Наталія Ужвій

Народилася 27 серпня [8 вересня] 1898 року в Любомлі, тепер Волинська область, Україна. Сестра Ксеня (1902—1990) стала дружиною громадсько-політичного діяча Андрія Братуня, брати Євген, Назар і Михайло загинули в УРСР під час сталінського терору.

У 1922—1925 роках навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі УРСР ім. Тараса Шевченка в Києві і виступала на його сцені.

У 1925—1926 роках працювала в одеській «Держдрамі», у 1926—1934 роках — у «Березолі», далі в Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка і з 1936 — у Київському Державному Академічному Українському Драматичному Театрі ім. І. Франка. Найяскравіше талант Ужвій розвинувся в «Березолі».

Була одружена з українським поетом-футуристом Михайлом Семенком (Михайль Семенко). Вони розлучилися 1936 року, а 23 жовтня 1937 року його розстріляли. У цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 року.

У репертуарі Ужвій близько 213 ролей у театрі і 20 в кінофільмах. Найкращі з них:

• Фруманс («Золоте черево» Ф. Кроммелінка, 1926),
• Маґельон («Король бавиться» В. Гюґо, 1927),
• Джулія («Змова Фієско…» Ф. Шіллера, 1928),
• Тьотя Мотя («Мина Мазайло» М. Куліша, 1929),
• Череда («Кадри» І. Микитенка, 1931),
• Тугіна («Остання жертва» О. Островського, 1939),
• Беатріче («Багато галасу даремно» В. Шекспіра, 1940) та ін.

Пізніше — в ролях героїнь майже в усіх драмах О. Корнійчука, О. Левади, М. Зарудного й інших радянських драматургів.

У кіно:

• Ярина («Тарас Шевченко», 1951),
• Марина («Тарас Трясило», 1927),
• Настя («Прометей», 1936),
• Анна («Украдене щастя», 1952),
• Марія («Земля», 1954, за однойменною повістю О. Кобилянської) та ін.

Померла 22 липня 1986 року. Похована на Байковому кладовищі в Києві.