З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image

Ольга Турутя-Прасолова

Режисер, художник-постановник, автор музичного оформлення, сценограф, художник по костюмах, художник.
Біографічні дані:
Дата народження: 29.10.1981 (40 років)
Освіта: Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського
Актриса  є  резидентом театрів:
Сергій Бичко
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.7
5.8
5.3
5.3

Харківський російський драматичний театр був створений 17 листопада 1933 року згідно з постановою уряду СРСР як державний театр, завданням якого було «установлення методу реалістичного мистецтва, сценічної правди і глибокого психологізму». Очолити театр запросили народного артиста РРФСР Миколу Васильовича Петрова, на той час режисера Ленінградського академічного театру драми (в минулому — Александрінський). Він приїхав до Харкова з групою своїх акторів, серед яких — вихованці студії при театрі Л. Скопіна, K. Хохряков, B. Малінін, B. Еренберг та інші. Крім М. B. Петрова керівниками театру в перші роки були також народний артист СРСР Олександр Григорович Крамов, запрошений до Харкова з Московського театру Московської міськради профспілок) і народний артист України Микола Миколайович Синельников. Театру дісталася будівля за адресою вулиця Чернишевська, 11 (1927 рік побудови), в якій до того був клуб друкарів. Відзначаючи особливі заслуги театру, 1949 року в дні святкування 150-річчя від дня народження класика російської літератури О. С. Пушкіна наказом уряду УРСР театру було присвоєно ім'я видатного російського поета. Більше 30 років творчого часу театру віддав заслужений артист УРСР Золотарьов Віктор Володимирович. 1971 року Харківський державний російський драматичний театр імені О. С. Пушкіна здобув звання академічного. Від 1975 до 2011 року художнім керівником театру був народний артист України О. С. Барсегян, який на час приходу до колективу уже мав немалий досвід роботи головним режисером Львівського і Київського театрів юного глядача, а також Київського театру музичної комедії. Нині художнім керівником театру є О. П. Васильєв. Наприкінці 1970-х у будівлі театру сталася пожежа. Реконструкція заврешилася повністю лише 10 жовтня 2003 року. В рамках реконструкції будівлі модернізували сцену, поновили фойє і глядацьку залу, створили фактично новий фасад.

Ми знайшли 12 вистав, в яких
бере участь Ольга Турутя-Прасолова

Драма-феєрія «Лісова пісня» – це найромантичніший твір великої української поетеси Лесі Українки. Фантастична історія кохання звичайного юнака Лукаша і лісової Мавки. За легендою Мавки вночі заманювали юнаків до лісу, де на тих чекала вірна смерть від русалчиних розваг. Мабуть, така сама доля очікувала і Лукаша, якби не дивний потяг і незвідані почуття, які відчула Мавка. Ці почуття знайшли відгук у чистій душі юнака. Так зародилося незвичайне кохання, палке і нестримне, сповнене пристрасті, ніжності й краси, але зовсім беззахисне перед жорстокими випробуваннями світу людей. Щоб зберегти кохання, іноді треба віддати найцінніше…

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Кожен із нас протягом життя проходдить власні рівні ідентичності, які постійно змінюються. Але якщо прийти до остаточного усвідомлення себе – це буде означати крах. Життя закінчиться і тепер лишається тільки впасти. Усе життя складається із того, що ми падаємо. Якщо не падати, не буде розвитку. Впасти – це означає стати іншим, зруйнувати ідентичність, не дотримуватися її. Тому що сенс будь-якого формування – це деформація. Стабільності не існує. І для того щоби жити, потрібно падати. Падати як Аліса. Творчий плід кероллівського абсурду і прекрасноквіткового фанк-футуризму – вистава «ALICE IN WONDERLAND».

Перечитуючи твір А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін», ми кожен раз знаходимо щось нове, те, чого раніше не помічали. Ось і режисер Ольга Турута-Прасолова демонструє глядачеві своє бачення роману у віршах, втілюючи його в драматичній формі. У виставі «Онєгін» пластика тіла тісно переплітається з поезією слова, іноді замінюючи, іноді доповнюючи її. Режисер обережно, імпровізійно, використовує мову пластики, як сценічний еквівалент слова. О. Турута-Прасолова розповідає: «Це вистава про тотальне невміння приймати себе і домовлятися з ближнім, про згубність бажання спиратися на думку більшості, приймаючи судження натовпу за свої власні думки. «Онєгін» – вистава, позбавлена героя і героїні. Герой – кожен, хто пережив особистий крах, дуже особиста поразка».

Вистава «Єрма» – як саме життя, де смішна, там і трагічна. Молоду дівчину видають заміж за чоловіка набагато старшого за неї — чи це не трагедія? Виявляється, що ні, вона хотіла за нього заміж і зовсім не шкодувала, розлучаючись з рідною домівкою. Чоловік Єрми — прекрасний сім’янин, який мріє про тихе щастя удвох з молодою дружиною, він вірний і відданий, готовий працювати від зорі дотемна, тільки б їм всього вистачало – чи це не щастя? Тоді чому ж Єрма божеволіє від гніву і злості? Чому не може спати? Чому ночами збігає з дому? Хуан не може цього зрозуміти, а чи зможемо ми?

У будинку Папагатто не буває нудно – глава сімейства працює гостем на весіллях, хрестинах і похоронах. Та так вдало, що в запалі чергової афери випадково видає заміж свою дружину, бере в оренду дідуся і виганяє себе з власного будинку. Легка комедія положень закрутиться низкою яскравих подій, дивовижних зустрічей і несподіваних зізнань. І хто б не був у валізі, в родині головне – любов!

В основі сюжету – історія скрипаля, який відривається від батьківського гнізда і пізнає всі радощі і тяготи самостійного життя. Він зустрічає свою любов, проходить ряд труднощів на шляху до свого щастя і мимоволі стає спостерігачем картини життя сьогоднішнього суспільства. Вистава «365» буде говорити з глядачем на сучасній мові і на актуальні теми. Поєднуючи в собі елементи гротеску і сатири, спектакль торкнеться загальнолюдські проблеми, де кожен глядач зможе побачити віддзеркалення власної повсякденності. «Времена года» А. Вівальді та А. П’яццолли у виконанні камерного оркестру стануть тут лейтмотивом життя простих людей, з їх страхами, ілюзіями, фобіями і розчаруваннями. У фірмовому безсловесному жанрі «Прекрасних Квітів» через призму сюрреалізму будуть розкриті найбільш нагальні теми соціуму і просто окремої людини.

На цей раз театр «Прекрасні Квіти» береться за одну з найбільш вічних тем. Вас чекає історія трьох чоловіків і те, що відбувається з їх звичним усталеновленим світом, коли до нього вривається потужна хвиля жіночої сили і краси. Це історія всепоглинаючої любові з витікаючими наслідками. Вистава-медитація без зайвих слів і брехливих поз. Якщо вас не страшать відвертості, то цей любовний експеримент припаде вам до смаку. Театр як і раніше працює в унікальному для України безсловесному жанрі, назва якому «фанк-футуризм».

Про таку сімейну ідилію, як в сімействі Хельмер, можна тільки мріяти. Їхні стосунки сповнені щастя, любові і турботи. Але чи міцний будинок, якщо одна маленька таємниця здатна зруйнувати його основи? Незважаючи на солідний вік п'єси, вона блискуче розкриває багато сучасних проблем шлюбу. Потужна, новаторська драма Ібсена про шлюб, гроші і рівність залишається як і раніше переконливою і актуальною. Класична модель взаємин, коли чоловік вважається главою сім'ї і контролює бюджет, а жінка займається побутом і дітьми, залишається популярна і сьогодні, навіть у випадках, якщо жінка теж працює. Але Ібсен говорить не тільки про жіночу потребу в незалежності, його ідеї набагато ширші - він звертається до кожного, хто хоч раз карався в пошуках власного Я. І між глядачем і сценою відбувається відверта розмова про всіх нас, про те, що робить людину особистістю: про самовизначення, про сміливість бути собою, право на прийняття рішень і про відповідальність за їх наслідки. Про вибір і про свободу.

Чайка
« Чайка » Комедія

«Чайка» - комедія, заснована на реальних подіях ... ... всі збіги з реальними «персонажами» - не випадкові. Вистава «Чайка» - комедія про життя театру. Про те, як народжуються таланти, як стають великими і чим доводиться жертвувати. Про зіткнення поколінь, про те, як потрібно писати і що потрібно ставити. Вистава відкриває непривабливу сторону театру, з усіма побічними ефектами і складними внутрішньотеатральними відносинами. «Чайка» - прекрасний привід посміятися над тим, що прийнято сприймати всерйоз.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Вистава «DRACULA» − це відкритий анатомічний театр жанрів трилера, гротеску, бойовика, комедії і навіть ліричної драми. У багряному калейдоскопі пристрастей Брема Стокера ви станете свідком фатальної зустрічі Джонатана Харкера і Графа Дракули, його авантюрної подорожі до Лондона в пошуках прекрасної Міни. Зануритесь у світи пристрасті і приреченості Люсі, невиліковного болю Ван Хелсінга та божевілля Ренфілда, знемагаючого в очікуванні свого хазяїна. Пишність легенди без бутафорії прикрас.

REVIZOR
« REVIZOR » Трагічний анекдот

Гоголівські жарти, гоголівська мова у чудовому перекладі українською звучать надзвичайно колоритно. Свіжості додає сучасна музика, яка у всіх на слуху, та «РЕП». Це не минуле, а наше з вами сьогодення: людські страхи та пороки, хабарі та неосвіченість поза часом і простором. У п‘єсі все проникнуте сучасним баченням світу, у якому ми з вами живемо. Час не владний над сценічним шедевром Миколи Гоголя. До цього твору також звертався експериментатор театру Всеволод Мейєрхольд. Адже театр повинен відчувати час, знати і використовувати усі сучасні тенденції у мистецтві. Не варто сподіватися на костюми царської епохи. Чекаємо у театрі всіх, зацікавлених у сучасному мистецтві, щоб поставити вічне питання «над кем смеётесь?»

4.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
4.0
3.0

Класик американської драматургії Торнтон Уайлдер і його п'єса «Наше містечко», за яку він вдруге став лауреатом Пулітцерівської премії, не дуже відомі. А дарма. У цьому тексті, в його героях і сюжеті - є те, чого нам всім сьогодні дуже не вистачає для щастя. Як часто ми помічаємо, що живі? Іноді ми чуємо історії про людей, які, побувавши на волосок від смерті, дивом уникнувши аварії або вилікувавшись від страшної хвороби, раптом усвідомлюють радість бути живим! «Теж мені, месія», - іронічно посміхнувшись, ми продовжуємо свій біг по лінії життя. Звичка будувати плани і відкладати життя на потім - так живе більшість. Закінчити інститут, вийти заміж, купити новий гаджет, поїхати до моря - і ось тоді! Але досягнувши однієї мети, ми тут же ставимо собі іншу, схожу. І навіть морем, світанком і заходом сонця нам немає коли насолодитися, адже наступна мета вже така близька, потрібно встигнути досягти, добігти! Але є інші люди. Їх небагато, але вони є. Вони радіють миттєвостям. Вони щасливі лише від того, що прокинулися. Їх життя легке. Такими хочеться стати. І ви можете! Потрібно лише трошки зменшити швидкість, прислухатися до себе і уважно поглянути на близьких. Чи відчуваєте? Це і є життя.