З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Тетяна Олексенко-Жирко

Тетяна Олексенко-Жирко

Актор.
Заслужена артистка України

У 1992 році закінчила акторське відділення КДІТМ ім.І.Карпенка-Карого (курс заслуженого артиста України, професора Ставицького Б.П.). Того ж року була запрошена до трупи Київського Молодого театру.

У 1995 році, на запрошення художнього керівника Національного театру імені Івана Франка Сергія Данченка, перейшла до трупи франківців.

Біографічні дані:
Дата народження: 19.01.1971 (51 рік)
Місце народження: Україна, місто Київ
На сцені з 1992 року (30 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актриса  є  резидентом театрів:
Олексій Кужельний
Олексій Кужельний
Художній керівник
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 240
5.3
5.3
5.5
5.4

Київську академічну майстерню театрального мистецтва «Сузір'я» – перший в Україні ангажементний театр – було створено у 1988 році. З моменту заснування і до сьогодні театр очолює художній керівник Народний артист України Олексій Кужельний. У виставах театру беруть участь найкращі актори столичних театрів – народні та заслужені артисти України, а також театральна молодь. Серед зірок українського театру, що протягом усіх театральних сезонів дарували прихильникам театрального мистецтва свій талант, відомі майстри сцени Надія Батуріна, Лариса Кадочнікова, Лариса Кадирова, Людмила Лимар, Раїса Недашківська, Степан Олексенко, Ада Роговцева, Богдан Ступка, Микола Рушковський. До постановок вистав залучаються, як досить відомі, так і молоді режисери. В репертуарі театру класичні та сучасні постановки, що йдуть російською та українською мовами. Вистави демонструються одночасно на двох сценічних майданчиках: на основній «великій» сцені, що розрахована на 80 місць та на мікросцені – 25 місць.

Михайло Захаревич
Михайло Захаревич
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 488
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів. З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця. У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Ми знайшли 8 вистав, в яких
бере участь Тетяна Олексенко-Жирко
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.2
5.4
5.3
5.1

П'єса «Дами і гусари» польського комедіографа і поета Олександра Фредро (1793-1876 рр.) належить до «золотого фонду» класичної літератури. 175 років вона не сходить зі сцен світового театру, надаючи можливість акторам і режисерам поринути у вишукану театральність, відчути витонченість польського гумору, в якому граціозність романтизму співіснує з легкою самоіронією. Дія відбувається в маєтку Майора – затятого холостяка, який, зібравши добірне товариство бойових друзів, відгородившись від примарних принад життя, а власне, усього, що пов'язане із жіноцтвом, «бавиться» і відпочиває між походами. Спокійну, суто гусарську ідилію буквально висаджує в повітря приїзд цілої кавалькади жінок – кузин Майора на чолі з пані Оргоновою. З їхньою появою стале гусарське життя летить до дідька, маєток – лихоманить. І це все можна було б стерпіти, якби не підступний план кузин: одружити Майора на донці пані Оргонової – Зосі. Жінки розробляють тактику і стратегію: пані Диндальська опікується Капеланом, панна Анеля пускає бісиків Ротмістру, їхні служниці Юзя, Зузя, Фрузя також не втрачають часу марно... Поки жіноцтво приводить план у дію, Зося зустрічає поручика Едмунда і впізнає в ньому своє омріяне кохання... Автори вистави на чолі із режисером-постановником, автором сценічної версії Юрієм Одиноким створили яскраве сценічне дійство, насичене легкістю акторської імпровізації, граціозністю пластично-танцювального малюнку, сповнене музики і вічних мрій про кохання. У фіналі вистави звучить «Тетянин вальс» Тараса Жирка. Фото та анотації надано театром.

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.8
4.8
5.2
5.0

Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, – Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов'язаний собі лише самому...

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.2
5.5
5.8

Вистава "Три товариші" – це перше звернення театру до творчості Еріха Марія Ремарка (1898-1970). Основною темою його романів є історія «втраченого покоління», соціально-політичні проблеми, якими жила Європа між двома Світовими війнами, а прообразами героїв ставали друзі та рідні з близького оточення. Так, перша дружина письменника Юта, здоров’ям якої Ремарк опікувався ціле життя, стала прообразом героїні роману «Три товариша». Актуальність та гострота проблем, безкомпромісність у виборі тем та сила художнього слова письменника прирекли його на еміграцію. У 1932 році Ремарк покинув Німеччину та оселився у Швейцарії. У 1939 році переїхав до США, де у 1947 році отримав американське громадянство. Але найболючішим фактом його біографії і, в той же час, жорстким доказом глибини осягнення та передчуття катаклізмів політичного життя Європи ХХ століття стало спалення його творів на вогнищі нацистської «інквізиції». Сюжет роману «Три товариша» (1936), який продовжує тему«втраченого покоління», розгортається у Німеччині в 1928 році. Троє друзів, які пройшли Першу світову війну - Роберт Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц - тримають невеличку, малоприбуткову автомайстерню. Перипетії їхнього життя, кохання Роберта до молодої Патриції Хольман, спогади, від яких не можуть отямитися головні герої, власне, всі події роману пов’язані та розгортаються на фоні економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині. Болем за покоління, яке, пройшовши жахи Першої Світової війни, переживши світову кризу, моральне зубожіння і політичний апокаліпсис, просякнуті всі романи Ремарка. На його творах виховувалися і наші шестидесятники. Він перетворився на володаря думок цілого покоління. Саме в період «відлиги» з’явилися перші переклади Ремарка в Радянському Союзі. Ним зачитувалися, його герої спонукали до дії, виховували внутрішню свободу і вселяли віру… Тоді ніхто навіть уявити не міг, що пройде час і ми знову віч-на-віч зустрінемося із ворогом – жорстким, нахабним й безпринципним. І знову будуть гинути кращі з кращих і постане проблема соціальної адаптації людей, що бачили смерть. Фото та анотації надано театром.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.3
5.5
5.2

Практично не існує великого сценічного колективу, чи то драматичного, чи оперного, на афіші якого б не зустрічалося ім’я великого реформатора театру Бомарше. Його творчість надихала велетнів музики Моцарта та Дж. Россіні, для багатьох акторів участь у його п’єсах ставала доленосною. Стосовно вистави на сцені Національного академічного драматичного театру імені І.Франка, над якою працювала постановочна група на чолі із заслуженим артистом України, неодноразовим лауреатом премії “Київська Пектораль” Юрієм Одиноким, то в цьому плані франківці продовжують славні традиції своїх корифеїв. Адже ж в перший сезон заснування театру імені І.Франка у далекому 1920 році ця п’єса була поставлена фундатором колективу, видатним режисером, актором Гнатом Петровичем Юрою, який виконав в ній головну роль Фігаро. Сьогоднішнє покоління франківців, звертаючись до безсмертної комедії, у своїй виставі використовує переклад, що його здійснив свого часу Г.П.Юра і присвячує цю роботу пам’яті великих попередників, які виходили на кін театру імені І.Франка Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.4
5.4
5.6
5.6

Історія про анатомію тимчасової тканини людського життя. Поєднання в одне ціле молодості, зрілості і старості. Розміркування про минуле життя, свідомість та про суперечності, які закладені в одній людині.

Аварія
« Аварія » Інсценізація за творами Фрідріха Дюрренматта
5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.9
5.9
5.9
5.9

Чи може людина бути винною не знаючи своїх злочинів? І що ж буде якщо відкрити очі на її життя? Успішний Альфредо Трапс випадково вечеряє в компанії чотирьох жінок та ненароком приймає участь у дивній грі, яка дійсно починає здаватися йому реальністю. Для нього це заклик подумати про своє життя, про відповідальність, про совість, про покаяння, про Страшний суд... Яке ж рішення прийме цей Суд? Простити чи не можна помилувати?

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 22
5.5
5.2
5.8
5.5

Національний академічний драматичний театр імені І.Франка репрезентує прем’єру мюзикл «Едіт Піаф. Життя у кредит», що його створили відомий український поет та драматург нар. арт. України Юрій Рибчинський та композитор Вікторія Васалатій. Ім’я Юрія Рибчинського є знаковим для українського мистецтва, адже у його творчому доробку пісні, які давно й поправу увійшли до кращих здобутків національної культури. Своєрідність постановки вистави «Едіт Піаф» полягає у самому задумі творців: у п’єсі йдеться про «народження» Піаф – співачки. У метафоричній, суто театральній формі пропонується музична оповідь про початок її великої й трагічної долі. Глядачі стануть свідками історії першого кохання і першого тріумфу великої французької співачки. Потраплять в атмосферу французького шансону початку 20-го століття, почують неповторну магнетичну музику, заради якої Едіт Піаф зреклася усіх земних благ, і яка перетворила її на світову легенду. Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 14
5.7
5.4
5.6
5.8

Роман «Ідіот» є одним з надзвичайно складних, непересічних за авторськими ідеями та граничною відвертістю їх художнього втілення серед творів світової класики. За висловом письменника, «головна думка роману – змалювати позитивно прекрасну людину. Складніше цього немає в світі нічого і особливо – зараз». Достоєвський ніби досліджує, що відбуватиметься з людиною, яка наділена абсолютними чеснотами, якщо вона потрапить у сучасне суспільство, яким чином складуться її стосунки з оточуючими і який вплив вона матиме на них, а вони на неї? Як кожен з романів Ф. М. Достоєвського, «Ідіот» насичений численними персонажами, кожен з яких володіє певними таємницями, вони також є визнаними майстрами інтриг, карколомних, неочікуваних душевних сповідей. Практично будь-хто з персонажів міг би стати героєм окремого роману чи повісті. Більшість з них знаходяться у стані хворобливого пошуку себе, ідеалу, сенсу буття і існують на межі життя, боротьби із Гординею, Пристрастями та готові до Самозречення в ім'я ближнього. Як і в романі, центральною фігурою постановки є образ князя Мишкіна та історія, що сталася із ним після того, як він повернувся в Санкт-Петербург через 4 роки після лікування у Швейцарії. З першої хвилини Мишкін потрапляє у вир неймовірних подій, що стрімко затягують, наперекір бажанню, перетворюючи його на співучасника. Неординарність Мишкіна, правдолюбство, безпосередність, дитяче світосприйняття, сповнене добрих намірів, розпалюють, провокують шаленство в кожного з оточуючих і мчать у прірву катастрофи. Зустріч з Рогожиним, родинами генерала Єпанчина та Іволгіна, жертовне хворобливе захоплення? Любов? До Настасії Пилипівни, що породжує певною мірою по дитячому фанатичне бажання її порятунку, свята віра у добро, людину штовхає героя палко доводити всім і кожному, що ненависть, заздрість, користолюбство, безчестя руйнують не лише душу кожного, але й спроможні розчавити світ як такий. І в цьому запалі він втрачає відчуття реальності… Роман «Ідіот» написаний Ф. М. Достоєвським у 1868-1869 роках, але й сьогодні він заворожує глибиною психологічної відвертості, художньою довершеністю та майстерністю геніального літератора. «Моє велике бажання – бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей, – людей у повному значенні цього слова. Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, яка, якщо не під кожним, то під багатьма оглядами, справляє на нас враження. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращим…» – Блаженніший Любомир Гузар. Фото та анотації надано театром.