З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Наталія Головіна

Наталія Головіна

Актор.
Біографічні дані:
Дата народження: 17.08.1957 (64 роки)
Актриса  є  резидентом театрів:
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.3
5.1
5.8
5.5

Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру. Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб), до якої входили молоді режисери й актори. На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова. У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення у «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, а потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша. Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році театр одержав звання академічного. Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР. 1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. 1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру. Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року. У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років. З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка. Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981) та Олександра Бєляцького (1983–1989). 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін. У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків), «Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ). У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак. У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО. Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів. З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік. З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією. У 2013-18 рр. художнім керівником театру був народний артист України Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. З кінця 2019 р. на посаду головного режисера повернувся заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією, активну участь в міжнародних театральних фестивалях.

Ми знайшли 7 вистав, в яких
бере участь Наталія Головіна
Василісо, GO!
« Василісо, GO! » Недитяча драма з фарсом
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
6.0
6.0
6.0

Василіса живе типове життя сучасного підлітка: шукає порозуміння з однолітками і навіть не намагається знайти його з вчителькою, веде свій канал на YouTube і бідкається, що не встигла пофарбувати волосся в синій до того, як це стало мейнстримом. Аж раптом в мережу зливають відео її танцю на могилі в парку Слави. І чи то подальші події справді фантасмагоричні, чи то дистанція між «батьками і дітьми» така, що представники покоління Z видаються справжніми іншопланетянами… В нашій виставі молодіжним сленгом говоритимемо на найсерйозніші теми конфлікту поколінь і як то воно – бути білою вороною.

П’єса нашого, без перебільшення, видатного земляка і сучасника Сергія Жадана вперше прозвучала саме зі сцени театру ім. Шевченка у виконанні автора. І от, рік потому, ми презентували її вже у вигляді вистави. Зав’язка «Хлібного перемир’я» проста: Донбас, літо 2014-го, у двох братів, Толіка й Антона, помирає мати, і вони в умовах воєнного часу шукають можливостей «по-людськи» її поховати. А далі – самі лише знаки: підірваний міст між двома частинами їхнього містечка, глухоніма жінка, яка прийшла відспівувати маму, вагітна і небіжчиця в одному домі, поштар без пошти… Здійснимо спробу декодувати все це у виставі.

Лише подумайте: вистава «Шельменко-денщик» дбайливо зберігається в репертуарі театру більше 75 років! Вже вкотре на сцені старий Шпак зі Шпачихою даремно намагаються «пристойно» видати заміж свою єдину дочку Прісеньку, і вже вкотре Скворцов викрадає її за допомогою зухвалого Шельменка та з потурання Прісенькової подруги Евжені. Вже вкотре Шпачиха розпікає Шпака за невиправдану довіру до Шельменка і раптом закохується як дівчина у молодого капітана. Спектакль шевченківців пройшов шляхами війни у виконанні акторів фронтової бригади. І завжди – чи то у прифронтовій смузі, чи то на польовому стані, чи то на гастролях по містах колишнього Союзу, - завжди ця невмируща іскрометна комедія викликала у глядачів широку амплітуду емоцій від здивування до гомеричного сміху. А втім – викликає ті ж найщиріші почуття й сьогодні.

Самогубець
« Самогубець » Трагікомедія

Ситуація п’єси дуже точно відповідає трагікомічності нашого сьогодення: сімейна сварка через ліверну ковбасу та низка випадковостей призводять Семена Семеновича Подсєкальнікова до необхідності здійснити самогубство. Аж тут сусіди беруться використати це: кожен ладен навіть заплатити герою, аби той присвятив самогубство саме його інтересам. Тож, кому продасть своє життя і свою смерть Подсєкальніков? Розкрита у такий іронічний спосіб тема крихкості ідеалів, розчарувань та компромісів, сьогодні, на жаль, тільки актуалізується.

Режисер вистави позбувся хрестоматійного глянцю класичної п’єси і вільно обійшовся з її текстом, доручивши (на свій ризик) акторам в образах Хлестакова і його слуги Йосипа говорити, як приїжджим з Петербурга, російською мовою, а іншим сценічним персонажам, як аборигенам повітового українського містечка, - українською. Вільної інтерпретації з боку режисера зазнали і гоголівські чиновники. Авторська викривальна сатира голосно звучить у сценічному трактуванні цих боязких і злодійкуватих повітових божків, її сенс прочитується не у суспільно-соціальному розрізі, а в площині, що визначається протистоянням 'пекла' і 'неба'. Вихідці з пекла Хлестаков і Йосип свідомо вербують до свого стану неофітів з українського чиновництва, що більш докладно випливає зі 'сцени хабарів' у виставі. А щодо 'неба', шлях до якого ненав’язливо заявлений у сценографічному рішенні вистави, то нехай глядачі поміркують про це у затишній залі театру.

Твори Ф. Кафки не мають багатої сценічної історії в Україні, адже сповнені надскладних інтелектуальних ребусів. Натомість постановники здійснили спробу розв’язати їх за допомогою театральної форми – сучасної, креативної, нестандартної. Головний герой К. долає довгий, сповнений абсурдних перепон шлях до Замку, де сподівається знайти відповіді на власні питання, а дорогою шукає зустрічі із загадковим Кламмом… Запрошуємо на виставу тих, хто полюбляє сценічні експерименти, а також тих, для кого тема конфлікту особистості та соціальної системи є актуальною.

Собаче серце
« Собаче серце » Жахлива історія
4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
3.5
3.5
4.5
4.5

Професор Преображенський, який займався питаннями збереження молодості й водночас мріяв поліпшити людську расу, відчувши себе спроможним на експеремент, із науковою метою пересадив безпритульному псу людські залози та гіпофіз мозку, намаагаючись перетворити собаку на людину. Але зухвалий експеримент мав непрогнозовані й трагікомічні результати. Поліграф Поліграфович Шаріков, а саме так назвали новостворену істоту, починає все більше нагадувати чоловіка, органи якого йому пересадили (донора) — п’яницю Клима Чугункіна, і починає руйнувати затишний і гармонійний світ професора і його близьких. Саме тому лікар вирішує повернути пацієнта до його початкового стану. А чи вдасться це йому, дізнайтеся безпосередньо на виставі! В інсценуванні, окрім знаних метафор та алегорій, з’являються ремінісценції на інші твори Михайла Булгакова («Фатальні яйця» та «Морфій»), та прозорі алюзії на наше сьогодення. Цитати, які давно вже стали афоризмами, отримають нове звучання. Адже відоме в 20-х роках минулого століття листування Енгельса з Каутським, яке в повісті Швондер порадив почитати Шарікову, мало хто з сучасників осилив, тому режисер й авторка інсценування апелюють до впізнаваних сучасних реалей – листування сьогоднішніх політичних діячів. У виставі також актуалізовані соціально-політичні й морально-філософські проблеми: ставлення до революційних перетворень, до влади, проблеми відповідальності людини за свої дії і вчинки, особливо щодо брутального втручання в закони природи. Нове звучання отримали питання відповідальності інтелігенції перед своєю країною, «внутрішня еміграція» творців, загострене почуття власної гідності, прагнення понад усе бути вільною людиною, сміливе викриття вад державної системи, протест проти абсурдного соціального устрою, проти насильства.