Олександр Коваль

Автор п’єси наш сучасник – драматург Дон Нігро – народився в 1949 році й живе в Сполучених Штатах, написав понад 400 п’єс, які перекладено багатьма мовами й успішно йдуть на театральних підмостках всього світу. «Горгони» – це вистава про давніх запеклих суперниць-акторок, які все життя змагалися одна з одною за прихильність як режисерів так глядачів, і які відчули на собі всі «принади» життя акторок на схилі років. За іронією долі, чи маркетинговим розрахунком, вони знову опиняються у спільному проєкті – фільмі жахів, можливо останньому в їхній кар’єрі. Обидві ж сприймають це як останній шанс повернути собі колишню славу і любов публіки. Американські критики вважають, що при написанні цієї драми, Дон Ніґро надихався реальним протистоянням голлівудських зірок — Джоан Кроуфорд і Бет Девіс. Акторки ніколи не були прихильні одна до одної, але були змушені наприкінці кар‘єри разом знятися у фільмі “Що трапилося з бебі Джейн”. Але так чи інакше, двобій між двома красивими й талановитими жінками досить поширене явище, і не тільки в царині мистецтв, а й у повсякденному житті. Тож, незважаючи на те, що драму написано не про нас, багато хто в героїнях впізнає себе чи своє оточення. Якщо ви хочете побачити, як виглядали б наші рідні баба Палажка і баба Параска, якби жили в Америці й були б голлівудськими акторками, що тоді вони шипіли б одна одній, і що демонстрували б – то вам обов’язково потрібно подивитися «Горгони» в нашому театрі. Режисер Роман Федосеєв: «Люди повинні комунікувати, і проблеми варто вирішувати завдяки спілкуванню, а не силою. Якщо між людьми нема несказаних слів, то вони живуть у гармонії. А якщо образу затаїти і довго з нею жити, то рано чи пізно це призведе до фатальних наслідків».

Бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського «Енеїда» відома нам з шкільної хрестоматії. Троянський отаман Еней після багаторічних поневірянь разом зі своїм військом засновує омріяну державу в Римі – такий сюжет був описаний римським поетом Вергілієм. Потім – переспіваний на новий лад українським письменником Іваном Котляревським. А що ж у наш час? Наш сучасник, драматург Віталій Ченський, також переосмислив давній сюжет, запропонувавши свою версію про мандри та долю Енея і його побратимів. «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…». Був і таким залишився, прийшовши до нас, у XXI століття – третє тисячоліття? Але ж часи змінилися. Змінився світ. І як почувається в ньому Еней, всі Енеади? Чи продовжують впливати на світ ті, що сидять на Олімпі? У виставі «Енеїда XXI» давній сюжет, класичні сатира і гумор, перекладені на сьогодення. Тому і виникають час від часу в цій виставі сучасні реалії, прикмети нашої доби – сьогодення із звичним Інтернетом, Фейсбуком, літаками, мітингами, з далеко не нормативними словесними суперечками на зборах, на вулицях, в транспорті тощо… Та й Боги все частіше спускаються на Землю і втручаються в справи громадян. А Еней… чи знайде він у нас свою «обітовану», омріяну землю? Театр запрошує глядачів поміркувати над всіма цими питаннями. І посміятися, і, можливо, уважніше подивитися на навколишній світ.

На вас чекає феєрична атмосфера найбільшого у світі танцювального марафону з яскравим світлом, запальною музикою, карколомною хореографією, блискучими костюмами й красивими людьми! Бо коли в житті немає світла й ти на шаленій швидкості мчиш у прірву, то найбільший у світі танцювальний марафон створений подарувати тобі свято в жахливій атмосфері, з шаленим грошовим призом здається справжнім порятунком! Адже втеча від сірої буденності в шалені веселощі – то звична пігулка, до якої вдається людство. І дарма, що виглядати потрібно яскраво й красиво, випромінюючи щастя й успіх, дарма, що треба танцювати – запально й безперервно, відпочиваючи не більше 10 хвилин. Усі учасники прийшли перемогти й урятувати своє життя. Такі різні учасники: юний і сильний ковбой, сивий і бувалий у бувальцях моряк, вагітна наївна жінка та безпорадний розчарований фермер, цинічна дівчина з гірким минулим і немолода безперспективна колишня актриса – усі вони, як загнані коні, «на останньому диханні» зроблять усе для своєї перемоги. А от чи всім стане сили дістатися фінішу? І чи існує життя після марафону? Адже загнаних коней пристрілюють – чи не так?!

Аеровокзал живе своїм звичним життям… Тут завжди багатолюддя. Літаки прилітають і відлітають. Працівники митниці, стюардеси, інші працівники аеропорту зосереджено виконують свою роботу. У кожного пасажира, що очікує свого авіарейсу своя історія, свої турботи. Тут, в аеровокзалі, дивовижним чином переплітаються поезія і проза життя… Плине життя, показане засобами танцю. Об’єднує всіх чуттєвий, емоційний, виразний танець – танго. В ньому сконцентроване життя, долі… зустрічі й прощання, кохання й біль від непорозуміння, втрати, надії й сподівання.

Звісно, одруження для кожної людини – неповторна подія. Але в усі часи  весільний сюжет вибудовувався майже однаково. Микола Гоголь написав на тему одруження комедію, в якій трапляється чимало дивовижних, навіть чудернацьких, подій. …Агафія Тихонівна  палко мріє про весілля, про судженого: щоб був він найгарніший, найрозумніший і… – можна продовжувати і продовжувати – най-най-най… От і з’являються в її уяві женихи. Один за одним. Кожен – в сорочці, що вона заздалегідь для весілля приготувала, з такими  неймовірно гарними словами освідчення в коханні. Кого ж з них їй обрати? Хто з них найкращий? А, може, метка сваха Фекла ще не всіх їй показала?! А раптом вибереш якогось диявола в женихівській подобі… Ото біда буде! Все це є в комедії Миколи Гоголя. І є у виставі режисера Івана Уривського, котрий створив за мотивами класичної п’єси надзвичайну виставу, сповнену глибинної народної мудрості, метафористичну, образну, що вражає і хвилює, і спонукає до роздумів.

Гірський край – дивовижний, незбагненний світ. І гуцули – особливий народ, плем’я, в якому панують свої закони, які відчувають по-особливому навколишній світ… Дух предків – в них, в глибинах душі. Треба лише відчути цю споконвічну єдність з предками… Адже ми всі – продовження наших предків. Ми спокутуємо їхні гріхи. У цьому музично-пластичному дійстві з безліччю метафоричних сцен, образів-символів йдеться про автентичність і спадковість поколінь, про історичні витоки народу. В центрі сценічної оповіді, звичайно ж, історія кохання Івана та Марічки… Пронизливо трагічна. Фатальна, в якій поєднались кохання і ворожнеча роду людського. Вистава йде у форматі творчої майстерні «Глядач на сцені»

Чого лише не трапляється на ярмарку!? Насамперед, ярмарок – то свято, небуденний світ, яскравий, багатобарвний, гамірний, багатий на  надзвичайні пригоди, жарти, таємниці – а як згадати ще історію з червоною свиткою, то взагалі страх бере! «Сорочинський ярмарок» – багатолюдне дійство, де кожен ярмарчанин – яскравий, неповторний, колоритний, кожен старається себе показати, бо ж він на видноті, на людях! Коротше кажучи, глядачам пропонується музична комедія – танцювально-пісенна веселогра про ярмарок, з розіграшами та переодяганнями, зі сватанням і весіллям, з черговим примиренням Солопія Черевика з його жінкою Хіврею, яка хоч і лається, і гуляє, а все ж – своя, рідна жінка!

Хто ж не знає казки данського письменника та поета  Ганса Крістіана Андресена про крихітну дівчинку зростом не більше дюйму, котра народилася з квітки – Дюймовочку?!  З покоління в покоління старші люди розповідали цю казку своїм дітям та онукам. Вистава «Дюймовочка» створена за мотивами відомої всьому світу казки. Але  в сюжеті її з‘явилися нові події, неймовірні, дивовижні  пригоди, котрі очікували на крихітку Дюймовочку з моменту її появи на світ. Навколишній світ  такий цікавий, багатокольоровий, в ньому стільки несподіванок, стільки відбувається всього! Гайда в мандрівку цим світом разом з Дюймовочкою! Разом з дівчинкою глядачі – і маленькі, і вже дорослі  –  дізнаються про дуже важливі речі в житті. Зрозуміють, врешті-решт,  зміст давньої приказки: «Найголовніше в житті  – не багатство, а дружба та братство». Треба тільки самому бути щирим і допомагати іншим.

Хтось стверджує, що Одеса – це не місто, а Рай. Інші кажуть, що Одеса – справжній, що зачаровує оазис в пустелі Космосу. А що ж – самі одесити? А вони просто живуть тут. І, звичайно, посміхаються, коли чують чергову баєчку про себе … А як живуть вони, чим живуть, яким повітрям дихають? Про це, власне кажучи, і та п’єса, яку створили колись три талановитих і молодих тоді одесита – Георгій Голубенко, Леонід Сущенко та Валерій Хаїт. І назвали її “Старі будинки”. І поставили по ній уявлення, де головну роль виконував легендарний Михайло Водяний. Що й казати, запам’яталося багатьом! І так полюбилося, що через кілька десятиліть вже в нашому театрі поставив Ігор Равицький цей спектакль, і зазвучав він під новою назвою “Місто мого дитинства” – по-новому, але зберігши те неперевершене тепло одеське, яким славиться з давніх часів наша чорноморська перлина . Тому одесити одеситам відтворять на сцені нашу з вами улюблену і рідну Одесу. Погодьтеся, це варто подивитися і послухати

У цій пустотливий і кумедній історії з веселими розіграшами і зухвалими витівками, всі мріють про кохання, але, як часто буває, пристрасно закохуються зовсім не в того, хто готовий відповісти тим самим. Низка інтриг та перевдягань, відвертих зізнань та безглуздих дуелей насамкінець завершується найнеймовірнішим чином – перед коханням руйнуються всі перепони, а рідні, що здавалося втрачені назавжди, несподівано знаходяться. Юна Віола рятується с затонулого корабля на березі Іллірії. Дівчина впевнена, що її брат-близнюк Себастьян загинув у хвилях. Вона переодягається в чоловічий одяг і під ім'ям Цезаріо наймається в слуги до князя Орсіно, в якого закохана. Ось тільки Орсіно пристрасно кохає графиню Олівію та марно домагається руки неприступної красуні. Прихильності Олівії домагаються також невдаха-наречений – лицар Ендрю та пихатий ханжа Мальволіо. Саме навколо них і плетуть свої інтриги й влаштовують розіграші хитромудрий пияк сер Тобі та спритна авантюристка Марія в компанії з блазнем Фестом. Герцог Орсіно безмежно довіряє юному слузі і посилає його залагоджувати свої любовні справи. Олівія, не підозрюючи, що Цезаріо – дівчина, з першого погляду закохується в юного посланця. Починається низка непорозумінь і все заплуталося б остаточно, якби не несподівана поява брата-близнюка Віоли Себастьяна ...

Сюжет п’єси – неймовірний, парадоксальний, на межі фарсу та високої поезії: це – історія фанатичного кохання і фатальних ревнощів. Бруно, великий мрійник-дивак, місцевий поет, який всім у селищі, на замовлення, пише любовні листи, надто кохає свою дружину Стеллу. Стелла також кохає його. Але – от біда! – Бруно вкрай замучили ревнощі… Хоча підстав для них він не має. Дитинство в людях так просто, безслідно не зникає, воно іноді надто зухвало входить у доросле життя – і солідна людина перетворюється на вередливу дитину з усіма її примхами, комплексами, мареннями. Так сталося з головним героєм цієї «казки про кохання та ревнощі», адресованої дорослому глядачеві. Режисер Іван Уривський в своєму «Прекрасному рогоносці» намагається відчути і зрозуміти героїв фарсу, написаного в 1921 році Фернаном Кроммелінком, через «казковий» світ – світ, в якому живуть герої Ф. Кроммелінка, світ казок Ґ. К. Андерсена, казок інших міфотворців, у полоні яких ми залишаємось назавжди, скільки б років нам не було. П’єса дає величезний простір для фантазії, для режисерських рішень та акторських пошуків. Іван Уривський знайшов до неї свій ключ: крізь призму дитячих снів та марень головних персонажів сюжету – Бруно, Стелли, друга їхнього дитинства Петрюса, а також Естрюго та Корнелії. Порівняно з багатонаселеною п’єсою Ф. Кроммелінка, коло дійових осіб звужене. Глядач знайде цьому пояснення, коли подивиться виставу: виставу-новелу про властивості фатальної пристрасті, котра не знає віку, існує в усі часи, здатна перетворити навіть прекрасну людину на потворного перевертня.

У сценічному прочитанні режисера Дмитра Богомазова оповідання Юрія Коваля зі збірки «Чистий Дор» - це смішні, добрі, мудрі і дуже світлі історії про загублене в лісах старовинне село з прозорою назвою Чистий Дор і життя-буття його мешканців. «Село моєї душі» – так сказав одного разу Коваль про Чистий Дор, як про мрію, про втілення свого ідеалу. Привітна Пантелеєвна, серйозне дівчисько Нюрка і галаслива Мироніха, сварлива Манька і найдобріший дядько Зуй - всі вони живуть немов у колі заповідного лісу, і не загрожує їм ні чорний відчай зовнішнього світу, ні безглузда суєта. Їхні стосунки з людьми будуються на почутті спорідненості, що моментально спалахує, завдяки якому одразу був зарахований до родичі і оповідач – письменник-мандрівник, який випадково забрів у село. Їх чисте життя, всі відтінки лісу і неба ловить невидимою сіттю письменник – бродяга, щоб потім, сидячи в похмурому місті, написати книгу. Ці цікаві історії для душі, розуму і серця, приносячи гру, посмішку, свіжість і чарівність живого життя, роблять і самих глядачів чистішим і добрішим. А тонка іронія автора ще й піднімає настрій.

Професор Преображенський, який займався питаннями збереження молодості й водночас мріяв поліпшити людську расу, відчувши себе спроможним на експеремент, із науковою метою пересадив безпритульному псу людські залози та гіпофіз мозку, намаагаючись перетворити собаку на людину. Але зухвалий експеримент мав непрогнозовані й трагікомічні результати. Поліграф Поліграфович Шаріков, а саме так назвали новостворену істоту, починає все більше нагадувати чоловіка, органи якого йому пересадили (донора) — п’яницю Клима Чугункіна, і починає руйнувати затишний і гармонійний світ професора і його близьких. Саме тому лікар вирішує повернути пацієнта до його початкового стану. А чи вдасться це йому, дізнайтеся безпосередньо на виставі! В інсценуванні, окрім знаних метафор та алегорій, з’являються ремінісценції на інші твори Михайла Булгакова («Фатальні яйця» та «Морфій»), та прозорі алюзії на наше сьогодення. Цитати, які давно вже стали афоризмами, отримають нове звучання. Адже відоме в 20-х роках минулого століття листування Енгельса з Каутським, яке в повісті Швондер порадив почитати Шарікову, мало хто з сучасників осилив, тому режисер й авторка інсценування апелюють до впізнаваних сучасних реалей – листування сьогоднішніх політичних діячів. У виставі також актуалізовані соціально-політичні й морально-філософські проблеми: ставлення до революційних перетворень, до влади, проблеми відповідальності людини за свої дії і вчинки, особливо щодо брутального втручання в закони природи. Нове звучання отримали питання відповідальності інтелігенції перед своєю країною, «внутрішня еміграція» творців, загострене почуття власної гідності, прагнення понад усе бути вільною людиною, сміливе викриття вад державної системи, протест проти абсурдного соціального устрою, проти насильства.

У кожної людини є свої демони. Це історія про стосунки двох жахливо щасливих людей. Російський пацанчик-безхатько Славік, із загадковою, ніким не зрозумілою душею та хворобливими амбіцями, та Нінка, королева самогону, яка щодня святкує життя! І з радістю, і надією погоджується прихистити вдвічі молодшого за неї прибульця у своєму будинку в містичному гоголівському селищі Глибокому. Чи не всі герої драми втратили об’єктивні причини на щасливе й безтурботне життя. І коли суцільна меланхолія, непозбувна бентега та повне розчарування досягають свого апогею – вони починають прагнути яскравого свята, вічного кохання та вірної дружби. Проте тут на них і чекає близька зустріч із власними внутрішніми демонами.

Що робити, якщо не можеш знайти ідеального партнера, який поєднував би в собі: пристрасть, гроші і романтику. Продовжувати пошуки чи ... знайти кількох коханців ... тут головне «не змішувати». У паризької художниці Франсуа багато років все працює, як швейцарський годинник. Але в один прекрасний день абсолютно все пішло не за планом.

Вистава «Конотопська відьма» – багатолюдне, багатолике, яскраве, пісенно-танцювальне, музичне видовище. Мюзикл на 2 дії створено за мотивами бурлескно-реалістичної повісті класика української літератури Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». В Конотопі з відьмами боролися оригінально: їх просто топили. Через те, що кілька місяців немає дощу, що  хорунжівна Олена не хоче виходити заміж за сотника Микиту Забрьоху, що до Конотопа прийшла депеша: негайно вирушати у воєнний похід… А в усьому цьому винуваті вони, відьми! Тож, треба їх топити! Якщо відьма справжня, то вона аж ніяк не потоне… Розум і безглуздя, влада і прагнення будь-що отримати збагачення, здобувши посаду, всілякі забобони, важливість щирості у відносинах, розуміння, що кожен спроможний сам вирішити свою долю – все це є в повісті й у виставі театру.

За день до власного кінця світу можна собі дозволити все, чи не так?! Навіть прожити ціле життя за одну добу! Адже, коли бракне часу, усе відчувається яскравіше, кров по жилах тече швидше, загострюються почуття й емоції. Ризик і реальна небезпека роблять життя смачнішим. Історія про пошуки себе в цьому не бездоганному світі, про подолання упереджень, та, зрештою, про повну довіру чужій людині, з якою познайомилися в сумнівному місці. Вони заледве знайомі, але Вона покликала, а Він відгукнувся, щоб ризикнути і здійснити найважливіший у житті вчинок разом. Над ними – яскраві зорі, під ними – глибока прірва, навколо – високі гори, а в душі, замість пустки починає проростати щось нове і досі незнане, вирують бурхливі пристрасті! Чи змінить їхні наміри останній день, проведений разом серед краси фйордів? Поспішіть зануритися в камерність атмосфери, що панує на Сцені 38!