З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Володимир Нечепоренко
Володимир Нечепоренко
Володимир Нечепоренко

Володимир Нечепоренко

Актор.
Відомий актор
Народний артист України

Володимир Макарович Нечепоренко — український актор театру, кіно та дубляжу, радіоведучий, вокаліст. Народний артист України (1997), нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня та орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, лауреат міжнародної премії «Золотий Орфей», актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, ведучий програм Національного радіо України, професор Національної академії внутрішніх справ.

Народився 14 листопада 1949 року в Золотоноші Черкаської області.

Творчу діяльність розпочав у 1972 році, одразу після закінчення Київського державного театрального інституту ім. Карпенка-Карого, в Київському театру юного глядача ім. Ленінського комсомолу.

У 1976 році Володимир Нечепоренко був запрошений на роботу до Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Для актора характерний, передусім, високий морально-естетичний, духовний рівень, а також гранична відповідальність за художню якість своєї роботи. Творчість Володимира Нечепоренка є своєрідним віддзеркаленням історії Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка останніх десятиліть. Ролі, створені актором, ввійшли в антологію кращих надбань української сценічної культури: Віллі «Дикий ангел» О. Коломійця, Дем’ян Суденко «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, Букін «Прощання в червні» О. Вампілова, Оберон «Сон літньої ночі» У. Шекспіра, Роббі «Візит старої дами» Ф. Дюрренматта, Ернесте Рома «Кар’єра Артура Уї» Б. Брехта, Дон Алонсо «З коханням не жартують» П. Кальдерона, Менестрель «Біла ворона» Г. Татарченка та Ю. Рибчинського.

Неординарний внутрішній світ, увага та толерантне ставлення до колег, глибоке розуміння та відчуття надзавдань національного сценічного мистецтва, помножені на постійну повсякденну роботу над собою, по праву забезпечили акторові провідне місце в колективі франківців.

У творчому доробку Володимира Нечепоренка такі знакові для українського театру образи, як: Михайло «Украдене щастя» І. Франка, Кент «Король Лір» В. Шекспіра, Вулкан «Енеїда» І. Котляревського, Пікерінг «Пігмаліон» Б. Шоу. В. М. Нечепоренко – актор, який вільно володіє будь-яким сценічним жанром від психологічної драми до мюзиклу. Про це засвідчили його ролі у таких виставах: Мортон в історичній драмі «Віват, королево!» Р. Болта, Атос в мюзиклі «Ех, мушкетери, мушкетери» Є. Євтушенка, Олександр у психологічному детективі «Сентиментальний круїз» Т. Кандали. Образ Гната Карого, що його створив актор у виставі «Назар Стодоля» Т. Шевченка, став уособленням справжніх чеснот українського лицарства. Проте абсолютно позбавлений декларативності із тонкою самоіронією, акторською й людською привабливістю його герой ніби зійшов із старовинних портретів українського бароко, коли честь і гідність були вирішальними рисами кожного українця.

Етапною у творчості Майстра стала робота над образом славнозвісного отамана Сірка у виставі «Урус-Шайтан» І. Афанасьєва. Його легендарний герой з перших же показів підкорив серця і душі глядачів неймовірною вірою у відродження нації й її вічної волелюбності і прагнення державотворення за будь-яку ціну.

Говорячи про Володимира Нечепоренка, не можна не згадати про його вагому, широкомасштабну творчість як пропагандиста української національної ідеї, культури під час виступів у численних концертах, творчих зустрічах, виступах на телебаченні та радіоефірах. Яскраво і талановито зіграв В.Нечепоренко роль ветерана Другої світової війни у відеокліпі до пісні «День Перемоги» на слова і музику Володимира Мельникова, яку виконує Елеонора Скиданова. Талановитий вокаліст. Понад 20 років веде науково-пізнавальну передачу для юнацтва «АВС» на Першому каналі Українського радіо.

Володимир Макарович Нечепоренко щедро ділиться своїм талантом, досвідом із майбутніми митцями, вже не один рік займаючись викладацькою діяльністю.

Біографічні дані:
Дата народження: 14.11.1949 (72 роки)
Місце народження: Україна, місто Золотоноша
На сцені з 1973 року (49 років)
Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого
Актор  є  резидентом театрів:
Михайло Захаревич
Михайло Захаревич
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 505
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів. З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця. У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Ми знайшли 9 вистав, в яких
бере участь Володимир Нечепоренко
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 14
5.7
5.4
5.6
5.8

Роман «Ідіот» є одним з надзвичайно складних, непересічних за авторськими ідеями та граничною відвертістю їх художнього втілення серед творів світової класики. За висловом письменника, «головна думка роману – змалювати позитивно прекрасну людину. Складніше цього немає в світі нічого і особливо – зараз». Достоєвський ніби досліджує, що відбуватиметься з людиною, яка наділена абсолютними чеснотами, якщо вона потрапить у сучасне суспільство, яким чином складуться її стосунки з оточуючими і який вплив вона матиме на них, а вони на неї? Як кожен з романів Ф. М. Достоєвського, «Ідіот» насичений численними персонажами, кожен з яких володіє певними таємницями, вони також є визнаними майстрами інтриг, карколомних, неочікуваних душевних сповідей. Практично будь-хто з персонажів міг би стати героєм окремого роману чи повісті. Більшість з них знаходяться у стані хворобливого пошуку себе, ідеалу, сенсу буття і існують на межі життя, боротьби із Гординею, Пристрастями та готові до Самозречення в ім'я ближнього. Як і в романі, центральною фігурою постановки є образ князя Мишкіна та історія, що сталася із ним після того, як він повернувся в Санкт-Петербург через 4 роки після лікування у Швейцарії. З першої хвилини Мишкін потрапляє у вир неймовірних подій, що стрімко затягують, наперекір бажанню, перетворюючи його на співучасника. Неординарність Мишкіна, правдолюбство, безпосередність, дитяче світосприйняття, сповнене добрих намірів, розпалюють, провокують шаленство в кожного з оточуючих і мчать у прірву катастрофи. Зустріч з Рогожиним, родинами генерала Єпанчина та Іволгіна, жертовне хворобливе захоплення? Любов? До Настасії Пилипівни, що породжує певною мірою по дитячому фанатичне бажання її порятунку, свята віра у добро, людину штовхає героя палко доводити всім і кожному, що ненависть, заздрість, користолюбство, безчестя руйнують не лише душу кожного, але й спроможні розчавити світ як такий. І в цьому запалі він втрачає відчуття реальності… Роман «Ідіот» написаний Ф. М. Достоєвським у 1868-1869 роках, але й сьогодні він заворожує глибиною психологічної відвертості, художньою довершеністю та майстерністю геніального літератора. «Моє велике бажання – бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей, – людей у повному значенні цього слова. Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, яка, якщо не під кожним, то під багатьма оглядами, справляє на нас враження. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращим…» – Блаженніший Любомир Гузар. Фото та анотації надано театром.

4.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
3.5
3.5
5.0
4.5

Комедія основоположника українського професійного театру, актора, режисера, драматурга, автора 40 творів Марка Лукича Кропивницького (1840-1910 рр.) сповнена соковитістю народного гумору, гротесковістю характерів, і цілком відповідає визначенню самого митця, який називав свої одноактівки «шутка-оперетка». Сюжет комедії доволі прозорий. Амбітний панок Рафаїл Смородіна, картяр та гульвіса навіть не помітив, як серед «вічного свята життя» збанкрутував, і не лише матеріально, а й духовно. Маєток розтанув на сукні картярного столу, грошенята щезли із бульбашками шампанського. Спритні енергійні дотепні слуги, легко і невимушено, скориставшись слабкодухістю та непрактичністю хазяїна, чудернацьким чином перетворилися на господарів. Всім майном розпоряджаються бувший економ та його дружина, Стьопка-лакей має намір одружитися із сестрою нової хазяйки, а Рафаїла запрошують в… шафери. Навколо суцільний базар, де правлять бал гендлярі та аферисти. Тут процвітає єдиний закон: хто перший потягнув – того й право. Дім скоріше подібний до заїжджого двору, де останні крихти розтягує хто як може в силу свого «хисту». У трактовці Петра Ільченка та всієї постановочної групи «жарт», що трапився із Рафаїлом, викликає безліч асоціацій, пов'язаних із нашим «буремним» сьогоденням. Вистава насичена дотепами, несподіванками, сценічними карколомними вивертами, акторськими знахідками та гегами. Поява кожного персонажа є своєрідним яскравим бенефісом, впізнавальним, парадоксальним і в той же час примушує нас замислитися, до якої ницості може дійти людина у своєму бажанні користолюбства і зухвалого, відчайдушно нехтування тими, хто поруч, заради власної вигоди.

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.8
4.8
5.2
5.0

Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, – Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов'язаний собі лише самому...

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
5.7
5.1
5.8
5.4

«Сторонні серед нас» є першопрочитанням п'єси сучасного канадського драматурга Аарона Бушковськи на українській сцені. Вже сама назва є певною мірою символічною і розкриває головну ідею твору: у швидкоплинності нашого, такого прагматичного життя ми часто-густо проходимо повз ближніх своїх, не чуємо одне одного. У нас немає часу, а інколи і бажання, зупинитися, кожен, не помічаючи того, поступово байдужіє, а потім перетворюється на стороннього. У п'єсі представлено різні покоління. В кожного з персонажів є своя «правда». Кожен зосереджений на власних проблемах в житті, що сповнене амбіціями, які існують, тягнуться роками. Самі ці нез'ясовані, «незручні», делікатні родинні теми та непорозуміння не дають можливості людям зробити крок на зустріч одне одному. Таким чином, зникають поняття милосердя, доброти і, врешті решт, зникає вічна категорія Любові. Людина перестає бути людиною і йде на неймовірні за своєю жорстокістю вчинки: спочатку зраджує найрідніших їй людей, наступним кроком є приниження гідності та методичне, щоденне, моральне вбивство. Для постановочної групи на чолі з режисером-постановником Петром Ільченком, не важливо в якій країні відбуваються події, головним є аби людина не почувалася самотньою і ніхто з нас ніколи не опинився би сам на сам, серед ночі, просто неба, на зупинці… Як головні герої п'єси Габрієль та Майкл, які волею долі, віднайшли потрібні слова аби почути і зрозуміти один одного. Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
4.3

Дія п'єси «Хазяїн» (1900) класика української драматургії Івана Карпенка-Карого відбувається у родині заможного господаря – Терентія Пузиря. Тут, як годиться, все і вся підпорядковано грандіозним планам та інтересам хазяїна. Він – людина, безумовно талановита, яка глибоко усвідомлює свою силу та обдарованість у «бізнесових» справах. Нюхом, шкірою, всіма нутрощами відчуває, розуміє, де, як і в чому знайти зиск. Дружина, дочка, оточення – життя цих людей, їх проблеми, взаємини, потреби – існують ніби в паралельному йому світі. «Стяжання заради стяжання» стає сенсом буття, маніакальною ідеєю. Через цю одержимість Пузир втрачає не лише відчуття реальності, але й головне – душу. Гідними свого хазяїна є його помічники – Феноген, Зеленський та Ліхтаренко. До якого артистизму, віртуозності вдаються вони, аби отримати ласий шматок, а врешті-решт – і зайняти місце хазяїна. П'єса відрізняється яскравими народними характерами, соковитим гумором, гостротою слова, що увібрало в себе все розмаїття та парадокс народної лексики. І, безумовно, всі перипетії класичного твору не можуть не викликати асоціації із днем сьогоднішнім, який також сповнений «стяжання заради стяжання», яке знищує людину як духовно, так і фізично. Фото та анотації надано театром.

4.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
4.6
4.8
4.9
4.6

Вистава «Великі комбінатори» створена за мотивами роману «Дванадцять стільців» І. Ільфа, Є. Петрова (1928 р.). В основі твору – авантюрна історія пошуку діамантів, які були сховані до революції мадам Пєтуховою – тещею Іпполіта Матвійовича Вороб’янінова, він же Кіса, в одному із дванадцяти стільців гарнітура Гамбса. Головними шукачами скарбу є: «син турецько-підданого», знавець людської психології, гранично винахідливий авантюрист Остап Бендер, його «хлопчик», він же «гігант думки», «батько руської демократії» - Кіса, піп-розстрига Федір, та інші не менш цікаві персоналії. Автор ідеї та режисер-постановник Дмитро Чирипюк, взявши за основу фабулу твору, певною мірою змінив окремі сюжетні лінії, об’єднав події, ситуації та образи. Через яскравий зоровий (художник В. Бевза, художник по костюмах Н. Рудюк) музичний (композитор М. Шоренков) та пластичний ряд (балетмейстер О. Семьошкіна) автори сценічної версії зробили акцент на примарності і необхідності досягнення мрії, на вічному людському прагненні здійснення заповітних бажань, а бажання… на те вони й бажання, щоб в кожного бути різними… Фото та анотації надано театром.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 15
6.0
5.9
6.0
5.7

…Тягне свій візок з молоком анатівський молочник Тев'є, розмірковуючи над такими звичними для кожної простої людини проблемами: як навести лад у великій родині, як зробити так, щоб п'ять дочок видати заміж за порядних людей, як заробити побільше грошей, від яких залежить існування. Різних людей зустрічає герой на своєму шляху, по різному складаються їхні долі. Зустріч з київським студентом Перчиком, якого Тев'є приводить у свою сім'ю, закінчується від'їздом дочки Годл до далекого Сибіру, куди заслано її чоловіка-студента. Старша дочка Цейтл після невдалого сватання за м'ясника Лейзера, виходить за бідного, але рідного по натурі Тев'є кравця Мотла. Хава, найулюбленіша дочка Тев'є, поєднує свою долю з російським хлопцем Федором. І батько, проклинаючи її, знов звертається до єдиного свого порадника — Бога, чекаючи надії на краще. Сподівання розбиваються одне за одним, але Тев'є, великий мрійник з Анатівки, навіть після смерті дружини, тримаючи в обіймах маленьку онуку Голду, оповідає їй про закономірність й логічність життєвого кола. Ідея бажаного та недосяжного проходить крізь всі події вистави, яка вирішена в трагікомічному жанрі, де крізь сльози лунає сміх, де є місце гумору, дотепності. І, звичайно, колоритній музиці, без якої також не обходиться життя… Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 22
5.5
5.2
5.8
5.5

Національний академічний драматичний театр імені І.Франка репрезентує прем’єру мюзикл «Едіт Піаф. Життя у кредит», що його створили відомий український поет та драматург нар. арт. України Юрій Рибчинський та композитор Вікторія Васалатій. Ім’я Юрія Рибчинського є знаковим для українського мистецтва, адже у його творчому доробку пісні, які давно й поправу увійшли до кращих здобутків національної культури. Своєрідність постановки вистави «Едіт Піаф» полягає у самому задумі творців: у п’єсі йдеться про «народження» Піаф – співачки. У метафоричній, суто театральній формі пропонується музична оповідь про початок її великої й трагічної долі. Глядачі стануть свідками історії першого кохання і першого тріумфу великої французької співачки. Потраплять в атмосферу французького шансону початку 20-го століття, почують неповторну магнетичну музику, заради якої Едіт Піаф зреклася усіх земних благ, і яка перетворила її на світову легенду. Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.2
5.5
5.8

Вистава "Три товариші" – це перше звернення театру до творчості Еріха Марія Ремарка (1898-1970). Основною темою його романів є історія «втраченого покоління», соціально-політичні проблеми, якими жила Європа між двома Світовими війнами, а прообразами героїв ставали друзі та рідні з близького оточення. Так, перша дружина письменника Юта, здоров’ям якої Ремарк опікувався ціле життя, стала прообразом героїні роману «Три товариша». Актуальність та гострота проблем, безкомпромісність у виборі тем та сила художнього слова письменника прирекли його на еміграцію. У 1932 році Ремарк покинув Німеччину та оселився у Швейцарії. У 1939 році переїхав до США, де у 1947 році отримав американське громадянство. Але найболючішим фактом його біографії і, в той же час, жорстким доказом глибини осягнення та передчуття катаклізмів політичного життя Європи ХХ століття стало спалення його творів на вогнищі нацистської «інквізиції». Сюжет роману «Три товариша» (1936), який продовжує тему«втраченого покоління», розгортається у Німеччині в 1928 році. Троє друзів, які пройшли Першу світову війну - Роберт Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц - тримають невеличку, малоприбуткову автомайстерню. Перипетії їхнього життя, кохання Роберта до молодої Патриції Хольман, спогади, від яких не можуть отямитися головні герої, власне, всі події роману пов’язані та розгортаються на фоні економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині. Болем за покоління, яке, пройшовши жахи Першої Світової війни, переживши світову кризу, моральне зубожіння і політичний апокаліпсис, просякнуті всі романи Ремарка. На його творах виховувалися і наші шестидесятники. Він перетворився на володаря думок цілого покоління. Саме в період «відлиги» з’явилися перші переклади Ремарка в Радянському Союзі. Ним зачитувалися, його герої спонукали до дії, виховували внутрішню свободу і вселяли віру… Тоді ніхто навіть уявити не міг, що пройде час і ми знову віч-на-віч зустрінемося із ворогом – жорстким, нахабним й безпринципним. І знову будуть гинути кращі з кращих і постане проблема соціальної адаптації людей, що бачили смерть. Фото та анотації надано театром.