З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image

Олексій Вакарчук

Художник-постановник, сценограф, художник по костюмах, художник.

Народився в 1960 р., в м. Полтава, на Україні.

Член Спілки театральних діячів України з 1985р.
Сценограф.
Художник – постановник Національного академічного театру російської драми ім. Л. Українки, Київ з 1989 р.
Член Національної спілки художників України з 1991 р.
Член Національної спілки театральних діячів з 1985 р.
Член бюро секції художників театру, кіно та телебачення КОНСХУ.
З 1984 по 2014 рр. створив понад 70 вистав в театрах України, Росії, Чехії.

Живе та працює в Києві.

Освіта:

1974-1978 р. Республіканська середня художня школа ім. Т. Г. Шевченка.

1977-1978 р. Школа малюнку заслуженого художника України Віктора Зарецького.

1978-1984 р. Київський державний художній інститут, факультет театрально-декораційного мистецтва, керівник майстерні - нар. художник, проф. Д. Д. Лідер.

1986-1988 р. Стажування в Театрі ім. І. Франка, м. Київ, керівник Д. Д. Лідер.

Біографічні дані:
Дата народження: 22.07.1960 (61 рік)
Місце народження: Україна, місто Полтава
Освіта: Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Ми знайшли 24 вистави, в яких
бере участь Олексій Вакарчук
Свіччине весілля
« Свіччине весілля » Історична драма

Вистава за відомою п’єсою українського класика Івана Кочерги. Історія про шалене і трагічне кохання зброяра Івана Свічки та Меланки, що сталася у Києві у далекому XVІ столітті.

Коли я випадково натрапив на мотив «заборони свiтла», мотив, що й послужив темою для цiєї драми, мене захопила в ньому можливiсть змалювати барвисту картину суто мiського життя i соцiальної боротьби в стародавньому мiстi, а на цьому мальовничому тлi створити узагальнений образ боротьби України за свою волю i самобутню культуру… Не буде великим порушенням художньої правди, коли припустити, що, не бачачи пуття в дванадцятирiчних скаргах великим князям, київськi ремiсники i городяни не витримали й активно запротестували проти знущання… Такий поетичний мотив, як заборона свiтла в цiлому мiстi, дає дорогоцiнну змогу змалювати стародавнє цехове ремiсниче життя, показати це життя не статично, а в процесi боротьби з феодалами за мiськi привiлеї i права.

Іван Кочерга (із передмови до п’єси)

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.2
5.4
5.3
5.1

П'єса «Дами і гусари» польського комедіографа і поета Олександра Фредро (1793-1876 рр.) належить до «золотого фонду» класичної літератури. 175 років вона не сходить зі сцен світового театру, надаючи можливість акторам і режисерам поринути у вишукану театральність, відчути витонченість польського гумору, в якому граціозність романтизму співіснує з легкою самоіронією. Дія відбувається в маєтку Майора – затятого холостяка, який, зібравши добірне товариство бойових друзів, відгородившись від примарних принад життя, а власне, усього, що пов'язане із жіноцтвом, «бавиться» і відпочиває між походами. Спокійну, суто гусарську ідилію буквально висаджує в повітря приїзд цілої кавалькади жінок – кузин Майора на чолі з пані Оргоновою. З їхньою появою стале гусарське життя летить до дідька, маєток – лихоманить. І це все можна було б стерпіти, якби не підступний план кузин: одружити Майора на донці пані Оргонової – Зосі. Жінки розробляють тактику і стратегію: пані Диндальська опікується Капеланом, панна Анеля пускає бісиків Ротмістру, їхні служниці Юзя, Зузя, Фрузя також не втрачають часу марно... Поки жіноцтво приводить план у дію, Зося зустрічає поручика Едмунда і впізнає в ньому своє омріяне кохання... Автори вистави на чолі із режисером-постановником, автором сценічної версії Юрієм Одиноким створили яскраве сценічне дійство, насичене легкістю акторської імпровізації, граціозністю пластично-танцювального малюнку, сповнене музики і вічних мрій про кохання. У фіналі вистави звучить «Тетянин вальс» Тараса Жирка. Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
6.0
6.0
5.0

Сцена «Під дахом» представляє народну артистку України, лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка та премії «Київська пектораль» - Лідію Яремчук у виставі «Шлюби укладаються на небесах...» за її інсценізацією, створеною на основі сторінок з роману Льва Толстого «Війна і мир». Головна сюжетна лінія вистави - історія Наташі Ростової. Версія, представлена виразною мовою сценічного мистецтва, привносить нові фарби в звичне уявлення про героїню. Лідія Яремчук, виконавиця і автор композиції, передає душевний світ Наташі чуйно, інтимно, з ледь помітним відтінком смутку, іронії і захоплення одночасно. Така природна, така безтурботна і безпосередня юна Наташа. Успіх на першому балі здається їй здійсненням усіх дівочих надій, за яким обов'язково слідуватиме запаморочливий злет. Кожен подих наповнений радісним передчуттям щастя ... Час і життєвий досвід, вносячи корективи в долю людини, часом до невпізнанності змінюють її характер. А може, навпаки? Можливо, зрілість розкриває справжню природу людської суті? Інакше, як пояснити парадоксальне перетворення героїні з ніжного, романтичного створіння в приземлену, обтяжену життєвими турботами мати-господиню? Але, здається, і ця прозаїчна роль їй личить ... Однак, що ж такого таємничого було в натурі Наташі Ростової, чим вона полонила чоловічі серця? Чому її вважали чарівною? Вона вміла бути собою, вона вміла любити. Незважаючи на чисельні помилки, вона була відкрита життю і почуттям. І, що найголовніше, вона завжди уособлювала одну з таємничих граней вічної жіночності. Тонке, проникливе відображення думок і почуттів молодої жінки дає можливість глядачеві не тільки по-новому побачити образ Наташі Ростової, але й доторкнутися до прекрасної, назавжди в минулому історичної епохи, описаної в романі. У виставі використовується музика Михайла Глинки, Олександра Грибоєдова, Петра Чайковського, Франца Шуберта, Георгія Свиридова, Володимира Ребікова.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
6.0
5.5
6.0

Це історія Дори. Дори, у якої трохи «клепки бракує», яка, можливо, і не красуня, проте здатна зачарувати кожного, хто має з нею справу, яка довгий час була покірним дитям, але одного разу з усією своєю невинністю кидається у круговерть «дорослого» життя. Жорстоку перевірку проходять моральні підвалини сім'ї, внутрішній закон усіх, хто так довго формував оточення Дори, був єдиним її світом. Автор п'єси Лукас Берфус народився в м.Туні під Берном (Швейцарія). Навчався на книготорговця. З 1997-го живе і працює у Цюриху як незалежний автор. Написав низку творів для заснованої ним спільно з Самюелем Шварцем і Удо Ізраелем театральної трупи «400 asa». Писав п'єси на замовлення театрів Бохума, Базеля, Гамбурга. Автор прозових творів, зокрема, новели «Мертві чоловіки» і роману «Сто днів», що вийшов у 2008 році. П'єси Л. Берфуса: «Едіп Софокла» (прем'єра – Цюрих, 1998), «17 годин 17 хвилин» (прем'єра – Цюрих, 2000), «74 секунди – Монолог» (прем'єра – Цюрих, 2000), «Чотири жінки Зингшпиль» (прем'єра – Берн, 2000), «Медея. 214 описів картин » (прем'єра – Відень, 2000), « Подорож Клауса і Едіт шахтою до центру Землі» (прем'єра – Бохум, 2001), «Смерть Майєнберга» (прем'єра – Базель, 2001), «Отелло – порнофільм» (прем'єра – Гамбург, 2001), «Чотири картини любові» (прем'єра – Бохум, 2002), «Сексуальні неврози наших батьків» («Die sexuellen Neurosen unserer Eltern», прем'єра – Базель, 2003), «Автобус» (прем'єра – Гамбург, 2005 ), «Подорож Аліси в Швейцарію» (прем'єра – Базель, 2005).

Є зірки, які не гаснуть ніколи. Вони народжуються серед нас, але якимось дивним чином їм вдається почути і заспівати пісню наших сердець, нашої душі. Минають роки, десятиліття, змінюються люди, змінюється життя, а пісня залишається... Та пісня, без якої не відчути ні справжньої радості, ні душевного болю, ні істинної любові. Такою зіркою була і є для нас співачка Клавдія Шульженко. Їй і присвячено нашу виставу...

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Усі ми родом із дитинства! Адже саме в дитинстві з нами відбувалося щось неймовірне, надзвичайно яскраве, веселе і дуже-дуже цікаве. Автор тексту і виконавець - Юрій Яковлєв - повідає вам, любий глядачу, свої невигадані життєві історії про кохання та дружбу, як сумні і веселі, так і романтичні... й не настільки. Можливо, у цих історіях ви впізнаєте себе, пригадаєте своє дитинство, свій двір, у якому ви виросли, свою школу, свою першу вчительку, своє перше кохання... А відтак у цих одкровеннях промайне той яскравий і пустотливий промінчик, який ми називаємо дитинство.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.3
5.3
5.0
5.3

Як часто ми не можемо усвідомити свого щастя, вічно незадоволені собою та іншими, висуваємо претензії - нас, мовляв, недостатньо люблять, не цінують, не розуміють... І в один момент, піддавшись скороминущій пристрасті, яка, як нам здається, і є те саме справжнє почуття, спалюємо мости, знищуємо все, що створювалося власними руками. А коли приходить протверезіння, поспішаємо назад, склеїти уламки колишнього життя в надії повернутися і повернути. У такій ситуації опинилася Юлія, героїня п'єси "У цьому милому, старому домі", створеній видатним драматургом Олексієм Арбузовим у другій половині двадцятого століття і прочитаній Михайлом Резніковичем разом з акторами театру на початку століття двадцять першого. Це четверте звернення режисера до драматургії всесвітньо відомого автора. Між минулим та Юлією розверзлася безодня, час затягнув глибокі сердечні рани, а чоловік, залишений Юлією в цьому минулому, впорався і з ситуацією, і з собою, і своїм болем відкрив своє серце для нового кохання. Повернувшись за давно залишеним та легко забутим почуттям, вона розуміє, що назад дороги немає. І хоча в цьому милому старому будинку все для неї рідне, вона тут вже чужа. Запізнилася... Її поїзд "промчав, на стиках брязкаючи, замовкли колишні оркестри". Її місце у серці чоловіка, покинутого нею, зайняла інша. І звуть цю іншу, яка подарувала йому надію і любов - Ніна, - світла, відчайдушна дівчина, смішна і зворушлива. Інша. І наш герой, - Костянтин, - розчинився в ній, не залишивши колишній дружині ні можливості, ні шансу на відновлення минулих стосунків. Навіть діти, їхні спільні діти - Юлії і Гусятникова, що встигли подорослішати за час розлуки, - дозволили новому коханню батька: «БУТИ». Як проявить себе Юлія в сформованій ситуації? Чи вистачить благородства, жертовності та розуміння? Чи зуміє вона дозволити бути щасливим тому, кого, колись не роздумуючи, поранила, чи буде відстоювати своє право на сімейне щастя і любов?

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

П'єса американського драматурга Едварда Олбі «Що трапилося у зоопарку» – перша в його творчій біографії і була написана всього за одну ніч. Це своєрідний крик, зойк самотньої людини, яка шукає сенс свого існування. Герої п'єси, Пітер і Джеррі, випадково знайомляться неподалік зоопарку, і це стає фатальною подією у їхньому житті. Незважаючи на приналежність до різних соціальних верств, різного способу життя, світогляду і навіть територіальну віддаленість, вони обидва рівною мірою виявляються беззахисними перед викликом часу та суспільства. Як же вони впораються зі своїми проблемами, і що ж, власне, трапилось у зоопарку ... дізнається глядач, потрапивши на нашу виставу.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
6.0
6.0
5.0

Діють Він та Вона, Чоловік та Дружина. Історія про те, як одного дня цілком нормальна жінка, яка, загалом, не обділена життям і не обтяжена комплексами, мало не покинула свого чоловіка. Вистава пронизана до болю знайомими кожному з нас атрибутами повсякденності, до найдрібніших предметів, деталей, які активно заповнюють кожну середньостатистичну квартиру середньостатистичного громадянина. Дача, вечеря, півлітра, стоптані шльопанці - все це віртуозно обіграють актори, викликаючи у глядачів сміх крізь сльози. Та, як з’ясувалося, справжню любов не можна переконати, нав'язати, дати у доважок, немов залежаний товар, насильно прищепити або, зрештою, навіть виховати в собі. Вона - як талант, дар Божий: або є, або цілком відсутня. І щоб вона собі була, так просто – неможливо за жодних обставин. А якщо сімейне життя рухається за інерцією, то неминучість її краху виникає сама собою. Хай це і буде вкрай повільно, підспудно, подібно до не одного століття падаючої Пізанської вежі. Вистава - гаряча взаємна сповідь як чоловіка, так і дружини на тему спільної двадцятої річниці життя. При цьому багато чого змінюється у поглядах, диктуючи інші критерії поведінки. Обидва виконавці доводять своїх героїв до такого фіналу щиро і правдиво.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Будинок, у якому жила сім'я колись успішного бізнесмена пана Франца, збанкрутілого в роки «великої депресії», нині призначений на знесення. Однак у мансарді будинку нагромадилося чимало дорогих старих меблів, які необхідно терміново розпродати. Саме ця найгостріша ситуація і призвела до того, що в батьківському гнізді зустрічаються Віктор Франц, його дружина Естер, його брат Уолтер та оцінювач меблів Грегорі Соломон. Уся обстановка будинку нагадує Віктору часи, коли він хотів займатися наукою, але був змушений залишити університет і піти служити до поліції, щоб утримувати хворого батька. Його брат Уолтер, навпаки, нічим не жертвував і став успішним хірургом. Вони не бачилися 16 років. І ось тепер, вперше від дня смерті батька, розмовляють один з одним, намагаючись визначити справжню ціну своїм стражданням, удачам, перемогам, поразкам... словом, ціну свого прожитого життя.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
6.0
6.0

За мотивами художнього фільму «Останній урок» (Франція). Звичайна школа, можливо, десь у Берліні (або в густонаселеній Рурській області Німеччини), в одному з районів компактного проживання мігрантів і постмігрантів зі Сходу. Звичайний клас. Звичайний урок німецької літератури на тему «Твори Фрідріха Шиллера». Звичне тотальне незнання суті предмету – прикмета часу будь-якої звичайної школи в будь-якій країні, на тлі поведінкової розбещеності учнів, що межує з непристойністю. Рутинний хід занять порушує несподівана подія: з сумки одного учня випадає на підлогу зброя. Справжня. Бойова. Вчителька виявляється спритнішою – і зброя потрапляє до її рук, що кардинально змінює хід уроку. Осягнення великих гуманістичних основ європейського мислення відбувається тепер під дулом пістолета. Граючи «Розбійників» Ф. Шиллера, зіпсовані підлітки приміряють на себе ролі лиходіїв і героїв. Повільно, але врешті вони усвідомлюють, що їхній світ – обмежений, агресивний і несправедливий. Однак наприкінці п'єси, коли силою зброї була нав'язана просвіта, один зацькований хлопчисько все ж використовує пістолет, щоб змусити себе любити і поважати. Таким чином, концепція п'єси отримує свій завершений акорд: щоб знайти особисту свободу, необхідно бути відповідальним перед більшістю, але в окремої особистості завжди залишиться бажання знехтувати цієї взаємозалежністю. Так, шлях до пізнання істин, як завжди, виявляється важким і гірким. Вистава як експериментальна робота поставлена на Новій сцені Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки за участю заслуженої артистки театру Наталії Шевченко і студентів акторського факультету Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого (курс професора Михайла Резніковича).

Трагічна історія «Медеї ХХ століття» у комфортабельній європейській квартирі, у якій спочивають тлінні останки її кохання - символічна і водночас актуальна - відображає духовні проблеми сучасної людини, її взаємини зі світом, з його такими вічними базисними категоріями як честь, гідність, вірність (вірність своєму слову, собі) та відповідальність перед собою, своїми близькими і не близькими, що врешті і є відповідальністю перед навколишнім світом.

Іноді здається, що найкращий спосіб кинути виклик життєвій рутині - вбити себе. Просто взяти й піти у вічність з цього недосконалого світу. І зробити це красиво, сміливо, зухвало і, головне, не банально! А щоб уникнути дурного пафосу і вульгарної нудьги, можна навіть відшукати однодумця. Погодьтеся, набагато веселіше вмирати удвох, ніж на самоті ... Зрештою, в останній день власного життя можна дозволити собі все, що завгодно. Будь-який каприз! Особливо, якщо ви молоді і дуже винахідливі. І ось ви наближаєтеся до своєї мети. Ви стоїте на краю світобудови, над прірвою… Вам залишається зробити останній крок і... Але чи так уже легко обірвати всі нитки, що в’яжуть вас із життям? А якщо ви втрачаєте щось дуже-дуже важливе? Щось таке, чого немає за межею добра і зла? Там, над прірвою, для двох відчайдушних юних максималістів раптом відкривається проста істина: життя варте того, щоб жити. Хоча б задля того, що в ньому існує любов і північне сяйво...

Часто іронія долі полягає в тому, що найбажаніше приходить до людини тоді, коли вона вже залишила всіляку надію і, як їй здається, дійшла до останньої межі. Чого ще чекати 82-літньому старому, який пережив трьох дружин і поховав дітей? Перебирати старі фото, жувати вівсянку та згадувати свої донжуанські грішки... Але, ні! На заході життя Господь посилає йому останнє кохання – найпрекрасніше і найсумніше з усіх попередніх. Герой в подиві від такого подарунка – Навіщо мені це ? Щоб раптово розбудити мене? Невже я недостатньо покараний за свої гріхи? – Ні-ні, це знак Його милості. Це прощення гріхів... Можливо, справжня любов приходить тільки тоді, коли людина може її оцінити по-справжньому ... Але нехай глядач робить висновки сам. Тим більше, що тем для роздумів у виставі достатньо. Достатньо в ній і гумору, і смутку спогадів, і гіркоти самотності. Втім, світла все одно більше: адже останні дні героя будуть зігріті крихкою надією втілити мрію коханої, дивлячись на вечірній Париж з Ейфелевої вежі...

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

П'єса «Антігона» – класика світової інтелектуальної трагедії XX століття, складна, відточено-красива сучасна версія античного міфу, яка під пером Жана Ануя перетворюється в нестримну історію про максималізм періоду становлення особистості, жагу до істини і непереборний людський потяг до свободи. Чи варто жертвувати власним життям заради високих ідеалів? Чи варто всупереч усьому обстоювати свої принципи? Що таке героїзм – сила духу, природна відвага, чи тимчасовий подорожній того ж, можливо, «наївного» максималізму юної жінки, яка намагається розставити всі крапки над «i»? Будувати життя за якимось певними правилами та канонами... Вистава не дає очевидних відповідей, не пояснює, що є добре, а що погано, не змушує стати на чийсь бік і не нав'язує мораль, але якимось чином може «перетормошити», «заплутати» глядача в його власних емоціях, а потім, по закінченню дійства, «відпустити» додому. І ми будемо з надією усвідомлювати, що публіка покине зал «під враженням» із сотнею питань, які її глибоко схвилювали.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.3
6.0
5.3
6.0

Чого тільки не трапляється з людиною, та ще й під Новий рік, або напередодні Різдва! Наш герой прямував до однієї квартири на побачення, а потрапив до зовсім іншої. Господині цієї квартири – стара діва та її хвора мати, змирилися вже з думкою, що стара доживає останні дні. Донька читає матері перед сном англійського класика Ч. Діккенса, та обидві мріють про щось таке примарне, красиво-романтичне, сентиментальне, яке можливе лише в романах з далекого XIX століття. Проте... Щастя може прийти у дім кожного, варто лише цього забажати, відчайдушно поборотися за нього, та не відступитися у критичний момент, пожертвувати правдою, і, як казав російський класик, над вигадкою облитися сльозами, але в реальному житті проявити твердість духу та рішучість характеру. До творчих здобутків сучасного драматурга Н.Птушкіної театр звертався неодноразово. Можна з упевненістю сказати, що її творчість – своєрідна енциклопедія звичаїв, що панували усюди-скрізь та легко упізнавалися повсюдно. Сподіваємося, що глядач відзначить у цій постановці яскраві, нестандартні, часом абсурдні перипетії та риси персонажів, властиві саме тій дійсності, в якій, вочевидь, краще віддати перевагу жорстоким реаліям, аніж зрідка навіяним ефемерним мріям. Хоча, хто зна, чи не навпаки?..

Присвячується 150-річчю від дня народження Лесі Українки, видатної української письменниці та громадського діяча, однієї з центральних постатей національної культури та 80-річчю від дня присвоєння театру імені Лесі Українки.

Скамейка
« Скамейка » Трагікомедія
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
2.0

Не така вже й легка річ - стосунки між чоловіком і жінкою. А навіть більше -хитросплетена! Начебто все зрозуміло, а поринеш глибше - відразу виникає безліч питань і сумнівів... Ілюзія за ілюзією!.. Очікують любов, гармонію та щастя, а отримують пекучу драму і довічні митарства. Але продовжують вірити і сподіватися, що питання у «правильній людині» - треба «просто» знайти «того самого», єдиного, і тоді з’явиться ЩАСТЯ!!! Щастя навіки... На такі пошуки і вирушила героїня вистави. І знайшла... Його, єдиного! Чим же завершиться історія чоловіка та жінки? Таких різних, чужих, схожих лише в одному - в пошуку щастя. Незмінна тема людської самотності, втеча від себе, в надії сховатися за когось. Але чи можливо сховатися? І чи досягнеш цілі, якщо сам із собою не примирився і не домовився? Питання, питання, питання!..

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.8
5.8
6.0
5.8

Світ фантазій і вигадок Пеппі, близький дітям і не завжди зрозумілий дорослим, робить її загальною улюбленицею. Пригоди Пеппі та її вірних друзів у школі , у цирку, на віллі “Кукурік” обов’язково залучать навіть найвибагливішого глядача у вир чудової музики, танців та пісень. Яскраве та веселе видовище надовго запам’ятається і дітям, і дорослим.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.8
5.8
6.0
5.5

Весела, музична та романтична вистава про цікаві пригоди друзів Тома Сойєра та Геккльберрі Фінна, cтворена за мотивами всесвітньо відомої повісті американського письменника Марка Твена. Світ захоплюючих і небезпечних пригод та вигадок маленького американця близький нам сьогодні, тому що усі ми родом з однієї країни – країни дитинства.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
5.3

Одного разу дуже незвичайна пані Бартолотті отримала поштою величезну бляшанку, в середині якої сидів справжнісінький хлопчик на ім'я Конрад. І найдивніше у цьому хлопчику було те, що він виявився абсолютно ідеальною дитиною, зовсім не схильною бешкетувати або вередувати. А Конрад дуже хотів стати справжньою людиною... Що таке «добре», а що таке «погано»? І як зрозуміти, наскільки ненормальним треба бути, аби бути нормальним? З'ясуємо усе це разом наприкінці вистави.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
6.0
6.0
6.0
6.0

Вирішення складностей, що виникають у нашому житті, багато в чому залежать від того, як ми їх сприймаємо. У першу чергу потрібно змінити себе зсередини, і тоді життя наше зміниться. Відома вже по всьому світу повість про маленьку дівчинку Поліанну буде цікава й корисна не лише малятам, а й їх батькам. Історія дівчинки - сироти, яку взяла до себе на виховання її тітка, зворушлива і повчальна. Після перегляду цієї вистави, можливо, життя багатьох зміниться на краще, як змінилося життя мешканців маленького містечка, в яке потрапила Поліанна. Завдяки оптимізму і вірі у найкраще, дівчинка подолає не лише свої неприємності, а й допоможе всім своїм друзям.

4.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
4.7
4.3
5.3
4.7

Ця історія – своєрідна сага про трьох літніх чоловіків, які пройшли війну. Вони доживають свій вік в богадільні, при цьому зберігаючи у собі величезну любов до життя, один до одного, бажання рухатися до заповітної мрії, почуття гумору і непохитність перед труднощами. Їх життєлюбність створює ілюзію, в якій кожен стає щасливим, – тут і зараз! І ще: загальна мета, одна на трьох – дійти, попри все, до «заповітних тополь», нехай і міфічних... А ось чи дійдуть до них наші герої, чи збережуть себе, свою віру, любов до людей, щирість і відкритість, сподіваємося, буде вирішувати і осмислювати дорогий наш глядач!

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.5
5.4
5.9
6.0

Валер’ян Підмогильний написав свій модерновий урбаністичний роман «Місто» в 1927 році, яким враз поставив українську літературу на рівний щабель з тогочасною європейською. Майже через століття вистава ТЮГу – перша спроба втілити цей твір на театральній сцені. Головний герой - амбітний сільський парубок Степан Радченко, налаштований ідеалістично щодо своєї ролі в історії, приїздить до Міста Києва на навчання.І навмисно пишемо це слово з великої літери, адже воно стає наче другим головним героєм, шаленим і абсурдним. Воно поєднує в собі складові минулого життя у вигляді явищ НЕПу та реалії життя нового, побудованого в бюрократичному знеособленому радянському стилі. Саме Місто Степан ненавидить, однак мріє його підкорити, ним захоплюється й зневажає водночас. Складно втілити в межах однієї вистави всі сюжетні лінії, події та героїв розлогого тексту, тож глядачеві пропонуються «ілюстрації» до роману, саме так визначив жанр режисер-постановник. А от яким постане головний герой Степан Радченко, чи таки вдасться йому підкорити Місто, адаптуватися в ньому, чи йти на компроміс із совістю – з’ясовуватимуть глядачі після вистави.