Світлана Орліченко

У цій історії класичний любовний трикутник, долаючи всі закони геометрії, перетворюється в замкнуте коло, розірвати яке практично неможливо, бо відкриється жахлива правда. Історія взаємин батька та сина сповнена іронії та щирості почуттів, представлена як сповідь людини, приреченої на «чужу» любов. Коли від найбільшого в світі кохання не залишається й подиху, коли вірність та відданість залишаються пустим звуком – на зміну щасливим світанкам приходить темрява невимовного болю. «У мене був син… Цілих два дні… А потім мені подзвонили…» В основі вистави покладено повість сучасної ізраїльської письменниці Діни Рубіної «Подвійне прізвище» в сценічній редакції Катерини Степанкової.

У повісті Астрід Ліндгрен до семирічного Малюка з’являється чоловічок із пропелером і вчить літати, мандрувати дахами і піддавати сумніву усі відомі правила. А якого друга зустрів би сімнадцятирічний Малюк, щоб навчитися того самого? Хто зміг би вплинути на свідомість і все подальше життя майже дорослої людини? Яким би став сучасний Малюк, коли б зустрівся із Карлсоном сьогодні? П‘єса Ірини Іоанесян – це парадоксальна, дотепна, а час-від-часу навіть гірка відповідь на це питання. Філософська казка для дорослих, п’єса-рівняння, яке можна розв’язати багатьма засобами, але саме розв’язання примусить вдивитися у власні взаємини зі світом. У шведському місті Стокгольмі живе звичайна родина – мама, тато, троє дітей, і все наче гаразд, дуже поважна бабуся – майже ідилічна картинка. Поки на сходах будинку не з’являється дивний чоловік і пряниковий будиночок починає розпадатися… Режисер Катерина Степанкова розповідає казку про знайомих нам з дитинства героях, переміщених в сучасні реалії, де вони живуть серед правил і приписів, потребують любові і розуміння, прагнуть знайти когось, з ким можливо було б розділити власну самотність і захиститись від вразливості, вчиняють неоднозначні вчинки…

Жанр - похмура комедія з життєрадісним фіналом. П'єса - дещо незвична за своєю побудовою. На перший погляд зовсім не пов'язані між собою сцени, як частинки пазла, поступово складаються до фіналу в цілісну закінчену історію. Парадокс полягає в тому, що, не зважаючи на комедійний характер кожної окремої сцени - в цілому річ вийшла більш ніж сумна. П'єсу легше прочитати, ніж коротко пояснити: як і про що вона написана.

Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

Це чудова можливість зануритися в атмосферу поетичності, почути у виконанні акторки та її друзів, поезію Лесі Українки, Ліни Костенко та Марини Цвєтаєвої, прозу і уривки з вистав. Ви зможете поспілкуватися з Адою Миколаївною, дізнатися про її життя в театрі і кіно. Ви дізнаєтеся про долю актриси, її ставлення до багатьох речей. Зустріч протікає на українській і російській мовах.

Людині часом нелегко поєднати реальне життя й піднесені прагнення душі. Щирі пориви почуттів часто стикаються з «нападами практичності». Гумор та іронія дозволяють поглянути на складності по-іншому. Одночасно смішна і несподівано сумна комедія про аптекарку Беллі Берло та її кавалерів.

...Без любові видана за людину багато старше її, Анна покохала іншого. Це не легковажна світська інтрижка, а любов глибока, серйозна... Коли зароджувалася любов, Анна проникливо говорила Вронскому: «Любов... Це слово для мене занадто багато значить, набагато більше, ніж ви можете зрозуміти...» Що ж таке для Анни Кареніної і Олексія Вронського їхнє кохання? Важливий дар життя, чи заборонена насолода?..

В якийсь момент настає час зривати маски… Карнавал людських доль – світ, в якому живе… Його ім'я – Фелікс Поенару. Він – розлучник…

Вибір п'єси закономірний як для головної актриси – Ади Роговцевої, так і для режисера, доньки Ади Миколаївни - Катерини Степанкової, учениці Романа Віктюка і Петра Тодоровського. Адже п'єса Жан-Марі Шевре «Squat» (в українській сценічній версії – «Будьте, як удома») добре відома в Європі. Тема єдиного Дому, яким нарешті і має стати для кожного з нас досить обмежене «земний простір», сьогодні особливо хвилює світ. Для одних простір визначається державними кордонами, а для інших – стінами паризької квартири. Саме там і живуть герої вистави, вирішуючи свої то складні, то «прості» людські взаємини. Роль Марівонн грає Народна артистка України Ада Миколаївна Роговцева. Її партнер на сцені, виконавець головної чоловічої ролі – араба Саміра – Ахтем Сейтаблаєв, на сьогодні найяскравіша молода зірка київської театральної сцени. Глядачам Ахтем відомий як режисер і актор фільму «Хайтарма» та учасника тв-шоу «Танці з зірками».

В спокійному розміреному житті Андре починають відбуватись дивні речі. Одного дня він помічає, що його старша донька Анна поводить себе підозріло – надто часто кардинально змінює свої життєві плани та плутає факти, в яких він впевнений. Ще й переконує, що це з ним щось не так. Можливо, спадкоємиця задумала витурити його з рідного дому та забрати квартиру собі, тому й намагається його обдурити. Буденність видозмінюється, ховаючи правду все далі. Життєві факти незрозуміло переплітаються, відчуття часу працює інакше, а свідомість більше не владна охопити все це. Андре говорить з донькою про її від’їзд до коханого чоловіка, а потім в дім заходить незнайомець і каже, що вони з Анною вже 10 років у шлюбі. Чекайте. Хто цей чоловік? До кого тоді їде Анна? Що з цього правда? І чому донька щоразу поводиться з ним інакше, а її чоловік змінює обличчя? Дивні речі в житті Андре стає все важче відрізнити від реальності. То що насправді відділяє його від істини? Відповіді на всі питання криються у доволі поширеному явищі, зустрітись з яким має ризик кожен з нас. Культова п’єса Флоріана Зеллера, в перекладі Івана Рябчия, в режисурі Стаса Жиркова, з неймовірним акторським складом. Вперше в Україні!

Публіцистична вистава за новою книгою легендарної акторки Ади Роговцевої «Прості речі». Ада Роговцева – жива легенда українського театру та кіно, гранично щира жінка, якій випав непересічний життєвий шлях. На вас чекають відверті діалоги великої акторки зі світом про її власне життя, особистий біль, близьких людей, покликання, професію і країну. У розмовах згадуються знакові події та відомі особистості нашої культури, які для Ади Миколаївни були і залишаються друзями чи колегами.

Протягом життя людина по різному відповідає на питання «На що схоже щастя?» Але, мабуть, для будь-якого віку, будь-якого характеру і уподобань, самотність – це нещастя. Комедія «Схоже на щастя» – це історія випадкової зустрічі двох самотніх істот, їх короткочасної спільної подорожі та невипадкової взаємної довіри і турботи, що виникають несподівано і, напевно, не матимуть кінця.

Про театр та людей театру - мовою театру. Публіцистична вистава за книгою легендарної акторки Ади Роговцевої. Кожен з артистів грає не просто роль, а цілу галерею незабутніх образів - реальних людей, знаменитих і невідомих. Щирість та витончений гумор авторського тексту зігрівають кожну сцену вистави.

Розлучаючись з категоріями вічними, людина йде назустріч спокусам. Утриматися на хвилях життєвого моря – майже циркова еквілібристика. Ноаха Грінвальда «сп'янило» життя великого міста. Що робити, якщо навколо стільки спокус! Чи можна змінити минуле й пірнути з головою в це велике море життя?

Підлітком Гітлера не прийняли до Віденської академії мистецтв. Розпорядившись по-своєму, доля позбавила світ від бездарного художника, підготувавши людству геніального вбивцю. Старий єврей Шломо Герцель, філософ і поет, що пише свою Книгу Життя, милосердно пошкодував цього нікчемного хлопчиська Гітлера. Якби Шломо тільки знав, що попереду, й яку страшну книгу - «Нове Євангеліє» - напише цей «пророк»! Ми з вами знаємо... Але як і раніше помиляємося, обираючи тих, за ким йдемо.