З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Наталія Поліщук-Московець

Наталія Поліщук-Московець

Актор.
Заслужена артистка України

Народилася 23 липня 1987 року.

Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народного артиста України Федора Миколайовича Стригуна та народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко

Біографічні дані:
Дата народження: 23.07.1987 (35 років)
Місце народження: Україна
Освіта: Львівський національний університет ім. Франка
Актриса  є  резидентом театрів:
Андрій Мацяк
Андрій Мацяк
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 58
5.4
5.3
5.6
5.6

Перший Національний театр України Один з найдавніших українських драматичних колективів Більше ніж 700 постановок за час існування. Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.). 1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін. 1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність. З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших. Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976). Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру. Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука. Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк. Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.

Ми знайшли 17 вистав, в яких
бере участь Наталія Поліщук-Московець
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
5.5
5.5
5.5

Весна завітає до Львів‘ян яскраво та емоційно - ми гарантуємо. Чому? - Ось п‘ять причин! По-перше: Ця унікальна п‘єса збирає аншлаги у всьому світі. Нещодавно прем‘єра відбулась у Берліні. По-друге: Лише подумайте: відомий американський журнал «BOSTON GLOBE» написав: «Весело, мило та рухливо».; світового рівня видання «WASHINGTON JOURNAL» у своїй статті зазначило: «Дуже зворушливо та гумористично. Ви матимете чудовий вечір, який з насолодою проведете у театрі». І це тільки маленька піщинка у морі відгуків про цю п’єсу. По-третє: Заньківчани придбали унікальне авторське право на постановку п‘єси українською мовою. Кількість вистав чітко визначено, тому будьте першими. По-четверте: Окремим героєм цієї вистави є тонкий гумор, який не залишить байдужим нікого. Історія трьох жінок, які відчайдушно намагаються влаштувати собі нове життя. Вистава буде цікаво для молоді, адже гламурні «бабусі», як зі сторінок журналу «VOGUE» змусять інакше поглянути на зрілість. Саме ж зріле ж покоління відчинить двері у світ «милих шаленств». По-п’яте: У виставі задіяні чудові актори, тому можна сказати, що ця вистава отримала золотий склад. Судіть самі: народні артисти України Лобов Боровська, Олександра Бонковська, Олександра Гуменецька, Дарія Зелізна, Наталія Лань, Ярослав Мука, заслужені артисти України, а саме: Роман Біль, Галина Давидова, Валентина Щербань, також Мар‘яна Фехтель.

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.8
4.8
5.3
6.0

Різдвяна ніч – і ми знову дорослі діти, з вірою у диво і гармонію. Оксана чекатиме черевички від цариці, а Вакула спіймає чорта за хвоста – аби лише прихилити до себе чорнобриву красуню, чорт вкраде місяця, а Чуб і компанія сидітимуть у мішках у звабливої Солохи… Микола Гоголь був малозрозумілою особою навіть для сучасників. Його життя, творчість, смерть просякнуті містицизмом, прадавнім етосом та любов’ю до українського духу. Видається, ніби він знав більше ніж дозволено людині й міг поділитися цим знанням лише опосередковано – через творчість. А ми, як вміємо, розшифровуємо заповіти генія у його текстах, які він ласкаво не спалив. Тож «Різдвяна ніч» належить до «легкого» жанру лише умовно. Під оболонкою феєрії різдвяних колядок, дівочого сміху й блиску зимових зірок, знаходимо тугу автора за славним минулим народу. Коли козак не чекає рік аудієнції у цариці, як великої ласки, а потім вдовольняється парою чобітків, а Оксана не «крутить» козаком Вакулою. Коли запорізька «Чайка» розсікає хвилі Дніпра, як грізний і красивий прояв свободи… Сцена з «паломництвом» до хати Солохи у святвечір поважних панів хутора – простір для роздумів про силу жіночої зваби. Відьмацтво у природі жінки, лише не кожна обирає життя за законами такої природи. Яскравий і приречений світ Солохи як альтернатива пуританській моралі? Чи розповідь у кумедній формі про принади гріха та небажання йому протистояти? «Різдвяна ніч» – зігріваюча душу казка нашого загадкового класика. А також – хвилина для роздумів про те, ким ми є.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

«... ЦЕ НЕ КАЗКА... ЦЕ ІСТОРІЯ СПОВНЕНА МУЗИКИ ТА ЕМОЦІЙ ПРО СПРАВЖНЄ ЖИТТЯ, ТАКЕ, ЯК ВОНО Є! Для мене було важливим, щоб батьки з дітьми мали можливість зробити щось разом! Щоб підлітки не слухали мораль, але бачили сповідь своїх однолітків. Для мене театр - це не моралізаторство - це жива ємоція та провокація, яка наштовхує нас на певні висновки у житті. Я мріяла поставити виставу про Пітера Пена – хлопчика, яки не хотів дорослішати та про Венді - дівчинку, яка мріяла стати дорослою. Коли зустрічаються ці два світи і відбувається магія... ПІТЕР ПЕН – НОВА ІСТОРІЯ – це розповідь про дітей вулиць та дітей з благополучних родин. Про те, що складнощі є у всіх. Я навмисне обрала стиль коміксів, адже через супергероїв та антагоністів простіше відкрити світ дитини, підлітка. Я так хочу, щоб ми не забували про дітей, які живуть у кожному з нас! А ще мене до глибини душі болить те, що батьки залишають свої дітей, викидають їх, як непотрібні речі. А ще болить, коли батьки намагаються зробити з дітей свої покарщені копії, вбиваючи їх індивідуальність! МИ ВСІ НАРОДЖУЄМОСЯ З КРИЛАМИ! АЛЕ НЕ ВСІ ВМІЄМО ЛІТАТИ! Я хочу, щоб маленька мить зупинилась і ви, поглянувши на мою історію, посміхнулись і обійняли один одного! Щоб у цю мить всі стали справжніми і без фальші! Я чекаю на вас! Ми всі чекаємо!» – режисер вистави Олеся ГАЛКАНОВА-ЛАНЬ.

«Із життя комах» п’єса чеського письменника, прозаїка, драматурга, перекладача та фантаста Карела Чапека, написана у співавторстві з старшим братом Йозефом Чапеком. У ній автори показали сенс людського буття через комашиний світ, зобразивши людські вади корисливості та збагачення за рахунок іншого. Карел Чапек все своє життя пропрацював журналістом. Отримав ступінь доктора філософії, був номінований на Нобелівську премію з літератури 1936 р. Упродовж 22-х років письменницької діяльності написав 44 книги. Йозеф Чапек – чеський художник, графік, фотограф, ілюстратор книжок, також есеїст і поет; класик чеської дитячої літератури. Саме він є винахідником слова «робот», яке його брат Карел увів у свої твори. Іменем братів Чапеків у теперішній час названо вулиці у Празі та багатьох інших містах.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

«Ішов, ішов дорогою, та і в яму впав, любив, любив хорошую, та й плюгаву взяв». Не пропустіть вперше на заньківчанській сцені нове прочитання містико-казкового твору Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». У Конотопі немає дощу, красуня Олена підкинула гарбуза сотнику Микиті Забрьосі, писар Пістряк хоче влади, а конотопська сотня має вирушити в похід. Усі проблеми, як відомо, від жінок, а якщо вони відьми… Вихід тільки один :«Треба топити відьом!… Бо ще наші предки знали: справжня відьма не потоне ніколи. » Чи знайдеться козарлюга, якому начхати на відьом і начальство?... На вас чекають карколомний сюжет, пісні, танці та багато сміху.

Театр імені Марії Заньковецької звертався до твору італійського драматурга Карло Гольдоні «Слуга двох панів», написаної у 1749 році у жанрі комедії дель-арте, в період десятилітнього перебування у Запоріжжі. Тоді, у 1933-му, роль Труффальдіно виконував корифей театру, один із його засновників Борис Романицький. Сьогоднішнє покоління заньківчан має свіжі фарби для написання атмосфери Венеції доби Відродження з її духом масових гулянь, блиску костюмів і прикрас, посмішок вродливих жінок та сміливістю відчайдушних юнаків. Відчуття краси миті – це те, за що комедія дель арти є вічно живою, але тільки за умови, що ми пустимо її в свій світ. «Маски ролі обирають, ти можеш стати навіть королем!» Чи злидарем, жінкою або чоловіком, слугою й переможцем одночасно. Неможливо можливим, якщо любов є релігія й рушійна сила вчинків. Зняти маску та не загубити себе серед тисяч інших блазнів – непросте питання у зовні легковажній, повітрянії комедії. Труффальдіно родом із Бергамо заплутає й без того непрості життєві перипетії двох головних пар закоханих – Беатріче та Флоріндо, Кларіче та Сільвіо, прислуговуючи одразу двом панам, й, кмітливо, сміючись, вивертається з пасток у які на кожному кроці потрапляє, знайшовши чарівну дівчину й для себе, улагодивши фінансові проблеми свої та чужі. Усе з легкістю, гумором, пританцьовуючи та співаючи, змушуючи повірити що життя й справді гра, гра благородна, красива, з щасливим фіналом.

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
4.0
5.0
4.0
4.0

За автором твір має визначення як «етнографічне представленє в IV діях». На сцені перед глядачем направду відбуватиметься містерія з гуцульського життя упродовж року, створена на основі найзначніших ритуальних дійств (Святий вечір-Коляда, Великдень, весілля, похорон). Унікальний та неповторний світ гуцульського краю глядачі зможуть побачити завдяки костюмам, художньому оформленню, багатому фольклорно-пісенному матеріалу та головне – акторській закоханості у гуцульську тематику. Самі ж образи головних героїв є втіленням природного бажання людини жити в злагоді з собою, Богом та людьми, мати мир у власній душі та спокій у серці. Спостерігаючи за життям і побутом гуцулів, сам Гнат Хоткевич зауважив, що вони прекрасні актори і тоді йому спало на думку: «А що, як гуцула та показати всьому світу!?»… Приходьте на покази вистави – будемо дивитися разом!

Казали люди, коли сватаєшся до дівки, то треба дивитися і на дівку, і на придане. Але ж воно по різному буває… Може бути гарна дівка, а скринь нема. А як є скрині, то дівка якась не до ладу. А ще казали, що потрібно добре дивитись, бо любов, то – любов, а гарбузи на городі ще не перевелися. Вродливі дівчата та мужні хлопці, запальні танці та співи, вир емоцій та почуттів. «Сватання на Гончарівці» – це наш дух, наша традиція, наша історія!

Кожна сім’я приховує безліч таємниць. П’єса Герхарда Гауптмана «Перед заходом сонця» щонайкраще слугуватиме доказом цим слів.
Адже її події відбуваються в особняку сімдесятирічного Маттіаса Клаузена, який святкує ювілей. У помешканні безліч гостей та гучне святкування. Ювіляр нещодавно втратив дружину, тож діти намагаються дбати про його здоров’я, опікуються його самопочуттям.Проте за деякий час з’являються чутки, що їхній батько симпатизує 18-річній дівчині. Він не просто запрошує її на обід, чим обурює своїх дітей, а й купує їй коштовності та замок в Швейцарії.
Відтак доньки та зяті намагаються визнати батька не при своєму розумі та призначити йому опікуна… Противиться цьому задуму лише син.Якою виявиться сімейна таємниця цієї родини і чи справді кожен із нас наприкінці життя отримає те, на що заслуговує?!

Ханума
« Ханума » Комедія, водевіль
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Більше 120 років живе на сцені твір відомого грузинського драматурга А. Цагарелі «Ханума». Цю відому комедію-водевіль автор написав ще 1882 року. Проте її сюжет є актуальним й досі – адже кожна жінка прагне щастя в образі зразкового чоловіка. Не молода, та дуже приваблива сваха Ханума у розквіті сил шукає наречену для збіднілого князя. Проте у неї з’являється суперниця Кабато, яка всіляко намагається їй перешкодити. Цю виставу сміливо можна назвати гімном народній винахідливості та душевній щедрості. Грузинський колорит з чудовою музикою та жартами припаде до смаку усім.

Гра
« Гра » Чорна комедія
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Сюжет розповідає про взаєминв чотирьох дітей, що проявляються у їх грі, яка своєю чергою перегукується з їх життям. Через форму дитячої гри режисерка руйнує тишу навколо незручних тем, проговорюючи проблеми сучасного виховання. Ми навіть не задумуємося, що діти – це зображення нас самих в минулому. Ще менше нам спадає на думку, що їхня поведінка – це копія всього того, що ми робимо кожного дня. Так і у виставі «Гра» показано, як діти, вирішивши погратися, показують всі наші недоліки. З дитячою безпосередністю персонажі відтворюють все, що бачать навколо. Вони грають нас. Це ми, дорослі – жорстокі, жадібні, байдужі, боягузливі люди. Таким ми зробили цей світ. В кожній сцені суцільне здивування, іноді шок, місцями огида і нескінченний смуток від усвідомлення того, що діти можуть і вміють повторювати тільки те, що підносимо їм ми, дорослі.

Ранок, ліс прокидається, всі танцюють щасливі… Це початок сонячної казкової історії. Так й мало би бути – люди радіють кожному дню життя, знаходять у дрібницях радість й привід для посмішки. Але ж існують й недобрі сили, вони засмучують, перетворюючи сміх у сльози… Диво-квітка, Веселочка, Княжич Левко і їхні друзі проти відьми Гарганелли й її гвардії. У такому казковому протистоянні – модель світу, яку ми, дорослі, бачимо щодня у подіях, що нас оточують. Як побороти зло, творячи саме лише добро – розкаже казка «Диво-квітка». Саме цього ми мусимо навчити наших дітей – недобре завжди нас оточуватиме й лізтиме у наше життя, проте знайдімо слова й дії, які його знешкодять й зроблять кожен день – святом. Нова казка Заньківчан – з вірою й надією на краще…

«Шевченко – містик, який існує на ментальному рівні. Коли я працював над постановкою, вразило, що він спілкується наодинці і безпосередньо через Бога. Тарас Григорович пронизаний самотністю, тому всю свою сповідь виливав на папір. Мене у ньому цікавить перед усім його актуальність сьогодні. Шевченко працював з душею, промовляв через душу. Душа – це сутність, вона не змінюється. Ще мене вражає тонке відчуття жінки, її внутрішній світ, пориви, переживання. «Катерина» – це узагальнення того, що доля жінки – це віддзеркалення долі нашої держави, така собі сумна паралель. Якщо уважно простежити за його твором все пронизане словами: «люди серця не побачать, скажуть ледащо», «люди не простять», «свої люди, як чужії» тощо – все це слова, які вказують про нашу ментальність. Біда у нас самих, адже лише ми господарі свого дому, і доки ми в ньому не наведемо ладу, доти не будемо мати спокою», - каже про свою постановку Богдан Ревкевич. До уваги глядачів особлива історія, особливої жінки, яка шукала дивних скарбів, а знайшла тяжку ношу. Доля - це шлях і чи готові ми прийняти усі покарання за наші вчинки і пройти всі випробування, щоб досягти раю? Чи відповідаємо ми за свої дії не перед людьми, а перш за все перед собою?

«Хто у кого вкрав щастя?» – питання навчальної програми до найрепертуарнішого твору Івана Франка. Замислившись над цим, навіть непрофесійні критики знайдуть декілька відповідей – брати, які віддали Анну за нелюба, Микола Задорожній, що став перепоною на шляху у закоханих, Михайло Гурман, увірвавшись у розмірене життя подружжя, та і сама Анна, яка так і не вгамувала своє серце. Театр, як організм спресованої критичної думки, вбачає в «Украденому щасті» привід для серйознішої розмови. Заньківчани зверталися до драми Франка щонайменше 4 рази (за останніми дослідженнями 5) – у 1922, 1923, 1940, 1949, 1976 роках. З тих крихт газетних відгуків про перші постановки «Щастя» театром імені Марії Заньковецької є очевидною вага акторського ансамблю у його успіху (що є зрозумілим, адже цей театр є від зародків – від традиції театру корифеїв – акторським). Поставлена як психологічна драма, вистава була максимально наближеною до твору Франка навіть відтворенням авторських ремарок, говорила з тодішнім глядачем, який будував комуністичне суспільство, мовою «соціально-проблематичною», актори додавали барв злободенній проблематиці. Федір Стригун (Михайло Гурман у виставі 1976 року) повернувся до «Украденого щастя» у якості режисера – ставить про шалену пристрасть, яка ламає стіни. Тож невдовзі матимемо іншу відповідь Заньківчан на запитання: «Хто у кого вкрав щастя?»

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
5.5
6.0

Вистава Марія Заньковецька була презентована 1972 року і не зникала з репертуару театру майже 20 років. Режисер О. Ріпко потрактував виставу як документальну повість. І тому складалася вона із найважливіших подій життя. Вистава «Марія Заньковецька» стала своєрідною творчою візитівкою заньківчан на багато років. Здавалося з примітивно біографічної п’єси неможливо зробити цікаву виставу. Виявилось можна! Вистава стала справді доленосною і для театру, і для виконавців головних ролей, і для глядачів, які з цією виставою ще більше полюбили свій театр. Цю виставу можна було дивитись безліч разів…

Мазепа
« Мазепа » Трагедія
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
5.0
5.0
6.0

«Ця вистава про те, як старше покоління іноді не розуміє молоді. Юліуш Словацький зумисне зобразив Мазепу 30-річного, адже він писав п’єсу про кохання та молодість, і як у хорошого драматурга в нього «політика – контрабанда на сюжеті». Її можна прослідкувати поміж перипетій сюжету. Адже насамперед автор хотів показати, що українцям та полякам немає чого ділити. Це дружні та братні народи, які мають жити в порозумінні. Проте, як це завжди буває в історії, серед держав обов’язково з’явиться агресор, який матиме інші цілі. Драматург акцентує на тому, що, якщо дурна влада, то від цього насамперед страждатиме народ. Адже гонор та особисті інтереси ніколи не можна ставити вище ідеалів своєї нації, бо тоді держава приречена. Сам Юліуш Словацький любив Україну, адже народився в Кременці. Його любов часто порівнюють із любов’ю Т. Шевченка. На українській сцені вперше ця вистава йшла у театрі Миколи Садовського. Роль Мазепи виконував Лесь Курбас. То ж кому, як не Заньківчанам саме зараз показати цю актуальну на всі часи п’єсу?!»

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Олеся Галканова-Лань, режисерка, автор інсценівки й текстів пісень, композитор: «Я з дитинства обожнюю казки про принцес. Коли вперше побачила прочитання класичних історій компанією Disney, зрозуміла, що казка немає ані меж, ані кордонів. Так склалося, що я маю одну мрію і на шляху до неї з'явилась «Попелюшка». Ми творимо казку для дітей, підлітків та дорослих. Я, як мама, розумію всю відповідальність, бо очі дітей щирі і я не маю права відступити від чуда. А дорослим потрібно знову відчути те диво, що ми втрачаємо за щоденними турботами. Не говоритиму про сюжет, прочитання, а скажу, що... Це – доля! Дякую театру імені Марії Заньковецької за можливість втілити своє бачення цієї історії на сцені. Радію, що мої ідеї чують і втілюють цехи театру. Ще безмежно щаслива і схвильована, що можу працювати з крутими акторами та акторками, які кожної репетиції народжують стільки неймовірних емоцій. Ці емоції виникають під час репетицій, час творення. І ще вдячна диригентові Богдану Мочураду за можливість задіяти оркестр театру у «Попелюшці». Це честь для режисера творити разом з Вами!!!» «Попелюшка» в Театрі Заньковецької насамперед цікава інтерпретацією образу заголовної героїні. Вона тут – не знайоме за десятками інших версій затуркане дівчисько, за свою працьовитість і сумирність нагороджене дивом магічного перетворення на юну красуню і сумнозвісним коханням з першого погляду, звичайно, принца, а – натомість – розумна та метка дівчина, ладна боротися за своє щастя і за жодних обставин не миритися із гіркою долею. Можна сказати, що це героїня нинішнього часу, здатна приймати виклики і не чекати усмішок фортуни. Гадаю, авторами вистави добре визначена й міра умовності сценічної оповіді. Навіть оркестр на сцені підкреслює її відверто вигаданий, казковий характер. Це дуже допомагає акторам, даючи їм можливість деякого перебільшення, утрирування. Вони вдало використовують цей шанс, на щастя, ніде не вдаючись до карикатурності».