З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Олег Воронько
Олег Воронько
Олег Воронько
Олег Воронько
Олег Воронько

Олег Воронько

Актор.
Біографічні дані:
Дата народження: 30.04.1997 (25 років)
Місце народження: Україна, місто Київ
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Ми знайшли 6 вистав, в яких
бере участь Олег Воронько
4.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
3.5
3.5
5.0
4.5

Комедія основоположника українського професійного театру, актора, режисера, драматурга, автора 40 творів Марка Лукича Кропивницького (1840-1910 рр.) сповнена соковитістю народного гумору, гротесковістю характерів, і цілком відповідає визначенню самого митця, який називав свої одноактівки «шутка-оперетка». Сюжет комедії доволі прозорий. Амбітний панок Рафаїл Смородіна, картяр та гульвіса навіть не помітив, як серед «вічного свята життя» збанкрутував, і не лише матеріально, а й духовно. Маєток розтанув на сукні картярного столу, грошенята щезли із бульбашками шампанського. Спритні енергійні дотепні слуги, легко і невимушено, скориставшись слабкодухістю та непрактичністю хазяїна, чудернацьким чином перетворилися на господарів. Всім майном розпоряджаються бувший економ та його дружина, Стьопка-лакей має намір одружитися із сестрою нової хазяйки, а Рафаїла запрошують в… шафери. Навколо суцільний базар, де правлять бал гендлярі та аферисти. Тут процвітає єдиний закон: хто перший потягнув – того й право. Дім скоріше подібний до заїжджого двору, де останні крихти розтягує хто як може в силу свого «хисту». У трактовці Петра Ільченка та всієї постановочної групи «жарт», що трапився із Рафаїлом, викликає безліч асоціацій, пов'язаних із нашим «буремним» сьогоденням. Вистава насичена дотепами, несподіванками, сценічними карколомними вивертами, акторськими знахідками та гегами. Поява кожного персонажа є своєрідним яскравим бенефісом, впізнавальним, парадоксальним і в той же час примушує нас замислитися, до якої ницості може дійти людина у своєму бажанні користолюбства і зухвалого, відчайдушно нехтування тими, хто поруч, заради власної вигоди.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Споконвіку Кассандрою називають людину, яка передбачає майбутні катаклізми, але не в змозі їм протидіяти. Історія героїні античної міфології Кассандри стала основою для створення Лесею Українкою однойменної драматичної поеми (1903-1907 рр.) Сюжет твору стрімкий та динамічний: майже 10 років триває війна, Троя в облозі. Гинуть кращі з кращих. Лише царівна Кассандра, завдяки своєму дару провидиці, що отримала його від закоханого в неї бога Аполлона, спроможна була б зупинити кровопролиття. Проте вона зневажила його прихильністю. І Аполлон люто помстився: зробив так, аби її пророцтвам ніхто не вірив, і навіть більше – щоб її вважали винною в усіх бідах та втратах, а дехто й божевільною. Люди ладні скоріше довіряти лжепророку – її братові Гелену, який присипляє їхню пильність примарними надіями, спокушає такими звичними, зрозумілими для них речами. Він як тонкий психолог має вплив на натовп. Кассандра, як писала Леся Українка, «…все провидить, вона все знає,… але пояснити аргументами вона не може… І пророчий дух не дар для неї, а кара…». Не в силах вона врятувати ані коханого Долона, ані рідну Трою… У своєму підході до сценічного втілення філософської поеми Лесі Українки «Кассандра», основою якої є боротьба ідей в розумінні сенсу буття Людини, її найвищого призначення, автори вистави – режисер-постановник Давид Петросян та сценограф Данііла Колот використовують нетрадиційні образно-зорові метафори, своєрідні художньо-виражальні театральні засоби, як в рішенні простору сцени, так і в існуванні акторів. Завдяки неординарному візуально-пластичному ряду твір набуває ще більш гострішої конфліктності та трагедійності у передачі подій та ситуацій, що наближує їх до сьогодення, породжує поліфонію алюзій та асоціацій.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
6.0
5.9
5.9
5.6

Повість Олександра Купріна «Яма» користувалась шаленою популярністю. Зробити героїнями жінок найдревнішої професії, розповісти їх справжні і такі людяні історії було нечуваною вільністю, навіть нахабством. Купрін прагнув не проповідувати фемінізм, проституцію чи розпусту – він закликав до людяності. Кожна з героїнь потрапила до публічного дому з різних причин, але жодна не хотіла собі такої долі. І за великим рахунком дівчата опинилися у «Ямі» через людську жорстокість та байдужість. Як і у іншій виставі Театру на Подолі «На дні» за М. Горьким, звучить заклик до віри, надії і любові, що можуть змінити не тільки тебе, а і увесь світ. Віру у себе сповідує головна героїня Тамара (Даша Малахова). Її розум, нахабство і сила дозволяють їй ходити з високо піднятою головою навіть у будинку де, кохання стало професією. Женя, героїня Анни Саліванчук, має надію, що світ зміниться, а вона знайде у ньому своє місце. Любов відкрилася Любі (Анні Тамбовій) випадково, дівчина віддалася цьому пориву повністю і… розчарувалася, зіштовхнувшись з людською байдужістю. Андріївський узвіз у середині 19 століття славився зовсім не архітектурними пам'ятками, та не зважаючи на те, що та доба давно минула, ніколи не завадить навчитися співчуттю. Добро, що кожен зробить ближньому своєму, обов'язково повернеться.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 11
5.7
5.7
5.8
5.8

У 1970-80 роках Нью-Йоркське метро стало найнебезпечнішим видом транспорту. Внаслідок фінансової кризи, кількість поліцейський різко скоротилась, відтак у «підземці», як і в місті, вирувала злочинність. Поїзди брудні, колеса надто стугоніли, на стінах суцільне графіті зі страшними сюжетами, що загалом нагадувало поле бою. Для пересічних людей поїздки в метро супроводжувались жахом і стражданнями, не рідко з летальним завершенням. За довгим очікуванням поїзда на платформі обличчя пасажирів виглядали спустошеними, думки про звичайні клопоти блокувались пересторогою про напад. Це був особливий соціальний «еквалайзер». На тлі достовірних подій автор Ніколас Байєр написав сценарій до відомого фільму «Випадок у метро». Його можна характеризувати як миттєве фото подій звичного міського життя. Однак, в сюжеті закладено дещо абсолютно тривожне, безкінечне, що спонукає до відповідальності та змушує усвідомити суть конфлікту. Це додає виставі «Інцидент» актуальності.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 17
5.6
5.8
5.5
5.6

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан. Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям. Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством». «…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…» «Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…» О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
6.0
6.0

Вистава «Співай, Лоло, співай!» – мюзикл в стилі кабаре. Творці вистави пропонують глядачам поринути в запальну, невимушену і трохи фривольну атмосферу кабаре. На сцені – живий оркестр, звабливий кордебалет, кумедні клоуни і тільки жива музика, адже історія відбувається в портовому кабаре «Блакитний ангел», а її головна героїня – неперевершена співачка Лола! За законами жанру, сюжет мюзиклу романтичний і досить прозорий. Одного вечора, підстаркуватий вчитель латини – людиноненависник, дрібний тиран і зануда на прізвисько Гнус, переслідуючи своїх учнів випадково потрапляє до закладу з сумнівною репутацією – портового кабаре. Там він знайомиться з місцевою зіркою – співачкою Розою Фрейліх на прізвисько Лола, яку вважає символом розпусти. Але несподівано Гнус сам перетворюється на завсідника кабаре, забувши про свою роль охоронця моральності. Він також, як і багато інших, стає фатальною жертвою Лолиної привабливості … П'єса, що покладена в основу вистави, створена за мотивами відомого роману Генріка Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана» та культового фільму «Блакитний ангел». Написаний у 1905 році роман класика німецького реалізму – це уїдлива соціальна сатира, що викривала вади бюргерського суспільства. Свого часу роман був дуже популярним у читачів, а ім'я головного героя – Professor Unrat – навіть стало прозивним. У 1930 році з'явилася відома екранізація роману австрійського режисера Джозефа фон Штернберга. Роль вчителя Гнуса блискуче зіграв Еміль Яннінгс, а яскравий дебют Марлен Дітріх в ролі спокусливої співачки Лоли став початком її блискучої кар'єри як рокової красуні світового кіноекрану. Основою для фільму стала лише та частина роману де охоронець моральності Гнус потрапляє в кабаре, закохується в співачку Лолу і одружується з нею. Режисер, який називав свій фільм історією «падіння закоханої людини», запропонував інший фінал. У 1981 році відомий німецький режисер Райнер Вернер Фассбіндер зняв своєрідний римейк цього фільму. У фільмі «Лола» з відомою німецькою акторкою Барбарою Зуковою в головній ролі історія кохання державного чиновника фон Бома і розважливої співачки-куртизанки Лоли мала суто гостросоціальне звучання. А в 1985 році видатний французький хореограф Ролан Петі здійснив постановку балету «Блакитний ангел». Роль Рози Фрейліх виконувала легендарна французька балерина Даніель Кальфуні. Її героїня у цій виставі була холодною, жорстокою і цинічною. Ролан Петі у 61-річному віці сам виконав головну чоловічу партію. Його Гнус, принижений і обпльований викликав не стільки зневагу, як співчуття. Нова інтерпретація сюжету, що запропонована театру сучасним українським автором, харків'янином Олександром Чепаловим, перш за все про кохання – кохання приречене, дражливе і болісне.