З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Надія Деркач

Надія Деркач

Актор.

1990 рік – Калуське культурно-освітнє училище за спеціальністю „Режисер самодіяльного драматичного коллективу”;

2012 рік – Державний вищий навчальний заклад „Прикарпатський національний    університет   імені   Василя Стефаника” за_спеціальністю  „Режисер    естради    і    масових свят”.

У театрі з 04 лютого 1991 року.

2010 – 2011 рр.  – брала участь  у міжнародному театральному проекті Євросоюзу

під назвою „Flying  Festival” („Летючий фестиваль”), що проходив у Польщі,

Словаччині, Чехії, Литві й Україні, де була представлена вистава театру

„Людвіг + Тутта” за повістю Яна Екхольма. Режисер-постановник Дмитро Нуянзін,

головний режисер Брестського театру ляльок.

Н. Деркач „Чарівний сон” – Режисер-постановник

Біографічні дані:
Місце народження: Україна
Освіта: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Актриса  є  резидентом театрів:
Роман Братковський
Художній керівник
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Дата народження театру — 6 березня 1945 року. В обласній газеті було надруковано оголошення: «Станіславське обласне відділення у справах мистецтв, Станіславська обласна філармонія оголошують набір в обласний ляльковий театр акторів-чоловіків та жінок-акторок. Адреса контори філармонії: вул. Червоноармійська, 1. Прийняті на роботу забезпечуються квартирами, столовою». Наприкінці квітня відбулась перша прем'єра вистави за п‘єсою Н. Гернет «Гусеня» у приміщенні тодішнього музично-драматичного театру ім. І. Франка. Театр очолила режисер Т. Нікітіна. Разом з нею театр зводили на ноги художник О. Дикий, актори К. Коцинська, Т. Платхіна, Л. Дмитрієва, Д. Дубей, М. Глибчук, В. Антонов, О. Олійников, М. Басалига. Олександр Дикий працював у театрі з часу заснування і до 1967 року. Він отримав професійну освіту в Краківській академії мистецтв. Виконав художнє оформлення та ляльки до вистав «Гусеня» за п'єсою Н. Гернет (1945), «Маєчка-хазяєчка» Д. Суптеля (1947), «Біда від ніжного серця» (вистава для дорослих) І. Сологуба (1957), «Казки Дідуся Панаса» К. Коцинської, К.Черняка (1959) та багато інших. Зроблені ним ляльки (декілька з них збереглися і знаходяться у музеї театру) мали значний вплив на мистецький рівень наступних поколінь театральних художників С. Клємента, М. Боярського, Л. Рубановську, В. Маяцького, В. Свєчнікова, В. Бойчука, М. Данька. Початок діяльності був нелегким: бракувало досвіду, актори лише починали опановувати складну майстерність водіння ляльок, примітивними були конструкції ляльок. Свого приміщення театр не мав. Спочатку працювали в Палаці піонерів (сьогодні Центр дитячої творчості), а з 1949 до 1954 року — у теперішньому Народному домі. Вистави показували у дні, коли була вільна сцена, в основному ж працювали на виїздах в районах та селах області. У 1954 — 1956 роках театр мав одну кімнату в будинку, де тепер Народний дім «Просвіта». З 1954-го до 1971-го директором театру був Ю. Панфілов. Тоді театр став показувати більше вистав безпосередньо у школах, дитячих садках, побував на гастролях майже в усіх областях України, відвідав Білорусь, Молдову. У 1956 — 1957 рр., театр працював у Народному домі «Княгинин». З 1971 р. на посаді директора театру — Зіновій Ілліч Борецький. У 70-х роках театр знаходився в одноповерховій хатинці без сцени, де була одна кімнатка для репетицій і кілька майстерень на теперішній вул. С. Бандери. 24 квітня 1981 р. відбулося урочисте відкриття стаціонарного приміщення театру по вул. Незалежності, 10-а. На хвилі державного суверенітету 27 лютого 1991 року Постановою Ради Міністрів Української РСР № 47 театру присвоєно ім'я Марійки Підгірянки (до цього театр був імені Павлика Морозова). Та через 2 роки колективу довелось розпрощатися з чудовим приміщенням, де були більш-менш належні умови для роботи: сцена, майстерні, фоє та кімната природи для зустрічі маленьких глядачів, — будівля завалилася. У результаті театр опинився у ролі «приймака» Народного дому № 1. Негаразди не завадили зберегти творчий рівень театру, який відзначають театральні критики і громадськість. У квітні 2001 р. за заслуги в естетичному вихованні підростаючого покоління, багаторічну сумлінну працю директору обласного театру ляльок 3. Борецькому присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури України. Після відселення з Народного дому № 1 в розпал репетицій до Різдвяних свят ляльковики знову під чужим дахом — завдяки отцеві-митрату Миколі Сімкайлу, який надав приміщення Катехитичного центру для показу вистав. 1999 року вони поселилися у колишньому приміщенні міської прокуратури. Після проведення довготривалого капітального ремонту і реконструкції зали та виробничих приміщень 1 червня 2005 відбулося урочисте відкриття театру, приурочене 60-річчю від дня заснування.

Івано-Франківський театр ляльок – єдиний від України, на правах партнера взяв участь в проекті «Літаючий фестиваль» на тему «Дитина і родина  в сучасній Європі» Програми Євросоюзу «Культура 2007-2013». Виконуючи умови проекту Програми ЄС на спільну тематику «Дитина і родина в сучасній Європі», театр підготував виставу «Людвіг + Тутта» за казкою Яна-Олофа Екхольма і представив її на європейських сценах: у Нітрі (Словаччина), Каунасі (Литва), Остраві (Чехія) та Івано-Франківську.
На сьогоднішній день більша частина творчого складу театру є членами Національної спілки театральних діячів України .
 

Ми знайшли 3 вистави, в яких
бере участь Надія Деркач

Театр Ґельдерода — явище унікальне. Він є поетичним, пластичним, алегоричним, вільним і відкритим, з елементами фантастики та містики. У своїх п’єсах Ґельдерод завиграшки поєднував реальність та ілюзію, містеріальне і блазенське, конкретно-історичне та позачасове, зазначаючи: «Мені просто хотілося трохи відчинити вікно, двері, розсунути завісу перед чимось новим, розширити занадто ув’язану зі своїм часом форму, зламати умовні межі театру». Навіть авторські жанрові означення нерідко поєднують протилежне та несумісне: «трагедія для мюзик-холу» («Смерть доктора Фауста»), «невеселий водевіль» («Пантаглейз»), «містерія для лялькового театру» («Про диявола, що проповідував дива»), «трагедія-буф» («Поминки у пеклі»). Сюжети своїх п’єс драматург черпав із Біблії («Варрава», «Жінки біля гробу»), церковної («Святий Франциск Ассизький») та цивільної історій («Облога Остенде»), фольклору («Витівка Великого Мертвіарха», «Пантаглейз»). Однак історична п’єса часто перетворюється у буфонну гру («Христофор Колумб», «Ескоріал»). Драматург розвивав традиції символістського театру (М. Метерлінк), надавав своїм п’єсам характеру «театру жорстокості» (А. Арто) і надривності (експресіонізм). Він робив їх інтелектуально насиченими, похмуро філософськими, надмірно театральними. У національному фольклорі драматурга приваблювала щирість поетичних почуттів і оптимізм у вирішенні конфліктів добра та зла. Ґельдерод зробив минуле мірилом в оцінці теперішнього та його культури, намагався відновити зв’язок часів. Він зізнавався, шо полюбив театр тому, що «знайшов у ньому інструмент, що дозволяє вирватися з-під влади Часу».   Дія п’єс Ґельдерода відбувається найчастіше у середньовічній Фландрії («Червона магія», «Сорока на шибениці», «Витівка Великого Мертвіарха»), проте нерідко переміщується у часі і просторі: дія «Смерті доктора Фауста «відбувається у Фландрії «водночас у XVI і XX століттях». Його улюбленими персонажами є блазні («Ескоріал», «Школа блазнів», «Пантаглейз»), актори і клоуни («Вихід актора», «Три актори, одна драма»). Діють у них також чорти та відьми, королі та бродяги, кати та ченці, які проходять перед глядачем у «танку смерті» або «блазенському хороводі».   Однак герої драматурга — не стільки живі люди, скільки маріонетки старовинного фламандського театру, гігантські манекени народних карнавальних вистав. Недаремно багато п’єс Ґельдерода призначені саме для театру маріонеток («Фарс про Смерть, яка сама ледь не померла», «Витівка Великого Мертвіарха», «Містерія про Страсті Господні», «Спокуса святого Антонія»). Численні п’єси Ґельдерода мають релігійний характер, однак драматург поєднує релігійне з клоунадою, створює своєрідні містерії-буф. Ґельдерод у своїх драматичних творах зображує світ пристрастей, лицемірства, пороків, збочень…

…Вище високих гір знялася велетенська зміїна тінь – на мить здалося, що відтепер ніколи вже на окрадену землю не прийде весна… Гіркі сльози Землі-матері породили незвичайного богатиря, схожого на маленьку горошинку – невеличкого і непоказного, та з відчайдушним серцем і щирою душею… Подолавши довгий шлях руїни, маленький герой здобув у ковалів-чарівників могутню зброю, а побратимами у бою з ворогом стали для Котигорошка самі духи рідної землі… Та ні чарівна зброя, ні могутні побратими не впорались би з хитрющим і підступним ворогом, якби не був Котигорошко плоттю від плоті власного народу і якби йому на допомогу не постав увесь народ…

З образом Бабусі, котра у своєму житті зв’язала своїм внучатам все: одяг, рукавички і, навіть, ляльки – в’ється витончена нитка української народної казки… Жили собі Котик та Півник. Разом господарювали та пісень співали. Але одного разу хитра Лисиця вкрала Півника, а хороброму Котикові довелося його рятувати. Проте така прикра пригода пішла лише на користь нерозважливому Півникові – він став хоробрим і в усьому пообіцяв слухатися свого побратима.