Наталя Шевченко

Танцювальні майданчики у міських парках – свідки багатьох історичних подій. Тут знайомилися, закохувалися, освідчувалися у коханні, траплялися і непорозуміння, навіть бійки… В кожне десятиліття (від 20-х до 80-х років минулого, XX століття) танцювальні майданчики були місцем зустрічей і прощань. У виставі показані історії людей, що відвідували їх в різні роки… Сценічна оповідь ведеться мовою пластики і музики, без жодного слова. Але вистава «Про кохання… без слів» – не балет і не пантоміма, а виразна музично-пластична вистава, в якій за допомогою театральних засобів передаються зміна епох, атмосфера часу, долі, характери людей. І звучать зі сцени популярні пісні та мелодії минулих десятиліть, які нагадають багатьом глядачам їхню юність, а молодим глядачам подарують щасливу можливість відчути подих юності колишніх поколінь.

Показано один день з життя головного персонажа – Віктора Олексійовича Зілова. Один день з життя, в якому є начебто все, що потрібно людині: успішна кар’єра, ті, кого називають друзями, кохана дружина, інші жінки, котрі закохані в нього… І є мрія, що збувається один раз на рік, – полювання на качок. Тільки чи здійсниться ця мрія цього разу? В останній день літа для Віктора Зілова стільки накопичилося подій, що про полювання годі й думати. «Хоча п’єса була написана за радянських часів, наприкінці 60-х років минулого століття, історія Віктора Зілова в нашій виставі – поза часом. Певною мірою це – психологічний трилер. Ми прагнули зрозуміти першопричину, чому Зілов дійшов до своєї духовної кризи. І запросити глядачів до діалогу про проблеми сьогодення, щоб всім разом замислитись над тим питанням, чи є у Зілова в його житті вибір?», – так пояснює режисер вистави Іван Уривський свій творчий задум.

Бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського «Енеїда» відома нам з шкільної хрестоматії. Троянський отаман Еней після багаторічних поневірянь разом зі своїм військом засновує омріяну державу в Римі – такий сюжет був описаний римським поетом Вергілієм. Потім – переспіваний на новий лад українським письменником Іваном Котляревським. А що ж у наш час? Наш сучасник, драматург Віталій Ченський, також переосмислив давній сюжет, запропонувавши свою версію про мандри та долю Енея і його побратимів. «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…». Був і таким залишився, прийшовши до нас, у XXI століття – третє тисячоліття? Але ж часи змінилися. Змінився світ. І як почувається в ньому Еней, всі Енеади? Чи продовжують впливати на світ ті, що сидять на Олімпі? У виставі «Енеїда XXI» давній сюжет, класичні сатира і гумор, перекладені на сьогодення. Тому і виникають час від часу в цій виставі сучасні реалії, прикмети нашої доби – сьогодення із звичним Інтернетом, Фейсбуком, літаками, мітингами, з далеко не нормативними словесними суперечками на зборах, на вулицях, в транспорті тощо… Та й Боги все частіше спускаються на Землю і втручаються в справи громадян. А Еней… чи знайде він у нас свою «обітовану», омріяну землю? Театр запрошує глядачів поміркувати над всіма цими питаннями. І посміятися, і, можливо, уважніше подивитися на навколишній світ.

Аеровокзал живе своїм звичним життям… Тут завжди багатолюддя. Літаки прилітають і відлітають. Працівники митниці, стюардеси, інші працівники аеропорту зосереджено виконують свою роботу. У кожного пасажира, що очікує свого авіарейсу своя історія, свої турботи. Тут, в аеровокзалі, дивовижним чином переплітаються поезія і проза життя… Плине життя, показане засобами танцю. Об’єднує всіх чуттєвий, емоційний, виразний танець – танго. В ньому сконцентроване життя, долі… зустрічі й прощання, кохання й біль від непорозуміння, втрати, надії й сподівання.

Гірський край – дивовижний, незбагненний світ. І гуцули – особливий народ, плем’я, в якому панують свої закони, які відчувають по-особливому навколишній світ… Дух предків – в них, в глибинах душі. Треба лише відчути цю споконвічну єдність з предками… Адже ми всі – продовження наших предків. Ми спокутуємо їхні гріхи. У цьому музично-пластичному дійстві з безліччю метафоричних сцен, образів-символів йдеться про автентичність і спадковість поколінь, про історичні витоки народу. В центрі сценічної оповіді, звичайно ж, історія кохання Івана та Марічки… Пронизливо трагічна. Фатальна, в якій поєднались кохання і ворожнеча роду людського. Вистава йде у форматі творчої майстерні «Глядач на сцені»

Чого лише не трапляється на ярмарку!? Насамперед, ярмарок – то свято, небуденний світ, яскравий, багатобарвний, гамірний, багатий на  надзвичайні пригоди, жарти, таємниці – а як згадати ще історію з червоною свиткою, то взагалі страх бере! «Сорочинський ярмарок» – багатолюдне дійство, де кожен ярмарчанин – яскравий, неповторний, колоритний, кожен старається себе показати, бо ж він на видноті, на людях! Коротше кажучи, глядачам пропонується музична комедія – танцювально-пісенна веселогра про ярмарок, з розіграшами та переодяганнями, зі сватанням і весіллям, з черговим примиренням Солопія Черевика з його жінкою Хіврею, яка хоч і лається, і гуляє, а все ж – своя, рідна жінка!

Хто ж не знає казки данського письменника та поета  Ганса Крістіана Андресена про крихітну дівчинку зростом не більше дюйму, котра народилася з квітки – Дюймовочку?!  З покоління в покоління старші люди розповідали цю казку своїм дітям та онукам. Вистава «Дюймовочка» створена за мотивами відомої всьому світу казки. Але  в сюжеті її з‘явилися нові події, неймовірні, дивовижні  пригоди, котрі очікували на крихітку Дюймовочку з моменту її появи на світ. Навколишній світ  такий цікавий, багатокольоровий, в ньому стільки несподіванок, стільки відбувається всього! Гайда в мандрівку цим світом разом з Дюймовочкою! Разом з дівчинкою глядачі – і маленькі, і вже дорослі  –  дізнаються про дуже важливі речі в житті. Зрозуміють, врешті-решт,  зміст давньої приказки: «Найголовніше в житті  – не багатство, а дружба та братство». Треба тільки самому бути щирим і допомагати іншим.

«За двома зайцями» – одна з найпопулярніших українських класичних комедій. На нашій сцені – це вистава-довгожителька, яка відзначила не один знаменний ювілей. Історія кохання Проні Прокопівни, її шалений роман з київським цирульником Свиридом Петровичем Голохвостим нікого не залишить байдужим, адже кожна людина мріє про щастя, бажає великого і чистого кохання… Тож, можна зрозуміти в її мріях та сподіваннях і Проню Прокопівну, вихованку пансіону шляхетних панянок. До того ж, в цій «веселогрі» є урок для кожного, не лише для Голохвостого, котрий, бажаючи вибратися із злиднів та збагатіти, почав залицятися до Проні Прокопівни, але не міг обминути своєю ласкою і красунечку Галю, дочку Лимарихи… Як каже народне прислів’я? – «За двома зайцями поженешся – жодного не спіймаєш». Талановитий акторський ансамбль, прекрасна музика, забарвлені національним колоритом танці та пісні, виконані артистами у супроводі оркестру, котрий є активним учасником сценічної дії, загальна святкова атмосфера видовища – все це визначає успіх вистави у численної глядацької аудиторії. Перші виконавці ролей у виставі, яку поставив режисер Володимир Туманов в 1988 році, – це Галина Кобзар-Слободюк (Проня Прокопівна), Василь Яковець (Сірко), Світлана Гужва (Лимариха), Анатолій Фоменко та Михайло Пуровець (виконавці ролі Свирида Петровича Голохвостого), Марія Пивоварова (Сірчиха), Тетяна Глущенко (Химка) та інші. З часом заслужена артистка України Галина Кобзар-Слободюк передала естафету актрисі Ірині Бесараб.

Професор Преображенський, який займався питаннями збереження молодості й водночас мріяв поліпшити людську расу, відчувши себе спроможним на експеремент, із науковою метою пересадив безпритульному псу людські залози та гіпофіз мозку, намаагаючись перетворити собаку на людину. Але зухвалий експеримент мав непрогнозовані й трагікомічні результати. Поліграф Поліграфович Шаріков, а саме так назвали новостворену істоту, починає все більше нагадувати чоловіка, органи якого йому пересадили (донора) — п’яницю Клима Чугункіна, і починає руйнувати затишний і гармонійний світ професора і його близьких. Саме тому лікар вирішує повернути пацієнта до його початкового стану. А чи вдасться це йому, дізнайтеся безпосередньо на виставі! В інсценуванні, окрім знаних метафор та алегорій, з’являються ремінісценції на інші твори Михайла Булгакова («Фатальні яйця» та «Морфій»), та прозорі алюзії на наше сьогодення. Цитати, які давно вже стали афоризмами, отримають нове звучання. Адже відоме в 20-х роках минулого століття листування Енгельса з Каутським, яке в повісті Швондер порадив почитати Шарікову, мало хто з сучасників осилив, тому режисер й авторка інсценування апелюють до впізнаваних сучасних реалей – листування сьогоднішніх політичних діячів. У виставі також актуалізовані соціально-політичні й морально-філософські проблеми: ставлення до революційних перетворень, до влади, проблеми відповідальності людини за свої дії і вчинки, особливо щодо брутального втручання в закони природи. Нове звучання отримали питання відповідальності інтелігенції перед своєю країною, «внутрішня еміграція» творців, загострене почуття власної гідності, прагнення понад усе бути вільною людиною, сміливе викриття вад державної системи, протест проти абсурдного соціального устрою, проти насильства.

У кожної людини є свої демони. Це історія про стосунки двох жахливо щасливих людей. Російський пацанчик-безхатько Славік, із загадковою, ніким не зрозумілою душею та хворобливими амбіцями, та Нінка, королева самогону, яка щодня святкує життя! І з радістю, і надією погоджується прихистити вдвічі молодшого за неї прибульця у своєму будинку в містичному гоголівському селищі Глибокому. Чи не всі герої драми втратили об’єктивні причини на щасливе й безтурботне життя. І коли суцільна меланхолія, непозбувна бентега та повне розчарування досягають свого апогею – вони починають прагнути яскравого свята, вічного кохання та вірної дружби. Проте тут на них і чекає близька зустріч із власними внутрішніми демонами.

До 30-ї річниці здобуття Незалежності України. За новелами Марії Матіос «Апокаліпсис» і «12 службів». Серце навпіл …або зачнеться нова война, або на край упаде яка інша кара, а спокійна година встановиться людям хіба що по смерті… Вистава-одкровення «Серце навпіл» створена за двома новелами Марії Матіос та спеціально написаних авторкою для цієї постановки кількома ексклюзивними сценами. Трагічні події минулого століття в Україні на прикладі історій декількох українських та єврейських сімей розкривають ідею нескореності людського духу. Герої, попри жахливі суспільно-політичні обставини, знаходять сили як для опору, так і власне для життя. Ці історії не про пристосування, ці історії про прийняття ситуацій, смиренність, Любов і водночас про пошук найменшої можливості позбутися мороку, тоді, коли світла не видно навіть у найсонячніший день. Це не про релігійність, а про віру в людяність, цінності й Промисел. Віру в силу благання 12 знедолених жінок про порятунок всього краю. Про сміливість тих, хто вже втратили найцінніше, і їхню готовність втратити все. Про жагу до життя серед панування Сатани. Про порушення усіх можливих приписів задля торжества Любові, народження справжнього і надії на майбутнє. Марія Матіос: «Коли я занурююся в нашу історію, мені здається, що йду мінним полем, і я відчуваю себе письменником-сапером, який мусить все це розміновувати», – каже Матіос.

Повість «Кайдашева сім’я» була написана у 1879 році. Стільки часу минуло відтоді, а що змінилося?! Отже, жили-були Кайдаші – велика родина: Омелько Кайдаш, його дружина, сини, невістки…  Поруч з ними – їхні сусіди, куми, що святкували разом з ними весілля, родини і таке інше. Було в їхньому житті все, як зазвичай буває у людей: свої радості, клопоти, сварки й примирення. Турбували їх вічні проблеми, пов’язані з поколіннями, – «батьки і діти». Також вічні повсякденні проблеми життя, коли стикаються «моє» і «спільне». Комічні ситуації в цій сімейній хроніці межують з драматичними подіями. Щоправда, суперечки в родині Кайдашів, такі смішні, дріб’язкові й дуже нагадують декого з нас, сьогоднішніх, в наших складних родинних взаєминах, в стосунках із сусідами, та й на ширшому рівні, так би мовити, в загальнодержавних масштабах, у нашому суспільному житті.

Вистава «Конотопська відьма» – багатолюдне, багатолике, яскраве, пісенно-танцювальне, музичне видовище. Мюзикл на 2 дії створено за мотивами бурлескно-реалістичної повісті класика української літератури Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». В Конотопі з відьмами боролися оригінально: їх просто топили. Через те, що кілька місяців немає дощу, що  хорунжівна Олена не хоче виходити заміж за сотника Микиту Забрьоху, що до Конотопа прийшла депеша: негайно вирушати у воєнний похід… А в усьому цьому винуваті вони, відьми! Тож, треба їх топити! Якщо відьма справжня, то вона аж ніяк не потоне… Розум і безглуздя, влада і прагнення будь-що отримати збагачення, здобувши посаду, всілякі забобони, важливість щирості у відносинах, розуміння, що кожен спроможний сам вирішити свою долю – все це є в повісті й у виставі театру.