З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Ольга  Гнатюк

Ольга Гнатюк

Актор, режисер, художник-постановник, художник по костюмах.
Харківський державний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського,кафедра театру ляльок, артист-ляльковод (2002 р.), там же – кафедра акторської майстерності та режисури театру анімації, режисер театру ляльок (2012 р).
 
Артист-ляльковод, у театрі з 25 червня 2002 р.
Біографічні дані:
Місце народження: Україна
Освіта: Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського
Актриса  є  резидентом театрів:
Роман Братковський
Художній керівник
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Дата народження театру — 6 березня 1945 року. В обласній газеті було надруковано оголошення: «Станіславське обласне відділення у справах мистецтв, Станіславська обласна філармонія оголошують набір в обласний ляльковий театр акторів-чоловіків та жінок-акторок. Адреса контори філармонії: вул. Червоноармійська, 1. Прийняті на роботу забезпечуються квартирами, столовою». Наприкінці квітня відбулась перша прем'єра вистави за п‘єсою Н. Гернет «Гусеня» у приміщенні тодішнього музично-драматичного театру ім. І. Франка. Театр очолила режисер Т. Нікітіна. Разом з нею театр зводили на ноги художник О. Дикий, актори К. Коцинська, Т. Платхіна, Л. Дмитрієва, Д. Дубей, М. Глибчук, В. Антонов, О. Олійников, М. Басалига. Олександр Дикий працював у театрі з часу заснування і до 1967 року. Він отримав професійну освіту в Краківській академії мистецтв. Виконав художнє оформлення та ляльки до вистав «Гусеня» за п'єсою Н. Гернет (1945), «Маєчка-хазяєчка» Д. Суптеля (1947), «Біда від ніжного серця» (вистава для дорослих) І. Сологуба (1957), «Казки Дідуся Панаса» К. Коцинської, К.Черняка (1959) та багато інших. Зроблені ним ляльки (декілька з них збереглися і знаходяться у музеї театру) мали значний вплив на мистецький рівень наступних поколінь театральних художників С. Клємента, М. Боярського, Л. Рубановську, В. Маяцького, В. Свєчнікова, В. Бойчука, М. Данька. Початок діяльності був нелегким: бракувало досвіду, актори лише починали опановувати складну майстерність водіння ляльок, примітивними були конструкції ляльок. Свого приміщення театр не мав. Спочатку працювали в Палаці піонерів (сьогодні Центр дитячої творчості), а з 1949 до 1954 року — у теперішньому Народному домі. Вистави показували у дні, коли була вільна сцена, в основному ж працювали на виїздах в районах та селах області. У 1954 — 1956 роках театр мав одну кімнату в будинку, де тепер Народний дім «Просвіта». З 1954-го до 1971-го директором театру був Ю. Панфілов. Тоді театр став показувати більше вистав безпосередньо у школах, дитячих садках, побував на гастролях майже в усіх областях України, відвідав Білорусь, Молдову. У 1956 — 1957 рр., театр працював у Народному домі «Княгинин». З 1971 р. на посаді директора театру — Зіновій Ілліч Борецький. У 70-х роках театр знаходився в одноповерховій хатинці без сцени, де була одна кімнатка для репетицій і кілька майстерень на теперішній вул. С. Бандери. 24 квітня 1981 р. відбулося урочисте відкриття стаціонарного приміщення театру по вул. Незалежності, 10-а. На хвилі державного суверенітету 27 лютого 1991 року Постановою Ради Міністрів Української РСР № 47 театру присвоєно ім'я Марійки Підгірянки (до цього театр був імені Павлика Морозова). Та через 2 роки колективу довелось розпрощатися з чудовим приміщенням, де були більш-менш належні умови для роботи: сцена, майстерні, фоє та кімната природи для зустрічі маленьких глядачів, — будівля завалилася. У результаті театр опинився у ролі «приймака» Народного дому № 1. Негаразди не завадили зберегти творчий рівень театру, який відзначають театральні критики і громадськість. У квітні 2001 р. за заслуги в естетичному вихованні підростаючого покоління, багаторічну сумлінну працю директору обласного театру ляльок 3. Борецькому присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури України. Після відселення з Народного дому № 1 в розпал репетицій до Різдвяних свят ляльковики знову під чужим дахом — завдяки отцеві-митрату Миколі Сімкайлу, який надав приміщення Катехитичного центру для показу вистав. 1999 року вони поселилися у колишньому приміщенні міської прокуратури. Після проведення довготривалого капітального ремонту і реконструкції зали та виробничих приміщень 1 червня 2005 відбулося урочисте відкриття театру, приурочене 60-річчю від дня заснування.

Івано-Франківський театр ляльок – єдиний від України, на правах партнера взяв участь в проекті «Літаючий фестиваль» на тему «Дитина і родина  в сучасній Європі» Програми Євросоюзу «Культура 2007-2013». Виконуючи умови проекту Програми ЄС на спільну тематику «Дитина і родина в сучасній Європі», театр підготував виставу «Людвіг + Тутта» за казкою Яна-Олофа Екхольма і представив її на європейських сценах: у Нітрі (Словаччина), Каунасі (Литва), Остраві (Чехія) та Івано-Франківську.
На сьогоднішній день більша частина творчого складу театру є членами Національної спілки театральних діячів України .
 

Ми знайшли 12 вистав, в яких
бере участь Ольга Гнатюк
Хитре Лисеня
« Хитре Лисеня » Музична казка

Музична казка про Лисеня, яке увесь час дурить лісових мешканців і безсоромно шахраює, користуючись їх довірою. Та одного разу, друзям набрид постійний обман і вони вирішують провчити невтомного пустуна, влаштувавши для нього хитру пастку.

Лірична казка про добрих сніговичків, які дуже хотіли якомога довше пожити на світі. У лісі вони зустріли бідних звірят, які страждали від холоду і голоду. Зрозумівши, що кожне живе створіння мріє про тепло, сніговички, не роздумуючи, відправляються до Сонечка з проханням про допомогу… Вистава вчить співпереживати і допомагати ближнім.

Запрошуємо діток (і дорослих також) на урок з безпеки дорожнього руху. Малеча разом із казковими героями ознайомиться з дорожніми знаками та навчиться розпізнавати сигнали світлофора.

“Я довго вибирала п’єсу, багато перечитала. Читаючи п’єсу К.Мєшкова та П.Катаєва „Кошеня на снігу”, мене вразила філософія цієї п’єси. Як легко, по-дитячому, автори доносять до нас дуже прості істини-вміти слухати один одного, розуміти, не ображатися, бути відповідальним за свої вчинки. Тобто всі складові взаємовідносин між людьми.

Це дуже важливо для дітей, які тільки-тільки починають свої „перші кроки” у відносинах із друзями.” Ольга Гнатюк

Мама – це найголовніша та найдорожча людина в житті кожного із нас. Це вона вчить вимовляти перші слова, бути дорослими і відважними, пізнавати закони життя… Маленьке Ягнятко долає всі перешкоди, які посилає йому доля. Не зважаючи на довгий шлях додому, воно одержує півтори жменьки солі для порятунку своєї найріднішої матусі. Вистава повчальна для дітей і для дорослих, не залишить байдужим жодного глядача. Адже безмежна батьківська любов і взаємне щире почуття маленького серденька – творять на світі справжні чудеса.

Мати-Земля не прощає поганого до неї відношення і може жорстоко помститися людям. У виставі «Пластикові Монстри» троє скаутів виконують важливе завдання загону – оцінюють екологічний стан і перевіряють чистоту лісу… У цей час на землю вторглися прибульці з планети Пластикової пляшки. Вони вирішили підкорити Зелену Планету і перетворити її на всесвітнє звалище пластикових відходів. Та зробити це їм не вдається…

Маленьке хитре Лисеня вирішило обдурити лісових звіряток – Зайченя та Ведмедика. Але сам потрапив у свою ж пастку… Вистава вчить дітей довіряти один одному, не обманювати і, найважливіше, – мати вірних, справжніх  друзів.

Театр Ґельдерода — явище унікальне. Він є поетичним, пластичним, алегоричним, вільним і відкритим, з елементами фантастики та містики. У своїх п’єсах Ґельдерод завиграшки поєднував реальність та ілюзію, містеріальне і блазенське, конкретно-історичне та позачасове, зазначаючи: «Мені просто хотілося трохи відчинити вікно, двері, розсунути завісу перед чимось новим, розширити занадто ув’язану зі своїм часом форму, зламати умовні межі театру». Навіть авторські жанрові означення нерідко поєднують протилежне та несумісне: «трагедія для мюзик-холу» («Смерть доктора Фауста»), «невеселий водевіль» («Пантаглейз»), «містерія для лялькового театру» («Про диявола, що проповідував дива»), «трагедія-буф» («Поминки у пеклі»). Сюжети своїх п’єс драматург черпав із Біблії («Варрава», «Жінки біля гробу»), церковної («Святий Франциск Ассизький») та цивільної історій («Облога Остенде»), фольклору («Витівка Великого Мертвіарха», «Пантаглейз»). Однак історична п’єса часто перетворюється у буфонну гру («Христофор Колумб», «Ескоріал»). Драматург розвивав традиції символістського театру (М. Метерлінк), надавав своїм п’єсам характеру «театру жорстокості» (А. Арто) і надривності (експресіонізм). Він робив їх інтелектуально насиченими, похмуро філософськими, надмірно театральними. У національному фольклорі драматурга приваблювала щирість поетичних почуттів і оптимізм у вирішенні конфліктів добра та зла. Ґельдерод зробив минуле мірилом в оцінці теперішнього та його культури, намагався відновити зв’язок часів. Він зізнавався, шо полюбив театр тому, що «знайшов у ньому інструмент, що дозволяє вирватися з-під влади Часу».   Дія п’єс Ґельдерода відбувається найчастіше у середньовічній Фландрії («Червона магія», «Сорока на шибениці», «Витівка Великого Мертвіарха»), проте нерідко переміщується у часі і просторі: дія «Смерті доктора Фауста «відбувається у Фландрії «водночас у XVI і XX століттях». Його улюбленими персонажами є блазні («Ескоріал», «Школа блазнів», «Пантаглейз»), актори і клоуни («Вихід актора», «Три актори, одна драма»). Діють у них також чорти та відьми, королі та бродяги, кати та ченці, які проходять перед глядачем у «танку смерті» або «блазенському хороводі».   Однак герої драматурга — не стільки живі люди, скільки маріонетки старовинного фламандського театру, гігантські манекени народних карнавальних вистав. Недаремно багато п’єс Ґельдерода призначені саме для театру маріонеток («Фарс про Смерть, яка сама ледь не померла», «Витівка Великого Мертвіарха», «Містерія про Страсті Господні», «Спокуса святого Антонія»). Численні п’єси Ґельдерода мають релігійний характер, однак драматург поєднує релігійне з клоунадою, створює своєрідні містерії-буф. Ґельдерод у своїх драматичних творах зображує світ пристрастей, лицемірства, пороків, збочень…

У грудневу ніч таємну Миколай на землю йде… Мандрує небесний опікун світом, несе свої гостинці для всіх: чемних і не слухняних діток. Діткам, які гарно поводили себе впродовж року, він підкладає під подушку подарунки та солодощі, а хто не дуже добре – різочку. …Капризна та примхлива дівчинка Маруся отримала те, що заслужила – повну скриню різочок. Та на допомогу своїй вередливій сестричці приходить привітна й сердечна Ганнуся.

У кожного створіння своя дорога до Бога… Казка-притча повідує про нелегкий шлях маленького Віслючка до Вифлеєму. І саме він допомагає Діві Марії та Святому немовляткові, на якого чекав увесь світ. Інтерпретація біблійної притчі має глибокий замисел: вчить дітей визначали для себе життєві пріоритети, а дорослих замислитися над сенсом життя і прагненнями впевнено йти до своєї мрії.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.2
5.0
6.0
5.6

«Перехресні стежки» є одним із найвідоміших текстів Івана Франка. Повість народжувалася на перетині XIX і ХХ століть та її тематика і проблематика дзеркально висвітлює реалії сучасної України, духовні та соціальні рефлексії нашого теперішнього соціуму. В центрі сюжету повісті перебуває український адвокат Євгеній Рафалович, який, в обставинах непростої соціально-політичної ситуації у польській Галичині, проживає психологічну драму людини дії, людини вчинку, що прагне суспільних змін. Життєвий шлях Рафаловича несподівано перетинається із його гімназійним вчителем Валер’яном Стальським, колишньою любов’ю Регіною та напівбожевільним Бараном. Саме цих чотирьох режисер Іван Уривський виокремлює у своїй виставі, щоб дослідити особисту драму кожного у складному вузлі подій і стосунків. Втілюючи на сцені масштабний текст Франка, режисер акцентує у виставі на візуальних образах і пластичних сценах. Вистава здобула премію «Тріумф. Театр. Львів» як «Найкраща драматична вистава» (2019)

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.8
5.6
6.0
5.8

В центрі сюжету – історія старої жінки Меґ, яка живе у малому містечку в Ірландії, де ув’язнила себе і тепер робить все можливе, щоб ув’язнити свою доньку Морін. Творцям вистави «Королева краси» цікава, перш за все, тема периферійної, ізольованої людини, яка прагне омріяного життя, але не в змозі його досягнути. Через страхи минулого, що переносяться на реальність, нездатність реалізовувати свої мрії, це бажане життя залишається непрожитим. Таким є ментальний парадокс, що притаманний, зокрема, українському суспільству: прагнути кращого, але не робити зусиль задля його досягнення, натомість, ми видаємо бажане за дійсне і втішаємося ілюзією.