З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Ольга Равицька
Ольга Равицька

Ольга Равицька

Актор.
Народна артистка України

Народна артистка України. Володарка Ордену Княгині Ольги.

Студенткою першого курсу акторського факультету Харківського інституту мистецтв імені І. Котляревського (курс Б. Глаголіна) була запрошена до трупи Харківського академічного російського драматичного театру імені О. Пушкіна, де працювала і після закінчення навчання у 1981 році.

Від 1984 року – актриса Сумського театру драми та музичної комедії імені М. Щепкіна.

У трупі Одеського українського театру працює з вересня 1988 року.

Біографічні дані:
Дата народження: 30.05.1960 (62 роки)
Місце народження: Україна, місто Суми
Освіта: Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського
Актриса  є  резидентом театрів:
Юлія Пивоварова
Юлія Пивоварова
Художній керівник
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
4.6
4.6
5.3
5.6

Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В.С.Василька засновано в листопаді 1925 року під назвою «Одеська українська Держдрама». Сучасне ім`я театру з 1995 року нерозривно пов`язане з видатним українським актором, режисером, драматургом, істориком і теоретиком сценічного мистецтва, театральним педагогом Василем Степановичем Васильком, який присвятив цій трупі чимало плідних років життя та творчості. Зараз трупа театру має в своєму складі талановитих акторів всіх поколінь, до неї входять двоє народних артистів України, одинадцять заслужених артистів та заслужений діяч мистецтв України, великий загін обдарованої молоді – випускників провідних мистецьких навчальних закладів. Провідні актори театру – народні артисти України Ольга Равицька та Анатолій Дриженко, заслужений артист України Яків Кучеревський, артисти Євген Юхновець та Сергій Ярий за свої ролі в кіно стали улюбленцями кіно- і телеглядачів далеко за межами Одеси. Головною ж своєю метою в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В.Василька, як і завжди, вбачають розвиток української культури і духовного відродження суспільства.

Ми знайшли 7 вистав, в яких
бере участь Ольга Равицька
Кого люблю…
« Кого люблю… » Трагікомедія

Це звичайний випадок з життя: одна жінка зайшла познайомитися з іншою, яка живе по сусідству … Вони приблизно одного віку. Кожна прожила свою велику життя. Тільки вони різні: одна – з міста, друга – сільська. При знайомстві відчулося, що вони – як з різних галактик … Кого любити, кого ненавидіти – хто розбере? Один Бог знає. Через шквал пристрастей ці жінки знаходять дорогу до істини, до розуміння. Виявляється, у них так багато спільного, вони, врешті-решт, – споріднені душі… Глядачі дивляться виставу на надзвичайно близькій відстані від акторів. Стають не просто свідками того, що відбувається, але й свого роду учасниками сценічної дії.

Місто мого дитинства
« Місто мого дитинства » вистава на 2 дії, за п'єсою "Старі будинки"

Хтось стверджує, що Одеса – це не місто, а Рай. Інші кажуть, що Одеса – справжній, що зачаровує оазис в пустелі Космосу. А що ж – самі одесити? А вони просто живуть тут. І, звичайно, посміхаються, коли чують чергову баєчку про себе … А як живуть вони, чим живуть, яким повітрям дихають? Про це, власне кажучи, і та п’єса, яку створили колись три талановитих і молодих тоді одесита – Георгій Голубенко, Леонід Сущенко та Валерій Хаїт. І назвали її “Старі будинки”. І поставили по ній уявлення, де головну роль виконував легендарний Михайло Водяний. Що й казати, запам’яталося багатьом! І так полюбилося, що через кілька десятиліть вже в нашому театрі поставив Ігор Равицький цей спектакль, і зазвучав він під новою назвою “Місто мого дитинства” – по-новому, але зберігши те неперевершене тепло одеське, яким славиться з давніх часів наша чорноморська перлина . Тому одесити одеситам відтворять на сцені нашу з вами улюблену і рідну Одесу. Погодьтеся, це варто подивитися і послухати

Все починається з любові, чи не так? Про любов пишуть, про неї створюють кінострічки та вистави. Про неї сперечаються, але завжди – мріють. Навіть якщо любов стикається з тим, що несе людині жахлива війна. Молода одеська драматург Ганна Яблонська написала свою п’єсу «Сімейні сцени» ще до того, як в життя українців XXI століття увірвалися воєнні реалії. Але передчуття талановитої авторки виявилося чи не пророцьким… Однак, не станемо заздалегідь вдаватися до перипетій сюжету. Зазначимо лише, що у виставі зайняті митці різних поколінь. Різний світогляд, різні погляди на життя, різне ставлення до подій, що відбуваються, – все це разом узяте створює достовірну, глибоку за своєю суттю, картину сімейного життя, до того ж, опаленого війною, хоча її в сюжеті не названо.

«Клуб самотніх сердець» – це трагіфарс в стилі ретро про трьох абсолютно різних, давніх подруг, які одна за одною передчасно втратили коханих  чоловіків, з якими прожили чи не все своє життя. Як жити далі, ніхто з них не знає, але кожна уявляє по своєму. Спочатку їм здається, що життя закінчилося. Але вдови повні сил і енергії. Регулярно зустрічаються на чай і слухають свій улюблений рок-н-рол, а потім їдуть на кладовище – порозмовляти зі своїми чоловіками, підстригти плющ на їхніх могилах, посперечатися про майбутнє і попліткувати про подругу, яка вкотре зібралася під вінець… Які несподіванки чекають на них? Чи дозволять собі подруги і надалі насолоджуватися життям і стати врешті-решт щасливими? Чи є життя після смерті другої половинки (партнера)? Чи є шанс на кохання в такому віці? Як складеться доля кожної учасниці клубу? І де тут може бути гумор? Відповіді на всі ці та інші вічні запитання у нашій версії цієї історії!

«Клуб самотніх сердець» – це трагіфарс в стилі ретро про трьох абсолютно різних, стародавніх подруг, які одна за одною передчасно втратили коханих чоловіків, з якими прожили мало не все своє життя. Як жити далі, ніхто з них не знає, але кожна представляє по-своєму. Спочатку їм здається, що життя закінчилося. Але вдови повні сил і енергії. Регулярно зустрічаються на чай і слухають свій улюблений рок-н-рол, а потім їдуть на цвинтар – поговорити зі своїми чоловіками, підстригти плющ на їх могилах, посперечатися про майбутнє і попліткувати про подругу, яка в черговий раз зібралася під вінець … Які несподіванки чекають їх? Чи дозволять собі подруги і надалі насолоджуватися життям і стати врешті-решт щасливими? Чи є життя після смерті другої половинки (партнера)? Чи є шанс на любов у такому віці? Як складеться доля кожного учасника клубу? І де тут може бути гумор? Відповіді на всі ці та інші вічні питання в нашій версії цієї історії!

Антреприза

Що б ви зробили, отримавши в спадок мільйон? Ну, включіть фантазію! Сміливіше! Герої вистави «Матінка на мільйон» знають точно, як розпорядитися таким подарунком долі! Ось тільки що робити з матусею, яка поспішає в інший світ, АЛЕ якось дуже повільно? Як зауважив герой відомого роману: «москвичів зіпсувало квартирне питання». З одеситами, схоже, те ж саме! Шантаж, шахрайство і ритуали Вуду – в боротьбі з близькими родичами за мамину квартиру всі засоби хороші. Хто ж пройде цей квест і виграє головний приз? Які «скелети» і плюшеві зайці зберігаються в маминому шафі? Фінал буде абсолютно несподіваним і смішним!

Кайдаші
« Кайдаші » Сімейна хроніка на 2 частини

Повість «Кайдашева сім’я» була написана у 1879 році. Стільки часу минуло відтоді, а що змінилося?! Отже, жили-були Кайдаші – велика родина: Омелько Кайдаш, його дружина, сини, невістки…  Поруч з ними – їхні сусіди, куми, що святкували разом з ними весілля, родини і таке інше. Було в їхньому житті все, як зазвичай буває у людей: свої радості, клопоти, сварки й примирення. Турбували їх вічні проблеми, пов’язані з поколіннями, – «батьки і діти». Також вічні повсякденні проблеми життя, коли стикаються «моє» і «спільне». Комічні ситуації в цій сімейній хроніці межують з драматичними подіями. Щоправда, суперечки в родині Кайдашів, такі смішні, дріб’язкові й дуже нагадують декого з нас, сьогоднішніх, в наших складних родинних взаєминах, в стосунках із сусідами, та й на ширшому рівні, так би мовити, в загальнодержавних масштабах, у нашому суспільному житті.