З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Оксана Стеценко

Оксана Стеценко

Актор, режисер.
Заслужена артистка України
Біографічні дані:
Дата народження: 03.04.1963 (59 років)
Місце народження: Україна, місто Львів
На сцені з 1988 року (34 роки)
Освіта: Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського
Актриса  є  резидентом театрів:
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.3
5.1
5.8
5.5

Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру. Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб), до якої входили молоді режисери й актори. На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова. У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення у «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, а потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша. Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році театр одержав звання академічного. Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР. 1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. 1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру. Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року. У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років. З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка. Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981) та Олександра Бєляцького (1983–1989). 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін. У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків), «Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ). У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак. У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО. Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів. З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік. З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією. У 2013-18 рр. художнім керівником театру був народний артист України Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. З кінця 2019 р. на посаду головного режисера повернувся заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією, активну участь в міжнародних театральних фестивалях.

Ми знайшли 12 вистав, в яких
бере участь Оксана Стеценко
Василісо, GO!
« Василісо, GO! » Недитяча драма з фарсом
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
6.0
6.0
6.0

Василіса живе типове життя сучасного підлітка: шукає порозуміння з однолітками і навіть не намагається знайти його з вчителькою, веде свій канал на YouTube і бідкається, що не встигла пофарбувати волосся в синій до того, як це стало мейнстримом. Аж раптом в мережу зливають відео її танцю на могилі в парку Слави. І чи то подальші події справді фантасмагоричні, чи то дистанція між «батьками і дітьми» така, що представники покоління Z видаються справжніми іншопланетянами… В нашій виставі молодіжним сленгом говоритимемо на найсерйозніші теми конфлікту поколінь і як то воно – бути білою вороною.

Блез
« Блез » Комедія

Молодий художник Блез, аби покінчити з безгрошів’ям, робить все можливе, щоби взяти шлюб з дочкою бізнесмена. Та все відбувається всупереч його розрахункам… Ця розважальна вистава, що побудована на комічних прийомах, різноманітних непорозуміннях і помилкових діях її героїв, примусить глядача забути на деякий час про свої насущні проблеми і зануритися в атмосферу веселої комедії з її забавною плутаниною та іскрометним гумором.

Розкол у родині етнічного міського українця Мини Мазайла спричинюється його наміром змінити своє осоружне, бо українське прізвище на інше, привабливе перш за все заємним корінням. Наприклад, на Сірєнєва. Дружина і дочка у вирішенні цього «сімейного питання» – на боці Мини, а син навпаки вперто пропонує додати до свого українського прізвища ще й прадідівську приставку – «Квач». Розкол міцнішає, коли до активної участі в родинній дискусії про зміну прізвища залучаються непримиренні між собою вороги тьотя Мотя з Курська та дядько Тарас з Києва. Комедія «Мина Мазайло» – літературна пародія на урядову директиву 20-х років минулого століття про негайну масову українізацію населення республіки. Микола Куліш розвінчує міщанство та шовінізм усіх мастей. п'єса не втратила своєї актуальності і тому йде на сцені театру як комедія – «бойовик».

Спогади про миті щастя, мрії про нездійсненне кохання, спроби повернути молодість – категорії настільки ж ефемерні, наскільки і життєво важливі. «На нас чекають прекрасні дні!» – впевнена головна героїня Мод, яка збирає друзів юності, аби наново прожити літні канікули двадцятирічної давнини. Але чи можливо зупинити плин часу? І чи за цими ілюзіями ми не втрачаємо чогось, що є біля нас просто зараз? Тим більше, що кохання, найпрекрасніше з почуттів, має бути вільним – флагманом таких ідей за життя була і сама авторка п’єси, відома французька письменниця Франсуаза Саган.

У Катарини, старшої з дочок почесної громадянки Падуї Баптісти, безглуздий і скандальний характер, тому вона ніяк не може видати її заміж. У молодшої – Б’янки шанувальників багато, але заміж вона може вийти тільки після того, як знайдеться сміливець, який приборкає норовливий характер старшої сестри. Претенденти на руку Бянки, знаходять для Катарини нареченого Петруччо – такого ж скандального і нетерпимого молодого дворянина, який заради приданого готовий одружитися на кому завгодно. Але для шлюбу необхідна згода норовливої дівчини ... В іронічній комедії «Приборкання норовливої» багато неочікуваних сюжетних поворотів, інтриг, жартів, і каламбурів.

Вибухнула революція. «Москвичів зіпсувало квартирне питання». Зоя Пельц, аби зберегти власну квартиру, відкриває у ній кравецьку майстерню. А ввечері Зойчина квартира перетворюється на місце для інтимних розваг, де вирують пристрасті. Вночі у вихорі танців під звуки фокстроту руйнуються долі, ллється шампанське і кров.

Режисер вистави позбувся хрестоматійного глянцю класичної п’єси і вільно обійшовся з її текстом, доручивши (на свій ризик) акторам в образах Хлестакова і його слуги Йосипа говорити, як приїжджим з Петербурга, російською мовою, а іншим сценічним персонажам, як аборигенам повітового українського містечка, - українською. Вільної інтерпретації з боку режисера зазнали і гоголівські чиновники. Авторська викривальна сатира голосно звучить у сценічному трактуванні цих боязких і злодійкуватих повітових божків, її сенс прочитується не у суспільно-соціальному розрізі, а в площині, що визначається протистоянням 'пекла' і 'неба'. Вихідці з пекла Хлестаков і Йосип свідомо вербують до свого стану неофітів з українського чиновництва, що більш докладно випливає зі 'сцени хабарів' у виставі. А щодо 'неба', шлях до якого ненав’язливо заявлений у сценографічному рішенні вистави, то нехай глядачі поміркують про це у затишній залі театру.

Сон літньої ночі
« Сон літньої ночі » Комедія, феєрія

Дія вистави розгортається у таємничому лісі, де живуть ельфи та феї. Саме вони розпалюють взаємні пристрасті двох закоханих пар, підбурюють до чудесних перетворень та карколомних пригод. Проте у барвистому світі казки виявляється, що дивовижніші чудеса творять... люди. Серед виконавців ролей - багато молодих акторів театру. Вистава задовольнить смаки найвибагливішого поціновувача оригінального відпочинку й допоможе сприймати світ крізь призму творчої фантазії.

Сюжет комедії розгортається навколо долі відомого артиста Івана Барильченка. Розриваючи всі моральні принципи, актор живе подвійним життям. Він блискавично занурюється то у світ щасливих сімейних стосунків, то у вир артистичного закулісся, де панують фальш, заздрість, лицемірство і позашлюбні стосунки. Всюди лунають напружені монологи, гострі тиради і комічні діалоги, приховані гумором і насичені сатирою. Повсюди хаос і нестабільність… Куди винесуть Івана хвилі «житейського моря»? Чи зможе він перебороти суєтні бажання?

На пероні провінційного вокзалу випадково зустрілися скромний учитель та вишукана дама. Серця молодих людей, які належать до різних світів, з’єднав спалах взаємного кохання. Вони проводять разом лише одну ніч під зірковим небом. Та ці декілька годин освітлюватимуть все подальше їхнє життя. У виставі глядач знайде не лише ліричні, але й гострокомедійні сцени, насичені іронією і простодушним гумором.

За водевілями 'Посватання', 'Ведмідь', 'Лебедина пісня (Калхас)'. Кожний театр, що себе поважає, має виставу за п'єсами А.П. Чехова. 'Лебедина пісня' – іронічні замальовки з життя провінційних акторів. 'Посватання' – жарт на тему освідчення і сватання дітей поміщиків–сусідів. 'Ведмідь' – сумно-весела сценка ліричних взаємин чоловіка і жінки.

Якщо Ви мрієте про Париж, вважайте, що Ваші найпотаємніші бажання здійснилися. Варто лише відвідати виставу «Оркестр» на малій сцені театру. У затишному кафе на Вас чекають «сюрпризи» від ексцентричних персонажів цього дійства. Ануїв оркестр – жіночий… Але в ньому працює музикант на ім'я Леон. Він – єдиний чоловік у цій жіночій царині. Саме через нього і відбувається трагедія. А втім, оркестр 'Паризькі троянди' продовжує свою розважальну програму. Трагедію, що сталася в короткому антракті між виступами жіночого оркестру, приховано від завсідників кафе. Як приховано і особисті драми кожного з учасників концерту.