З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image

Наталія Рудюк

Сценограф, художник по костюмах.
Біографічні дані:
Ми знайшли 15 вистав, в яких
бере участь Наталія Рудюк
4.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.3
3.5
5.5
4.5

В основі вистави «Деміург» – інсценізація О. Ліпцина та Р. Левчина за творами «Санаторія під Клепсидрою», «Цинамонові крамниці» та низки новел. Це своєрідні мандри героя – Юзефа у світ дитинства. У своїх творах Шульц постійно керує часом. Таким чином, герой не лише поринає в минуле, але й фантазією автора повертає до життя померлого батька, дорогих йому людей, що існують в спогадах. Ці спогади сповнені щему за повнотою, різнобарв'ям дитинства і певною містичною атмосферою. В першу чергу це пов'язано із постаттю батька Якова. Саме його, власника крамниці тканин Юзеф наділяє високим титулом Деміурга. Зустріч Юзефа з батьком, їхні взаємини – є головною рушійною силою розвитку подій, які відрізняються неординарністю, парадоксальністю і ніби існують незалежно від волі героя, який будь що прагне повернути час, знайти себе в ньому, збагнути незбагненне: як час, його плин змінює людину, ідею, чи існує поняття вічності і що означає ця категорія. У філософії термін «деміург» вперше став використовувати Платон. Він назвав деміургом «творця та батька» всього видимого Космосу. Це певний Розум, який створює світ, використовуючи ідеальний прообраз. Він упорядковує матерію, яка сама по собі рухається хаотично. Проте, деміург не всевладний. Він прагне максимально наблизитися до своєї ідеї, але пасивний супротив матерії не надає йому можливості створити ідеальний та гармонійний світ. Пошук ідеального світу, взаєморозуміння, доброти і Сенсу Буття у найвищому його прояві – ці теми були і лишаються наскрізними для багатьох класиків літератури. Для Бруно Шульца вони стали домінуючими. Можливо, далося взнаки, що народившись у Дрогобичі (1892 р.), протягом стислого періоду часу, який припав на становлення особистості митця, йому довелося пережити декілька суспільних перетворень, катаклізмів ХХ століття. Дитинство пройшло у патріархальній єврейській родині. Навчався Бруно Шульц у Державній гімназії ім. Франца Йосифа І, Львівському політехнічному інституті та Віденській Академії мистецтв. Працювати почав вчителем малювання і праці у Гімназії імені Короля Владислава ІІ Ягайла за Польщі. Пізніше, протягом одного місяця 1939 року, влада в місті переходила від німців до радянських військ, врешті у вересні відбулося возз'єднання Західної України і Бруно Шульц став вчителем у радянській школі. Але й тут на нього очікувало нове перетворення. На замовлення влади Бруно Шульц створив картину «Визволення Західної України» і за це поляка українсько-єврейського походження звинуватили в українському націоналізмі. Проте, найтрагічнішими стали останні два роки життя. 1941 р. – німці зайняли Дрогобич, переселення євреїв до гетто, 1942 р. – депресія, хвороба, безвихідь, друзі готують втечу. 19 листопада – смерть просто неба за 100 метрів до будинку, де народився. «Я виношував в собі якусь легенду про «геніальну епоху», що колись буцімто була в моєму житті, не позначена в жодному році календаря, вона ширяла понад хронологією, епоху, в якій усі речі дихали блиском божих барв, а все небо можна було поглинути одним зітханням, наче ковток чистого ультрамарину. Її ніколи насправді не було» (з листа до Юліана Тувіма, 1934 р.). Сьогодні, перечитуючи твори Бруно Шульца, вдивляючись в його малюнки, не можна не замислитися над тим, які глибинні твори могла б подарувати світові його геніальна уява, якими містичними, парадоксальними мандрами зачарувала б нас його унікальна особистість. Бруно Шульц товаришував із Юліаном Тувівом, Станіславом Віткевичем, Вітольдом Гамбровичем, Томасом Мамом. У 1938 році Польська Академія літератури нагородила письменника «Золотими лаврами». 1992 рік був об'явлений ЮНЕСКО роком Бруно Шульца. Окрім таланту письменника, митець знаний і як художник. Як писав сам Бруно Шульц в одному із листів до Віткевича, «Ще не навчившись говорити як слід, я розмальовував всі папери та газетні шпальта, що потрапляли мені до рук, карлючками, які привертали увагу оточуючих». Шульц працював у складній техніці «кліше верр». Відомі також його фрески, частини з яких зберігаються в Меморіалі Холокоста Ядва-Шем в Ієрусалимі. Режисером-постановником вистави став знаний американський та український театральний режисер, актор, дослідник театру, викладач, лауреат численних мистецьких премій, кандидат мистецтвознавста Олег Ліпцин. У 1988 році О. Ліпцин створив київський театр «Театральний клуб» та керував ним до 1995 року. О. Ліпцин є професором драматичних мистецтв у Франції, провідним викладачем Вищої школи кіно та телебачення Німеччини. Здійнив постановку більш, ніж 50 вистав, серед яких: «Антігона» Софокла, «Гамлет» В. Шекспіра, «Вишневий сад», «Три сестри» А. Чехова, «Одруження», «Ніс», «Записки божевільного» М. Гоголя. У співавторстві із А. Живовою підготував та видав двотомник творчої спадщини видатного педагога та теоретика театру М. Буткевича, видав низку статей з ігрової методології в навчальному та постановочному театральному процесі. Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 14
5.7
5.4
5.6
5.8

Роман «Ідіот» є одним з надзвичайно складних, непересічних за авторськими ідеями та граничною відвертістю їх художнього втілення серед творів світової класики. За висловом письменника, «головна думка роману – змалювати позитивно прекрасну людину. Складніше цього немає в світі нічого і особливо – зараз». Достоєвський ніби досліджує, що відбуватиметься з людиною, яка наділена абсолютними чеснотами, якщо вона потрапить у сучасне суспільство, яким чином складуться її стосунки з оточуючими і який вплив вона матиме на них, а вони на неї? Як кожен з романів Ф. М. Достоєвського, «Ідіот» насичений численними персонажами, кожен з яких володіє певними таємницями, вони також є визнаними майстрами інтриг, карколомних, неочікуваних душевних сповідей. Практично будь-хто з персонажів міг би стати героєм окремого роману чи повісті. Більшість з них знаходяться у стані хворобливого пошуку себе, ідеалу, сенсу буття і існують на межі життя, боротьби із Гординею, Пристрастями та готові до Самозречення в ім'я ближнього. Як і в романі, центральною фігурою постановки є образ князя Мишкіна та історія, що сталася із ним після того, як він повернувся в Санкт-Петербург через 4 роки після лікування у Швейцарії. З першої хвилини Мишкін потрапляє у вир неймовірних подій, що стрімко затягують, наперекір бажанню, перетворюючи його на співучасника. Неординарність Мишкіна, правдолюбство, безпосередність, дитяче світосприйняття, сповнене добрих намірів, розпалюють, провокують шаленство в кожного з оточуючих і мчать у прірву катастрофи. Зустріч з Рогожиним, родинами генерала Єпанчина та Іволгіна, жертовне хворобливе захоплення? Любов? До Настасії Пилипівни, що породжує певною мірою по дитячому фанатичне бажання її порятунку, свята віра у добро, людину штовхає героя палко доводити всім і кожному, що ненависть, заздрість, користолюбство, безчестя руйнують не лише душу кожного, але й спроможні розчавити світ як такий. І в цьому запалі він втрачає відчуття реальності… Роман «Ідіот» написаний Ф. М. Достоєвським у 1868-1869 роках, але й сьогодні він заворожує глибиною психологічної відвертості, художньою довершеністю та майстерністю геніального літератора. «Моє велике бажання – бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей, – людей у повному значенні цього слова. Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, яка, якщо не під кожним, то під багатьма оглядами, справляє на нас враження. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращим…» – Блаженніший Любомир Гузар. Фото та анотації надано театром.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 11
5.0
5.0
5.6
5.5

«Verba» латиною означає: «слова», «мова», «текст», «слова пісні», «рукопис», «оклик»... фонетично це абсолютно співпадає з українським словом «верба». Верба – рослина – місце, де живе Мавка, головна героїня твору Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка виходить з верби на початку п'єси та у вербу повертається. Verba – слова – місце, де живе сама Леся Українка та її поетичний спадок. «В серці знайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає...» – каже Мавка. Здається, ця фонетична гра була спланована самою авторкою «Лісової пісні» – цього складного багатошарового твору. Драматична історія кохання Мавки та Лукаша заводить нас у таємничі лаштунки, де зароджуються стихії незрозумілого героям всесвіту, де оклик справжнього здобувається ціною власного життя. Фото та анотації надано театром.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.5
5.8
5.8
5.8

Класика тому й називається класикою, що час від часу виникає нестримне бажання повернутися до неї і знову відкрити щось просте і сокровенне. Ми чомусь звикли, що Чехов – завжди напівтон, забуваючи, що Чехов – це ще й іронія. Остання, як відомо, є маскою для беззахисних. У цій виставі напівтони майже відсутні. Дія набирає обертів уже з перших хвилин. Вмить персонажі перетворяться на застиглі маски, за якими вони надійно приховають від глядача свої істинні обличчя. Інколи ці маски будуть страшними, іноді – огидними, іноді – жалюгідними та смішними. Від страшного до комічного один крок. Гра в міражі. Але, коли немає справжнього життя, то живуть міражами. Все-таки краще, ніж нічого. У виставі використано музику: Леонкавалло «Паяци», Пучіні «Турандот», Масканьї «Сільська честь».

Земля
« Земля » Містерія
5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.7
5.3
6.0
6.0

Вистава «Земля» є інсценізацією однойменної повісті (1901 р.) класика української літератури Ольги Кобилянської (1863-1942). Як відомо, в основу твору покладено реальну подію, що сталася в одному із сіл Буковини, а саме – братовбивство заради володіння землею. Використавши цей нечуваний за жорстокістю факт, письменниця, у відтворенні непростих колізій створила багатошарову, поліфонічну сакральну історію, яка багато в чому перегукується із біблійською притчею про Каїна та Авеля. Про вічні для кожної людини категорії, поняття Гріха, Материнської Любові, Свободи Вибору, Честі та Кохання. Всіх тих чеснот, які мають бути домінуючими у людському існуванні. І кожна з яких тим чи іншим чином впливає на наші Долю та Талан. В центрі оповіді плин буденності родини Федорчуків: батька Івоніки, мати Марії та двох братів – Михайла та Сави. Земля була й лишається сенсом життя батьків. Заради неї вони гарували, недоїдали, відчували її та плекали як живу істоту. Гадали, що й сини продовжуватимуть цю майже святу місію. Проте надто різними Господь створив синів. Михайло – працьовитий, лагідний, покірний та чемний до батьківського слова, так само міцно і майже фанатично, як і батьки, був зв’язаний усім своїм їством із землею та господарством. І абсолютно протилежний Михайлові – Сава. Волелюбний, вільний у вчинках та своєму виборі. Та й навіть покохали брати різних за вдачею дівчат: Михайло – тиху, працьовиту наймичку Анну, що повсякчас потерпала від рідних; Сава – напівциганку, напівмолдаванку Рахіль, свою двоюрідну сестру (що в свою чергу вже є гріхом), яка живе, куди вітер понесе. Але вона єдина, хто має вплив на Саву та міцно володіє не лише його серцем, а душею… Двоє рідних братів і такі різні долі… Фото та анотації надано театром.

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.8
4.8
5.2
5.0

Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, – Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов'язаний собі лише самому...

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.3
5.5
5.2

Практично не існує великого сценічного колективу, чи то драматичного, чи оперного, на афіші якого б не зустрічалося ім’я великого реформатора театру Бомарше. Його творчість надихала велетнів музики Моцарта та Дж. Россіні, для багатьох акторів участь у його п’єсах ставала доленосною. Стосовно вистави на сцені Національного академічного драматичного театру імені І.Франка, над якою працювала постановочна група на чолі із заслуженим артистом України, неодноразовим лауреатом премії “Київська Пектораль” Юрієм Одиноким, то в цьому плані франківці продовжують славні традиції своїх корифеїв. Адже ж в перший сезон заснування театру імені І.Франка у далекому 1920 році ця п’єса була поставлена фундатором колективу, видатним режисером, актором Гнатом Петровичем Юрою, який виконав в ній головну роль Фігаро. Сьогоднішнє покоління франківців, звертаючись до безсмертної комедії, у своїй виставі використовує переклад, що його здійснив свого часу Г.П.Юра і присвячує цю роботу пам’яті великих попередників, які виходили на кін театру імені І.Франка Фото та анотації надано театром.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Вистава - мюзикл для дітей за мотивами казки братів Грім. Головні герої вистави – осел, собачка, котик і півень, яких ображали їхні хазяї, вирішили податися у місто Бремен, щоб здобути любов людей і стати міськими знаменитими музиками. Дружбі, якою зв'язані між собою персонажі цієї вистави, позаздрить будь-яка людина. Адже у житті не так часто вдається зустріти настільки близьких за духом друзів, як це вдалося зробити головним героям цієї історії – Бременським музикантам. Разом з ними глядачі відправляться назустріч своїй мрії. Вони побачать захоплюючу історію, у якій є все: мандрівки, веселощі, пісні, любов і, звичайно ж, дружба! Фото та анотації надано театром.

4.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
4.6
4.8
4.9
4.6

Вистава «Великі комбінатори» створена за мотивами роману «Дванадцять стільців» І. Ільфа, Є. Петрова (1928 р.). В основі твору – авантюрна історія пошуку діамантів, які були сховані до революції мадам Пєтуховою – тещею Іпполіта Матвійовича Вороб’янінова, він же Кіса, в одному із дванадцяти стільців гарнітура Гамбса. Головними шукачами скарбу є: «син турецько-підданого», знавець людської психології, гранично винахідливий авантюрист Остап Бендер, його «хлопчик», він же «гігант думки», «батько руської демократії» - Кіса, піп-розстрига Федір, та інші не менш цікаві персоналії. Автор ідеї та режисер-постановник Дмитро Чирипюк, взявши за основу фабулу твору, певною мірою змінив окремі сюжетні лінії, об’єднав події, ситуації та образи. Через яскравий зоровий (художник В. Бевза, художник по костюмах Н. Рудюк) музичний (композитор М. Шоренков) та пластичний ряд (балетмейстер О. Семьошкіна) автори сценічної версії зробили акцент на примарності і необхідності досягнення мрії, на вічному людському прагненні здійснення заповітних бажань, а бажання… на те вони й бажання, щоб в кожного бути різними… Фото та анотації надано театром.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 11
5.8
5.7
6.0
5.4

Кохання… прекрасне, і водночас ефемерне почуття, що може врятувати життя, чи згубити навіки. На тернистих шляхах і автомагістралях, у дрімучих лісах і кам’яних джунглях міста, у квітучих луках і переповнених маршрутках – шукають люди це почуття, заглядаючи в очі усім перехожим. Ніколи не знаєш, де зустрінеш своє кохання, ніколи не знаєш, коли його втратиш. І, лиш усвідомлюючи це, ти починаєш жити на повну, цінуючи кожен момент життя. У виставі використані пісні Святослава Вакарчука «Така, як ти» та Андрія Середи «Вийди, змучена людьми». Фото та анотації надано театром.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 15
5.1
4.9
5.5
5.5

П’єса сучасного англійського драматурга Пітера Квілтера «Незрівнянна» (2005) як і більшість творів автора присвячена мистецтву, спроможному творити дива, фантастично впливати на людей, зачаровувати, захоплювати, відкриваючи в кожному талант добра, світла, щиросердності, краси. У центрі оповіді — реальна історія неординарної особистості кінця ХІХ — початку ХХ століття Флоренс Фостер Дженкінс (1868–1944 рр). "Американська піаністка та співачка (сопрано) — одна з найперших представниць «аутсайдерської музики», що стала відомою завдяки повній відсутності музичного слуху, почуття ритму та вокального таланту. Не дивлячись на це, вона вважала себе неперевершеною вокалісткою…" (матеріал із Вікіпедії). Чи дійсно її бажання співу було таким відчайдушним, що на власні кошти вона виступала на численних сценах Америки, чи, можливо, Флоренс були притаманні якісь незбагненні флюїди, або ж вона володіла магнетизмом, який зачаровував глядачів, примушував знов і знов вслухатися в дивні рулади її голосу, поринати в одержимість натури, що змітала канони партитур і вільно парила поміж нотами. Так чи інакше, але ця жінка була фантастичною, незбагненною, незрівнянною — Актрисою. Не випадково ж за перші п’ять років п’єсу було переведено 15 мовами, її постановку здійснено у 22 країнах світу. Взявши за основу п’єсу Пітера Квілтера «Незрівнянна», Анатолій Хостікоєв як режисер і актор та Наталія Сумська як актриса вибудовують ідеальний світ, в якому не існує зла, заздрощів, горя, всіх тих бід, які супроводжують людину протягом життя. Тут царює музика, краса фантастичного світу театру і неймовірне, ідеальне єднання людських душ. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 29
5.8
5.8
5.9
5.8

Ця вистава – вже друге звернення театру до матеріалу. У 1981 році, в постановці В.Оглобліна та виконанні акторів В.Івченка і С.Олексенка – це була одна з найяскравіших і найкасовіших вистав репертуару. Черга за квитками – стояла від метро «Хрещатик», а сама вистава пройшла більше 700 разів. Тоді ж Анатолій Хостікоєв зіграв роль Антоніо, і В.Оглоблін казав: «Антоніо — Хостікоєв, це друга його велика роль у театрі Франка. Він був дуже хороший, темперамент збігався з італійським». У 2003 році цю ж п’єсу було поставлено як антрепризу театральної компанії “Бенюк і Хостікоєв”, де А.Хостікоєв був і режисером, і виконавцем. Сьогодні італійська комедія знову повертається на сцену нашого театру. До речі, гратиметься вистава в декораціях Ярослава Нірода, створеними за ескізами 1981 року. В легкій і невибагливій комедії положень звучить тема родинних відносин, збереження дому та порятунку сім’ї як головної опори в житті кожної людини. Главі великої італійської родини Леоніда Папагатто, можна вибачити все: і дрібні крадіжки продуктів на званих обідах і вечерях, і створення міфічного благодійного фонду підтримки бідних родин, тому що весь цей калейдоскоп подій затіяний ним заради однієї мети – благополуччя своїх близьких. Щаслива розв’язка – заслужена нагорода артистичному і чарівному шахраєві. Фото та анотації надано театром.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 12
5.3
5.1
5.3
5.3

Вперше на кону театру шедевр європейської класики – «Розбитий глек». «Він був занадто нетерплячий, щоб стати холодним наглядачем, щоб довго експериментувати над реальністю; жорсткою тропічною спекою він пришвидшує перебіг подій: лише полум'яна, лише пристрасна людина стає для нього проблемою. Врешті решт він зображав не людей, його демон через земну оболонку впізнавав у них своїх братів – демонів мистецтва і природи». Стефан Цвейг. «Гайнріх фон Кляйст. Боротьба з демоном». Матеріалом для вистави стала комедія, яку написав видатний німецький драматург Гайнріх фон Кляйст. В центрі сюжету п'єси – суддя Адам, який, хоча і є головним злочинцем, має вести розслідування проти самого себе. Ціла низка свідків миготить перед очима глядача. Персонажі потрапляють у вир диявольської інтриги, яку веде Адам аби врятувати себе від невідворотної відплати. Фото та анотації надано театром.

4.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
4.0
3.5
5.5
4.7

Це постановка за п'єсою класика сучасної ізраїльської драматургії Ханоха Левіна.

Історія Крума – головного героя п'єси, що вирішена в жанрі трагікомедії, це історія не одного покоління кінця ХХ – початку ХХІ століття. Вічний конфлікт героя і життя.  Пошуки себе, свого призначення і в той же час неймовірна аморфність існування, вічні очікування, що хтось за тебе вирішить проблему, зламає інерцію, набридлу сіру сталість буття, яка засмоктує людину у свою запрограмовану рутинність. Хтось виведе тебе врешті-решт із такої звичної нудної, проте в той же час звабливої зони комфорту. Інстинктивно, ці наївні, інфантильні мрійники, відчуваючи одноманітність буденності, намагаються в будь-який, навіть нестандартний спосіб прикрасити, як їм здається, своє спотворене життя, проте все одно продовжують плисти за течією, навіть не здогадуючись, що життя прожите намарно. Автори вистави на чолі із режисером-постановником Давидом Петросяном сміливо використовують яскраво театральні засоби художньої виразності, які в свою чергу сприяють поліфонічності й вишуканої образності вистави.
Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.4
5.2
5.5
5.8

Вистава "Три товариші" – це перше звернення театру до творчості Еріха Марія Ремарка (1898-1970). Основною темою його романів є історія «втраченого покоління», соціально-політичні проблеми, якими жила Європа між двома Світовими війнами, а прообразами героїв ставали друзі та рідні з близького оточення. Так, перша дружина письменника Юта, здоров’ям якої Ремарк опікувався ціле життя, стала прообразом героїні роману «Три товариша». Актуальність та гострота проблем, безкомпромісність у виборі тем та сила художнього слова письменника прирекли його на еміграцію. У 1932 році Ремарк покинув Німеччину та оселився у Швейцарії. У 1939 році переїхав до США, де у 1947 році отримав американське громадянство. Але найболючішим фактом його біографії і, в той же час, жорстким доказом глибини осягнення та передчуття катаклізмів політичного життя Європи ХХ століття стало спалення його творів на вогнищі нацистської «інквізиції». Сюжет роману «Три товариша» (1936), який продовжує тему«втраченого покоління», розгортається у Німеччині в 1928 році. Троє друзів, які пройшли Першу світову війну - Роберт Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц - тримають невеличку, малоприбуткову автомайстерню. Перипетії їхнього життя, кохання Роберта до молодої Патриції Хольман, спогади, від яких не можуть отямитися головні герої, власне, всі події роману пов’язані та розгортаються на фоні економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині. Болем за покоління, яке, пройшовши жахи Першої Світової війни, переживши світову кризу, моральне зубожіння і політичний апокаліпсис, просякнуті всі романи Ремарка. На його творах виховувалися і наші шестидесятники. Він перетворився на володаря думок цілого покоління. Саме в період «відлиги» з’явилися перші переклади Ремарка в Радянському Союзі. Ним зачитувалися, його герої спонукали до дії, виховували внутрішню свободу і вселяли віру… Тоді ніхто навіть уявити не міг, що пройде час і ми знову віч-на-віч зустрінемося із ворогом – жорстким, нахабним й безпринципним. І знову будуть гинути кращі з кращих і постане проблема соціальної адаптації людей, що бачили смерть. Фото та анотації надано театром.