека, «Продавец «дождя» Р.Неша, «Чисто семейное дело» Р.Куні  та інші. У театрі діють три сценічні майданчики: основна сцена, мала і камерна. У літній період – літній майданчик у сквері театру.

Ми знайшли 10 вистав, в яких
бере участь Василь Остафійчук
HOMO LUDENS
« HOMO LUDENS » Трагікомедія

HOMO LUDENS Sic semper tyrannis ??? Людина, що грає, або така доля тиранів ??? Чому люди, раз по разу, обирають тиранічних та авторитарних лідерів? «Більшість людей насправді не хочуть свободи, тому що вона передбачає відповідальність, а відповідальність людей лякає», – відповів би на це Зигмунд Фройд. Тирана народжує народ, і сам народ визначає: бути тиранії чи ні. Авторитарні лідери – це чудові актори: втираються у довіру до народу, пробуджують в людях ненависть, жалість до себе і вселяють ілюзії, щодо майбутнього «раю на Землі». І якщо тиран домігся влади, то скинути його може тільки народ, довгим шляхом самоусвідомлення і прийняття власної відповідальності.

«Фернандо Крапп написав мені листа» – вистава у стилі іспанського фламенко, де червоне і чорне, пристрасть і ненависть, життя і смерть поєднуються у нерозривне коло життєвих перипетій. Відносини чоловіка і жінки, двох статей з різними світоглядами – які вони? Це надзвичайно чуттєва і неймовірно емоційна вистава, що розкриває світ почуттів у контрастах так само, як і танець фламенко.

Цю сумну i смiшну iсторiю – бiльше сумну, нiж смiшну, – розповiв менi якось один приятель, людина, яка прожила строкате життя, була, що називається, i на конi i пiд конем, але зовсiм не втратила пiд батогом долi анi сердечноi доброти, анi ясностi духу. Лише одна ця iсторiя вiдбилася на ньому дещо дивним чином…

Діана – багата графиня де Бельфор, незаміжня красуня, сувора у питаннях честі і гідності. І хто б міг подумати що, пообіцявши допомогти одружитися своїй камеристці Марселі і секретарю Теодоро, вона сама закохається у нареченого… Пристрасті почали вирувати навколо цього кохання і, врешті решт, Діана все ж таки зробила вибір, давши волю своїм почуттям, а кмітливий слуга Тристан влаштував все найкращим чином, представивши Теодоро вельможним паном, багатим і благородного роду.

«Украдене щастя» – одна з найкращих і найвідоміших п’єс Івана Франка. Класика української драматургії не втратила своєї актуальності і в наш час. Тема кохання зрозуміла кожному. Щастя бути поруч з коханою людиною, гіркота розлуки, несправедливість, зрадництво, обман і, як наслідок, жахливий, нестерпний біль за втраченим щастя… Всі ці почуття близькі, зрозумілі нашому сучаснику. Саме тому, мабуть, п’єса «Украдене щастя» сьогодні є окрасою багатьох театрів України.

Посіяли гайдамаки В Україні жито, Та не вони його жали. Що мусим робити? Нема правди, не виросла; Кривда повиває- Розійшлися гайдамаки, Куди який знає…

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Вистава про Тев’є-молочника ставилася на сцені нашого театру двічі: у 1940 році режисером Леонідом Южанським і в 1989 році Анатолієм Літком. І якщо перша постановка, незважаючи на амбіційні задуми, успішною не була і в силу певних обставин довго не проіснувала, версія кінця 80-х-початку 90-х під назвою «Поминальна молитва» увійшла в історію театру як легенда про безумовну творчу перемогу режисера, художника і цілого ряду артистів. Постановку 2018 року режисури Сергія Чверкалюка, заслуженого артиста України, колектив театру присвятив Анатолію Літку. Вічна історія про людські цінності, про сім’ю і любов, про віру і друзів, про рідну землю знову закличе вас до діалогу, до філософських роздумів на такі актуальні, такі хвилюючі сьогодні наше суспільство теми.

Це глибокий філософський твір про майбутнє українського народу, про взаємини вождя і народу в процесі пошуку «землі обітованої». В основі поеми Франко – біблійний сюжет. Історія починається з моменту, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм після сорока років поневірянь наблизилися, нарешті, до обіцяної їм землі в Палестині. Але Мойсей поступово втрачає авторитет: народ скаржиться і бунтує, забуваючи про заповіді і обіцянки …

У Катарини, старшої з дочок почесної громадянки Падуї Баптісти, безглуздий і скандальний характер, тому вона ніяк не може видати її заміж. У молодшої – Б’янки шанувальників багато, але заміж вона може вийти тільки після того, як знайдеться сміливець, який приборкає норовливий характер старшої сестри. Претенденти на руку Бянки, знаходять для Катарини нареченого Петруччо – такого ж скандального і нетерпимого молодого дворянина, який заради приданого готовий одружитися на кому завгодно. Але для шлюбу необхідна згода норовливої дівчини ... В іронічній комедії «Приборкання норовливої» багато неочікуваних сюжетних поворотів, інтриг, жартів, і каламбурів.

Дехто Торчалов Павло Максимович, один з «батьків» вітчизняної демократії, прокинувшись якось вранці, раптом розуміє, що знаходиться в дивному місці: чи то у притулку для бомжів, чи у «відстійнику заблукалих душ», чи у чистилищі … Подальшу долю строкатою компанії, яка тут опинилась, мають вирішити якісь «вищі сили». Для цього кожен з героїв повинен пригадати свій найтяжчий  гріх в земному житті…