Орест Пастух

На сцені «Золотих воріт» – один незвичайний день з життя звичайної сім'ї, протягом якого кожен може дізнатися, що саме потрібно робити, щоб не стати ПОРОХОМ. Незважаючи на всю розруху, герої вистави сповнені гумору – вони готові сміятися над собою. А ми готові? На глядачів точно чекає карколомна сімейна історія про нові можливості і старі катастрофи... але, що саме оберуть герої цієї історії і чому…

«Гедда Ґаблер» (Hedda Gabler) – одна з найбільш визначних п'єс класичної європейської літератури, написана норвежцем Генріхом Ібсеном більше сотні років тому. Але ця історія цілком могла трапитися в одному з приватних будинків Києва. Гедда вийшла заміж за Тесмана, якого ніколи й не кохала… Та несподівано до неї завітало її минуле – талановитий науковець Ейлерт Левборг… І ось вже перед нами така собі «зустріч випускників», на якій кожен хоче самоствердитися… А попереду – інтриги та одкровення, брехня та пристрасть, маніпуляції та неземна насолода від можливості тримати чиюсь долю у своїх руках… На сцені театру «Золоті ворота» глядачі побачать сучасну виставу про аномалію людини, яка сьогодні намагається зберегти себе такою, якою її виховав батько-генерал. Гедда по-своєму дуже жорстоко мститься всьому світу за те, який він спотворений. Вона прагне жити на своїх умовах, не зраджуючи собі, прагне бути собою. Гедда – жорстка зовні й ідеалістична всередині! Гедда – не розкидається словами, вона є їхня суть! …Так люди не роблять… А як??? У головній ролі – Ірина Ткаченко. «Іра – це той випадок, коли хороша, складна людина і якась невловима, витончена та загадкова жінка поєднуються і в сумі дають міцний коктейль. Вона п'янить, манить і лякає одночасно…» – режисер вистави Олена Щурська.

Бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського «Енеїда» відома нам з шкільної хрестоматії. Троянський отаман Еней після багаторічних поневірянь разом зі своїм військом засновує омріяну державу в Римі – такий сюжет був описаний римським поетом Вергілієм. Потім – переспіваний на новий лад українським письменником Іваном Котляревським. А що ж у наш час? Наш сучасник, драматург Віталій Ченський, також переосмислив давній сюжет, запропонувавши свою версію про мандри та долю Енея і його побратимів. «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…». Був і таким залишився, прийшовши до нас, у XXI століття – третє тисячоліття? Але ж часи змінилися. Змінився світ. І як почувається в ньому Еней, всі Енеади? Чи продовжують впливати на світ ті, що сидять на Олімпі? У виставі «Енеїда XXI» давній сюжет, класичні сатира і гумор, перекладені на сьогодення. Тому і виникають час від часу в цій виставі сучасні реалії, прикмети нашої доби – сьогодення із звичним Інтернетом, Фейсбуком, літаками, мітингами, з далеко не нормативними словесними суперечками на зборах, на вулицях, в транспорті тощо… Та й Боги все частіше спускаються на Землю і втручаються в справи громадян. А Еней… чи знайде він у нас свою «обітовану», омріяну землю? Театр запрошує глядачів поміркувати над всіма цими питаннями. І посміятися, і, можливо, уважніше подивитися на навколишній світ.

Вистава про зради і перемоги Напівбог Геркулес, легендарний син Зевса, відомий своєю надлюдською силою в черговій реінкарнації потрапляє в Україну. Щоб прокормити дружину і заплатити агенту - він вимушений шукати роботу. На біржі праці Геркулесу пропонують справу державного рівня: врятувати країну від лайна, в якому вона потопає. Ця справа – має стати його шостим подвигом...

Вистава створена переможцем міжнародного конкурсу-лабораторії «Small Theatre Productions» (організованого у партнерстві з Національним академічним театром оперети та продюсерським центром «Open Doors»). За підтримки Французького Інституту в Україні та Департаменту культури міста Києва. Як влучно підмітив один видатний філософ: історія повторюється двічі – перший раз у вигляді трагедії, другий раз – у вигляді фарсу. Наш випадок, безперечно, другий. Французький режисер Жюль Одрі пропонує свою версію подій однієї славнозвісної ночі на дачі одіозного диктатора. Але не чекайте історичних реконструкцій. Тут усе по-іншому. Топ-менеджери нині не існуючої країни жартують, п'ють вино та розважаються, як підлітки… Аж поки не стає моторошно. Адже ця гра, чим далі, стає усе небезпечнішою… Цього разу ми запропонуємо глядачам опинитися у трансформованому просторі сцени та відчути себе VIP-гостями на цій дивній вечірці, де вхід лиш за особистим запрошенням господаря. Якщо ви скучили за вишуканим театральним коктейлем із комедії та трилеру – ми чекаємо вас!

-Ти хочеш стати мудаком? -Не хочу. -Ну от. От за це я тебе і люблю. Ти в мене ніколи мудаком не станеш. Майбутнє… Як ви собі його уявляєте? Може на землі вже торжествує любов та прийняття, екологічні проблеми подолані, всі люди живуть у злагоді, будуючи суспільство на принципах гуманізму? Чи може все пішло під три чорти і людство нарешті доконало саме себе? Насправді все трохи по іншому. На всій планеті панує епідемія суму. З’ясувалося, що первинний носій вірусу – українець. Він заразився, з’ївши м’ясо дельфіна-самогубця, що викинувся на берег популярного курорту Кирилівка. Сум не можна вилікувати, його можна тільки стримати, але не на довго. Люди бояться та стороняться «сумних», а вони в свою чергу старанно приховуються свій сум. Адже ж краще, престижніше і простіше завести собі айфдренда, ніж спілкуватися з живою людиною. І тоді починає здаватися, що навіть дерево зрозуміє тебе краще, ніж оточуючі. Головне, щоб та любов до дерев не зайшла надто далеко, бо і з цього можуть вийти проблеми. І взагалі потрібно бути обережнішим, адже так легко порушити загальноприйняті норми і правила і стати мудаком. І ще спробуй потім доведи, що ти не мудак. Ось таку антиутопічну, дотепну, іронічну та актуальну виставу створила команда «Золотих воріт» за підтримки НСТДУ за п’єсою сучасного українського драматурга Андрія Бондаренка, що вперше була представлена у 2019 році на фестивалі «Тиждень актуальної п’єси». Тож беріть френдів та айфрендів, приходьте та не бійтеся «суму», адже сміх – це потужний медичний профілактичний засіб. Застосовуючи сміх у широких масштабах, ми можемо добитися повного зникнення клінічних проявів суму у нашій країні вже за кілька років.

Що таке любов? Якою вона буває? З чого складається? Чи кожен здатен її відчути? Любов до чоловіка, жінки, дітей, друзів, до себе, професії… Але, чи завжди любов – це щастя? А якщо твоя любов – недосяжний фантом? А якщо твоя любов просто не дає тобі жити? Ти хочеш, мусиш, кричати про свою любов, але насправді не можеш сказати про неї навіть пошепки… Кожна історія у виставі «MIŁOŚĆ/ Любов» – це мрія, втрата, сповідь, пошук, ілюзія, диво, надія, або ж публічна самотність, від якої не рятують навіть лайки в інстаграмі… …я прокинувся. Сиджу на кухні, пишу текст про любов, а відчути не можу, забув. Десь на полиці лежать рецепти, можливо, ліки для кохання. На запит «любов» інтернет пропонує картинки з дівчиною і хлопцем, квітами, ластівками, сердечками, фоном якийсь паскудний вид: водоспад, каміння, зелена трава, все виблискує від світла і золота. До нудоти солодко, надто багато, надто красиво, нестерпно. Я бажаю тобі, щоб ти нарешті закохався і став сліпим. Замість того, аби дивитися, ти відчуєш, як станеш кращим і сильнішим, а інша людина наповнить твою самотність радістю.

Світ щосекунди змінюється. Але уявіть собі, що існує місто, де нічого не відбувається… Ось просто геть нічого… Хоча хіба так буває, аби нічого не відбувалося? Навряд… Варто лише придивитися уважніше і одразу помітиш, що хтось у когось закоханий до безтями. А хтось не може вибачити давню образу. Хтось живе минулим і марить помстою, а хтось хоче повернути собі єдиного сина. І хтось когось, здається, замислив убити… Місто богів не таке вже й мертве, як здається на перший погляд. А всі його дивні мешканці не такі вже й безневинні… …У цьому спектаклі приватні історії мешканців одного міста перетворюються на хроніку людських мрій, фобій, гріхів та потаємних бажань. Але що може бути цікавішим, аніж дізнаватися про чужі таємниці? Вистава «Місто богів» за п'єсою «Випадок у місті Гога» словенського драматурга Славка Грума від білоруського режисера Юрія Дивакова продовжує #сезонбезвіз у театрі «Золоті ворота». Але не просто продовжує, а розширює межі нашого досвіду, адже вистава зроблена на стику драматичного театру та театру предмета (театру ляльок). До того ж, ця постановка є першопрочитанням п'єси Славка Грума в українському театрі – українською мовою текст перекладено вперше спеціально для вистави Мар'яною Климець.

«Дикий театр» і «Мамаєва Слобода» презентують абсолютно український, абсолютно відірваний, абсолютно анархічний вестерн “Червоне, чорне і знову червоне” Текст створила спеціально для Дикого театрусценарна команда «Піратська Бухта» Ідейний анархіст Валеон Барон і його не менш ідейний компаньйон Петро Крук мають надскладну місію – привезти Батьку Махну важливу секретну скриньку, яку вони разом з усім обозом благополучно втрачають в дорозі, і та потрапляє в руки ворога. Але Барон і Крук хлопці завзяті, тому беруть у полон авторитетну персону противника і мають всі шанси обміняти полоненого на скриньку, та й ділу кінець. І все йшло майже добре і за планом, але у справу втрутився Святий отець Онуфрій… Тому пригоди тільки розпочинаються….

«Ревізор» – комедія Миколи Гоголя, написана упродовж 1835 – 1836 років. Вважається, що сюжет комедії підказав авторові Олександр Пушкін. Зокрема у спогадах Володимира Сологуба описується, що: “Пушкін познайомився з Гоголем і розповів йому про випадок, що трапився у місті Устюжні Новгородської губернії – про якогось проїзного пана, що видав себе за чиновника міністерства й обібрав усіх міських жителів”. Відомо також, що Гоголь неодноразово писав Пушкіну про наміри закинути роботу над п’єсою, проте Пушкін наполегливо радив Гоголю не припиняти роботу. У комедії висміяна й побутова сторона життя мешканців міста: затхлість і вульгарність, незначність інтересів, лицемірство й неправда, чванство, повна відсутність людського достоїнства, марновірство й плітки.

Вистава створена за текстами сучасних авторів та блогерів Татуся Бо та Ruslan Gorovyi. Багато гумору, табуйованих тем, провокацій і суржику – в усю цю реальність, що нас оточує, занурені чисті, добрі, відкриті люди, які, звичайно, вже все знають і все бачили. Тому вони із задоволенням повчать інших жити, як годиться, щоб взяти усе і навіть більше саме тут і саме зараз. Суржик нашого життя в образах і мислеформах. Чиста енергія незаплямованого розуму. Біль від сміху та сміх від болю.

Напевне, кожен з нас хоч раз в житті заглядав у чужі вікна… Придивіться уважно: ось та жіночка – то Людмила. І вона працює у лабораторії. А ще вона досліджує мертві істини. А це сім’я Людмили: сини, донька, чоловік, бабуся. Є також сусід та про нього згодом. А ще в її квартирі поселилися ЗАБОБОНИ. Такі рідні, теплі, кохані й милі серцю ці забобони – вони еволюціонують, маскуються, стають більш вишуканими і звабливими. ЗАБОБОНИ так знахабніли, що, можливо, вже завтра перепишуть квартиру та майно Людмили на себе. Й ЗАБОБОНАМ абсолютно наплювати на новомодні слова: сексизм, ейджизм, інклюзія, мова ворожнечі. «Ця історія про найближчих, які вміють як ніхто зробити добре/боляче. Бо їм/нам теж добре/боляче, бо їм/нам теж робили добре/боляче… Та чи зможемо ми/вони стати настільки сміливими, щоб проявити ніжність? Та чи здатні ми/вони зробити паузу в безжалісному ритмі сучасного світу і доторкнутися по-справжньому?..».  Олена Апчел

В житті головного героя, успішного невролога великої лікарні Девіда Мортімера, все складається найкращим чином. Через годину він має робити найважливішу в його житті, та вирішальну для кар'єри, доповідь на міжнародній медичній конференції. Але тут на його голову «звалюється» колишня коханка, з якою він не бачився довгих 18 років. Жінка повідомляє, що внаслідок минулих відносин у неї народився хлопчик Леслі, який зараз знаходиться тут же, в лікарні, та дуже прагне познайомитися з батьком. Щоб зберегти шлюб, службове становище та кар'єру, герой змушений нескінченно викручуватися. Каскад несподіванок, кумедні ситуації, сюрпризи з перевдяганням, ошелешені колеги, дружини і коханки, переплутані батьки. Все це загалом виходить   «За сімейними обставинами».

Всі ми знаємо, що після Вільяма Шекспіра не залишилося жодного авторського рукопису! Лише копії копій. Факти його біографії – скупі та суперечливі. Реальний Вільям Шекспір (або точніше Шакспер) зі Страдфорду-на-Ейвоні, пайщик лондонської акторської трупи, не мав освіти, у той час як п’єси Великого Барда містять найновіші відомості із сфер знань від історії та філософії до мореплавства та картографії, а словниковий запас складає близько 12 тисячі слів – це рекорд серед усіх геніїв літератури! Не дивно, що сторіччями тривають пошуки реального Вільяма Шекспіра. Хтось вважає, що ним був драматург Крістофер Марло, хтось переконує – це не могла бути одна людина! Є версії колективного авторства: група літераторів на чолі із філософом Френсісом Беконом або графське подружжя – Роджер та Єлизавета Ретленд. На щастя, наприкінці 2018 року британські вчені достеменно встановили, що під псевдонімом «Вільям Шекспір» працювали драматурги Павло Ар’є та Марина Смілянець, актори театру «Золоті ворота» та режисер Стас Жирков. Ця версія вам здається малоймовірною? Гаразд, сподіваємось, у вас є докази, аби її спростувати. Тому що у нас є вистава «Отелло/Україна/Facebook», яка безапеляційно доводить саме це. Зрештою, є щось правдою чи вигадкою – це питання нашої віри, а не фактів, документів чи речових доказів. Якщо ви вірите в чупакабру чи Святого Миколая, у справедливі вибори чи Гаррі Поттера, отже вони існують. У паралельному всесвіті. Наприклад, у Фейсбуці. Чи іншій соціальній мережі.