З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Оксана Петровська

Оксана Петровська

Актор.

Після закінчення Дніпропетровського театрального училища працювала артисткою драми і за сумісництвом костюмером театру ім. Т. Шевченка у 1970-х роках. Того часу грала Мотрю у комедії Г. Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик» та інші ролі.

Із 2010 року знову у трупі театру. Зайнята майже у всіх концертах репертуару.

Петровська О. І. як хороший адміністратор з організації глядача реалізувала багато вистав і  гастролей по Дніпропетровській, Харківській, Полтавській та багатьом іншим областям України. У 2013 році організувала гастролі по Західній Україні, а саме в Тернопільській, Волинській та Рівненській областях.

Нагороджена дипломами номінанта на фестивалі «Січеславна-2014» в номінації «Краща епізодична роль» за роль Софії  у виставі «Шалене кохання гетьмана», а також має Подяку за активну допомогу в організації цього фестивалю.

У 2015 році у вересні приклала зусилля для організації гастролей театру із трьома виставами до м. Прага (Чехія) та Зелена Ґура (Польща). У 2015-2018 рр. організувала низку виїзних патріотичних концертів на базі та у зоні АТО. Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у прифронтовій зоні – Маріуполі, Красногорівці, Вугледарі, Мар’їнці, м. Курахово Донецької області. Постійно проводить волонтерську роботу.

Директор-художній керівник театру із 2016 року.

У 2017 році організувала дитячу театральну студію «Намистечко».

У листопаді 2017 р. нагороджена орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ст.  Нагороду вручив особисто Філарет – Патріарх Київський і всієї Руси-України, предстоятель Української православної церкви Київського патріархату.

Восени 2017 року стала лауреатом Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття». Премією нагороджуються жінки, волонтери, меценати, які досягли успіху в професійному житті, займаються благодійністю, які беруть участь у громадському житті, а також досягли успіху в різних сферах: науці, мистецтві, спорті.

На фестивалі «Січеславна-2018» отримала Спеціальний приз ім. засл. працівника культури України Олега Гришкіна у номінації «Кращий директор».

Біографічні дані:
Місце народження: Україна
Освіта: Дніпропетровське театральне училище
Актриса  є  резидентом театрів:
Оксана Петровська
Оксана Петровська
Художній керівник

Дніпропетровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка засновано 1918 року в Києві як перший професійний театр України, який мав статус державного, згідно із законом уряду Української держави від 23 серпня 1918 року, про що свідчить «Державний вісник» №42,43 (ЦДАВО, фонд 2201, опис 1, справа 61, аркуші 37,40) і мав назву Державний драматичний театр України. У 1919 році Державний драматичний театр було перейменовано у Перший державний драматичний театр України ім. Т.Г.Шевченка. У перші роки театром «європейського репертуару» (таку неофіційну назву він мав) керували: головний режисер О. Загаров та І. Мар’яненко (директор театру). У 20-ті роки у театрі служили всесвітньовідомі митці: поет Павло Тичина (перший завліт театру), режисер і реформатор українського театру Лесь Курбас, актори А. Хорошун, Г. Борисоглібська, С. Паньківський, Г. Мещерська, Ф. Левицький, В. Василько, Л. Гаккебуш, М. Тінський, О. Сердюк, О. Смирнов, Г. Маринич, Є. Сидоренко, О. Зініна, М. Домашенко, І. Замичковський, К. Бережний та ін. На афіші театру серед п’єс вітчизняної і зарубіжної класики були такі вистави: «Лісова пісня» Л. Українки, якою почав свою діяльність театр у листопаді 1918 року, «Гайдамаки» Т. Шевченка у постановці відомого режисера Леся Курбаса, а також «Гріх», «Брехня», «Дисгармонія» В. Винниченка, «Ревізор» М. Гоголя, «Примари» Г. Ібсена, «Ткачі» Г. Гауптмана, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра. У 1921-26 рр. трупа успішно гастролює по Україні. У 1927 р. перший державний театр України переведено до м. Дніпропетровськ. У 1930-х роках здійснювали постановки відомі на всю країну режисери: О. Дикий, І. Терентьєв, Г. Юра, К. Кошевський, М. Буторін, Л. Южанський, І. Микитенко, І. Юхименко, В. Галицький та інші. Під час Другої світової війни дві концертні бригади на чолі з головним режисером І. Кобринським та народною артисткою України З. Хрукаловою дали більше 300 концертів на фронті. У 1979 році відбулася реконструкція театру за проектом архітекторів Є. Яшунського і В.Халявського. На фасаді театру скульптором Ю.Павловим створені барельєфи на теми етапних постановок. Після проголошення незалежності України у репертуарі з’являються п’єси за творами письменників, які за радянських часів були «persona non grata», наприклад, драма «Маруся Чурай» за однойменним твором Ліни Костенко. Глядач знайомиться також із виставою про життя історика Дмитра Яворницького «Народжений під знаком Скорпіона» В.Савченка. Спектакль «Мазепа – гетьман України» за Б.Лепким (постановка головного режисера театру, засл. діяча мистецтв України В.Божка) отримав міжнародну мистецьку премію ім. П.Орлика. У 1994-2016 рр. театром керував народний артист України, кандидат мистецтвознавства, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поет і композитор Валерій Ковтуненко, який за два десятиліття підняв театр на вищий щабель, перетворив його на один із центрів духовного і національного відродження. Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців. Значною подією в історії театру став гастрольний тур до Польщі (м. Зелена Ґура) та Чехії (м. Прага) 12-16 вересня 2015 року (організатор – засл. арт. Укр. Оксана Петровська). Західні слов’яни із великим задоволенням переглянули українську класику: «Майську ніч» за М. Гоголем, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького та казку за нар. мотивами «Коза-Дереза» Л. Кушкової. Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у містах Маріуполь, Красногорівка, Вугледар, Мар’їнка, Новотроїцьке Донецької області. Із вересня 2017 року при театрі ім. Т. Шевченка функціонує дитяча театральна студія «Намистечко», в якій викладають фахівці, артисти театру з високим рівнем професійної кваліфікації, що прищеплює любов до театрального мистецтва, української культури, рідного слова підростаючому поколінню. 2018 року у приміщенні театру ім. Т.Шевченка пройшов капітальний ремонт даху, фасаду, йдуть роботи всередині приміщення: на сцені, в коридорах, у фойє. Виконано роботу для запобігання підтопленню приміщення, капітальний ремонт протипожежної безпеки, реконструкція приміщення для комфортного перебування глядачів з обмеженими можливостями, а саме: прибудинкової території з улаштуванням пандусу, каси, санвузлів, встановлено підйомник для людей з інвалідністю до зали для глядачів. 23 серпня 2018 року до дня створення першого державного драматичного театру України відбулася урочиста церемонія погашення немаркованих ювілейних конвертів та власних марок «100 років Дніпровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т.Шевченка», випущених державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта». Того ж дня за участю усього колективу на Театральному бульварі відбулася акція-протест в підтримку режисера Олега Сенцова та усіх політв’язнів, що незаконно утримуються в російських тюрмах. 29 вересня відбулися урочистості з нагоди 100-річчя першого українського державного театру України та відкриття 101-го театрального сезону прем’єрою драми «Нація» за твором Марії Матіос у постановці Сергія Кузика. У червні 2019 уперше театр побував на гастролях за океаном, а саме у канадському місті Місісаґа, яке входить до складу Великого Торонто із концертом «АТО» та казкою «Коза-Дереза». У грудні 2018 року Указом Президента України театру присвоєно статус «національний».

Ми знайшли 10 вистав, в яких
бере участь Оксана Петровська
Сто тисяч
« Сто тисяч » Сатирична комедія

«Сто тисяч» – відома п’єса класика Івана Карпенка-Карого, яка була написана у 1889 році. Жанр п’єси «Сто тисяч» – сатирична комедія характерів. У творі висміюється надмірна жадоба до збагачення. Як розбагатіти, а розбагатівши, піднятися ще вище? У Герасима Калитки два способи: один майже законний – примусово женити сина Романа на багатій, другий, майже геніальний, – укласти угоду з нечистою силою, в особі Невідомого, взявши у спільники кума Савку. Що з цього вийшло? Дізнаєтесь у фіналі вистави.

Бал
« Бал » Вистава-концерт

Головною постаттю у виставі є молодий Тарас Шевченко – випускник Петербурзької академії мистецтв, який поступово набував слави художника, уже написав певну кількість своїх віршів-шедеврів, закохувався у жінок, мав акторські здібності. Жанр дійства оригінальний – вистава-концерт. На балу у князя Рєпніна звучать поезія Кобзаря та пісні на його вірші у виконанні як дворян, так і служниць та кріпаків. Ну, а який же бал без танців? Артисти драми та балету у вишуканому вбранні під чарівну музику живого оркестру переносять глядача у далекі 40-і роки ХІХ століття. Персонажі у виставі-концерті як історичні, так і вигадані.

Крізь усю творчість класика української літератури XIX ст. Григорія Квітки-Основ’яненка проходить просвітительська думка про те, що причиною суспільних негараздів є неуцтво, брак виховання і культури. У художніх творах і публіцистичних статтях він послідовно проводив ідею про обдарованість простого народу, викривав обмеженість, самовдоволене невігластво, паразитизм, пошлість існування правлячих кіл. Не винятком стала і комедія «Шельменко-денщик», 1838р., в якій головний персонаж простолюдин-солдат Шельменко, якому симпатизує автор, говорить українською мовою, інші видають себе за людей із вищого суспільства і намагаються говорити «по-русски» або «по-французски». Молодий капітан Скворцов, не без корисливих міркувань, має наміри одружитися з Прісінькою, дочкою не будь-кого, а самого Кирила Петровича Шпака – поміщика села, де і розгортаються події. Звичайно, батьки відмовляють власнику всього-на-всього «мундьора та рейтузів», у якого вже встигла закохатися юна, наївна дівчина. Після того, як Прісінька навідріз заперечила офіцеру втекти з ним і побратися без батьківського благословення, на допомогу приходить простакуватий, зате кмітливий капітанський денщик Шельменко, якому настільки остогидла багаторічна служба, що він готовий на будь-які хитрощі та обмани, аби догодити своєму командиру і нарешті піти у відставку.

Скільки вовка не корми, а він все одно у ліс дивиться… (народна мудрість) Настав час, коли підстаркуватий сторожовий пес Бровко став нікому непотрібний і господарі вирішують прогнати його з двору. Останньою краплею, що переповнила чашу їхнього терпіння, стало викрадення майна вночі, коли Бровко спав і не здійняв галасу. Вигнаний пес поневірявся лісом і був у дуже пригніченому стані й уже збирався накласти на себе… лапи, як раптом зустрів Вовка. Лісовий хижак знаходить спосіб, як Бровку продемонструвати господарям свою потрібність і повернутися жити до людей.

Звичайна сім’я, бабуся виконує всі забаганки дочки Ніни, внучки Іри, з любов’ю готує обіди, робить все для молоді. У дітей життя без клопоту, а в очах бабусі — печаль, тому що уже більше 50 років вона чекає свого єдиного, коханого мужчину з часів війни. Те, що її щастя повернеться до неї — надія і віра її життя. Про це свідчить портрет судженого, з котрим щодня вона розмовляє. І раптом, одного дня він повертається! Тоді всі члени сім’ї дізнаються, що бабуся – непроста жінка, на війні відважно боролася з фашизмом, а також вміє зберегти, як святиню, вірність… Вистава демонструє глядачу, що таке – справжнє кохання, велич людського духу, героїзм.

Людині властиво прагнути до кращого, вищого. Проте, не завжди людина ставиться до себе самокритично, не завжди усвідомлює, що для отримання статусу дворянина не вистачає елементарних знань і з трьома класами освіти нема чого пхатися до вищого світу, до влади. Лише глибокі знання, внутрішня культура, природній розум, духовність врятують нас від невігластва, неуцтва, помилок, а, можливо, й усіх лих у житті! Про це наша комедія класика української літератури ХІХ ст. Івана Карпенка-Карого.

Милі дітки
« Милі дітки » Французька комедія

Елеґантний француз Жорж Дюруа все ж таки наважився покинути дружину Соланж і переїхати до своєї звабливої коханки Жізель. Пара збирається поїхати відпочивати в теплі краї…. як раптом – дзвоник і на порозі по черзі з’являються несподівані гості – діти Жоржа. Плани коханців різко змінюються і закручується кумедний французький мелодраматичний сюжет…

Наша кухня
« Наша кухня » Драма 80-х і сьогодення

Війна – це завжди горе. Це завжди біль та вічна пам’ять. «Наша кухня» – п’єса про долю двох жінок, українки та єврейки, які пережили війну. Події відбуваються на кухні старої комунальної квартири, що є для них своєрідним всесвітом, і водночас виступає символом минулої епохи XX століття, радянської епохи. Історія з діамантом, покладена в основу сюжету, невигадана і дійсно сталася 1971 року в місті Каунас із батьком Цецилії Курляндчик, яка є подругою авторки п’єси. Тільки доброта, любов і людяність, вміння прийняти чужий біль, як свій власний, можуть допомогти пережити горе, залишити у серцях глядачів віру в людину, віру в щасливе майбутнє.

Свіччине весілля
« Свіччине весілля » Історична драма

Вистава за відомою п’єсою українського класика Івана Кочерги. Історія про шалене і трагічне кохання зброяра Івана Свічки та Меланки, що сталася у Києві у далекому XVІ столітті.

Коли я випадково натрапив на мотив «заборони свiтла», мотив, що й послужив темою для цiєї драми, мене захопила в ньому можливiсть змалювати барвисту картину суто мiського життя i соцiальної боротьби в стародавньому мiстi, а на цьому мальовничому тлi створити узагальнений образ боротьби України за свою волю i самобутню культуру… Не буде великим порушенням художньої правди, коли припустити, що, не бачачи пуття в дванадцятирiчних скаргах великим князям, київськi ремiсники i городяни не витримали й активно запротестували проти знущання… Такий поетичний мотив, як заборона свiтла в цiлому мiстi, дає дорогоцiнну змогу змалювати стародавнє цехове ремiсниче життя, показати це життя не статично, а в процесi боротьби з феодалами за мiськi привiлеї i права.

Іван Кочерга (із передмови до п’єси)

Основою вистави  є чудова п’єса Григорія Горіна «Поминальна молитва», написана за мотивами творів Шолом-Алейхема, класика єврейської літератури. Дія відбувається на початку XІX століття в українському селі Анатівка, де «з давніх пір живуть українці, росіяни і євреї.  Живуть разом,  працюють разом, лише помирати кожен іде на своє кладовище. Такий звичай». У центрі уваги – сім’я небагатого, але мудрого, набожного Тев’є-молочника, який має дружину Ґолду та аж п’ять дочок, три з яких вже на виданні. Також за звичаєм євреї мали одружуватися з євреями, а батьки самі обирали дітям вигідних женихів, як і в багатьох народів світу тих часів. Проте не так сталося, як гадалося: Ґодл, Цейтл і Хава, хочуть залишити рідну домівку з тими, кого кохають, порушуючи віру й традиції, і досить нелегко батькові Тев’є змиритися із цим фактом і благословити молодят. У виставі піднімаються вічні теми  кохання, пошуку щастя, пошуку Бога і свого місця в житті. Національний гумор і оптимізм по-філософськи  протистоять різним неприємностям у житті персонажів. У мюзиклі звучить чарівна музика знаменитого американського композитора Джеррі Бока, органічно  переплітаючись із народною – єврейською і циганською.