Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Заслужений артист України.
Закінчив Акторську студію при Театрі імені Леся Курбаса (1989) та Львівський національний університет імені Івана Франка (2003).
Викладав акторську майстерність на акторському курсі при Національному університеті імені Івана Франка (2001-2009).
Лауреат Обласної премії в галузі театрального мистецтва імені Бориса Романицького (2007).
З 2019 року директор-художній керівник Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.
Львівський театр імені Леся Курбаса створений Володимиром Кучинським та групою молодих акторів у 1988. Театр завжди вирізнявся високоінтелектуальним і неповторним репертуаром. Театр імені Леся Курбаса — унікальний методологічний центр, який опанував і розробив цикл театральних методик та тренінгів акторської психофізики, пластики, голосу, провів серію спільних проектів з Workcenter Єжи Ґротовського (Італія), Школою драматичного мистецтва Анатолія Васільєва (Росія), Осередком театральних практик Gardzienice (Польща), Саратозьким міжнародним театральним центром (США). У 2006 році за творчі здобутки Театр імені Леся Курбаса було нагороджено найвищою українською нагородою в галузі культури — Національною премією імені Тараса Шевченка, а у 2007 році театру було присвоєно статус академічного. З 1994 року Театр імені Курбаса проводить свій власний міжнародний театральний фестиваль «Театр: Метод і Практика». Веде активну міжнародну діяльність, є членом міжнародної театральної мережі IETM. Окрім того, Театр імені. Курбаса є унікальним для України театром-школою, що виховала не одне покоління акторів та режисерів спершу в Студії театру, а з 2001 року на базі Львівського Національного університету імені Івана Франка.
… На сцені – вистава-притча про людські пристасті, вірність, зраду, фанатизм, ланцюг іпостасей людського духу, кожна ланка якого – самооцінка сама по собі, а разом вони утворюють багатошаровий поліфонічний твір… Іконографія Лесі Українки не відповідає всім прийнятим канонам: вона створює композицію крупних планів, максимально наближуючи Юду до глядача, лишаючи його з нами віч-на –віч. Так само вона робить і з Хусою та його оточенням. Лише Йоганна проходить десь краєчком. Як тінь, як зламана саронська лілея. Від улесливості Хуси, через решту героїв зрада проходить всі ступені та прояви, аж до прямого акту продажу вчителя… Катерина Сліпченко, «Кіно-Театр»
«Велич людини в тому, що вона є мостом, а не ціллю; і любові в ній гідне лише те, що вона є переходом і знищенням. Я люблю того, хто не вміє жити інакше, окрім як в ім’я власної загибелі, тому що він іде через міст» Фрідріх Ніцше. Проект «Геть від Заратустри» – спроба драматурга Кліма та режисера Володимира Кучинського театральними засобами осмислити кризу українського суспільства, пропустивши свої думки крізь призму одного з найвідоміших європейських філософських творів «Так казав Заратустра» Фрідріха Ніцше.
П’єса сучасного шотландського драматурга про молоду жінку-селянку, яка попри зовсім звичайний спосіб життя дивиться на світ дуже по особливому. Творці вистави «Ножі в курях, або Спадок мірошника» роздумують над зіткненням світоглядних моделей і систем мислення. Забобонному і апріорі упередженому способу дивитися на речі протиставляється відкритий і гуманний погляд нової людини, сповненої невситимою жагою до постійного пізнавання і відвагою бути самітним відлюдником.
... Спочатку все рівно був Достоєвський. Від нього лихоманно-хворобливий ритм вистави, містична, фатальна прикутість один до одного її головних героїв, від нього невідворотність всіх цих появ і зникнень. Від нього — непідвладне розумові взаємне тяжіння, ніби щось, що вони самі збагнути не можуть, їх невблаганно зводить. І розводить теж — з такою ж невблаганністю і жорстокістю. Тому що Фаусту — фаустове, а Мефістофелю — мефістофелеве.
Класичний текст Лесі Українки це драматична історія кохання лісової Мавки і людського хлопця Лукаша. В режисерській інтерпретації Андрія Приходька «Лісова пісня» стає історією на однієї жінки, а цілої нації. У трьох діях вистави постають різні періоди української історії: від початку ХХ століття (що став рубежем, останнім спалахом української національної традиції та ідентичності, яка виражалася в побуті, одязі, піснях, традиціях) до радянських часів і сучасності, яка несе гіркий спадок минулого. Від часу прем’єри у 2011 році «Лісову пісню» називають однією з найкращих український вистав останнього десятиліття. Драматична історія, що стосується і торкає кожного, незмінно зворушує і надихає глядачів, а віртуозне виконання автентичних українських пісень щоразу викликає захоплення.
Львівський театр імені Леся Курбаса створений Володимиром Кучинським та групою молодих акторів у 1988. Театр завжди вирізнявся високоінтелектуальним і неповторним репертуаром.
Театр імені Леся Курбаса — унікальний методологічний центр, який опанував і розробив цикл театральних методик та тренінгів акторської психофізики, пластики, голосу, провів серію спільних проектів з Workcenter Єжи Ґротовського (Італія), Школою драматичного мистецтва Анатолія Васільєва (Росія), Осередком театральних практик Gardzienice (Польща), Саратозьким міжнародним театральним центром (США). У 2006 році за творчі здобутки Театр імені Леся Курбаса було нагороджено найвищою українською нагородою в галузі культури — Національною премією імені Тараса Шевченка, а у 2007 році театру було присвоєно статус академічного.
З 1994 року Театр імені Курбаса проводить свій власний міжнародний театральний фестиваль «Театр: Метод і Практика». Веде активну міжнародну діяльність, є членом міжнародної театральної мережі IETM.
Окрім того, Театр імені. Курбаса є унікальним для України театром-школою, що виховала не одне покоління акторів та режисерів спершу в Студії театру, а з 2001 року на базі Львівського Національного університету імені Івана Франка.