З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Олександр Ковшун

Олександр Ковшун

Актор, режисер, сценограф, художник.
Біографічні дані:
Дата народження: 04.06.1958 (64 роки)
Місце народження: Україна, місто Чернігів
Освіта: Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського
Актор  є  резидентом театрів:
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.4
5.3
5.8
5.6

Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру. Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб), до якої входили молоді режисери й актори. На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова. У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення у «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, а потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша. Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році театр одержав звання академічного. Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР. 1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. 1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру. Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року. У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років. З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка. Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981) та Олександра Бєляцького (1983–1989). 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін. У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків), «Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ). У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак. У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО. Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів. З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік. З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією. У 2013-18 рр. художнім керівником театру був народний артист України Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. З кінця 2019 р. на посаду головного режисера повернувся заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією, активну участь в міжнародних театральних фестивалях.

Тетяна Цвілая
Тетяна Цвілая
Художній керівник

Харківський театр для дітей та юнацтва створений на базі Першої державної театральної школи за участі професора Харківського університету Олександра Білецького. Завідувачем школи був призначений Сергій Павлович Пронський, а художнім керівником – Микола Миколайович Синельников. Школі було надано порожнє приміщення колишнього театру мініатюр, так званого «Катерининського театру», де в грудні 1920 року виставою «Злий галл» за п'єсою М. Толмачева відкрився «Театр казки», пізніше перейменований в Перший державний театр для дітей. З 1933 року це вже Харківський театр юного глядача, який називався іменем пролетарського письменника О.М. Горького. У 1935 році головним режисером театру стає учень Леся Курбаса, березілець Володимир Скляренко. У червні 1941 року Харківський ТЮГ був евакуйований в західний Сибір. Повернутися до Харкова театру не судилося. З 1944 року він починає працювати як Львівський ТЮГ. У 1960 році на базі обласного драматичного театру і випускного курсу театрального інституту, яким керував народний артист СРСР Лесь Сердюк, в Харкові відроджується Театр юного глядача. Коли на зміну Ф.Александріну в театр прийшов Леонід Хаїт, на сцену увірвався дух сучасності. Режисер тонко відчував ті соціальні зміни в суспільстві, які викликала «хрущовська відлига». У 1968 році Л. Хаїт на запрошення Сергія Образцова їде працювати в Московський театру ляльок, і ТЮГ очолює Геннадій Макарчук. Після пожежі в 1972 році ТЮГ довго поневірявся по клубах, поки тимчасово влаштувався в Палаці культури «Харчовик», чекаючи поки відновлять згоріле приміщення. Для того, щоб в таких умовах вижити, потрібно було налагодити безперебійний випуск нових вистав, не втратити глядачів, поповнити трупу молодими акторами. І перш за все, потрібен був режисер, який зміг би повести колектив за собою. Таким режисером виявився Олександр Беляцький. Саме він став лідером у важкий період поневірянь і зумів в складний час домогтися творчого підйому. У 1983 році Олександр Беляцький переходить в український драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка, і театр очолює Борис Варакін (1983-1989). Режисер Борис Варакін працює в творчому тандемі з художником Сергієм Вербук і композитором Іриною Губаренко. З 1996 по 2013 року головним режисером театру був заслужений діяч мистецтв України Юрій Старченко. З 2011 року посаду директора театру займає Андрій Гапановіч. Сьогодні колектив знаходиться в періоді активного творчого пошуку, відстоює право дитячого театру на універсалізацію художньої мови, а керівництво співпрацює як з початківцями, так і з визнаними майстрами сцени.

Публікації

Олександр Ковшун: «Є фантазія – є театр, немає фантазії – голий текст»

Наразі тривають репетиції вистави «Шукайте тенора». Про свою нову роботу та комедійний жанр загалом – режисер Олександр Ковшун в інтерв’ю для Theatre.love.

13:16 - 2 вересня 2021
197
0
0

«Хлібне перемир’я» – це не зона комфорту», – Олександр Ковшун про прем’єру у Харківському театрі ім. Т. Г. Шевченка

30 та 31 березня у Харківському театрі ім. Т. Г. Шевченка відбулася прем'єра «Хлібне перемир'я» за однойменною п'єсою Сергія Жадана. Про підготовку до прем'єри та співпрацю з Сергієм Жаданом, про акторів та режисуру, про Андрія Жолдака і сучасний театр, – Олександр Ковшун в інтерв'ю для Theatre.love

12:43 - 7 квiтня 2021
280
0
0
Ми знайшли 12 вистав, в яких
бере участь Олександр Ковшун

Симпатяга-пес Піф постійно потрапляє в комічні обставини, до яких залучаються тітонька Аґата, дядечко Цезар, ненажера-кіт Геркулес та інші. Але з усіх перешкод Піф виходить переможцем. І допомагає йому в цьому хлопчик Дуду. Та Дуду дорослішає, хоча кожної миті може повернутися до країни дитинства, де на нього чекає веселий Піф.

Молода красива Зінька живе у шлюбі з нелюбом і п’яницею Самросем. Єдиною розрадою від сімейного пекла для неї були романтичні стосунки з чоловіковим братом Романом, аж доки «на обрії» не з’явилася суперниця… Мелодраматичний сюжет (типовий для класичної української драматургії) переміщено в інший часопростір, де заміксовано містицизм, рок-музику, ностальгічну естетику сімдесятих, і де відбувається дослідження на тему «що таке любов». Це одвічне питання ми розглядаємо з досить незвичних ракурсів, адже дедалі частіше кохання стає об’єктом вивчення як для соціальних, так і для природничих наук. Зі вступу до статті науковця Тетяни Кабанець: «Біологи кажуть, що любов – це певна послідовність викидів у мозок різних речовин: переважно гормонів задоволення та заохочення. Але невже мої почуття визначаються просто формулою DRD4-7R? Невже я не кохаю і не страждаю, а хитаюся туди-сюди на гормональній гойдалці, як наркоман? Ні, є й інші версії…».

«Шум за сценою» – найвідоміша комедія британського автора Майкла Фрейна, що сьогодні є дуже популярною як на європейській сцені, так і на Бродвеї. Група акторів із Лондона репетирує виставу, аби невдовзі вирушити в турне провінційними містечками.Кожен з них доклав зусиль до цього проекту і тепер щиро сподівається на успіх. І все дійсно могло би бути добре, але є одне «але»... Митці – то люди настільки емоційні, що просто не в змозі втримати за кулісами особисті взаємини, котрі бурхливим потоком накривають і вщент руйнують і без того «крихку» виставу. Чи знайдеться вихід із ситуації, котра дійшла до повного комічного абсурду?

Неймовірно смішний та водночас ліричний сюжет про те, на які вчинки буває здатен чоловік заради справжнього кохання. Якщо, звичайно, він – не дурень…

Веселі пригоди Незнайки
« Веселі пригоди Незнайки » Весела історія для дітей та їх батьків

Жанр постановки визначено як «весела історія для дітей та їх батьків» – і справді на виставу варто прийти всією сім'єю. Юним глядачам будуть до смаку захопливі пригоди казкових героїв, їх яскраві костюми і запальні танці, тоді як старше покоління обов'язково оцінить тонку стилізацію дії під епоху стиляг. Ну і звичайно, для всіх спектакль стане зайвим приводом замислитися над тим, що справжніми цінностями нашого життя є дружба і живе людське спілкування. Вистава – учасник 16-го Міжнародного чорноморського театрального фестивалю в м. Трабзон (Туреччина, 2015)

Твори Ф. Кафки не мають багатої сценічної історії в Україні, адже сповнені надскладних інтелектуальних ребусів. Натомість постановники здійснили спробу розв’язати їх за допомогою театральної форми – сучасної, креативної, нестандартної. Головний герой К. долає довгий, сповнений абсурдних перепон шлях до Замку, де сподівається знайти відповіді на власні питання, а дорогою шукає зустрічі із загадковим Кламмом… Запрошуємо на виставу тих, хто полюбляє сценічні експерименти, а також тих, для кого тема конфлікту особистості та соціальної системи є актуальною.

Все життя попереду
« Все життя попереду » Спогади про майбутнє

Роман Еміля Ажара оповідає про Мадам Розі – стару єврейку, яка пережила Освенцим; колишню повію, яка стає прийомною матір'ю для осиротілого арабського хлопчика Момо. Так зав'язуються їх взаємини, настільки пройняті любов'ю і теплотою, що надалі чи не починають межувати з божевіллям ... Ця зворушлива історія лежить в основі вистави-висловлювання, вистави-«меседжу». «Все життя - попереду!» – таку установку дає режисер світу, мистецтву, театру, акторам, глядачам, собі. Минуле може бути пам'яттю, але не повинно ставати життєвим простором. Адже там панує вакуум, там все ілюзорно – і можна запросто переплутати Ейфелеву вежу і металеву драбину, а ванна може перетворитися з резервуара для нашого очищення в посудину для нашої консервації. Високий градус емоційності цієї історії поєднується з абсолютно несподіваною для ТЮГу візуальною естетикою – аскетичною і ультрасучасною. Вистава – учасник позаконкурсної програми II Міжнародного фестивалю українського театру в Польщі (м.Краків, 2015) і лауреат І Міжнародного фестивалю «Різдвяні лялькові історії» (м.Львів, 2016).

4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
4.0
4.0
5.0
3.0

Калігула – античний імператор і один з найвідоміших тиранів в історії людства. Але в нашій виставі ви не побачите нічого від епохи, звідки «родом» герой, адже і сама п’єса екзистенціаліста А. Камю зовсім не про Давній Рим. Досить часто кохання межує зі зрадою, честь програє підступності, а смерть забирає кращих. Якщо закони добра раз-по-раз не спрацьовують, то чому б не запровадити закони зла? Після того, як померла кохана сестра, саме так вирішив зробити Калігула. Життя героя, його оточення і всієї держави стає настільки страшним – що аж абсурдним, настільки абсурдним – що аж смішним, настільки смішним – що аж божевільним.

Уфті-Туфті
« Уфті-Туфті » Музична казка

Наш театр першим в Україні знайомить своїх наймолодших глядачів з особистістю і творчістю всесвітньо відомої письменниці Беатрікс Поттер (1866-1943). Ця вишукана англійка найбільше на світі любила тварин, яких відчувала і розуміла, з якими дружила і про яких писала добрі світлі історії. Одна з таких - про дівчинку Люсі, яка весь час втрачала свої хустинки, і їжачиху-пралю Уфті-Туфті, що допомагала їй в пошуках - лягла в основу нашої вистави. Постановники в казково-ігровій формі відтворюють на сцені колорит і атмосферу англійської ферми. А допомагають їм у цьому міні-оркестр, який наживо акомпанує пригод героїв, і справжні звірята, які стають повноцінними учасниками акторського ансамблю «УФТІ-туфта». Вистава адресована дітям від 3-х до 6-ти років, але тонкий гумор, властивий нашій історії, неодмінно оцінить і старше покоління глядачів.

П’єса нашого, без перебільшення, видатного земляка і сучасника Сергія Жадана вперше прозвучала саме зі сцени театру ім. Шевченка у виконанні автора. І от, рік потому, ми презентували її вже у вигляді вистави. Зав’язка «Хлібного перемир’я» проста: Донбас, літо 2014-го, у двох братів, Толіка й Антона, помирає мати, і вони в умовах воєнного часу шукають можливостей «по-людськи» її поховати. А далі – самі лише знаки: підірваний міст між двома частинами їхнього містечка, глухоніма жінка, яка прийшла відспівувати маму, вагітна і небіжчиця в одному домі, поштар без пошти… Здійснимо спробу декодувати все це у виставі.

Парад троянд
« Парад троянд » Трагедія, фарс

Післявоєнна Франція?.. Сучасна Україна?.. Елегантне кафе?.. Психіатрична лікарня?.. Ошатні декорації?.. Вісім стільців і кілька софітів?.. Візія часопростору не має значення, коли йдеться про одвічні теми. У виставі Олександра Ковшуна крізь абсурдистську балаканину проступає глибинний зміст, крізь дельартівські маски – живі й тремтливі людські душі, а в перервах поміж розважальними музичними номерами набувається сенс і руйнуються долі. Жіночий оркестр «Парад троянд» вітає вас та запрошує за лаштунки свята… Вистава має певну передісторію, і до того, як бути презентованою глядачам нашого театру, пройшла «випробування» європейською публікою: взяла участь у ІІ Міжнародному фестивалі українського театру в Кракові (Польща) та у Міжнародному фестивалі «39. Український молодіжний ярмарок» (м. Гданськ, Польща).

Вистава «Ріка… Життя…» заснована на мотивах біографії і творчості Олександра Довженка. До особистості видатного кінорежисера і письменника театр звернувся не лише тому, що його ім’я є візитівкою театру, але й у зв’язку з тим, що його драматична доля набуває знаковості у вимірі сучасних соціально-політичних подій. Через його персону автори вистави виходять на узагальнену тему трагедії самотності Митця, якого обставини занесли на ворожу територію. Неможливість ані добитися розуміння з боку сильних світу цього, ані примиритися з реаліями буття ламає особистість. В умовно-метафоричному просторі вистави актори акумулюють у себе та провокують у глядача далеко не умовні емоції, а поєднання виразних засобів театру ляльок, драматичного театру та відеопроєкцій додає поліфонічності звучання й глибини вражень.